Рішення № 79548950, 23.01.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4620/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кривошапка Н.А.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

визнання протиправною та скасування відмови відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ - 01.02), кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 3,4500 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області (за межами населеного пункту), оформленої листом № 8474/0/26-18 від 08 жовтня 2018 року;

зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати ОСОБА_3 у власність земельну ділянку для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ - 01.02), кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 3,4500 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області (за межами населеного пункту).

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

22 грудня 2018 року ОСОБА_3 (надалі також - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на протиправність відмови ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, викладеної у листі № 8474/0/26-18 від 08 жовтня 2018 року, оскільки вона порушує норми Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство», Закону України «Про землеустрій».

Позивачем також вказувалось, що відповідачем під час розгляду питання щодо затвердження проекту землеустрою безпідставно зроблено висновки про невідповідність проекту вимогам статті 50 Закону України "Про землеустрій", зокрема, щодо долучення до проекту землеустрою висновку відділу Держземагентства у Решитилівському районі Полтавської області, строк дії якого закінчився. Так, на думку позивача, відповідно до чинних норм законодавства строк дії відповідного висновку не є обмеженим у часі.

ОСОБА_3 у позові вказувалось, що поданий на затвердження до відповідача проект землеустрою відповідає вимогам частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, оскільки містить заяву члена фермерського господарства - постійного користувача земельною ділянкою ОСОБА_3 відносно згоди на виділення земельний часток - паїв членам фермерського господарства.

Позивачем акцентовано увагу на тому, що суб'єкт владних повноважень, який уповноважений на передачу земельної ділянки у власність, не має повноважень щодо перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства на стадії затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність.

18 січня 2019 року відповідач надав відзив на позовну заяву /а.с. 119-121/, у якому вказував, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області правомірно відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою з наступних підстав.

Земельна ділянка, за рахунок якої позивач бажав отримати земельну ділянку у власність, на сьогодні перебуває у постійному користуванні, яке не припинено на підставі Державного акта на право постійного користування серії НОМЕР_3. Враховуючи даний факт, на думку відповідача, з огляду на вимоги частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, передача у власність земельної ділянки позивачу можлива тільки після припинення права постійного користування землею. Також вказано, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному законодавством України із переданих у користування саме фермерському господарству, а не його члену. Висновок про погодження проекту землеустрою від 03.06.2015 № 32-1623-0.4-1158/2-15 втратив чинність.

Таким чином, відповідач вважав позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Надав пояснення, аналогічні викладеному обґрунтуванню позову.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Обставини справи, встановлені судом

Отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою відповідно до розпорядження голови районної державної адміністрації с. Решетилівка від 22.12.2011 року № 900 /а.с. 18/, ОСОБА_3, з метою виготовлення зазначеного проекту землеустрою звернувся до Приватного підприємства "Алан-Зем", як уповноваженого на виконання даного виду робіт.

Згідно з абзацом 2 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно закону, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до завдання на виконання робіт ПП "Алан-Зем" був виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) площею 3,4500 га у власність гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів НОМЕР_2 /а.с. 12-92/.

Виготовлений ПП "Алан-Зем" проект землеустрою разом із клопотанням, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, висновком Відділу Держземагентства у Решетилівському районі Полтавської області про погодження проекту землеустрою позивач подав до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на затвердження.

З матеріалів справи вбачається, що 29.12.2016 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області вперше відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою, виклавши в листі № 11418/6-16 зауваження щодо проекту /а.с. 93/.

10 серпня 2017 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області зі заявою (П- 18742/0/5-17), в якій просив затвердити проект землеустрою на вищевказану земельну ділянку /а.с. 122/.

22 серпня 2017 року листом №12328/6-17 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області було зазначено про відсутність правових підстав у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з огляду на наявне неприпинене право постійного користування такою земельною ділянкою /а.с. 123/.

24 квітня 2018 року позивач знов звернувся зі заявою про затвердження проекту землеустрою (П-6205/0/25-18) /а.с.124/.

07 травня 2018 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у відповідь було направлено лист № 4064/0/26-18, в якому вказано, що клопотання про затвердження землевпорядної документації залишено без задоволення /а.с. 126/.

25 вересня 2018 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням (№П-13865/0/25-18) про затвердження проекту землеустрою /а.с. 96/.

