Ухвала суду № 79432934, 23.01.2019, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/72/19

Провадження № 1-кс/202/230/2019

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

У Х В А Л А

23 січня 2019 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Шишляннікова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області Лисуненка М.В., погоджене з прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області Лавровичем А.І., про арешт майна в кримінальному провадженні № 12018040000001049 від 07.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий СУ ГУНП в Дніпропетровській області Лисуненко М.В. звернувся до суду з клопотанням, погодженим із прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області Лавровичем А.І., в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040000001049 від 07.12.2018 року, в якому просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, заборонивши будь-яким особам користуватися або розпоряджатися вищевказаним майном.

Клопотання обґрунтовано тим, що 29.08.2018 року невстановлені особи за допомогою рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 199/2012/17 шахрайським шляхом заволоділи об'єктом нерухомості, а саме квартирою АДРЕСА_1, чим спричинили іпотекодавцю в особі ПАТ «Дельта Банк» збитки у великому розмірі.

Встановлено, що 02.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) був укладений кредитний договір № 11227452000 І (сума кредиту 80000,00 доларів США строком до 02.10.2028 року). В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з позичальником укладений договір іпотеки № 11227452000/11227466000/3 від 02.10.2007 року, який посвідчений 02.10.2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 9242. Предметом іпотеки за цим договором є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 57,9 кв.м. 02.10.2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстрована заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 5767350.

26.10.2018 року за вх. № 23923 на адресу АТ «Дельта Банк» надійшов лист приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вих. № 289/01-16 від 29.08.2018 року, в якому повідомлялось про зняття заборони відчуження та іпотеки на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2017 року.

29.08.2018 року запис про іпотеку приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 перенесено до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження 27678159) та припинено на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2017 року по справі № 199/2012/17. Зокрема в рішенні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2017 року по справі № 199/2012/17 зазначено: «Особи, які беруть участь у справі, не скористалися правом брати участь у судовому засіданні: представник позивача та представник відповідача надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутності». Судом також встановлено: «Відповідно до довідки ПАТ «Дельта І Банк» від 30.01.2015 року вих. №2-11227452000 кредитор не має фінансових та майнових претензій до позичальника за договором від 02.10.2007 року №211227452000, договір припинив свою дію з 30.01.2015 року у зв'язку з повним виконанням позичальником зобов'язань перед кредитором за вказаним договором».

АТ «Дельта Банк» до 26.10.2018 року не був обізнаний про існування судової справи № 199/2012/17 та відповідно про рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2017 року (не отримував жодних процесуальних документів по цій справі, не брав участі в цій справі). Так, в матеріалах справи № 199/2012/17 наявна копія довіреності від 02.03.2017 року, видана на ім'я ОСОБА_6. Проте дата видачі довіреності та термін її дії не відповідають оригінальній довіреності, яка була видана ОСОБА_6, а саме в копії довіреності зазначена дата видачі 02.03.2017 року, термін дії довіреності до 02.06.2017 року.

Проте в період квітня - травня 2017 року діяла довіреність, яка була видана 08.02.2017 року до 31.05.2017 року. Крім того, наявна невідповідність тексту довіреності, копія якої наявна в матеріалах справи, тексту оригінальної довіреності, яка видається АТ «Дельта Банк», а саме: всупереч тексту оригінальної довіреності, крім серії, номеру, дати видачі паспорта та органу, який видає паспорт, зазначена адреса реєстрації, яка ніколи не зазначається у довіреності, виданої АТ «Дельта Банк» для представництва інтересів банку в судах; третій абзац довіреності, копія якої наявна в матеріалах справи, відрізняється від тексту встановленої форми довіреностей АТ «Дельта Банк»; працівниками юридичного департаменту Генерального департаменту правового забезпечення діяльності Банку завіряються копії довіреностей шляхом напису від руки тексту «згідно з оригіналом» або печаткою «згідно з оригіналом Представник за довіреністю АТ «Дельта Банк», яка наявна в департаменті. Печатка «З ОРИГІНАЛОМ ЗВІРЕНО» в юридичному департаменті відсутня. Сам факт передачі довіреності представника банку до суду також спростовується ОСОБА_6

Також в матеріалах справи наявні документи від 19.04.2017 року (клопотання про розгляд справи без участі представника банку), від 24.05.2017 року та від 25.05.2017 року (розписка про отримання копії рішення) написані від руки та були підписані - ОСОБА_6 Проте 19.04.2017 року, 24.05.2017 року та 25.05.2017 року співробітник банку ОСОБА_6 не була ані у відрядженні, ані у відпустці, ані на лікарняному. В зазначені дати ОСОБА_6 перебувала на своєму робочому місці за адресою: м. Київ, бульв. Дружби Народів, 38. Дана інформація підтверджена витягами з табелю, наданими Департаментом персоналу. Відповідно до пояснень ОСОБА_6 жодних клопотань, пояснень, заяв або будь-яких інших документів по зазначеній справі остання не готувала, не надавала до суду та не відправляла засобами поштового зв'язку. Підписи, які містяться на документах, що були подані до суду нібито від її імені ОСОБА_6, спростовуються. Крім того, на той час ОСОБА_6 була безпосереднім куратором Центрального регіону, отже, будь-яке супроводження справ, які перебувають у судах м. Дніпра - Східного регіону, не входили до її компетенції.

