Рішення № 79438405, 24.01.2019, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/1390/18

Провадження № 2/288/149/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року смт. Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

за участю секретаря судових засідань - Добрянської В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_2, яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач-1), яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 (далі - позивач-2) звернулись до суду з позовною заявою до Російської Федерації (далі - відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, в якій вказує, що вона є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права». З метою захисту своїх прав, вона змушена звернутися до суду з даною позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, з огляду на такі обставини.

ОСОБА_2 ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 року в смт. Народичі, Народицького району, Житомирської області. Зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1.

28.09.2004 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, від цього шлюбу народилась донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Так, її чоловік, ОСОБА_5, 04.08.2014 року, на підставі Указу Президента України № 607 від 21.07.2014 року, був призваний Овруцьким об'єднаним міським військовим комісаріатом Житомирської області на військову службу. В період з 29.08.2014 року по 17.11.2014 року безпосередньо брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі 1-го розвідувального відділення 3-го взводу 2-ї роти, 54 окремого розвідувального батальйону (військова частина - польова пошта В 2803).

З 26.08.2014 року, рядовий ОСОБА_5, військову службу проходив на посаді радіотелеграфіста.

Відповідно до Акту проведення спеціального розслідування стосовно повного та всебічного вивчення обставин, причин та передумов смерті (загибелі) 17.11.2014 року, ОСОБА_5, 17.11.2014 року виконував бойове завдання поблизу спостережного поста, на відстані 4 км від населеного пункту Новоорлівка Шахтарського району Донецької області.

17.11.2014 року близько 14 години 20 хвилин, поблизу спостережного поста 4 км від населеного пункту Новоорловка, Шахтарського району, Донецької області (в районі виконання завдань за призначенням сектору «С»), особовий склад спостережного поста, в якому також перебував солдат ОСОБА_5, побачив як підірвався автомобіль «УРАЛ 169» навчального центру, який прямував зі спостережного посту «Десна» до населеного пункту Кам'янка, за тілами загиблих військовослужбовців. Солдати ОСОБА_6 та ОСОБА_5 разом з військовослужбовцями спостережного пункту «Десна», вирушили до місця підриву автомобіля для надання допомоги та забезпечення евакуації поранених та загиблих. По прибутті на місце підриву автомобіля «УРАЛ», ОСОБА_5 та інші військовослужбовці почали надавати допомогу пораненим внаслідок вибуху та підготовку їх до евакуації. Близько 14 години 30 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_6 року, в момент наближення ОСОБА_5 до чергового потерпілого, пролунав вибух невідомого пристрою, внаслідок якого ОСОБА_5 отримав вибухову травму та численні проникаючі сколкові поранення тіла.

Зокрема, рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 20.03.2018 року було встановлено факт загибелі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, від поранення, отриманого при виконанні обов'язку військової служби 17.11.2014 року в селі Новоорлівка, Шахтарського району, Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Отже, внаслідок саме військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя її чоловіка - ОСОБА_5, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікована Законом України № 475/75-ВР від 17.07.1997 року, далі - Європейська Конвенція).

Загально відомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 Цивільного Процесуального Кодексу України.

В результаті зазначених подій позивачам було завдано значної моральної шкоди.

Порушивши основоположні права і свободи людини, а саме, позбавивши життя її чоловіка та батька ОСОБА_3 - ОСОБА_5, Російська Федерація завдала позивачу -1 та її дитині моральних страждань, грубо порушила їх право на повагу до сімейного життя.

Внаслідок втрати чоловіка та батька дитини, який загинув в результаті військової агресії Російської Федерації проти України, а також, з огляду на особливий цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач -1 відчуває безперервні, невгамовні душевні біль та страждання, вона втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування, її дитина, залишившись без батька, ніколи не матиме можливості відчути необхідні для повноцінного розвитку дитини батьківську любов та увагу.

Через смерть чоловіка позивач - 1 втратила сенс життя та віру в майбутнє, вона постійно відчуває страждання від втрати рідної людини, що не дає їй можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний соціальний спосіб життя, оскільки, вона постійно знаходиться у стресовому стані, що супроводжується періодичними депресіями, її дитина стала напруженою та замкнутою, дуже важко переживає втрату батька, сильно сумує за ним.

Безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого позивачам завдана моральна шкода, є Російська Федерація, її Збройні Сили, а також створені нею військові формування, які підтримуються, спонсоруються та фактично керуються Російською Федерацією та мають на озброєнні засоби, використання яких становлять підвищену небезпеку для оточуючих.