08 жовтня 2018 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, за результатами розгляду клопотання, було направлено відповідь № 8474/0/26-18, в якій повторно зазначалися недоліки проекту землеустрою /а.с.98/.

Зокрема вказано, що у проекті землеустрою міститься висновок з терміном дії, що закінчився. Зазначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Вказано, що фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства.

Позивач, вважаючи таке рішення протиправним, звернувся до суду за правовим захистом порушеного права.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами частини другої статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частини 9 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За змістом частин 10, 11 статті 118 Земельного кодексу України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз наведених положень Земельного кодексу України та Закону України "Про землеустрій" свідчить, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають погодженню у порядку статті 1861 Земельного кодексу України, після чого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов'язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому нормами чинного законодавства не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Висновки щодо правозастосування

Відділ Держземагентства у Решетилівському районі Полтавської області своїм висновком від 03 червня 2016 року № 32-1623-0.4-1158/2-15 погодив "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) площею 3,4500 га у власність гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів НОМЕР_2" та вказав про можливість відведення у власність земельної ділянки у розмірі паю площею 3,4500 га гр. ОСОБА_3 /а.с. 28/.

Таким чином, відповідач, на думку суду, протиправно відмовився врахувати наявний у проектній документації висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 03 червня 2016 року № 32-1623-0.4-1158/2-15 .

Щодо твердження відповідача про неможливість затвердження проекту землеустрою через те, що він містить висновок відділу Держземагентства у Решетилівському районі від 03.06.2015 № 32-1623-0.401158/2-15, що втратив чинність, оскільки строк його дії складає 3 роки, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до Деяких питань реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 31.08.2016 № 580, для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - проект землеустрою) особа, яка відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про землеустрій" є розробником проекту землеустрою (далі - розробник), подає до територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою у паперовому та електронному вигляді.

У додатку до вказаної Постанови Кабінету міністрів України від 31.08.2016 № 580 зазначено, що строк дії висновку необмежений.

Таким чином, встановлений строк дії висновку про погодження проекту землеустрою суперечить Постанові Кабінету міністрів України від 31.08.2016 № 580, та фактично звужує права особи на набуття у власність земельної ділянки.

Також, суд зауважує, що закінчення строку чинності висновку про погодження проекту від 03.06.2015 № 32-1623-0.401158/2-15 не впливає на факт того, що проект землеустрою був погоджений з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин і відповідний етап отримання земельної ділянки у власність у встановленому законодавством порядку було завершено.

Оцінюючи таку підставу для відмови в затвердженні проекту землеустрою, як його невідповідність вимогам пункту 5 статті 116 Земельного кодексу України, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України громадянам для ведення фермерського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до пункту ґ) частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документації із землеустрою.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Пунктом 5 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_3 від 22.05.1995 громадянину ОСОБА_3 передана на праві постійного користування земельна ділянка площею 20 га для ведення селянського /фермерського/ господарства.

28 липня 2016 року відділом Держгеокадастру у Решетилівському районі Полтавської області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки у розмірі паю загальною площею 3,4500 га на підставі зазначеного вище проекту та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2.

З наявної у проекті землеустрою засвідченої нотаріально заяви від 22.09.2015 вбачається, що ОСОБА_3 на виконання вимог статті 50 Закону України «Про землеустрій» надав згоду на виділення земельних часток - паїв членам фермерського господарства "ОСОБА_3" /а.с. 23/.

Ця згода і є підставою для припинення права ФГ "ОСОБА_3." одночасно з реєстрацією набутого у майбутнього права на цю ж ділянку фізичної особи ОСОБА_3 на підставі, зокрема, затвердженого проекту землеустрою.

З огляду на це, суд приходить до висновку про наявність усіх необхідних для затвердження проекту землеустрою документів.

Відносно твердження, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному законодавством України із переданих у користування саме фермерському господарству, а не його члену, судом встановлено таке.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Статтею 12 вказаного Закону визначено склад земель фермерського господарства. Зокрема, встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

У свою чергу, відповідно до статті 13 Закону України «Про фермерське господарство», члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

На підставі аналізу наведених правових норм суд доходить до висновку про те, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. При цьому, статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17, а також у постанові від 14 серпня 2018 року у справі №818/1530/17.

