Рішення № 79495352, 23.01.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2019 р. справа № 520/8684/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,

за участю: позивача – ОСОБА_1, представника відповідача 1 - ОСОБА_2, представника відповідача 2 - не прибув, представника відповідача 3 - ОСОБА_2, представника третьої особи - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, 2) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) Головного управління МВС України в Харківській області, 3) Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати незаконним звільнення дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 /М-131385/ з 17.08.2018 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (скорочення штатів та скасувати наказ про його звільнення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17.08.2018 №73 о/с;

- поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділ (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області;

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головне управління Національної поліції у Харківській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.10.2015 року та прийняти ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції в Харківській області за аналогічною посадою, що заміщується, у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про національну поліцію" (враховуючи невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 по справі №820/11676/15 щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі);

- зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківський РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) сплатити податки, збори та інші обов’язкові платежі з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу нарахованого ОСОБА_1 за період з 06.11.2015 по день поновлення на роботі;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (08592313) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1, зареєстрований: 61124, АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 448 133 грн. 09 коп.;

- допустити виконання судового рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах виплат за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області прийнято протиправний наказ від 05.11.2015 року № 594 о/с, яким позивача було звільнено відповідно до Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 63 п. "г", що привело до порушення його трудових прав. Позивач, вважає, що суб'єктом владних повноважень належним чином не розглянуто його заяву від 22.10.2015 року, що також перешкодило ОСОБА_1 перейти на службу в органи Національної поліції в Харківській області за аналогічною посадою, що заміщується, у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про національну поліцію" (враховуючи невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 по справі №820/11676/15 щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі).

Представник відповідачів 1, 3 заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що стан ліквідації ГУМВС України в Харківській області перешкоджає подальше проходження служби позивачем. Водночас, позивачем не реалізовано його право на проходження конкурсу на заміщення вакантної посади, що заміщуються поліцейськими, у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації. Отже, на думку представника відповідача 1,3, Ліквідаційна комісія ГУМВС України в Харківській області діяла в межах та у спосіб передбачений законом.

Позивач через канцелярію суду (вх. № 01-26/65457/16 від 05.12.2018 року) надав відповідь на відзив, в якій вказав, що процедура звільнення ОСОБА_1 проведена не у спосіб, з порушенням вимог чинного законодавства, не у спосіб та порушує конституційні права позивача на працю.

У судовому засіданні 23.01.2019 року позивач та представник відповідачів 1, 3 підтримали свої правові позиції по справі.

Представники відповідача 2 та третьої особи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено під час розгляду справи, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 02.04.2007 року та наказом ГУМВС України від 26.06.2013 року № 228 о/с призначений на посаду дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м.Люботин).

Згідно з наказом ГУМВС України в Харківській області від 23.12.2014 року № 601 о/с на підставі медичної довідки з 23.12.2014 року по 27.11.2015 року перебував у відпустці по догляду за дитиною.

Наказом ГУ МВС України від 05.11.2015 року № 594 о/с відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, позивача, звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів з 06.11.2015 року.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 05.11.2015 року № 594 о/с , яким позивача було звільнено відповідно до Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 63 п. "г", звернувся до суду з позовом.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.05. 2016р. по справі № 820/11676/15 адміністративний позов задоволено частково, скасовано оскаржуваний наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 05 листопад 2015 року №594 о/с; поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. В частині поновлення на посаді позивача постанову суду звернуто до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду 15.11.2016 року апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Міністерства внутрішніх справ України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016р. по справі № 820/11676/15 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016р. по справі № 820/11676/15 задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016р. по справі № 820/11676/15 в частині відмови в задоволенні адміністративного позову про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу скасовано з прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 2364,57 грн.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016р. по справі № 820/11676/15 залишено без змін.

На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду наказом Голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області від 07.06.2016 № 15 о/с ОСОБА_1 було поновлено на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУ МВС У в Х/обл. з 06.11.2015 року, що підтверджується записом в послужному списку ОСОБА_1 (а.с. 14, 49).

В подальшому, листом ГУ МВС України в Харківській області за вих. №4008/119/12/01-2018 від 14.06.2018, ОСОБА_1 повідомлено, що Закон України «Про міліцію» та наказ МВС України від 31.10.2007 №499 втратили чинність, тому відсутні нормативні акти щодо регулювання службової діяльності ОСОБА_1 та нарахування грошового забезпечення. Крім того, зазначено, що функціональні обов’язки ОСОБА_1, його робоче місце та графік роботи не можуть існувати у ліквідованому органі. Таким чином, відсутність посад, які замішуються особами рядового та начальницького складу ОВС в ліквідованому ГУ МВС України, унеможливлює подальше використання ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ. У зв’язку з чим ОСОБА_1 було попереджено про подальше звільнення через скорочення штатів та запропоновано вирішити питання мого звільнення за підставою - звільнення з ОВС за п. 64 «з» у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші органи через проходження ОСОБА_1 конкурсу на заміщення вакантних посад поліцейських у будь-якому регіоні України (а.с. 20).

