Ухвала суду № 79517671, 24.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

24.01.2019Справа № 910/5106/18

За позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ)

До Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (м. Київ)

Про стягнення 395.266,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

від позивача: Литвин П.В.

від відповідача: Халимон С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 395 266,00 грн., з яких: 223 469,82 грн. пені, 33702,88 грн. 3% річних, 138 093,29 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на систематичне порушення відповідачем умов Договору № 4442/16-БО-41 постачання природного газу від 25.01.16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.18. відкрито провадження у справі № 910/5106/18 та призначено підготовче засідання на 22.05.18.

18.05.18. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

22.05.18., 05.06.18., 26.06.18., 12.07.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвали про оголошення перерв в підготовчому засіданні до 05.06.18., 26.06.18., 12.07.18., 26.07.18.

При цьому 26.06.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого засідання на тридцять днів.

12.07.18. позивачем подано відповідь на відзив відповідача.

19.07.18. відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

26.07.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.08.18.

30.08.18., 20.09.18., 27.09.18., 18.10.18., 06.11.18., 27.11.18., 20.12.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвали про оголошення перерв до 20.09.18., 27.09.18., 18.10.18., 06.11.18., 27.11.18., 20.12.18., 24.01.19.

17.09.18. відповідачем подано клопотання про поновлення строку для подання клопотання, поновлення строку для подання доказів, які додані до клопотання та клопотання про заміну відповідача його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

20.09.18. позивачем подано письмові пояснення.

26.09.18. Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подано заперечення проти заяви відповідача про заміну відповідача його правонаступником.

05.11.18. позивачем через відділ діловодства суду подано клопотання про поновлення позивачу строку для подання клопотання, поновлення строку для подання доказів, залучених до клопотання, клопотання про заміну Публічного акціонерного товариства «Київенерго» його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

23.01.19. Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подано заперечення проти заяви відповідача про заміну Публічного акціонерного товариства «Київенерго» його правонаступником.

В судовому засіданні 24.01.19. судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством «Київенерго» змінено найменування на Акціонерне товариство «Київенерго».

В судовому засіданні 24.01.19. відповідачем підтримано клопотання про заміну Публічного акціонерного товариства «Київенерго» його правонаступником - Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

Заслухавши обґрунтування заявлених відповідачем клопотань про поновлення пропущеного строку для подачі клопотання про заміну сторони у справі правонаступником та про поновлення строку для подачі доказів, а також наявність вчинення відповідачем процесуальної дії щодо подачі відповідного клопотання та доказів, суд вважає за можливе на підставі ст. 119 Господарського процесуального кодексу України поновити відповідачу ці строки.

Клопотання мотивоване припиненням дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 17.09.2001, у зв'язку з чим передане останньому майно комунальної власності з виробництва теплової енергії вибуло з його володіння та користування та передано Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», внаслідок чого останнє на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" стало правонаступником за борговим зобов'язаннями відповідача з оплати спожитих енергоносіїв.

Позивач клопотання відповідача підтримав.

Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» проти клопотання заперечено з підстав неможливості понесення відповідальності за зобов'язаннями відповідача, як самостійного суб'єкта господарювання, а також на те, що приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" не поширюються на спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).

Наведена норма була встановлена Законом України "Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" №4521-VI від 15 березня 2012 року.

Отже, наведеною нормою визначено випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями між суб'єктом господарювання, який раніше використовував ЦМК з вироблення теплової енергії, та новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.

Правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Воно може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, припинення юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки із збереженням самого зобов'язання, що має місце в даному випадку між ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») та НАК "Нафтогаз України".

У главі 47 "Поняття зобов'язання. Сторони у зобов'язанні" Цивільного кодексу України термін "зобов'язання" вживається у вузькому сенсі для позначення конкретного правового зв'язку між кредитором та боржником. Оскільки договір може містити, а в договорах в сфері підприємницької діяльності - зазвичай містить, комплекс прав та кореспондуючих їм обов'язків, то кредитора та боржника можна виявити тільки у простому зобов'язальному правовідношенні (наприклад, у грошовому зобов'язанні), а не в межах договору загалом. Таким чином, глава 47 Цивільного кодексу України регулює порядок заміни сторони в одному зобов'язальному правовідношенні, а не сторони в договорі (зобов'язанні в широкому сенсі).

