Рішення № 79493381, 30.01.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2019 р. справа № 0940/2387/18

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Григорук О.Б., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявами про перерахунок пенсії з урахуванням 70% грошового забезпечення її померлого чоловіка відповідно до пункту «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», при цьому вказувала на відсутність в пенсійній справі документів про те, що причиною смерті її чоловіка було захворювання пов'язане з проходженням військової служби. Однак відповідач листом №1534/Ж-15 від 28.11.2018 повідомив ОСОБА_1, що в пенсійній справі наявні всі необхідні документи, а позивач отримує пенсію в розмірі, який передбачений чинним законодавством, а тому відсутні підстави для перерахунку пенсії ОСОБА_1 Позивач не погоджується з таким твердженням відповідача, вважаючи неправомірними дії щодо відмови у перерахунку пенсії та просить суд зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію в розмірі 70% грошового забезпечення загиблого (померлого) годувальника, відповідно пункту «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з дня призначення пенсії - 01.03.2008, встановити щомісячно підвищення до пенсії в розмірі 42% прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність, відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381, пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327 з 01.05.2012.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 09.01.2019, відповідно до якого Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області заперечило щодо заявлених позовних вимог (а.с.27-30). Згідно відзиву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 належить до членів сім'ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника в розумінні статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», їй з 01.03.2008 призначено пенсію відповідно до пункту «б» статті 36 вказаного Закону в розмірі 30% заробітку годувальника. Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області вказав, що померлий чоловік позивача ОСОБА_2 мав загальне захворювання, пов'язане з проходженням служби, і не відносився до кола осіб, визначених пунктом «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а тому відсутні підстави для призначення позивачу пенсії в розмірі 70% заробітку годувальника. Щодо підвищення до пенсії в розмірі 42% прожиткового мінімуму, то постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112 замінено 42% прожиткового мінімуму на 398,58 грн., при цьому вказана сума не переглядається у разі зміни прожиткового мінімуму. Представник відповідача просив суд в задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 01.03.2008 отримує пенсію як особа, що належить до членів сім'ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника в розумінні статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», в розмірі 30% заробітку годувальника - ОСОБА_2 (а.с.38).

В свою чергу, ОСОБА_2 відповідно до наказу Головнокомандуючого сухопутними військами від 21.11.1984 НОМЕР_3 звільнений з військової служби в запас п. «а» Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил, а з 21.12.1984 йому було призначено пенсію за вислугою років. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Івано-Франківського міськвиконкому 15.02.2008, позивачу встановлено статус вдови померлого ветерана війни військовослужбовця (а.с.6).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, від 14.02.2008 №1/3 ОСОБА_1 встановлено статус вдови померлого військовослужбовця ОСОБА_2 (а.с.7).

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою від 22.11.2018 про перерахунок пенсії з урахуванням 70% грошового забезпечення її померлого чоловіка відповідно до пункту «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (а.с.12-14).

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом №1534/Ж-15 від 28.11.2018 повідомило ОСОБА_1, що позивач отримує пенсію в розмірі, який передбачений чинним законодавством, а в пенсійній справі наявні всі необхідні документи для розрахунку пенсії (а.с.15).

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та виплачувати пенсію в розмірі 70% грошового забезпечення загиблого (померлого) годувальника, відповідно пункту «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з дня призначення пенсії - 01.03.2008, встановити щомісячно підвищення до пенсії в розмірі 42% прожиткового мінімуму, визначене законом для осіб, які втратили працездатність, відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381, пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327 з 01.05.2012.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначається Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до статті 29 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії - 01.03.2008) пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Частиною 1 статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) або є інвалідами.

Розміри пенсій в разі втрати годувальника визначені статтею 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Так, пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:

а) членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час - 40 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї. В таких же розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;

б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.

На підставі Закону України «Про внесення змін до статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №1274-VII від 20.05.2014, пункт «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» викладено в новій редакції. Так, пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_2 відповідно до наказу Головнокомандуючого сухопутними військами від 21.11.1984 НОМЕР_3 звільнений з військової служби в запас за пунктом «а» статті 59 Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил «за віком», що підтверджується копією розрахунку від 26.08.1985 (а.с.39).

Згідно вищевказаного розрахунку від 26.08.1985 ОСОБА_2 було призначено пенсію за вислугою років (вислуга 26 років), що також підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5, виданого 11.02.2002 (а.с.8).

06.08.2003 ОСОБА_2 видано посвідчення ветерана військової служби серії НОМЕР_6 (а.с.8).

Також, згідно довідки МСЕК №108701 від 21.10.2003 ОСОБА_2 є інвалідом другої групи загального захворювання (а.с.34).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 13.08.2007 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20).

В матеріалах справи наявна копія постанови 14 Військово-лікарської комісії №518 від 28.12.2007, в якій зазначено, що захворювання ОСОБА_2, підтверджене довідкою №550 від 12.10.1984 ГВЛК в/ч 52195 «Атеросклеротичний аортокоронаро-кардіосклероз», яке в подальшому призвело до розвитку «Хронічної серцево-судинної недостатності», що на підставі свідоцтва про смерть від 13.08.2007 та довідки про причину смерті №199-а від ІНФОРМАЦІЯ_1 послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, - так, пов'язане з проходженням військової служби (а.с.11).

Згідно витягу з протоколу засідання комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, від 14.02.2008 №1/3 ОСОБА_1 встановлено статус вдови померлого військовослужбовця ОСОБА_2, який помер і смерть пов'язана з проходженням військової служби (а.с.7).

Суд звертає увагу на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує того факту, що ОСОБА_2 мав загальне захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, що в свою чергу було підставою для призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника відповідно до пункту «б» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Натомість, ОСОБА_1 в позовній заяві вказує на те, що захворювання її чоловіка є підставою для призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника відповідно до пункту «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як зазначено судом вище, пенсії в разі втрати годувальника призначаються на підставі пункту «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії - 01.03.2008) членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час.

В даному випадку, будь-яких доказів про те, що ОСОБА_2 одержав поранення, контузію чи каліцтво при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків) суду не надано. Так само відсутні будь-які докази на підтвердження факту перебуванням ОСОБА_2 на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, що спричинило б його захворювання.

Таким чином, судом не встановлено жодних підстав для призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника відповідно до пункту «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В той же час, ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, що є підставою для призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника відповідно до пункту «б» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 30 процентів заробітку годувальника.

Відповідно до протоколу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за пенсійною справою - НОМЕР_1 (Міноборони) від 24.03.2008 та від 03.01.2019 ОСОБА_1 отримує пенсію, основний розмір якої становить 30% грошового забезпечення померлого чоловіка (а.с.37-38).

З огляду на встановлені вище обставини, позовна вимога про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі 70% грошового забезпечення загиблого (померлого) годувальника, відповідно пункту «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з дня призначення пенсії - 01.03.2008, задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про встановлення позивачу щомісячно підвищення до пенсії в розмірі 42% прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381, пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327 з 01.05.2012, то суд вказує на таке.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Івано-Франківського міськвиконкому 15.02.2008, позивачу встановлено статус вдови померлого ветерана війни військовослужбовця (а.с.6).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, від 14.02.2008 №1/3 ОСОБА_1 встановлено статус вдови померлого військовослужбовця ОСОБА_2 (а.с.7).

Частиною 4 статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно пункту 1 частини 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» встановлено доплату до підвищення, яке встановлюється до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" членам сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", для того, щоб розмір зазначеного підвищення становив 42 відсотки прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327 «Про підвищення рівня соціального захисту населення» пункт 1 частини 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 №1381 викладено в такій редакції: членам сімей осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, для того, щоб розмір зазначеного підвищення становив 42 відсотки прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України №112 від 25.03.2014 «Про внеснння змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення» цифри і слова "42 відсотки прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність" у пункті 1 частини 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 №1381 замінено цифрами і словом "398,58 гривні".

З огляду на зміст протоколу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за пенсійною справою - НОМЕР_1 (Міноборони) від 03.01.2019 ОСОБА_1 отримує надбавку до пенсії 374,25 грн. та доплату до підвищення члена сім'ї померлого 24,33 грн., що становить 398,58 грн. та відповідає пункту 1 частини 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 №1381.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій, задоволенню не підлягає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (код НОМЕР_2, АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Григорук О.Б.