26 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області, в якій просив розглянути рапорт від 22.10.2015 року про можливість розгляду ОСОБА_1 як кандидата на посаду поліцейського відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", та рапорт від 13.07.2016 про бажання проходити службу в поліції, отриманий ГУМВС України в Харківській області 14.07.2016; повторно розглянути по суті заяви ОСОБА_1 від 13.07.2016 та від 28.11.2016; враховуючи бажання ОСОБА_1 проходити службу в органах поліції, запропонувати відповідну посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, що затверджена Міністерством внутрішніх справ України; на виконання вимог п. 9, п. 12, п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-УІІІ видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського в органах поліції; виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.06.2016 по фактичне працевлаштування та виконати обов’язок щодо сплати податків і обов’язкових платежів із заробітної плати (а.с. 18).

25 липня 2018 року від ГУ МВС в Харківській області надійшла відповідь, в якій ОСОБА_1 повідомлено, що ГУ НП в Харківській області оголошено конкурс на заміщення вакантних посад у підрозділах ГУНП в Харківській області та повідомили, що після повної ліквідації ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_1 буде звільнено через скорочення штатів (а.с. 22).

Також, 27 липня 2018 року ГУ МВС в Харківській області на адресу ОСОБА_1 на заяву ОСОБА_1 сформовано лист, в якому зазначено, що органи Національної поліції України не є правонаступниками органів міліції.

Також, ОСОБА_1 проінформовано, що його рапорт від 22.10.2015року щодо зарахування ОСОБА_3 до Національної поліції містив інформаційний характер, а звернення ОСОБА_1 від 13.07.2016 та 28.11.2016 не мають підстав для їх розгляду. Також зазначено, що підстав для нарахування грошового забезпечення немає та поінформовано про подальше скорочення в разі повної ліквідації ГУМВСУ в Харківській області (а.с. 23).

17 серпня 2018 року головою Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області на адресу ОСОБА_1 сформовано лист, в якому повідомлено останнього, що 17.08.2018 згідно витягу із наказу Головного Управління МВС України в Харківській області № 73 о/с ОСОБА_1 звільнено згідно з п.1 ст. 40 КЗпПУ та відповідно до п. 64 «Г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 24).

Також, ОСОБА_4 направлено витяг з наказу ГУ МВС України в Харківській області від 17.08.2018 року № 73 о/с, відповідно до якого старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, дільничого інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області звільнено у запас Збройних Сил України з 17.08.2018 року. Підстава: наказ МВС України від 06.11.2015 року № 1388 (а.с. 25).

Позивач, не погоджуючись з підставами та процедурою його звільнення, звернувся до суду із даним позовом.

Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головне управління Національної поліції у Харківській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.10.2015 року, та прийняти ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції в Харківській області за аналогічною посадою, що заміщується, у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про національну поліцію" (враховуючи невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 по справі №820/11676/15 щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі), то суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Начальника ГУ МВС України в Харківській області генерала - майора міліції ОСОБА_5 із рапортом, в якому просив зарахувати ОСОБА_1 до органів Національної поліції України.

Представник відповідача 1 та 3 в судовому засіданні пояснив, що вказаний рапорт не відповідає формі звернення працівника міліції з метою його вступу до лав Національної поліції у розумінні Закону України "Про Національну поліцію".

При цьому, представник відповідача 1, 3 вказав, що розгляд вказаного рапорту ОСОБА_1 відбувся шляхом накладення резолюції "До матеріалів", що, на думку представника відповідача 1, 3 цілком відповідає вимогам чинного законодавства та, водночас не потребує формування окремої письмової відповіді.

Однак, суд зазначає, що вчинення суб'єктом владних повноважень резолюції "До матеріалів справи" не є формою розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 22.10.2015 року та не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку надання обґрунтованої, повної письмової відповіді по суті питань із зазначенням суті вирішених питань, які поставлені заявником та із посиланням на відповідні норми чинного законодавства.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що ГУ МВС України в Харківській області не розглянуто по суті питання, які поставлено в рапорті ОСОБА_1 від 22.10.2015 року та не надано письмової відповіді за результатом такого розгляду, приймаючи до уваги те, що служба в міліції є професійною діяльністю, державною службою особливого характеру, до якої поставлено підвищені вимоги, що також включає, окрему процедуру вирішення питання про звільнення/прийняття на службу працівників.

А відтак суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.10.2015 року по суті з прийняттям відповідного рішення.

Водночас, суд відмовляє у задоволенні частини позовних вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції у Харківській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.10.2015 року, оскільки рапорт ОСОБА_1 від 22.10.2015 року адресований саме Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, а відтак у Головного управління Національної поліції у Харківській області відсутній обов'язок щодо надання відповіді на рапорт позивача від 22.10.2015 року.

Надаючи оцінку правомірності та обґрунтованості прийняття наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17.08.2018 №73 о/с про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, правовою підставою для прийняття оскаржуваного наказу № 73 о/с від 17.08.2018 року слугував факт не реалізації позивачем його права на звернення до належного суб'єкта владних повноважень (керівництва ВМ (м. Люботин) Харківського РВ ( з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області із заявою (рапортом) про зарахування кандидата до органів Національної поліції України.

Відповідач 1 вважає, що, по-перше, рапорт ОСОБА_1 від 22.10.2015 року не є вказаною заявою в розумінні Закону України "Про Національну поліцію", а тому у відповідача 1 були всі правові підстави для звільнення позивача. А, по-друге, відповідач 1 вважає цей рапорт є розглянутим по суті поставлених в ньому питань.

Суд зазначає, що 7 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» та набрав чинність Закон України «Про Національну поліцію» .

Пунктом 5 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII “Про Національну поліцію” визнано такими, що втратили чинність: Закон України “Про міліцію” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами); Постанова Верховної Ради Української РСР “Про порядок введення в дію Закону Української РСР “Про міліцію”(Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 21).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 730 “Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ” утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1 до вказаної Постанови та ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2 до вказаної Постанови.

За приписами пункту 8 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Національну поліцію” з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що будь-якого додаткового обов'язку щодо попередження позивача про наступне звільнення з боку роботодавця МВС України не передбачено.

Так, пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію” передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Підпунктом “г” пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991р. №114, встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року включно. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Пунктами 10 та 11 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Національну поліцію” передбачено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Таким чином, вищенаведені норми Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону «Про Національну поліцію» та Положення №114, на які йдеться посилання у спірному наказі про звільнення, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

При цьому суд зазначає, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, оскільки ліквідовано ГУ МВС з одночасним створенням іншого органу (ГУ НП), який виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідовується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14).

При цьому, суд враховує, що відповідно до статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року N 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

В постанові від 27.05.2014 року у справі №21-108а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.

З врахуванням викладеного до спірних правовідносин підлягають також застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, частиною 3 якої передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем 1 в обґрунтування своєї правової позиції по справі, не надано до суду письмових доказів на підтвердження пропонування ОСОБА_1 посад в Національній поліції чи в інших органах, міністерствах, центральних органах виконавчої влади, які належать до сфери відання МВС України із зазначенням переліку конкретних посад в Національній поліції чи в інших органах, міністерствах, центральних органах виконавчої влади, які належать до сфери відання МВС України, так і доказів на підтвердження письмової відмови ОСОБА_1 від запропонованих посад, що могло бути оформлено відповідним актом посадових осіб.

При цьому, Харківським окружним адміністративним судом по справі № 820/11676/15 встановлено, що підставами для визнання протиправним та скасування наказу від 05 листопад 2015 року №594 о/с слугувало те, що звільнивши ОСОБА_1 відповідач також не з'ясував можливості подальшого використання позивача на службі, звільнення позивача є передчасним та таким, що порушило його право на працю в частині гарантій на можливість зайняття певних посад та проходження служби в Національній поліції працівником органів внутрішніх справ, які ліквідовуються, в порядку визначеному розділом ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

В силу частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вказані обставини не потребують доказування.

Як вбачається з відзиву відповідача 1 на позов, ГУ МВС в Харківській області вважає, що ним запропоновано ОСОБА_1 спосіб вирішення питання про працевлаштування органах міліції шляхом направлення листа від 14.06.2018 року за вих. №4008/119/12/01-2018.

Так, як вбачається зі змісту вказаного листа, ОСОБА_3 було попереджено про подальше звільнення через скорочення штатів та запропоновано вирішити питання його звільнення за підставою - звільнення з ОВС за п. 64 «з» у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші органи через проходження ОСОБА_3 конкурсу на заміщення вакантних посад поліцейських у будь-якому регіоні України (а.с. 20).

Дослідивши зміст вказаного листа ГУ МВС України в Харківській області від 14.06.2018 року за вих. №4008/119/12/01-2018, суд зазначає, що вказаним листом ОСОБА_1 лише роз'яснено процедуру його звільнення з органів внутрішніх справ за п. 64 "г" ( у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації внутрішніх справ, у разі надання ОСОБА_1 доказів перемоги в конкурсі на зайняття вакантної посади, що заміщується поліцейським у будь-якому органі (закладі, установі) міліції.

При цьому, суб'єктом владних повноважень у вказаному листі не запропоновано ОСОБА_1 перелік конкретних посад чи посаду, які/яка може бути ним обрана, у разі його згоди на продовження служби в органах внутрішніх справ, тобто фактично ГУ МВС України не з'ясовано можливість подальшого використання позивача на службі, що порушує право ОСОБА_1 на працю в частині гарантій на можливість зайняття певних посад та проходження служби в Національній поліції працівником органів внутрішніх справ, які ліквідовуються, в порядку визначеному розділом ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Стосовно посилання суб'єкта владних повноважень в листі від 14.06.2018 року № 4008/119/12/01-2018 на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" відповідача внесено до Переліку органів, що ліквідовуються та з 07.11.2015 року ГУ МВС України в Харківській області не є органом внутрішніх справ та суб'єктом владних повноважень, а згідно положень наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №1388 "Про організаційно-штатні питання" з 06.11.2015 скорочено всі посади ГУ МВС України в Харківській області, у тому числі й посада, яку займав позивач, то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у зв'язку із скороченням штатів, що відбулось у зв'язку з утворенням Національної поліції та її територіальних органів і скорочення у зв'язку з цим всіх посад органів МВС, зокрема в Харківській області.

Водночас, відповідачем не надано до суду жодних доказів того, що на момент розгляду справи процедура ліквідації ГУ МВС України в Харківській області завершена, а запис про припинення юридичної особи ГУ МВС України в Харківській області внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому вищезазначена позиція суб'єкта владних повноважень судом до уваги не приймається.

Вирішуючи спір по суті, суд також враховує необхідність дотримання суб'єктом владних повноважень також принципу захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при вивільненні працівників міліції (зокрема, створення територіальних органів впродовж місяця, з дня набрання чинності згаданим Законом), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Перевіряючи дотримання відповідачем гарантій залишення на службі в поліції при реорганізації щодо позивача з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, судом встановлено, що відповідачем 1 порушено процедуру вивільнення позивача у зв'язку із скороченням штатів або проведенням реорганізаційних заходів, зокрема, в частині не повідомлення позивача про вакантні посади, а також те, що відповідачем 1 не розглянуто рапорт позивача від 22.10.2015 року про його наміри щодо подальшого проходження служби в поліції на запропонованих посадах, суд приходить до висновку, що відповідачем 1 були порушені права позивача в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, в зв'язку з чим, оскаржуваний наказ скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17.08.2018 №73 о/с є протиправним і підлягає скасуванню, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про визнання незаконним звільнення дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 /М-131385/ з 17.08.2018 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 “г” (скорочення штатів), то сказана вимога поглинається вимогою про скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17.08.2018 №73 о/с, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділ (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, то суд зазначає наступне.

Так, згідно з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 28.10.2014 р. та від 04.11.2014 р. у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), чинне законодавство не передбачає.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також враховує вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» та якої не дотримався відповідач.

Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: - пункти 1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), 3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), 4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 «Право на працю».

Виходячи з наведеного, суд згідно положень ст. 7 КАС України застосовує до спірних правовідносин положення КЗпП України, якими вказані питання врегульовані.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України дає підстави зробити висновок, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Також, позивач повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а саме судом.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак, суд вважає, що відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень статті 235 КЗпП України зобов'язаний поновити його на попередній посаді, з огляду на що суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 (М-131385) на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про поновлення позивача на посад дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню, оскільки на момент розгляду справи процедура ліквідації Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області не завершена, запис про припинення юридичної особи - відповідача і не внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

За приписами ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 1 на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17.08.2018 року (моменту прийняття спірного наказу про звільнення № 73 о/с від 17.08.2018 року) по 23.01.2019 року.

Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання прийняти ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції в Харківській області за аналогічною посадою, що заміщується, у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про національну поліцію" (враховуючи невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 по справі №820/11676/15 щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі), то суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

При реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання прийняти ОСОБА_1 на службу в органи Національної поліції в Харківській області за аналогічною посадою, що заміщується, у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про національну поліцію" (враховуючи невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 по справі №820/11676/15 щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі) відноситься до виключних, дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень та розцінюється судом саме як вимога про втручання в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства та, відповідно не може бути задоволена.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 1) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, 2) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) Головного управління МВС України в Харківській області, 3) Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17.08.2018 №73 о/с про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 (М-131385), дільничого інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 (М-131385) від 22.10.2015 року з прийняттям відповідного рішення.

Поновити ОСОБА_1 (М-131385) на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (в особі Ліквідаційної комісії) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1, зареєстрований: 61124, АДРЕСА_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 17.08.2018 року по 23.01.2019 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (М-131385) на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 30 січня 2019 року.

Суддя Горшкова О.О.