Відповідно до Угоди від 17.09.2001, яка припинила свою дію, функції, які виконував ПАТ "Київенерго"" (АТ «Київенерго»), надалі виконуватиме КП "Київтеплоенерго" (у частині майна, яке закріплено за КП "Київтеплоенерго"), а відтак відсутня потреба у договірних відносинах між ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») та НАК "Нафтогаз України" щодо постачання енергоносіїв для експлуатації переданого КП "Київтеплоенерго" майна. Таким чином, відсутні підстави для висновку про існування сингулярного правонаступництва у договорі із НАК "Нафтогаз України". Тобто, по суті, відсутнє ані універсальне правонаступництво, ані сингулярне. Законом встановлено обов'язок іншої особи щодо погашення боргів ПАТ "Київенерго" " (АТ «Київенерго») без передачі йому прав вимоги такого суб'єкта. Крім того, загальний зміст законодавства про оренду і концесію виключає покладення відповідальності орендаря по боргах користувача майном на власника майна (на кредитора за такими договорами).

Аналіз змісту ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" свідчить про покладення законодавцем обов'язку однієї особи відповідати за боргами іншої. Питання передачі активів (прав вимоги до споживачів теплової енергії, яку поставлено внаслідок споживання енергоносії, та зобов'язання по оплаті яких передається) наведеною нормою не врегульовано.

Наслідками застосування наведеної норми Закону можуть бути наступні: суб'єкт господарювання, якому надано в користування цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, стає боржником за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно. Тобто, попередній користувач майна залишається власником майна (майнових прав вимоги до споживачів теплової енергії), а новий користувач несе тягар боргових зобов'язань попереднього користувача, що призводить до одержання попереднім користувачем прибутку за рахунок нового користувача.

Частина 4 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" передбачає можливість не укладання договорів про постачання та транспортування енергоносіїв за умови не погодження порядку погашення заборгованості за попередній період, а частина 5 цієї ж статті - покладення на учасника (засновника) теплопостачальної або теплогенеруючої організації обов'язку із погашення боргу (незалежно від організаційно-правової форми такої юридичної особи та визначеного чинним законодавством розміру відповідальності учасника (засновника) юридичної особи за її зобов'язаннями).

Частинами 1, 2 ст. 11 ГПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частина 6 цієї статті передбачає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" складовими верховенства права є обов'язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов'язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Справедливе застосування норм права - є, передусім, недискримінаційний підхід, неупередженість.

Виходячи із суті спору у правовідносинах, що розглядаються судом, та викладених в даній ухвали обставин цих відносин, суд вважає за можливе і доцільне не застосовувати ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" до даних правовідносин через їх суперечність нормам Конституції України з огляду на таке:

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право власності виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах. Для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб'єктів правовідносин.

Наведені положення поширюються на всіх суб'єктів права власності, в тому числі на органи місцевого самоврядування (створювані ними комунальні підприємства).

Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", у п.3.1 рішення Конституційного Суду України від 12 лютого 2002 року №3-рп/2002 суд виходив із того, що оскільки об'єктивно визначені та взаємопогоджені частки доходу кожного суб'єкта відносин не змінюються і не вибувають із володіння власника, тому припис статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" щодо внесення споживачами плати за продану їм електроенергію виключно на розподільчий рахунок постачальника в уповноваженому банку не суперечить частині четвертій статті 13 та частині першій статті 41 Конституції України.

Тобто, Конституційний Суд України виходив із того, що правова сутність статей 13 і 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.

Як вбачається із змісту заявлених позовних вимог, спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасного та повного розрахунку за поставлений позивачем газ за Договором № 4442/16-БО-41 постачання природного газу від 25.01.16.

Предметом вказаного Договору є, згідно з п. 1.1 даного правочину, зобов'язання позивача поставити відповідачу з січня по березень 2016 року природний газ, а відповідача - оплатити його на умовах цього Договору.

Загальні поняття підприємництва та відносин контролю суб'єктів господарювання врегульовані Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 145 Господарського кодексу України визначено, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Відтак, суб'єкт підприємництва самостійно на свій ризик здійснює господарську діяльність, спрямовану на одержання прибутку та покращення майнового стану, який визначається сукупністю майнових прав та зобов'язань.

У випадку, коли кінцевий власник згадуваних у ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" суб'єктів господарювання є одна особа, то позбавлення рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю не відбувається, адже через відносини контролю та залежність таких суб'єктів від однієї особи відсутні підстави для висновку про позбавлення права власності.

У той же час, покладення статтею 22 Закону України "Про теплопостачання" обов'язку суб'єкта господарювання приватної форми власності на орган місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) сплатити боргові зобов'язання, без передачі кореспондуючого цьому борговому зобов'язанню права вимоги до споживачів теплової енергії призводить до покращення майнового стану (збагачення) попереднього користувача за рахунок нового.

Таким чином, поширення такої норми до даних правовідносин свідчить про протиправне позбавлення органу місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) права розпорядження своєю власністю, та містить ознаки дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.

Закон України "Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" ухвалювався з метою підсилення фінансової дисципліни теплопостачальних та/або теплогенеруючих організацій та додаткового забезпечення майнових прав постачальників енергоносіїв.

Системно-логічне та телеологічне (цільове) тлумачення норм частин 3 -5 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" дає підстави для висновку про те, що вони утворюють цілісний механізм захисту майнових прав постачальника енергоносіїв і не встановлюють відповідальності власника цілісного майнового комплексу майна (індивідуально визначеного майна) з вироблення теплової енергії.

Законодавцем вводяться такі три гарантії постачальника енергоносіїв:

- правонаступництво в частині боргових зобов'язань попереднього користувача (частина 3);

- договори про постачання та транспортування енергоносіїв укладаються з правонаступниками реорганізованої теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації виключно за умови погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання за попередній період (частина 4);

- учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв (частина 5).

Таким чином, правонаступництво, яке визначається ч. 3 ст. 22 Закону "Про теплопостачання" може виникати лише при реорганізації суб'єкта господарювання - користувача на підставі договорів оренди, концесії, тощо) цілісного майнового комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії. Положеннями частини 5 закріплюється субсидіарна відповідальність учасника (засновника) теплопостачальної або теплогенеруючої організації за її зобов'язаннями, а також визначено, що такий учасник (засновник) має розраховуватися за борговими зобов'язаннями при ліквідації такого суб'єкта. Вказана норма є справедливою, адже саме учасник (засновник) юридичної особи приймає обов'язкові для суб'єкта господарювання рішення та повинен нести відповідальність за свої рішення.

При цьому, у випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим їх власником є різні особи) відбудеться перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи (кінцевого учасника (власника)), який забезпечуватиме гарантію, передбачену частиною 5 такої норми.

Це призведе до безпідставного звільнення учасника (засновника) попереднього користувача теплопостачальної або теплогенеруючої організації від обов'язку по забезпеченню боргів. Оскільки, на момент прийняття учасником (засновником) попередньої теплопостачальної або теплогенеруючої організації рішення про її ліквідацію, така особа не матиме боргів (такі борги будуть переведені на іншу особу згідно частини 3).

Вказане свідчить про неузгодженість наведених норм одного закону та підтверджує висновок суду про поширення передбаченого ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" виключно на правонаступництво користувачів комплексів з вироблення теплової енергії, залежних від одного кінцевого власника.

Наведена норма ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" свідчить про протиправне втручання у право власності власника цілісного майнового об'єкта з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що власником цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії, який знаходився в користуванні ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») та було закріплено за КП "Київтеплоенерго", є територіальна громада міста Києва, яка здійснює свої розпорядчі повноваження через Київську міську раду.

Відповідно до положень цивільного законодавства правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Підставою передачі такого комплексу в користування ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») була Угода щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001.

Станом на дату укладення така угода не передбачала можливості обтяження такого цілісного майнового комплексу відносинами правонаступництва в частині боргових зобов'язань ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») щодо сплати коштів за спожиті енергоносії.

Відтак, на момент укладання вказаної угоди та виборі контрагента, міська влада не знала та не могла знати, що у 2012 році буде ухвалено закон, яким будуть врегульовані відносини правонаступництва.

Таким чином, територіальна громада міста Києва правомірно припускала та очікувала, що після припинення права користування ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») таким комплексом, останній буде повернуто за відсутності будь-яких боргових зобов'язань вказаної особи.

Норми Закону України "Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не містять положень щодо їх поширення на угоди, укладені до набрання чинності цим законом, а їх застосування, як встановлено судом, по суті призводить до слідування (правонаступництва) тільки боргових зобов'язань за майном (комплексом з вироблення теплової енергії).

Тобто, з моменту набранням положеннями ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" чинності (квітень 2012 року) право територіальної громади міста Києва на розпорядження (в тому числі, шляхом передачі в управління іншій особі) належним їй майном стало обмеженим в частині необхідності покладення на будь-якого нового управителя додаткового обтяження (боргових зобов'язань попереднього управителя комплексу).

Прийняття законодавчої норми, яка покладає на будь-якого наступного користувача цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії боргових зобов'язань попереднього користувача призводить як до зменшення вартості такого цілісного майнового комплексу, так і до значного обмеження прав власника такого комплексу, оскільки, реалізуючи своє право власності в майбутньому, такий власник є обмеженим через покладення нормою закону на будь-якого користувача належного йому майна обов'язку відповідати за борги іншої особи.

Враховуючи, що на момент передачі майна в користування ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») не існувало подібної норми, Київська міська влада не брала участі в управлінні та здійсненні господарської діяльності ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») за час виникнення боргів, то положення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" мають індивідуальний та надмірний тягар.

