Рішення № 79434710, 28.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 січня 2019 року № 826/15356/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № 11959-5502-1002 від 06.03.2018.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати, шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками. У свою чергу, зміна коефіцієнтів індексації не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак, виключає відповідне донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати за 2018 рік.

Також позивач вказує на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення фактично в односторонньому порядку змінив умови договору оренди земельної ділянки в частині визначення (збільшення) розміру орендної плати, що в свою чергу є порушенням умов договору оренди та норм ст. 651 ЦК України та Закону України «Про оренду землі».

23.11.2018 до суду від Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до положень податкового законодавства, з огляду на що, позовні вимоги є необгунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, наголошено на тому, що приписами п. 288.5 ст. 288 ПК України встановлено мінімальну та максимальну граничну межу річної суми платежу річної суми сплати по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі оренди. Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу іншою, пріоритет у такому разі варто надавати нормам ПК України, які регулюють справляння податків та зборів, адже до ним належить і орендна плата. (а. с. 41-44)

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 02.12.2009 між Богуславською районною державною адміністрацією Київської області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого, орендодавець, відповідно до розпорядження № 511 від 09.10.2009 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,7314 га, яка знаходиться на території Іванківської сільської ради Богуславського району Київської області строком на 15 років. (а. с. 45-49)

Згідно з п. 5 вищевказаного договору оренди землі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 490577,40 грн.

Відповідно до п. 9 договору оренди землі, за користування вказаною в договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю плату виключно в грошовій формі в розмірі 24528.87 грн. на рік, що становить 5% від її нормативної грошової оцінки.

Пунктом 10 договору оренди землі визначено, що розмір орендної плати переглядається один раз на два роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; у інших випадках встановлених законом.

Так, згідно п. 36 договору оренди землі зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Позивач вказує на те, що 20.07.2018 на виконання умов договору оренди землі в повному обсязі сплатив орендну плату за 2018 рік у сумі 24530,00 грн., що підтверджується квитанціями № 0.0.1090183902.1 від 20.07.2018, № №1B№849970 від 20.07.2018. (а. с. 20-21)

Проте, 06.03.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 11959-5502-1002, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати орендної плати з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 49281,87 грн. (а. с. 10)

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. (ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України)

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У свою чергу, приписами п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. (п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України)

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. (п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України)

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. (п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України)

Отже, положеннями Податкового кодексу України не передбачено проведення індексації орендної плати, натомість індексації підлягає нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, ч. 2 зазначеної статті зокрема визначена така підстава виникнення цивільних прав і обов`язків як договори та інші правочини.

Приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Важливо звернути увагу на те, що ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлений принцип «свободи договору», відповідно до якого на підставі статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проте, у ч. 1 ст. 651 ЦК України зазначається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, аналогічна норма міститься і в ст. 23 Закону України «Про оренду землі», а саме, орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Як убачається з матеріалів справи, у договорі оренди землі (п. 36) сторони погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Таки чином, одностороння зміна умов договору не допускається, з огляду на що, суд погоджується з доводами позивача, що контролюючий орган при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення фактично в односторонньому порядку змінив умови договору в частині визначення (збільшення) розміру орендної плати, що у свою чергу є порушенням умов договору та приписів ЦК України.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо, а й отже, суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, лише має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України.

На переконання суду, зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками, що може спричиняє зміну умов щодо розміру орендної плати, а відтак і донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати за відповідний рік за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Так, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України щодо відносин оподаткування, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений п. п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір земельного податку, встановлений для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Податковий кодекс України у п. 288.5 ст. 288 визначає тільки обмеження щодо максимального та мінімального розміру орендної плати за землю. За цим виключенням, питання щодо розміру орендної плати регулюються виключно договором оренди.

Інші елементи механізму справляння орендної плати за землю, зокрема, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строку сплати та порядок її зарахування до бюджетів відповідно до п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України встановлюються статтями 285-287 цього кодексу.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.06.2018 у справі № 813/3819/17 (№ К/9901/46821/18).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Необхідно врахувати правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягає застосуванню судами.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Суд враховує, що відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ч. 1 ст. 139 КАС України. Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 72 - 77, 139, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 02098) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ЄДРПОУ 39393260, вул. Народного Ополчення, 5-а, м. Київ, 03151) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № 11959-5502-1002 від 06.03.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 02098) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімчот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ЄДРПОУ 39393260, вул. Народного Ополчення, 5-а, м. Київ, 03151).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 - 297 цього Кодексу.

Суддя Н.М. Шевченко