Рішення № 79549046, 09.01.2019, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6385/18

Провадження № 2/202/1020/2019

РІШЕННЯ

Іменем України

09 січня 2019 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Некрасової А.О.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичного факту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Дніпровської міської ради, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичного факту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, відповідно до якої просила встановити факт належності її чоловікові ОСОБА_4, померлому 27 грудня 2010 року, правовстановлюючого документу, а саме договору купівлі-продажу на домоволодіння за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Бутова, 235 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 24.09.1974 року, посвідченого Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 1-2468 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_4, померлого 27.12.2010 року, на домоволодіння за адресою: м. Дніпро, вул. Бутова, 235.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані наступним. 21 березня 2008 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_4, який був зареєстрований виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 12. Після реєстрації шлюбу позивач своє прізвище не змінювала. 27 грудня 2010 року чоловік позивача ОСОБА_4 помер, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому за життя майно у вигляді домоволодіння, розташованого за адресою: м.Дніпро, вул.Бутова, 235, яке належало йому на підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 1974 року, посвідченого Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 1-2468, та зареєстрованого в КП ДМБТІ за реєстровим № 259-144. Зазначене домоволодіння складається з житлового будинку літ. А-1 ж, загальною площею 52,5 кв.м., житловою площею 24,9 кв.м., літньої кухні літ. Б, погрібу під Б, сараїв літ. В, Д, Ж, уборної літ. Г, душу літ. Е, гаражу літ. І, огород, споруд, мощень № 1-8, І. За життя, ОСОБА_4 склав заповіт на користь позивача, який було посвідчено державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-1005.

Позивач ОСОБА_3 після смерті чоловіка у встановлений законом строк, звернулась до Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про прийняття спадщини їй було відмовлено у зв’язку із наявністю невідповідності зазначення прізвища її чоловіка у правовстановлюючих документах. Зокрема в договорі купівлі-продажу житлового будинку від 24 вересня 1974 року прізвище чоловіка позивача зазначено як «Шерснев» та крім того, у довідці КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради від 29.08.2018 року за № 12598 зазначено право власності за ОСОБА_5, в той час як згідно свідоцтва про смерть виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, на підставі актового запису № 28 від 06.01.2011 року, прізвище, ім’я, по-батькові померлого зазначено «Шерстньов Сергій Іванович». У паспорті громадянина України серії АЕ 804290, виданого Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 02.10.1997 року, прізвище ім’я, по-батькові чоловіка позивача зазначено як «Шерстньов Сергій Іванович». Наявність розбіжностей у написанні прізвища спадкодавця у договорі купівлі-продажу від 24 вересня 1974 року, позбавляє ОСОБА_3 можливості прийняту належну їй спадщину після смерті чоловіка, що і зумовило її звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Представник позивача ОСОБА_1, що діє на підставі договору про надання правової допомоги № 63 від 09 жовтня 2018 року, в судовому засіданні вимоги позовної заяв підтримала в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні. Суду надала пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності № 7/10-3755 від 21 грудня 2018 року, в судовому засіданні просила ухвалити рішення на розсуд суду.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, натомість на адресу суду спрямовано клопотання про розгляд цивільної справи у відсутність представника Шостої дніпровської державної нотаріальної контори.

Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши всі матеріали справи в сукупності, вважає що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27 грудня 2010 року помер чоловік позивача ОСОБА_4, що підтверджено відповідним свідоцтвом про смерть серії 1-КИ № 375106, виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.49).

На підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 1974 року, посвідченого Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 1-2468, та зареєстрованого в КП ДМБТІ за реєстровим № 259-144«Шерсневу» С.І. належало на праві власності домоволодіння за адресою: м. Дніпро, вул. Бутова, 235. Відповідно до технічного паспорту на жилий будинок індивідуального житлового фонду за адресою м. Дніпропетровськ по вул. Бутова, буд. 235 складено ДМ БТІ 16 жовтня 1998 року власником є ОСОБА_4

Згідно до Державного акту на право приватної власності на землю виданого Дніпровською міською радою 27.08.2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15.06.2000 року №1362, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 031186 власником земельної ділянки площею 0,0805 га., яка розташована на території Індустріального району м. Дніпропетровська по вул. Бутова, б.235 є ОСОБА_4.