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну (п. 3 рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року №7-рп/2001).

Положеннями Цивільного та Господарського кодексу України визначена цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність, основними ознаками якої є те, що підставою відповідальності учасника відносин є вчинене ним правопорушення, а такий учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення (ст. 218 ГК України). Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Наведені норми визначають обов'язок особи самостійно нести відповідальність за взятими зобов'язаннями, хоча і передбачають можливість звільнення від відповідальності чи заміну зобов'язаної сторони.

Загальним правилом є неможливість покладення обов'язку боржника на третю особу не інакше як за волею такої особи, чи заміни у визначеному порядку в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків), чи такої заміни, яка слідує за передачею певного активу (права) (наприклад, покупець нерухомого майна, яке перебуває в оренді, автоматично стає зобов'язаною стороною за таким договором оренди).

Отже, у випадку повернення цілісного майнового комплексу (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії з користування ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») Київська міська рада чи створення нею комунального підприємства, якому передано таке майно, не мають вибору та позбавлені можливості відмовитися від експлуатації такого об'єкту, що виключає твердження про наявність їх волевиявлення на прийняття боргів ПАТ "Київенерго"(АТ «Київенерго»).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За змістом положень цивільного законодавства похідні зобов'язання (інфляційні, 3% річних, пені, штрафи) автоматично слідують за основним зобов'язанням, а тому їх правонаступництво до КП "Київтеплоенерго" з огляду на правову природу їх виникнення - неправомірну поведінку ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») щодо належного виконання договірного зобов'язання (ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України), суперечитиме принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності.

Таким чином, покладення зобов'язання (в т.ч. тих, що виникли внаслідок несвоєчасності виконання основного боргу) суб'єкта господарювання, який використовував майно, на іншого суб'єкта господарювання, якому таке майно надано у користування, за відсутності факту передачі буд-яких прав (в т.ч. які кореспондуються у попереднього користувача з таким обов'язком), на думку суду, свідчить про порушення принципу індивідуального характеру юридичної (цивільно-правової) відповідальність особи, а тому суд вважає за можливе застосувати до даного спору норми ч. 2 ст. 61 Конституції України як норми прямої дії.

У той же час, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі № 910/7807/18, у межах якої розглядалися вимоги, зокрема, ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») до КП "Київтеплоенерго" про зміну правовідносин за договорами постачання природного газу (у т.ч. за Договором № 4442/16-БО-41 постачання природного газу від 25.01.16.), було затверджено мирову угоду від 09.10.18.

Згідно з п. 2 вказаної мирової угоди ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») відступає, а КП "Київтеплоенерго" набуває права грошової вимоги, що станом на дату укладання цієї Мирової угоди складає 2389598643,08 грн., шляхом укладення Договорів про відступлення права вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за теплову енергію, до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців за комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також юридичних, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців з оплати додаткових до основних зобов'язань (неустойки (штрафів, пені), нарахувань (три відсотки річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати у зв'язку з примусовим стягненням боргу).

Отже, КП "Київтеплоенерго" стало правонаступником ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») лише в частині зобов'язань з оплати спожитого останнім природного газу, тобто в частині основного боргу, з дати затвердження мирової угоди, якою не було передбачено передання КП "Київтеплоенерго" боргу зі штрафних санкцій, інфляційних, 3% річних.

За таких обставин, положення частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним) суперечить положенням частини 4 ст. 13, частин першої, четвертої статті 41, частини 2 статті 61 Конституції України та не підлягають до застосуванню до даного спору.

Положення частини 4 ст. 13, частин 1, 4 статті 41, частини 2 статті 61 Конституції України виключать можливості заміни боржника (ПАТ "Київенерго") на КП "Київтеплоенерго" за зобов'язаннями ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») перед НАК "Нафтогаз України" за відсутності волі КП "Київтеплоенерго" та факту передачі йому кореспондуючих такому зобов'язанню прав вимоги до споживачів, а відтак відсутні передбачені ст. 52 Господарського процесуального кодексу України умови для визначення КП "Київтеплоенерго" правонаступником ПАТ "Київенерго" (АТ «Київенерго») за борговими зобов'язаннями.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для застосування положень ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" до спірних правовідносин та здійснення заміни боржника його правонаступником на підставі поданої відповідачем заяви.

За вказаних підстав клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 52, 119, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні заяви Акціонерного товариства «Київенерго» про заміну сторони правонаступником у справі № 910/5106/18.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення 24.01.19. та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Повну ухвалу складено 31.01.19.

Суддя Т.М. Ващенко