Рішення № 79460077, 29.01.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2019 р. Справа№200/13906/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 85570, Донецька область, с.Новопетриківка, вул.Набережна, б.91) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 42171290, 85500, Донецька обл., Великоновосілківський район, селище міського типу ОСОБА_2, вулиця Центральна, будинок 103). Просив визнати протиправними дії щодо невиплати пенсії за період з 01.11.2016 по 31.05.2018, за період з 01.09.2018 по теперішній час; зобов’язати відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.11.2016 по 31.05.2018, за період з 01.09.2018 по теперішній час. Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, про що видана довідка, при цьому відповідачем безпідставно в порушення вимог Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” не здійснено виплату пенсі за відповідні періоди.

12 грудня 2018 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, зобов'язано відповідача надати відомості щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, рішення про зупинення виплати пенсії.

27 грудня 2018 року ухвалою суду призначено розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

У судове засідання призначене на 23 січня 2019 року представники сторін не з’явилися. Враховуючи те, що спірним питанням є нарахування та виплата пенсії, яка є єдиним джерелом існування для позивача, а для розгляду вказаної категорії справи пріоритетним є швидке вирішення, суд визнав за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів.

Відповідачем надано відзив, в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог. Свою позицію вмотивовував тим, що виплата пенсії позивачу була припинена на підставі розпорядження у зв’язку із відмовою у відновленні пенсії згідно протоколу засідання комісії з питань відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Посилається на необхідність застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України; перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа за заявою позивача від 13.11.2017, що не є спірною обставиною у справі.

Пенсія виплачена до 01.11.2017, а з листопада 2017 року нарахування та виплата зупинена УПФУ в Михайліському районі Запорізької області. Рішення про припинення виплати пенсії до суду не надано.

Виплата пенсії розпочата в червні 2018 року, в з вересня 2018 року нарахування та виплата зупинені на підставі розпорядження від 10.09.2018, у зв’язку із не підтвердженням фактичного місця проживання пенсіонера. В листопаді 2018 року виплата пенсії поновлена, та виплачена, що підтверджується довідкою від 27.12.2018 №878/02/28.

Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Спірним питання є невиплата належної пенсії позивачу.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ураховуючи те, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону № 1058-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідачем прийнято розпорядження від 10.09.2018, яким відмовлено у виплаті пенсії позивачу у зв'язку із відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування.

Разом з тим, Законом №1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність за фактичним місцем проживання/перебування.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Водночас, як встановлено судом, прийняте відповідачем розпорядження від 10 вересня 2018 року про відмову у відновленні виплати пенсії позивачу, не містить зазначення підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Крім того, припинення виплати пенсії з листопада 2016 року здійснено без прийняття відповідного рішення.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з листопада 2016 року та з вересня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 «Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення шляхом скасування розпорядження від 10.09.2018.

Щодо виплати пенсії за період з 01.11.2016 по 31.05.2018 (включно) та з 01.09.2018 по 31.10.2018 (включно) суд зазначає наступне.

У відзиві відповідача зазначено, що відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, продовжує відповідач, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Такий порядок Кабінетом Міністрів України не затверджено, у зв’язку з чим у відповідача відсутні підстави для виплати пенсії.

Суд зазначає, що безпідставним є посилання відповідача на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Отже, враховуючи те, що невиплата належної позивачу пенсії у період з 01.11.2016 по 31.05.2018 (включно) та з 01.09.2018 по 31.10.2018 (включно) є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності, та виражається у бездіяльності відповідача, тобто наявна пасивна поведінка, суд, дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд зауважує, що на виконання ухвал від 12.12.2018 та від 27.12.2018 відповідачем не надано підтвердження нарахування пенсії у цей період, у зв’язку з чим для ефективного захисту прав позивача, необхідно зобов’язати відповідача здійснити нарахування пенсії за період з 01.11.2016 по 31.05.2018 (включно) та з 01.09.2018 по 31.10.2018 (включно).

Вимога про плату заборгованості за листопад 2018 року та грудень 2018 року є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки згідно довідки від 27.12.2018 №878/02-28 управлінням підтверджено виплату пенсії за цей період.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо строку звернення суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, при цьому судом встановлено, що суми пенсії не отримані з вини органу та піддані формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати розпорядження Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 10 вересня 2018 про відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат у зв’язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.11.2016 по 31.05.2018 (включно) та з 01.09.2018 по 31.10.2018 (включно).

Зобов’язати Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 42171290, 85500, Донецька обл., Великоновосілківський район, селище міського типу ОСОБА_2, вулиця Центральна, будинок 103) відновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 85570, Донецька область, с.Новопетриківка, вул.Набережна, б.91) нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за період з 01.11.2016 по 31.05.2018 (включно) та з 01.09.2018 по 31.10.2018 (включно).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кошкош О.О.