Вказані обставини свідчать про наявні ознаки фіктивності документів: довіреності, копія якої наявна в матеріалах справи, розписок і клопотання.

В матеріалах справи № 199/2012/17 наявна довідка від 30.01.2015 року вих. №2-11227466000, начебто видана ОСОБА_3 банком. Однак ОСОБА_3 ніколи до АТ «Дельта Банк» з заявою не зверталась і ніяких довідок їй банком не надавались. Крім того, в зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх обов'язків перед банком відносно неї як боржника 05.11.2012 року відкрито виконавче провадження. Виконавчий лист №2-866\11 направлений на виконання до АНД ВДВС м. Дніпра ГТУЮ. 10.04.2017 року на майно боржника накладено арешт. При цьому умови кредитного договору №11227452000 на теперішній час не виконані. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором кредиту №11227452000 від 02.10.2007 року загальна заборгованість перед АТ «Дельта Банк» станом на 13.11.2018 року складає 5809535,35 грн.

28.12.2018 року нерухоме майно, а саме квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 визнано речовим доказом.

На теперішній час невстановленими особами вживаються заходи щодо подальшого відчуження вищевказаного нерухомого майна, що може перешкоджати кримінальному провадженню та спричинить більш негативні наслідки для потерпілої сторони, у зв'язку з чим виникла необхідність у накладенні решту.

Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України слідчий суддя розглядає клопотання без виклику власника майна.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про арешт майна підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне:

Слідчим суддею встановлено, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12018040000001049 від 07.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Як зазначено у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 29.08.2018 року невстановлені особи за допомогою рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 199/2012/17 шахрайським шляхом заволоділи об'єктом нерухомості, а саме квартирою АДРЕСА_1, чим спричинили ПАТ «Дельта Банк» збитки у великому розмірі.

Крім того, слідчим суддею встановлено, що 19 квітня 2017 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено рішення у цивільній справі № 199/2012/17, яким визнано припиненим договір іпотеки, виключено запис про іпотеку та заборону відчуження квартири АДРЕСА_1. Дане рішення наразі переглядається в апеляційному порядку Дніпровським апеляційним судом.

За змістом частини першої статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з частиною другої статті 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина 3 статті 170 КПК).

Так, за приписами статті 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, слідчий суддя звертає увагу, що згідно статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження, до яких у тому числі належить арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до частини третьою статті 132 КПК не допускається застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Статтею 173 КПК визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (частина четверта статті 170 КПК).

Відповідно ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з ч. 12 цієї ж статті заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

Матеріали клопотання свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення і що квартира АДРЕСА_1, на яку слідчий просить накласти арешт, була об'єктом кримінально протиправних дій, а, отже, відповідає критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, визнана речовим доказом у кримінальному провадженні.

В той же час існує загроза розпорядження цією квартирою, оскільки її власник є особою, заінтересованою в результатах кримінального провадження, що зашкодить досудовому розслідуванню.

Отже, матеріали клопотання слідчого доводять наявність правових підстав для накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

На переконання слідчого судді, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та інтереси власника майна і не матиме тяжких наслідків, оскільки на сьогодні рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська переглядається в апеляційному порядку, тобто відсутні підстави вважати, що воно набрало законної сили.

Тому з метою забезпечення кримінального провадження та запобігання розпорядження квартирою, яка є речовим доказом у кримінальному провадженні, на дану квартиру необхідно накласти арешт шляхом заборони будь-яким особам розпоряджатися нею.

При цьому слідчий суддя не вбачає правових підстав для заборони будь-яким особам користування квартирою АДРЕСА_1, оскільки це не відповідає положенням ч. 12 ст. 170 КПК України, може порушити права третіх осіб.

Таким чином, клопотання слідчого підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 110, 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання задовольнити частково.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка є речовим доказом у кримінальному провадженні № 12018040000001049 від 07.12.2018 року, шляхом заборони будь-яким особам розпоряджатися вказаною квартирою.

В іншій частині клопотання відмовити.

Роз'яснити, що арешт майна може бути скасований в порядку, визначеному статтею 174 КПК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п'яти днів з моменту отримання копії цієї ухвали.

Слідчий суддя Марченко Н.Ю.