Рішення № 79579119, 04.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.02.2019 р. справа №520/183/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова провизнання дій та бездіяльності протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 09.01.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 10.01.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 28.01.2019 р.

Позивач, ОСОБА_1, у порядку адміністративного судочинства первісно заявив вимоги про 1) визнання такими, що не відповідає нормам Конституції України, а також є протиправною бездіяльність УПФУ в Московському районі м. Харкова щодо неповного розгляду звернення, невирішення всіх питань поставлених у заявах (зверненнях) ОСОБА_1 від 27.09.2018 р., від 07.12.2018 р. та 2-х від 26.12.2018р. та нездійснення відповідних дій і неприйняття необхідних рішень, у т.ч. у встановлені Законами України строки; 2) зобов'язання УПФУ в Московському району міста Харкова повторно розглянути заяви (звернення) ОСОБА_1 від 27.09.2018 р., від 07.12.2018 р. та 2-і заяви від 26.12.2018 р. в повному обсязі поставлених ним питань; 3) визнання такими, що не відповідають нормам Конституції України, а також є протиправними рішення, дії та бездіяльність УПФУ в Московському районі м. Харкова щодо відмови у проведенні обчислення та перерахунку пенсії за вислугою років, призначеної відповідно до норм ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (1991 року в редакції на день призначення); 4) скасування рішення УПФУ в Московському районі м. Харкова, прийняті за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 від 27.09.2018 р., від 07.12.2018 р. та 2-х від 26.12.2018 р., викладені в протоколах УПФУ в Московському районі м. Харкова про розгляд спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку та виплати пенсій) від 01.10.2018 р., від 10.12.2018 р. та за січень 2019 р. щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні обчислення та перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до норм ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (1991 року в редакції на день призначення); 5) зобов'язання УПФУ в Московському районі м. Харкова провести обчислення та перерахунок в бік збільшення призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до норм ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-Х1І від 05.11.1991 р. в редакції на день її призначення 02.09.2014 р. в розмірі 70% від суми місячної (чинної) заробітної плати на посаді заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області, підвищеної згідно Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012р., з урахуванням змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №657 від 30.08.2017 р. "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" (що набула чинності з 06.09.2017р.) на підставі розрахунку позивача від 07.12.2018 року та аналогічної довідки-розрахунку прокуратури Харківської області від 20.12.2018 р. №18-429 без обмеження максимального розміру пенсії та виплачувати її з 01.10.2017 року.

14.01.2018 р. до суду надійшла заява позивача про уточнення описової, мотивувальної частини та окремої позовної вимоги, в якій ОСОБА_1 просить викласти п. 7 прохальної частини адміністративного позову наступним чином: "Скасувати рішення УПФУ в Московському районі м. Харкова, прийняті за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 від 27.09.2018 р., від 07.12.2018 р. та 2-х від 26.12.2018 р., викладені в протоколах Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про розгляд спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку та виплати пенсій) від 01.10.2018р., від 10.12.2018р. та від 02.01.2019 р. щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні обчислення та перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до норм ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (1991 року в редакції на день призначення 02.09.2014)".

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що громадянин має право на перерахунок пенсії у зв'язку із збільшенням розміру грошового забезпечення працюючого на відповідній посаді публічного службовця-прокурора, але відповідні письмові звернення до тероргану ПФУ з цього приводу протиправно залишені без задоволення.

Доводи заявника, сформульовані судом у тезисній формі, викладені на 52 сторінках позову, 8 сторінках заяви про поновлення строку звернення до суду від 16.01.2019 р., 3 сторінках пояснень від 22.01.2019 р., 13 сторінках відповіді на відзив від 04.02.2018 р.

Відповідач, УПФУ в Московському районі м. Харкова області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що відсутні умови для проведення перерахунку розміру призначеної пенсії.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивачу на виконання рішення Московського районного суду міста Харкова від 02.09.2016 року по справі №643/9261/16-а була призначена пенсія у порядку ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ, на обліку як пенсіонер заявник перебуває в УПФУ в Московському районі м. Харкова з 02.09.2014 р., пенсію почав одержувати після звільнення зі служби в органах прокуратури (24.03.2017р.)

27.09.2018 р. позивач звернувся до райУПФУ з приводу 1) перерахунку розміру раніше призначеної пенсії на підставі довідки прокуратури Харківської області від 23.03.2018 р. №18-54-17, 2) приведення підзаконних нормативних актів у відповідність до чинного законодавства.

Рішенням владного суб'єкта у формі протоколу від 01.10.2018 р. №167054/170 у перерахунку пенсії було відмовлено.

З приводу звернення позивача до райУПФУ відносно приведення підзаконних нормативних актів у відповідність до чинного законодавства суд відзначає, що на розгляд даного питання не поширюються ані норми закону України «Про звернення громадян», ані норми закону України «Про доступ до публічної інформації».

Тому таке звернення не вимагало надання окремої письмової відповіді.

