Ухвала суду № 79484553, 05.12.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

№ 755/8439/18

№ 1-кп/755/1066/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Метелешко О.В.,

при секретарі Ширмер О.О.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Палатка, Хасинського району, Магаданської області, Росія, громадянина України, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора Черниш Л.В.,

захисника Ігнатенко Л.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року відносно ОСОБА_1 було продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком не більше двох місяців.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор зазначила про доцільність продовження ОСОБА_1 строку обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вказавши, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений може переховуватися від суду, ним вчинено тяжкий злочин, офіційно ніде не працює, може вчинити інше кримінальне правопорушення, зареєстрований на непідконтрольній українській владі території, що може в разі зміни запобіжного заходу вказувати на його ухилення від суду, зокрема, відносно нього в Подільському районному суді м. Києва також знаходиться кримінальне провадження за кримінальні правопорушення проти власності, тому застосування більш м'якого запобіжного заходу вважає за недоцільним.

Захисник Ігнатенко Л.В. заперечила щодо тримання під вартою ОСОБА_1, оскільки ризики є перебільшеними та надуманими. Від злочину ОСОБА_1 суспільної небезпеки не настало, свою вину він визнає і до ухвалення вироку суду, хоче бути вдома, у зв'язку з чим, заявила клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою на особисту поруку ОСОБА_3, котрий був роботодавцем ОСОБА_1, який повідомив, що буде виконувати обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, і зобов'язується доставляти ОСОБА_1 до суду.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника, зазначив, що з ОСОБА_3 у родинних стосунках не перебуває, однак, вважає, що йому можливо змінити запобіжний захід.

Заслухавши учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного.

Так, згідно зі ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, що стосується питання доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то при вирішенні даного питання суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних інтересів та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства.

Питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, відповідно до п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, набуло статус остаточного 10 травня 2011 року, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (980_009) (Labita v. Itali), [GC], № 26772/95, п. 153, ЕСНR 2000-IV.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, підвищену суспільну небезпечність кримінального правопорушення та відсутність достовірних відомостей про зменшення ризиків, які були встановлені судом при обранні ОСОБА_1 запобіжного заходу, суд вважає, що заявлені раніше стороною обвинувачення ризики не зменшилися та існують на даний час, тому підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та відповідно зміни запобіжного заходу обвинуваченому, відсутні.

Крім того, суд бере до уваги, що обвинувачений ОСОБА_1 обвинувачується у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України, яке за ступенем тяжкості є тяжким, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі до шести років, крім того, останній, знаючи про можливу міру покарання, може переховуватись від суду та іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, зокрема, його поведінка може вказувати на його схильність до скоєння нових кримінальних правопорушень, адже відносно нього у провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за ч. ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, у м. Києві до затримання мав тимчасове житло, а місце реєстрації його є - АДРЕСА_1, тобто на непідконтрольній українській владі території, що може вказувати на його ухилення від суду, що свідчить про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також дає підстави для збереження обраного обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строку тримання останньому під вартою.

Тому, з урахуванням вищезазначених обставин, суд вважає, що дані ризики не зменшилися, що виправдовує обраний раніше вид запобіжного заходу ОСОБА_1 у виді тримання під вартою, у зв'язку з чим, не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу.

Зокрема, на даний час, докази, передбачені ст. 84 КПК України, у цей період, у повному обсязі не досліджені, тому з урахуванням наведених даних, суд вважає, що обставини, регламентовані ст. 177, п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 194, ст. 199 КПК України є дійсними.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п. 93).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що клопотання захисника Ігнатенко Л.В. про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою на особисту поруку - задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 199, 331, 369 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Продовжити застосування запобіжного заходу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України строком не більше двох місяців, тобто до 04 лютого 2019 року включно.

Визначити ОСОБА_1 заставу у межах 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 35 240 гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на обвинуваченого, у разі внесення застави, наступні обов'язки: прибувати до суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти ти суд про зміну свого місця проживання.

Визначити 2-місячний термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня внесення застави.

Роз'яснити обвинуваченому, що у разі порушення ним обов'язків, покладених на нього в цій ухвалі, застава звертається у дохід держави.

У задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя