Рішення № 79492892, 22.01.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/6317/18

Провадження № 2/487/460/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2019 року м.Миколаїв

Заводський районний суд м.Миколаєва, у складі Головуючого судді - Притуляк І.О.,

за участю: секретаря судового засідання – Ільченко А.П.,

представника позивача адвоката ОСОБА_1, представника відповідачів адвоката ОСОБА_2

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним (фіктивним) та застосування наслідків фіктивного правочину, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати договір дарування 9/80 часток житлового будинку 26 з відповідною часткою прилеглих господарських та побутових будівель та споруд по вул.Шосейній (Фрунзе) у м.Миколаєві, укладений 16.08.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим номером 1096 фіктивним та застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції.

В обґрунтування позову зазначила, що є власницею 9/80 часток зазначеного житлового будинку. При цьому, співвласник ОСОБА_4, без її відома та згоди розпорядився належною йому часткою житлового будинку, порушивши її переважне право придбання частки у праві спільної часткової власності.

Крім того, укладений між відповідачами правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки, ОСОБА_4 не було здійснено фактичної передачі майна ОСОБА_5, та на теперішній час він проживає за вказаною адресою. Оспорюваний договір укладено ОСОБА_4 з метою недопущення звернення стягнення на вказане нерухоме майно в рахунок виконання своїх зобов’язань по сплаті штрафів за вчинені адміністративні правопорушення, рішення щодо стягнення яких перебувають на виконанні у Заводському ВДВС.

Таким чином, оспорюваний договір є фіктивним, в розумінні ст..234 ЦК України, що тягне за собою визнання його недійсним, з застосуванням наслідків встановлених законом.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, підтвердила фактичні обставини, викладені у заяві.

Представник відповідачів у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просив відмовити за необґрунтованістю.

Треті особи до судового засідання не з’явилися, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно, належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

За положеннями ст..4 ч.1 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст..5 ч.1 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб. Права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом чи договором.

Так судом встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 16.08.2018 року було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарував відповідачу, належні йому на праві власності, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом №3-263 від 24.05.2018 року, 9/80 часток житлового будинку 26 по вул.Шосейна (Фрунзе) у м.Миколаєві.

Як прописує ст..202 ЦК України – правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

З системного аналізу положень ст..ст.6,11,12, 627 ЦК України, слідує, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, іеших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст..717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно до приписів ст..13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, передбачених ЦК України та зазначених у позові.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

За положеннями ст..234 ч.1 ЦК України фіктивним є правочин, який учинено без наміру створення правових наслідків які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Обов’язок доведення відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки покладено на позивача.

Відповідно до правового висновку викладеного ВСУ 19.10.2016 року у справі №6-1873цс16 - при розгляді справ про встановлення фіктивності правочину суди повинні брати до уваги те, що у таких правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилалась на те, що ОСОБА_4 укладено договір дарування з метою недопущення звернення стягнення на вказане нерухоме майно в рахунок виконання своїх зобов’язань по сплаті штрафів за вчинені адміністративні правопорушення, рішення щодо стягнення яких перебувають на виконанні у Заводському ВДВС.

При цьому, як було встановлено судом, на момент укладення договору дарування, нерухоме майно під арештом чи забороною не перебувало.

Факт обізнаності ОСОБА_4 про наявність відкритих виконавчих проваджень, щодо стягнення з нього штрафів, при судовому розгляді не встановлено.

Таким чином, ОСОБА_3 не доведено факту введення відповідачами в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Також безпідставним є посилання позивачки на порушення її прав, як співвласника, щодо переважного придбання частки майна, що перебуває у спільній частковій власності, оскільки законом передбачено право співвласника на переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, за ціною оголошеною для продажу та на інших рівних умовах (ст..362 ч.1 ЦК України). Договір дарування передбачає реалізацію власником свого права щодо розпорядження майном шляхом його безоплатної передачі у власність іншій особі.

З урахуванням встановленого, заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10,18,23,76,279,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним (фіктивним) та застосування наслідків фіктивного правочину – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо чи через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_1

Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3; місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_2

Відповідач: ОСОБА_5, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_3

Повне судове рішення складено 30.01.2019 року.

Головуючий суддя: І.О.Притуляк