Рішення № 79525901, 30.01.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6391/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. Одеса

У залі судових засідань № 31

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.,

при секретарі судового засідання - Довгальової Г.Г.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Пояркової К.М.,

представника відповідача - Львова Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, про визнання протиправними дій або бездіяльності, стягнення суддівської винагороди за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду, з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області, про:

визнання протиправними дії або бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 23 листопада 2018 року щодо здійснення виплати за вимушений прогул;

стягнення із Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу з 02 листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 2 170 869 (два мільйони сто сімдесят тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) гривень;

допущення негайного виконання рішення у сумі стягнення за 1 місяць у розмірі 89 352 (вісімдесят дев'ять тисяч триста п'ятдесят дві) гривні;

встановлення судового контрою за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у двадцятиденний строк звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1, зазначив, що рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 11 травня 2018 року у справі №800/532/16, яке набрало законної сили 13 листопада 2018 року, було визнано незаконною та скасовано Постанову Верховної Ради України №1603-VІІІ від 29 вересня 2016 року, про звільнення ОСОБА_1, із посади судді за порушення присяги. На думку позивача, скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку. 23 листопада 2018 року, ОСОБА_1, звернувся із заявою до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з проханням проведення оплати за вимушений прогул з моменту звільнення по даний час. Станом на 07 грудня 2018 року - відповіді на заяву позивачем отримано не було.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

26 грудня 2018 року, від Територіального управління Державної судової адміністрації України, надійшов відзив по справі (вх. №40247/18 від 26.12.2018р.). Відповідач просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що відповідь на заяву ОСОБА_1, від 23.11.2018 року ТУ ДСА України в Одеській області надало на 11-й день після отримання заяви. Наголошувалося, що твердження позивача з приводу ненадання відповіді на заяву від 23.11.2018 року - безпідставні. Стосовно стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу з 02 листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 2 170 869 гривень повідомлялося, що станом на теперішній час, у ТУ ДСА України в Одеській області відсутні правові підстави для здійснення такої виплати, а саме - наказ голови Київського районного суду м. Одеси про зарахування судді ОСОБА_1., до штату суду (а.с.53).

03 січня 2019 року, на офіційну електронну адресу Одеського окружного адміністративного суду, від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №ЕП/36/19 від 03.01.2019р.), у якій наголошувалося, що ОСОБА_1, має право на виплату суддівської винагороди за період незаконного звільнення на підставі КЗпПУ та Європейської конвенції з прав людини. На думку позивача, право на володіння та повагу до його власності гарантоване статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції було порушено. Зазначалося, що посилання відповідача на те, що усі питання роботи судді регулюються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» є хибними, оскільки, згідно преамбули вищевказаного закону, він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не визначає тривалість робочого часу судді, відпочинок, вихідні та святкові дні. Усі ці питання регулюються Кодексом законів про працю та не мають регулюватися спеціальним законом (а.с.77-93).

У запереченнях (вх.№ЕП/120/19 від 09.01.2019р.), Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області стверджувало, що відповідно до наказу голови Київського районного суду м. Одеси №18-ос від 18.10.2016 року, з 02 листопада 2016 року ОСОБА_1, було відраховано зі штату Київського районного суду м. Одеси. Запис про звільнення ОСОБА_1, зі штату є останнім записом у трудовій книжці позивача, що підтверджує відсутність трудових відносин ОСОБА_1, з державою. Тобто, у ТУ ДСА в Одеській області відсутні підстави щодо нарахування та виплату ОСОБА_1, суддівської винагороди (а.с.73-74).

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.

Наказом Голови Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_5, №18-ос від 18 жовтня 2016 року, відповідно до Постанови Верховної Ради України №1603-VІІІ від 29 вересня 2016 року «Про звільнення суддів», ОСОБА_1, звільненого з посади судді Київського районного суду м. Одеси у зв'язку з порушенням присяги судді - відраховано зі штату Київського районного суду м. Одеси 02 листопада 2016 року (а.с.10).

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року (справа №800/532/16), позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України задоволено частково. Визнано протиправними дії Верховної ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги на позачерговому засідання Верховної Ради України 29.09.2016 року; визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 року №№1603-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси у зв'язку з порушенням присяги судді; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с.11-24).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року - залишено без змін (а.с.24-36).

23 листопада 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до в.о. начальника ТУ ДСА України в Одеській області Глущенка Вячеслава Миколайовича з заявою, про проведення оплати за вимушений прогул з моменту звільнення по даний час.

У заяві зазначалося, що 22 листопада 2018 року, ОСОБА_1, звернувся до голови Київського районного суду м. Одеси з питань його поновлення у списках суддів та видачі наказу про оплату за вимушений прогул (а.с.37).

Не отримавши відповідь від Територіального управління державної судової адміністрації на звернення від 23 листопада 2018 року, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, а право позивача на отримання виплати суддівської винагороди за час вимушеного прогулу - порушеним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи позовну вимогу стосовно визнання протиправними дії або бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 23 листопада 2018 року щодо здійснення виплати за вимушений прогул, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Закон України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996 року (далі - Закон України №393/96-ВР), забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Статтею 1 Закону України №393/96-ВР встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з ст.3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Вимоги до звернення встановлені у ст.5 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Згідно статті 14 Закону України №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Таким чином, надання відповіді органом державної влади на звернення громадян України є обов'язковим.

Статтею 20 Закону України №393/96-ВР закріплено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося позивачем під час судового засідання 23 січня 2019 року, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області 04 грудня 2018 року було направлено відповідь ОСОБА_1, на заяву від 23 листопада 2018 року (а.с.59, 112)

У відповіді на заяву ОСОБА_1, (№3-3425/18-вих від 04.12.2018р.) зазначено, що здійснення проведення оплати за вимушений прогул із моменту звільнення по даний час не представляється можливим, так як додані до заяви документи, а саме : копія рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 11 травня 2018 року у справі №800/532/16, яке набрало законної сили 13 листопада 2018 року та копія заяви до Київського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року не є достатніми підставами для проведення відповідних розрахунків (а.с.59).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що твердження позивача про неотримання відповіді на заяву від 23 листопада 2018 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області спростовуються матеріалами справи, які підтверджують своєчасне надання відповіді позивачу, а відтак, у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дії або бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 23 листопада 2018 року щодо здійснення виплати за вимушений прогул - слід відмовити.

Стосовно позовної вимоги про стягнення із Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу з 02 листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 2 170 869 (два мільйони сто сімдесят тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) гривень суд зазначає наступне.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.16р. (далі - Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно статті 151 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до підпункту 16, 20 Положення «Про Державну судову адміністрацію України» затвердженого рішенням Ради суддів України N12 від 22 жовтня 2010 року, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь та визначає кількість суддів у суді загальної юрисдикції за погодженням з Радою суддів України з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів;

Статтею 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. 3. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110) затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція).

Згідно абзацу 1,2, пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (абзац 1 пункту 2.4 Інструкції).

Відповідно до статті 24 Закону № 1402-VIII, голова місцевого суду:1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду;3) контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду, а також вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;4) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ;5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України, а також через веб-портал судової влади про вакантні посади суддів у суді у триденний строк з дня їх утворення;6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду;7) організовує ведення в суді судової статистики та інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;8) сприяє виконанню вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду;9) вносить на розгляд зборів суду пропозиції щодо кількості та персонального складу слідчих суддів;10) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Аналіз вищенаведеної правової норми, дає підстави вважати, що голова суду на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, видає накази про зарахування суддів до штату суду, а отже, несе відповідальність за трудові правовідносини суду та судді.

Судом встановлено, що відповідно до наказу голови Київського районного суду м. Одеси №18-ос від 18.10.2016 року, з 02.11.2016 року ОСОБА_1, відраховано зі штату Київського районного суду м. Одеси.

Доказів зарахування (поновлення) судді ОСОБА_1., до штату Київського районного суду м. Одеси позивачем суду - не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у Територіального управління Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1, суддівської винагороди за час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Стосовно посилань позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (09.05.2013 р. остаточне), суд зазначає, що у даній справі суд одноголосно постановив, що Україна має забезпечити якнайшвидше поновлення заявника на посаді судді Верховного Суду України.

Суд наголошує, що рішеннями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року, Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2018 року, питання стосовно поновлення ОСОБА_1, на посаді судді Київського районного суду - не вирішувалось.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позовної вимоги про стягнення суддівської винагороди за час вимушеного прогулу з 02 листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 2 170 869 гривень, позовні вимоги про негайне виконання рішення у сумі стягнення за 1 місяць у розмірі 89 352 гривні та встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - не підлягають задоволенню.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (65009, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля 2, код ЄДРПОУ 26302945), про визнання протиправними дії або бездіяльність Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 23 листопада 2018 року, щодо здійснення виплати за вимушений прогул; стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за час вимушеного прогулу з 02 листопада 2016 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 2 170 869 (два мільйони сто сімдесят тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) гривень; допущення до негайного виконання рішення у сумі стягнення за 1 місяць у розмірі 89 352 (вісімдесят дев'ять тисяч триста п'ятдесят дві) гривні; встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, шляхом зобов'язання відповідача подати у двадцятиденний строк звіт про виконання рішення суду - відмовити.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 30 січня 2019 року.

Суддя Балан Я.В.

.