Рішення № 79552182, 01.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 лютого 2019 року № 640/19957/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень

Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

Шевченко М.Р.

треті особи 1. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої

служби Міністерства юстиції України

2. ОСОБА_3

про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця

від 21.04.2017р. року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченко М.Р. (далі - відповідач), в якому просив суд визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця від 21.04.2017р. року ВП № 51788905 про стягнення виконавчого збору в розмірі 1 269 189,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2018р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, протиправність вказаної постанови з огляду на добровільне виконання боржником рішення суду ще до відкриття виконавчого провадження (01.08.2016р.), що підтверджується відповідною розпискою від 25.07.2016р.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив, зазначивши, що державним виконавцем виконавчі дії проведені у відповідності до вимог закону, що регулюють виконавче провадження. Зокрема, державний виконавець послався на те, що датування розписки 25.07.2016р. не може слугувати належним доказом виконання судового рішення саме 25.07.2016р.

Треті особи, будучи належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі, пояснень щодо суті позовних вимог суду не надали.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.04.2017р. ВП № 51788905 стягнуто з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 1 269 189,00 грн., оскільки боржником у встановлений строк не надано документального підтвердження виконання рішення суду.

З вказаної постанови також вбачається, що виконавче провадження № 51788905 відкрито постановою від 01.08.2016р. на підставі виконавчого листа № 761/16021/16-ц виданого 04.07.2016р. Шевченківським районним судом м. Києва.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2016р. по справі № 761/16021/16-ц (провадження № 2/761/5204/2016) стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг в загальному розмірі 12685000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6890,00 грн.

Також судом встановлено, що згідно доданої до матеріалів позовної заяви розписки від 25.07.2016р., ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 заборгованість в сумі 500 000,00 дол.США.

Листами від 12.10.2016р. та від 15.12.2016р. представник ОСОБА_3 повідомляв Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що 25.07.2016р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було досягнуто домовленостей щодо погашення заборгованості в добровільному порядку, тобто виконання рішення відбулося в добровільному порядку. Отримання 17.10.2016р. та 19.12.2016р. вказаних листів відповідачем підтверджується доданими рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0100145315152, № 0100143687176 та фіскальними чеками № 2321 від 15.12.2016р., № 2878 від 12.10.2016р.

Проте не дивлячись на вказані обставини постановою державного виконавця від 21.04.2017р. з позивача стягнуто виконавчий збір у розмірі 1 269 189,00 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

05.10.2016р. набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016р. (далі - Закон № 1404-VIII).

Проте, згідно з п.7 Розділу XIII «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки виконавче провадження № 51788905 було відкрито постановою від 01.08.2016р., тобто до набрання чинності Закону № 1404-VIII, до вказаних правовідносин застосовується положення раніше чинного Закону.

На час відкриття виконавчого провадження № 51788905 (01.08.2016р.) діяв Закон України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999р. (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05.01.2017р.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з ч.2 ст. 28 Закону № 606-XIV виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, за виконавчими документами, які підлягають негайному виконанню, а також у разі перерахування коштів стягувачу у випадку, передбаченому частиною другою статті 27 цього Закону, та у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відповідно до ч.3 ст. 27 Закону № 606-XIV у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Таким чином суд приходить до висновку, що оскільки 25.07.2016р. відбулось добровільне виконання ОСОБА_1 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2016р. по справі № 761/16021/16-ц, фактично до навіть відкриття виконавчого провадження № 51788905, і про що листом від 12.10.2016р. було повідомлено відповідача, державний виконавець керуючись 8 ч.1 ст. 49 Закону № 606-XIV повинен був закінчити виконавче провадження без стягнення виконавчого збору.

Посилання державного виконавця на те, що дата розписки не є доказом виконання рішення суду саме в цей день вважається судом необґрунтованою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач двічі листами 12.10.2016 року та від 15.12.2016 року повідомляв Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про добровільне виконання рішення суду. Вказані листи були отримані виконавчою службою 17.10.2016 року та 19.12.2016 року відповідно, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень. Тож на момент винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору - 21.04.2017р. року - відповідачу достеменно було відомо про добровільне виконання позивачем судового рішення.

Крім того, як убачається з постанови Верховного Суду України від 15 листопада 2016 р. у справі № 2а-2171/11/1370, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Наведене позбавляє відповідача можливості стягувати з позивача виконавчий збір.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена відповідачем протиправно.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову від 21.04.2017р. року ВП № 51788905 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Шевченко М.Р. про стягнення з ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; РНПП НОМЕР_1) виконавчого збору в розмірі 1 269 189,00 грн. (один мільйон двісті шістдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят дев'ять гривень) винесену

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; РНПП НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 8 810,00 (вісім тисяча вісімсот десять) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького 13, ЄДРПОУ 00015622).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій