Ухвала суду № 79577951, 04.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/374/19

УХВАЛА

04 лютого 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до Міністерства оборони України шляхом зупинення дії наказу, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1, до Міністерства оборони України, про:

визнання протиправним та скасування пункту 2 Наказу Міністерства оборони України від 11.01.2019 року №9КП, щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, начальника відділу розквартирування військ та землекористування - заступника начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління, у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року, вищезгадану позовну заяву залишено без руху, та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви п'ять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем.

01 лютого 2019 року, через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову (вх.№38161/19 від 01.02.2019р.).

У заяві про забезпечення адміністративного позову, позивач просить суд зупинити дію наказу Міністерства оборони України №9КП від 11.01.2019 року, в частині пункту 2 щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, начальника відділу розквартирування військ та землекористування - заступника начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління, у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Вищезгадана заява обґрунтована тим, що позивач оскаржує законність та правомірність наказу, оскільки вважає його протиправним, та як наслідок, необхідність виконання оскаржуваного наказу підлягає встановленню тільки під час розгляду даної адміністративної справи. ОСОБА_1, зазначає, що службового розслідування по фактам, які стали підставами для звільнення не проведено, а тому не з'ясовано, чи був вчинений проступок саме позивачем, ступінь тяжкості проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок. На думку позивача, протиправність наказу №9КП від 11.01.2019 року - є очевидною, а звільнення з роботи завдає шкоди правам та інтересам позивача. Крім того, ОСОБА_1, звертає увагу суду, що виконання наказу в частині звільнення до закінчення розгляду справи, може ускладнити або унеможливити виконання ймовірного судового рішення, адже на займану позивачем посаду може бути призначена інша особа.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів учасників даного судового процесу, а також відповідати змісту позовних вимог.

Згідно з частиною першою, третьою статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

З аналізу зазначених положень слідує, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При цьому, саме позивач повинен навести докази для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Судом встановлено, що наказом Міністерства оборони України 9КП від 11.01.2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог статей 11, 16, 37, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині сумлінного виконання військового обов'язку, виконання службових обов'язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою, неухильного виконання відданого йому наказу у визначений термін, не встановлення у ввіреному підрозділі внутрішнього порядку, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України, начальника відділу розквартирування військ і землекористування - заступника начальника Південного територіального квартино-експлуатаційного управління полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби за службовою невідповідністю.

У вищезгаданому наказі зазначено, що неефективні рішення та низький рівень організації діяльності деяких посадових осіб призвели до неналежного виконання ними наказів та доручень керівництва Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, а саме: вимог наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про облік та використання коштів спеціального фонду державного бюджету в Міністерстві оборони України» №400 від 03 серпня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1191/29321 від 29.08.2016 року, директиви Міністра оборони України №Д-322/1/39дск, доручення тимчасового виконуючого обов'язки Міністра оборони України №1930/з/2-2015 від 31 липня 2017 року.

Причиною вказано несвоєчасне реагування на загрозу невикористання протягом 2018 фінансового року коштів на будівництво та капітальний ремонт військових об'єктів, що призвело до втрат фінансового ресурсу у сумі 68,9 млн. гривень, виділеного Міністерству оборони України з Державного бюджету України, при зареєстрованій кредиторській заборгованості у 45,2 млн. гривень.

При цьому із оскаржуваного наказу Міністерства оборони України 9КП від 11.01.2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», на переконання суду, неможливо зробити однозначний висновок про його протиправність. Натомість, вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу №9КП від 11.01.2019 року, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішення відповідача.

Суд зазначає, що відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України" №2 від 06.03.2008 року, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен врахувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод" та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу рівності сторін, як складової концепції справедливого судового розгляду та який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення у справах "Кресс проти Франції" (Kress v. France), "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria).

Суд наголошує, що в адміністративних справах щодо оскарження правового акта індивідуальної дії, в даному випадку відповідача про дисциплінарну відповідальність у вигляді звільнення, забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії вказаного акта, суд фактично втручається у службові відносини з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Отже, у даному випадку неможливо оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Забезпечуючи позов у такий спосіб суд виходить за межі підстав забезпечення позову, передбачених частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, що є неприпустимим.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що зазначене клопотання є необґрунтованим та передчасним, так як, у разі задоволення з цієї підстави заяви про забезпечення позову, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Суд не вправі вживати такі заходи забезпечення адміністративного позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Суд критично ставиться до твердження позивача про очевидну протиправність оскаржуваного наказу, оскільки жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому у суду відсутні законні підстави для постановлення судового рішення про забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248, 256, 295, підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПННОМЕР_1) про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський 6, код ЄДРПОУ 00034022), шляхом зупинення дії наказу Міністерства оборони України №9КП від 11.01.2019 року, в частині пункту 2 щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, начальника відділу розквартирування військ та землекористування - заступника начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління, у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.В. Балан