Рішення № 79566519, 25.01.2019, Харківський районний суд Харківської області

25.01.2019

Справа № 635/4919/18

Провадження № 2/635/486/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2019 року

смт. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Токарєвої Н.М.,

секретар судового засідання - Антонян М.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

представник позивача: ОСОБА_2,

діє на підставі довіреності від 13.06.2018,

виданою в.о. директора Першого

харківського місцевого центру з надання

безоплатної вторинної правової допомоги

та зареєстрованої за № 255,

відповідач: ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення витрат за сплату комунальних послуг, -

ВСТАНОВИВ:

12 квітня 2018 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, і зобов'язати центр надання адміністративних послуг Харківського району Харківської області зняти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 зняти з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, який отримав у спадок після смерті матері. З квітня 1999 року покійна мати позивача поставила на реєстраційний облік відповідача за цією адресою. З 2000 року і по 2013 рік відповідач відбував покарання у 12-й виправній колонії в м. Харкові, і після звільнення до 2014 року проживав за адресою позивача. Відповідач є сином позивача, стосунки з ним зіпсовані внаслідок аморального способу життя відповідача, спільне проживання неможливе, оскільки він наносить матеріальну шкоду позивачу, виносить його речі з дому, псує житло, не оплачує комунальні послуги та інше. З серпня 2014 року відповідач не проживає у житловому будинку, місцезнаходження його невідоме.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня 2018 року зазначену позовну заяву залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам, визначеним п. 3 ч. 1 ст. 175 ПК України та передчасно заявлено вимогу про зняття з реєстраційного обліку, позивачу надано десятиденний строк на усунення недоліків.

26 квітня 2018 року позивачем було усунуто недоліки, подано до суду позовну заяву в новій редакції відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 175 ЦПК України, в зв'язку з чим підстав для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи передачі за підсудністю, відмови у відкритті провадження суддею при відкритті провадження не встановлено.

В уточненій позовній заяві від 16 липня 2018 року позивач просить суд усунути йому перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, шляхом позбавлення відповідача права користування цим житловим будинком.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2018 року провадження по справі відкрито, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено проведення засідання на 23 листопада 2018 року о 15 год. 00 хв.

Заперечення на позовну заяву від відповідача у встановлений законом строк і порядок до Харківського районного суду Харківської області не надходило.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольни ти, просив розглядати справу за його відсутності, тож справа розглядається за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про час, дату та місце слухання справи повідомлявся належним чином, тож справа розглядається за його відсутності.

Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Враховуючи повторну неявку належним чином повідомленого про час, дату та місце судового засідання відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та надані докази, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Ольховською Л.М. 24 вересня 2009 року, реєстр. № 1-3557, є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Право власності на житловий будинок адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано в КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» 06 січня 2010 року, про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24988422. На цей житловий будинок виготовлено технічний паспорт у серпні 2009 року.

Інформацією виконавчого комітету Мерф'янської міської ради Харківської області від 12 квітня 2018 року підтверджується, що у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Згідно акту, складеного 02 квітня 2018 року депутатом Мерф'янської міської ради Харківської області Кавердій М.М. за участю сусідів по АДРЕСА_1, відповідач ОСОБА_4 - син позивача, не проживає за адресою: АДРЕСА_1 речей та предметів у будинку не має, місце проживання його невідоме.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. ст. 316, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Право на користування жилим приміщенням членів сім'ї власника будинку регулюються статтями 156, 157 ЖК УРСР.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Статтею першою Протоколу N 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини (Європейська конвенція з прав людини) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду по правам людини справа «Маркс (MARCKX) проти Бельгії» від 13.06.1979 в пункті 63 стосовно статті першої Протоколу першого Європейської конвенції з прав людини зазначено, що визнаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном стаття перша по своїй суті є гарантом права власності.

Згідно ст. ст. 11, 12, 15, 20 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

На підставі ст. ст. 76, 77, 78-79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення по справі. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку виклав у своїй Постанові Верховний Суд України у справі № 6-158цс14 від 05.11.2014, що відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов'язковим для суду при виборі і застосуванні норми права до відповідних спірних правовідносин, відповідно до якої, право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

За порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі № 6-709цс16.

Суд, системно аналізуючи норми діючого цивільного законодавства у їх застосуванні до правовідносин, що склалися між сторонами, з огляду на те, що позивач правомірно придбав у власність житловий будинок, відповідач зареєстрований, але не веде з власником спільне господарство, договір найму житла між сторонами не укладався, суд вважає, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням зазначеного будинку і позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно повернути позивачу судовий збір в сумі 704,80грн., оскільки остання звільнена від їх сплати при зверненні до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 78, 80, 81, 141, 263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення витрат за сплату комунальних послуг - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/3 часину всіх витрат, понесених за сплату комунальних послуг та придбання котла для опалювання будинку, а саме: за електроенергію за період з 01.12.2016 по 01.01.2017 - 339,81грн.; вартість котла - 733,33грн.; за водопостачання у 2017 році - 33,61грн., за водопостачання у 2018 році - 33,61грн., а всього на загальну суму в розмірі - 1140,36грн. (одна тисяча сто сорок гривень тридцять шість копійок).

Зобов'язати Управління державної казначейської служби в Харківському районі Харківської області повернути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до Харківського районного суду Харківської області судовий збір в сумі 704,80грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок), які були перераховані на розрахунковий рахунок: банк отримувача ГУ ДКСУ у Харківській області, код банка отримувача 899998, код отримувача коштів ЄДРПОУ 37999633, рахунок № 31214206700429.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Харківським РВ УМВС України в Харківській області 21.01.2004, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2

Відповідач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Харківським РВ УМВС України в Харківській області 22.01.2003, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, мешкає за адресою: АДРЕСА_3.

Повний текст рішення складений 01 лютого 2019 року.

Суддя Н.М. Токарєва