Таким чином, наявні усі правові підстави для стягнення з Російської Федерації, як з повноправного учасника цивільних відносин, на користь ОСОБА_2 та її дитини, ОСОБА_3, грошової компенсації у відшкодування моральної шкоди.

Позивач -1 вважає, що незаконними діями з боку Російської Федерації було порушено невід'ємне право її чоловіка та батька її дитини - ОСОБА_5 на життя, гарантоване статтею 2 Європейської Конвенції, їх право на повагу до сімейного життя, встановлене статтею 8 Європейської Конвенції, що свідчить про множинність порушень Російською Федерацією їхніх законних прав, а отже, згідно із «Правилами суду - компенсація шкоди» ЄСПЛ, такі множинні порушення Європейської Конвенції з боку Російської Федерації є підставою для відшкодування Російською Федерацією моральної шкоди, завданої позивачу - 1 та її дитині.

Розмір моральної шкоди, що має бути відшкодований позивачам визначений на рівні 3 924 000, 00 гривень, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 120 000, 00 Євро, тобто кожному по 1 962 000, 00 гривень, що є еквівалентом 60 000, 00 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.

Розмір моральної шкоди був встановлений позивачем -1 з урахуванням характеру і обсягу завданих їм моральних страждань, істотного порушення конституційних прав її чоловіка, умисного характеру дій, а також почуття безпорадності та розчарування, які вони відчувають роками через неможливість відновити порушені права її чоловіка та свої особисті права.

Також при визначенні розміру моральної шкоди позивач -1 керувалась практикою Європейського суду з аналогічних питань, що є джерелом права.

Позивачі просять стягнути з Російської Федерації на свою користь моральну шкоду у розмірі 1 962 000, 00 гривень, що є еквівалентом 60 000, 00 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову, кожному.

Позивачі в судове засідання не з'явились, надали до суду клопотання в якому просили судовий розгляд справи проводити у їх відсутність, заявлені вимоги підтримують.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка направляється юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які він отримав 20 листопада 2018 року, 18 грудня 2018 року та 02 січня 2019 року, про причини неявки суд не повідомив, що не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних в справі доказів.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1, виданого 28 вересня 2004 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Попільнянського районного управління юстиції Житомирської області, ОСОБА_2 28 вересня 2004 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, прізвище після реєстрації шлюбу залишила «ОСОБА_2», запис за № 54.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого 22 грудня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Попільнянського районного управління юстиції Житомирської області, батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_2, про що в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис № 73.

Згідно Військового квитка серії НОМЕР_3 виданого 04 червня 2014 року на підставі Указу Президента України № 607 від 21.07.2014 року по мобілізації призваний у Збройні Сили України, присвоєно військове звання рядовий.

Довідкою № 178 від 22 вересня 2014 року виданою Військовою частиною польова пошта В 2803 визначено, що рядовий ОСОБА_5 дійсно в період з 29 серпня 2014 року по теперішній час безпосередньо бере участь в антитерористичній операції в районах проведення антитерористичної операції.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4, виданого 20 листопада 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Народицького районного управління юстиції у Житомирській області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року, про що складено відповідний актовий запис № 42.

Як вбачається з Акту проведення спеціального розслідування стосовно повного та всебічного вивчення обставин, причин та передумов смерті (загибелі) 17.11.2014 року рядового ОСОБА_5, виданого 21 січня 2015 року Військовою частиною - польова пошта В 2803 Міністерство Оборони України, смерть рядового ОСОБА_5 настала під час виконання обов'язків військової служби. Смерть не пов'язана з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області № 288/391/17 - 2-о/291/3/18 від 20 березня 2018 року встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_5 від поранення, отриманого при виконанні обов'язку військової служби 17 листопада 2014 року в селі Новоорлівка, Шахтарського району, Донецької області, України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, суд виходячи з встановленого рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 20.03.2014 року у цивільній справі №288/391/17 - 2-о/291/3/18 юридичного факту, робить висновок, що безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого ОСОБА_2 та її дитині ОСОБА_3 завдано шкоди, є Російська Федерація.

В силу ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя чоловіка та батька позивачів, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (ратифікована Законом України № 475/75-ВР від 17.07.1997 р., далі - Європейська Конвенція). Як наслідок ОСОБА_2 та її дочці ОСОБА_3 заподіяно моральну шкоду.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 2 Європейської Конвенції встановлює, що право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Згідно із статтею 8 Європейської Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Російською Федерацією, внаслідок збройної агресії проти України, позбавлено життя ОСОБА_5, який є чоловіком позивачки та батьком її дитини, а отже грубо порушено їх право на повагу до сімейного життя.