07.12.2018р. позивач знов звернувся до райУПФУ з приводу перерахунку розміру раніше призначеної пенсії із власним розрахунком розміру оплати праці діючого прокурора та довідками прокуратури Харківської області від 23.01.2018р. №18-32, від 23.03.2018р. №18-54-17.

Рішенням владного суб'єкта у формі протоколу від 10.12.2018р. №167054/170 у перерахунку пенсії було відмовлено.

Листом від 21.12.2018р. №1065/к-3 райУПФУ сповістило заявника про те, що підстави для порахунку пенсії відсутні.

26.12.2018 р. позивач звернувся до райУПФУ з приводу перерахунку розміру раніше призначеної пенсії на підставі довідки прокуратури Харківської області від 20.12.2018 р. №18-429.

У цей же день (26.12.2018 р.) позивач подав до райУПФУ заяву про перерахунок пенсії за формою згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 р.).

Рішенням владного суб'єкта у формі протоколу від 02.01.2019 р. №167054/170 у перерахунку пенсії було відмовлено.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень та діянь владного суб'єкта у даному спорі, суд зазначає, що правовідносини з приводу соціального захисту громадянина у формі пенсійного забезпечення унормовані як приписами загальних норм права, до яких належать положення ст. 46 Конституції України, ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", так і спеціальних норм права, до яких у даному випадку відносяться положення Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ та Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII.

Згідно з ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VII у редакції Закону України від 28.12.2014 р. №76-VIII умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, у силу п.п. 1 п. 3 розділу ХІІ Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII застосування до пенсій, призначених у порядку ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ, раніше запроваджених правил перерахунку суд визнає неможливим у зв'язку з відсутністю відповідної діючої норми права.

Міркування позивача з цього приводу суд вважає необґрунтованими, адже ст. 22 Конституції України не охоплюється захист суб'єктивного права особи на сталість і незмінність правил перерахунку пенсії, адже таке право об'єктивно відсутнє.

Розв'язуючи спір, суд наголошує на юридичній неспроможності наведеного позивачем доводу про наявність у тероргану ПФУ обов'язку самостійно одержувати документи про розмір оплати праці працюючого публічного службовця, позаяк таким обов'язком владний суб'єкт обтяжений лише у межах ст.63 Закону України Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а приписи цієї норми не поширюються на спірні правовідносини.

Довід позивача про необхідність проведення перерахунку розміру пенсії з 01.10.2017 р. суд також вважає юридично неспроможним, адже пенсія без обмеження строком та безвідносно до дати звернення пенсіонера з відповідною та належною письмовою заявою перераховується виключно у порядку спеціальної норми права - ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Натомість до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми права - ст.ст. 84, 99 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст.ст. 44, 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де передбачено, що за заявою, поданою до 15 числа поточного місяця, виплата перерахованих сум відбувається з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії.

Відносно доводу позивача про подачу до райУПФУ складених прокуратурою області довідок про розмір оплати праці діючого прокурора суд відмічає, що у силу правових висновків постанови Верховного суду від 16.04.2018 р. року по зразковій справі №825/506/18 такі документи не мають правового значення, позаяк є юридично нікчемними.

Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Таким чином, висновки постанови Верховного Суду від 16.04.2018 року по зразковій справі №825/506/18 є обов'язковими для райУПФУ при вирішенні управлінського питання з приводу перерахунку пенсії колишнього прокурора.

З цього ж міркування для райУПФУ є обов'язковими і висновки п.п. 49-59 Верховного Суду від 04.07.2018 р. по справі №463/671/17 (провадження №К/9901/21487/18), де указано, що відсутні підстави для перерахунку пенсій колишнім працівникам прокуратури у зв'язку із збільшенням оплати праці діючих прокурорів.

Вирішуючи спір, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача і на відсутності запровадженої законом підстави для зміни умовних показників тих величин, котрі брали участь у процедурі призначення пенсії, як-то: показника відсоткової надбавки за вислугу років. Позивач визнає ту обставину, що при призначенні пенсії цей показник складав 30%. Факт продовження публічної служби особи в органах прокуратури і збільшення цього показника до 40% об'єктивно не може вплинути на розмір вже призначеної пенсії, так як на момент настання події призначення мав інше арифметичне вираження.

Стосовно дотримання заявником строку на звернення до суду суд зазначає, що доводи заявника з даного питання є суперечливими аж до взаємовиключності.

Так, в абз. 1 стор .47 позову заявник стверджує про своєчасність звернення до суду.

Водночас із цим, в п. 2 резолютивної частини позову заявник клопоче про поновлення строку на звернення до суду.

Ухвалою про прийняття позову до розгляду суд констатував відсутність явних та очевидних ознак звернення особи до суду поза межами визначеного процесуальним законом строку.

Заявою від 16.01.2019 р. заявник повторно порушив питання про поновлення строку на звернення до суду.

З огляду на зміст ч.ч.3 і 4 ст.123 КАС України суд у ході розгляду справи не виявив ознак пропуску строку на подачу позову, а відтак, відповідні клопотання позивача належить залишити без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі справи соціального забезпечення не знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у задоволенні заявлених вимог.

При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, усім доводам позивача, викладеним загалом на 76 сторінках, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.