Згідно з довідкою Відділу обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 22.08.2018 року №14/5-7729 відповідно до наявних даних будинкової книги, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 з 24.03.1977 року по день смерті (27.12.2010 року) з реєстраційного обліку знятий 14.08.2018 року.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт від 01 червня 2010 року, яким на випадок своєї смерті заповідав все своє майно ОСОБА_3 (а.с.11).

Після смерті чоловіка ОСОБА_3 звернулась у передбаченні чинним законодавством строки до Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва їй було відмовлено у зв’язку із наявністю розбіжностей у зазначенні прізвища її чоловіка в договорі купівлі-продажу від 24 вересня 1974 року та інших правовстановлюючих документах. Правильність написання прізвища померлого ОСОБА_4 підтверджується доказами по справі в їх сукупності: технічним паспортом на домоволодіння, Державним актом на право приватної власності на землю, свідоцтвом про смерть, заповітом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові,місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або паспорті.

Враховуючи, що встановлення факту належності правовстановлюючого документа має для позивача юридичне значення, оскільки необхідне для прийняття спадщини, суд приходить до висновку, що позовна ОСОБА_3 в частині встановлення юридичного факту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 178 ЦК України, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч.1 ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_3 є спадкоємцем за заповітом, однак нотаріусом спадкові права позивача не були оформлені з причини наявності розбіжностей у зазначенні прізвища спадкодавця у правовстановлюючих документах.

В силу ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав може бути визнання права власності.

Згідно п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Згідно з свідоцтвом про смерть серії 1-КИ № 375106 ОСОБА_4 помер 27 грудня 2010 року (а.с.14).

Згідно з заповітом, посвідченого нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1-1005, все належне за життя майно ОСОБА_4 заповів ОСОБА_3, тобто позивачу у справі (а.с.11).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 вересня 1974 року, посвідченого Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 1-2468, та зареєстрованого в КП ДМБТІ за реєстровим № 259-144 за життя ОСОБА_4 належало домоволодіння, що складається з житлового будинку літ. А-1ж, загальною площею 52,5 кв.м., житловою площею 24,9 кв.м., літньої кухні літ. Б, погрібу під Б, сараїв літ. В, Д, Ж, уборної літ. Г, душу літ. Е, гаражу літ. І, огород, споруд, мощень № 1-8, І (а.с.9-10).

З спадкової справи № 130/2011, заведеної Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою вбачається, що після померлого 27 грудня 2010 року ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини зверталась ОСОБА_3 (а.с.47-48).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06 вересня 2018 року ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4, який помер 27 грудня 2010 року у зв’язку з тим, що наявні розбіжності у зазначені прізвища спадкодавця у правовстановлюючих документах (а.с.17).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Суд вважає, що неможливість позивача отримати свідоцтво про право на спадщину є порушенням її права власності, оскільки унеможливлює визнання такого права з боку держави перед іншими суб'єктами цивільних та інших правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, та те, що представлені позивачем докази на підтвердження факту належності правовстановлюючого документу спадкодавцеві та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом в контексті положень ст.ст.76-80 ЦПК України є належними та допустимими, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичного факту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись: Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, ст.ст.16, 1216, 1218, 1224, 1268 ЦК України , ст.ст. 4,13,141,259,263-265,315 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення юридичного факту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Встановити факт належності чоловікові ОСОБА_3 - ОСОБА_4, померлому 27.12.2010 року, правовстановлюючого документу - договору купівлі-продажу на домоволодіння за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Бутова, буд. 235 на підставі договорі купівлі-продажу житлового будинку від 24.09.1974 року, посвідченого Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 1- 2468, де прізвище покупця ОСОБА_5.

Визнати за ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1), право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_4, померлого 27.12.2010 року, на домоволодіння за адресою: м. Дніпро, вул. Бутова, буд. 235, що складається з житлового будинку літ. А-1ж, загальною площею 52,5 кв.м., житловою площею 24,9 кв.м., літньої кухні літ. Б, погрібу під Б, сараїв літ. В, Д, Ж, уборної літ. Г, душу літ. Е, гаражу літ. І, огород, споруд, мощень № 1-8, І.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 січня 2019 року.

Суддя Л.П. Слюсар