У будь-якому разі, на думку суду, вказані відповідачем недоліки, допущені при виготовленні проекту землеустрою, спростовуються тим фактом, що відділ Держземагентства у Решетилівському районі Полтавської області своїм висновком від 03.06.2015 року № 32-1623-0.4-1158/2-15 погодив "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) площею 3,4500 га у власність гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів НОМЕР_2". Тому такі недоліки, навіть у разі їх наявності, не могли бути належним та достатнім обґрунтуванням винесеного відповідачем рішення.

З огляду на викладене, суд не погоджується з доводами відповідача про невідповідність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів окремим вимогам чинного законодавства України.

Отже, позовна вимога про визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у формі листа №8474/0/26-18 від 08 жовтня 2018 року у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 3,4500 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту, підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання затвердити ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) для ведення фермерського господарства на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів, суд виходить з наступного.

Заперечуючи у задоволенні цієї позовної вимоги, відповідач наполягав, що вирішення клопотань про затвердження проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Під дискреційними повноваженнями суди розуміють повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, суд зауважує, що наявність дискреційних повноважень не означає, що суб'єкт владних повноважень може діяти свавільно при прийнятті тих чи інших рішень, такі повноваження мають межу.

За правовою позицією Європейського суду з прав людини, у національному законодавстві повинно бути з достатньою чіткістю визначено межі та спосіб здійснення відповідних дискреційних повноважень державних органів з метою забезпечення особам мінімального рівня захисту, на який вони мають право в умовах верховенства права в демократичному суспільстві (див. рішення від 12 березня 2009 року у справі "ОСОБА_4 проти України" (Sergey Volosyuk v. Ukraine), заява № 1291/03, пп. 81 і 82).

За висновком суду із аналізу статті 123 Земельного кодексу України, законодавцем чітко не встановлено меж дискреційних повноважень органу виконавчої влади щодо відмови у затвердженні розробленого та погодженого в установленому законом порядку проекту землеустрою (наприклад, скільки разів уповноважений орган може відмовити у затвердженні проекту землеустрою тощо). Тому у цьому випадку межею таких дискреційних повноважень виступають критерії правомірності рішень, дій чи бездіяльності, наведені у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення на підставі наведених критеріїв, а також тим, щоб владні суб'єкти не перетинали межу дискреційних повноважень, а у випадку порушення останніми таких меж вживати ефективних заходів захисту порушених прав приватних осіб та їх відновлення. В цьому полягає суть принципу розподілу влади на основі системи стримувань та противаг.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому презюмується, що дискреційними повноваженнями є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним .

Натомість, у деяких справах, відповідач - орган державної влади, помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій.

Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - видати розпорядження, або відмовити у його виданні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3, звертаючись неодноразово до відповідача задля затвердження проекту землеустрою, отримував відмову в такому затвердженні, побудовану на підставах, обґрунтованість яких не була доведена відповідачем і спростована під час судового розгляду.

При цьому чинне законодавство не передбачає декількох законних альтернативних рішень відповідача з даного приводу. Відповідач був зобов`язаний затвердити проект землеустрою, який погоджений висновком від 03.06.2015 року № 32-1623-0.4-1158/2-15 відділу Держземагентства у Решетилівському районі Полтавської області.

Оскільки рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою у формі листа №8474/0/26-18 від 08.10.2018 визнано судом необґрунтованим, єдиною можливою альтернативою їй є протилежне - рішення про затвердження висновку проекту землеустрою.

За правовою позицією Конституційного Суду України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

У своїй постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 802/412/17-а Верховний Суд вказав, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У зв'язку із зазначеним суд враховує правову позицію Верховного Суду та обираючи належний спосіб захисту порушеного прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 3,4500 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Беручи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 704 грн 80 коп. і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сума судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, складає 704 грн 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул.Уютна, 23 м.Полтава ЄДРПОУ 39767930) задовольнити повністю.

Відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у формі листа №8474/0/26-18 від 08 жовтня 2018 року у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 3,4500 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту - визнати протиправною та скасувати.

Зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 3,4500 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області витрати зі сплати судового збору у сумі 704,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 січня 2019 року.

Головуючий суддя І.С. Шевяков