Рішення № 79548951, 01.02.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2019 року м. ПолтаваСправа № 553/2652/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

28.11.2018 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відновити ОСОБА_1 пенсійні виплати з 01.01.2016 по 07.10.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.01.2016 йому протиправно припинено виплату пенсії на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №911-VIII від 24.12.2015 через його перебування на державній службі. Посилався на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, яким перше речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" про зупинення виплати пенсії тимчасово у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 03.12.2018 справу №553/2652/18 передано за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

18.01.2019 до суду надійшов відзив на позов (а.с.71-74), у якому відповідачем зазначено, що 01 січня 2016 року набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015, відповідно до якого були внесенні зміни в ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які полягали в тому, тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. При цьому вказана норма Закону має перелік винятків, за якими виплата пенсії не призупиняється, а саме: інвалідність І та ІІ груп, інвалідом війни ІІІ групи, ветеранам військової служи та учасникам бойових дій, особою, на яку поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 в спірний період до вказаних категорій не відносився. У зв'язку з встановленням позивачу інвалідності з 07.10.2016 перераховано та поновлено виплату пенсії за вислугу років. Починаючи з 11.11.2016 позивач отримує пенсію по інвалідності. Крім того, відповідач зазначив, що позивач звертався вже до суду у справі № 553/1550/15-а з аналогічним предметом позову, проте за інший період.

28.01.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.114), де зазначив, що доводи викладені пенсійним органом є нікчемні. Просив розгляд справи провести без особистої участі.

Сторони у судове засіданні не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно із частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Позивач перебуває на обліку у ГУПФУ у Полтавській області та з 29.12.2009 отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Позивачу з 07.10.2016 вперше встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюванням отриманим в період проходження військової служби , про що видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0554630 (а.с.62).

Згідно копії довідки Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації від 21.11.2016 (а.с.87) ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції управління міжнародного співробітництва та залучення інвестицій.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 працював у період з січня 2016 року по жовтень 2016 року (а.с.105).

З 11.11.2016 позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (а.с.79).

Як зазначає позивач, з 01.01.2016 йому припинено виплату пенсії у зв'язку із внесенням змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015 року, який набрав чинності з 01.01.2016, до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що стало підставою для звернення до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015 року (далі - Закон України №911-VIII від 24.12.2015), який набрав чинності з 01.01.2016 року внесено зміни, до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зокрема частину першу вказаної статті викладено в такій редакції: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються".

Далі судом встановлено, що рішенням Конституційного суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі № 1-38/2016 (а.с.46-55, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-16) за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016) визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону №2262-ХІІ, а саме: першого речення частини першої статті 54, відповідно до яких тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Зокрема в пункті 3 рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 зазначено, що останню є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 65 Закону України "Про Конституційний Суд" від 16 жовтня 1996 року №422/96-ВР (в редакції чинній на момент винесення рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016 по справі № 1-38/2016) рішення Конституційного Суду України містить, зокрема, обов'язкове зазначення того, що рішення Конституційного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.

Пунктом 2 рішення Конституційним Судом України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визначено, що положення першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Оскільки рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 зворотної дії в часі не має, то обмежуючі норми частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції Закон України №911-VIII від 24.12.2015 були чинні до 20.12.2016 року.

Як встановлено судовим розглядом, позивач в період з січня по жовтень 2016 року перебував на державній службі, а саме працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції управління міжнародного співробітництва та залучення інвестицій (а.с.87, 105).

Позивачу, який з 29.12.2009 отримував пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у 2016 році пенсії була призупинена у зв'язку із внесенням змін ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Крім того, ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції Закон України №911-VIII від 24.12.2015 містила винятки, за якими виплата пенсії не зупиняється, а саме "інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0554630 позивачу з 07.10.2016 вперше встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюванням отриманим в період проходження військової служби (а.с.62).

Таким чином, станом на 01.01.2016 позивач не відносився до категорії осіб, на яких не розповсюджується статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції Закон України №911-VIII від 24.12.2015.

Крім того, матеріали справи свідчать, що за результатом звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про поновлення пенсії з дати встановлення інвалідності та переведення на пенсію по інвалідності, здійснено перерахунок пенсії позивача за вислугою років за період з 07.10.2016 по 31.10.2016 та направлено на доплату перерахований розмір пенсії в розмірі 5075,42. Доплата пенсії по інвалідності у листопаді склала 561,92 грн (а.с.120-123).

З протоколу ГУ ПФУ в Полтавській області №1608012210 від 11.11.2016 (а.с.79) вбачається, що ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності згідно Закону №2262-ХІІ від 09.04.1992.

Враховуючи вищевикладене, у відповідача були відсутні підстави для здійснення виплати пенсії позивачу на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі № 607/592/17, від 18.10.2018 у справі № 201/5474/17, від 20.12.2018 № 191/3630/16-а.

Згідно ч. 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та те, що судом не встановлено протиправності дій відповідача щодо припинення здійснення пенсійних виплат з 01.01.2016 по 07.10.2016, пенсійні виплати позивачу поновлено з 07.10.2016, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з 01.01.2016 по 07.10.2016.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд у відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Головуючий суддя Г.В. Костенко