У відповідності до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Як вбачається з матеріалів справи загибель ОСОБА_5 завдала позивачу та її дочці душевних страждань та болю. Незаконна та протиправна військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої загинув ОСОБА_5, призвела до втрати позивачкою чоловічої підтримки та неможливості підтримувати звичний для неї спосіб життя. Вона постійно відчуває душевний біль, згадуючи свого чоловіка та обставини, за яких він загинув. Незаконність та безкарність дій Російської Федерації, особливий цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права людини в Україні та відчуття незахищеності, яке позивачка постійно відчуває через загибель свого чоловіка та батька її дитини - завдають позивачу безперервного, невгаваючого душевного болю та страждань.

Що стосується розрахунку компенсації за завдану ОСОБА_2 та її дочці - ОСОБА_3 моральної шкоди, то суд виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 6 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII передбачено, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Відповідальність Російської Федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за матеріальну чи не матеріальну шкоду завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації також встановлена ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року № 2268-VII (надалі - ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»).

За змістом частини 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16.12.1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.1973 року) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Окрім цього, як вбачається зі змісту ст.ст. 4, 5, 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» ціллю державної політики - є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом вжиття заходів органами державної влади та їх посадовими особами, що діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України; основним напрямком захисту прав і свобод цивільного населення є - захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини.

Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі а гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

В силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер.

Крім цього, через смерть чоловіка ОСОБА_2 втратила сенс життя та віру в майбутнє, постійно відчуває душевний біль від втрати близької та коханої людини, що не дає їй можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати, виховувати дочку та підтримувати нормальний соціальний спосіб життя, адже вона знаходиться у стресовому стані, що перемежовується із станом періодичної депресії. ЇЇ дочка сумує за батьком, адже тепер після його смерті, вона позбавлена батьківської любові, піклування та виховання.

Отже, враховуючи триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_2 та її дитини ОСОБА_3,також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачами спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно них.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену ОСОБА_2 та її неповнолітній дочці моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини та становить всередньому 60 000 Євро за загибель однієї особи. Зокрема, такі рішення виносились Європейським судом з прав людини у справах "Хачукаевы против России" (Khachukayev v. Russia (23/04/2009)), "Сагаева и Другие против России" (Sagayeva and Others v. Russia (08/12/2015)), "Исламова против России" (Islamova v. Russia (30/04/2015)), "Султыгов и Другие против России" (Sultygov and Others v. Russia (09/10/2014)).

Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

01.01.2016 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) оприлюднив «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються ЄСПЛ при розгляді справ із компенсації шкоди (http://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_ENG.pdf).

Підпунктом 15 пункту 3 вказаних вище Правил встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш ніж одного порушення Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР (далі - Європейська Конвенція), може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською Конвенцією порушення.

Згідно пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності виваженості та справедливості.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотних порушень їх прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також душевного болю від втрати близької та коханої людини, почуття безпорадності, які вони відчувають роками через втрату рідної людини, чоловіка та батька, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну ОСОБА_2 та її неповнолітній дитині ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 1 962 000, 00 гривень кожній, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 60 000, 00 Євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб що до стягнення компенсації за моральні страждання через смерть фізичної особи.

Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Керуючись Законами України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; статтями 2, 8 Європейської Конвенції; статтями 8, 27 Конституції України; статями 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»; статтями 2, 16, 23, 1167, 1168 ЦК України; статтями 4, 10, 11, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 61, 76, 78, 81, 128, 141, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України; суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_2, яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України - задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації (Посольство Російської Федерації в Україні, адреса: 03049, місто Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, жительки АДРЕСА_1, моральну шкоду у розмірі 1 962 000, 00 гривень, що є еквівалентом 60 000, 00 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.

Стягнути з Російської Федерації (Посольство Російської Федерації в Україні, адреса: 03049, місто Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, жительки АДРЕСА_1, моральну шкоду у розмірі 1 962 000, 00 гривень, що є еквівалентом 60 000, 00 Євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.

Стягнути з Російської Федерації (Посольство Російської Федерації в Україні, адреса: 03049, місто Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, які проживають АДРЕСА_1, судові витрати в розмірі 17 620 гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник