Рішення № 79430833, 28.01.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2019 року м. Житомир справа № 240/5668/18

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, -

встановив:

04.12.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, у якій він просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства Оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням з 27.09.2016 інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання пов'язаного із проходженням військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум страхування, оформлене протоколом засідання №105 від 25.11.2016 комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання пов'язаного із проходженням військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, однак, рішенням комісії Міністерства оборони України було відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, з посиланням на те, що встановлення ІІ групи інвалідності відбулось у понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

25.01.2019 до відділу документального забезпечення суду у строк та у порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) від відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 36-38). У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує, в обґрунтування заперечень зазначив, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу III групи інвалідності, а саме Закон України №2011-ХІІ у редакції Закону України від 03.11.2006 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб", яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, та Порядок №499.

Разом з тим відповідач зазначає, що з метою упорядкування законодавства щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, встановлення їм інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, визначення цієї допомоги виключно як виплати соціального характеру до Закону України №2011-ХІІ Законом України від 4 липня 2012 року №5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" (далі - Закон України №5040-УІ) були внесені, зокрема, такі зміни: статтю 16 викладено в новій редакції, та доповнено цей Закон статтями 161-164.

Крім того, відповідачем зазначено у відзиві, що у Прикінцевих положеннях Закону України №5040-VІ встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства. На думку відповідача, аналіз наведених положень Закону України №5040-VІ та Порядку №975 дає підстави для висновку, що змінене з 01 січня 2014 року законодавче регулювання з питань соціального захисту військовослужбовців поширюється на осіб, право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги у яких виникло після цієї дати. Оскільки позивачу первинну інвалідність III групи встановлено у вересні 2013 року, то станом на цю дату у нього виникло право на виплату одноразової грошової допомоги. Тому вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу відповідно до Закону та Порядку №975 (у редакції станом на момент встановлення ІІ групи інвалідності), у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб є незаконними.

Крім того, 25.01.2019 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду (а.с. 41-43). Вказане клопотання відповідач обґрунтовує тим, що позивачем оскаржується рішення комісії Міністерства оборони України у листопаді 2016 року про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, однак із вказаним позовом позивач звернувся лише у грудні 2018 року, таким чином позивач звернувся до суду з пропуском процесуального строку, визначеного статтею 122 КАС України. Будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду та визнання їх поважними позивачем не наведено. У позовній заяві позивач зазначає, що про оскаржуване рішення він дізнався у листопаді 2018 року, однак доказів на підтвердження вказаного не надав. У цьому ж клопотанні відповідач просив витребувати у третьої особи інформацію стосовно того чи звертався позивач до Житомирського обласного військового комісаріату з питань розгляду його звернень упродовж жовтня 2016 року по листопад 2018 року.

Положеннями частини третьої статті 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Станом на 28.01.2019 третя особа письмових пояснень по суті позову або відзивів у порядку статті 165, частини третьої статті 261 КАС України не надіслала.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника центру автоматизованих засобів управління Житомирського обласного військового комісаріату територіального управління «Північ», звідки 10.10.2013 звільнився у запас за станом здоров'я.

02.10.2013 згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №667224 від 02.10.2013 з 27.09.2013 позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності, що настала у результаті захворювання, так, пов'язаних з проходженням військової служби (а.с. 16).

У зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у сумі 102511,00 грн, що не заперечується сторонами справи.

17.10.2016 згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №904430 від 17.10.2016 з 27.09.2016 позивачу була встановлена ІІ група інвалідності, що настала у результаті захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (а.с. 17).

У зв'язку із встановленням позивачу ІІ групи з 27.09.2016, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, на думку позивача, він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб та порядку відповідно до чинних ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з врахування виплачених раніше сум.

У встановлений законодавством строк, позивач 18.10.2016 звернувся до Житомирського ОВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та надав копії необхідних документів, для направлення до МО України через Житомирський ОВК про виплату йому одноразової грошової допомоги МОУ згідно з ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як інваліду ІІ групи (а.с. 18).

У подальшому Житомирським ОВК направлено до Міністерства оборони України документи щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного із проходження військової служби.

Однак після проходження тривалого часу розгляду документів, тільки у листопаді 2018 року, після особистого звернення позивача до Житомирського ОВК від 09.11.2018 йому стало відомо, що згідно з протоколом №105 від 25.11.2016, затвердженого 02.12.2016 засіданням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з урахуванням виплачених раніше сум, оскільки зміна групи інвалідності відбулась у понад 2-річний термін, а тому позивач не має права на отримання доплати страхової суми при зміні групи інвалідності (а.с. 14).

Позивач вважає, що відповідачем порушене його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги, у зв'язку із встановлення йому ІІ групи інвалідності з 27.09.2016, яка настала внаслідок поранень і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, наголошуючи, що Міністерство оборони України протиправно відмовило у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІI групи, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам у даній справі, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 19 Основного Закону проголошено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІІ (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону України №2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час виконання ними обов'язків служби здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Положеннями пункту першого статті 16 Закону України №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві; отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Відповідно до пункту 1 статті 16-2 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Положеннями пункту четвертого статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ закріплено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Пунктом шостим статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Положеннями пункту дев'ятого статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №975).

Абзацом третім пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Приписами пункту 8 Порядку №975 врегульовано, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Згідно з пунктом 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Положеннями пункту 13 Порядку №975 визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом п'ятнадцятим Порядку №975 закріплено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність частині другій статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Як встановлено із матеріалів справи, правовою підставою для винесення оскаржуваної відмови є застосування відповідачем до спірних правовідносин положень абзацу другого пункту четвертого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та положень пункту 8 Порядку №975.

Суд погоджується із доводами відповідача та зазначає, що згідно з пунктом 8 Порядку №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Крім того, згідно із Законом України №1774-VIII від 06.12.2016 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину четверту статті 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців" було доповнено пунктом 2, яким встановлено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Так, позивачу під час первинного огляду 27.09.2013 було встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, так пов'язаними з проходженням військової служби, у зв'язку з чим ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 1102511,00 грн. Таким чином, позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, передбаченим статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

З 27.09.2016 позивачу, за наслідками повторного огляду, було встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, тобто після сплину дворічного терміну, з моменту встановлення йому 27.09.2013 ІІІ групи інвалідності.

Враховуючи викладене, позивачу встановлено вищу групу інвалідності у понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Суд погоджується із доводами відповідача та зазначає, що законодавство допускає можливість виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. У розглядуваному ж випадку дана умова не дотримана, оскільки між первинним встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності та встановленням вищої ІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строки реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено та чітко регламентовано, то позивач не має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.

Враховуючи вищевикладене, рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним, а тому відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги.

Правова позиція суду також узгоджується із висновками Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеними у постановах: від 22.11.2018 у справах №806/1743/18 та №806/2653/18; від 26.11.2018 у справі №806/2028/18; від 04.12.2018 у справах №806/3058/18 та №806/2157/18.

Крім того, відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ, затверджено Порядок №975.

При цьому, п.2 наведеної Постанови установлено, що «особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., №39, ст.1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 №284 (Офіційний вісник України, 2007 р., №14, ст.532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року №1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., №89, ст.3255);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги».

Відповідно до п.3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Закон України №2011-ХІІ в редакції Закону України від 3 листопада 2006 року № 328 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, та Порядок № 499.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.06.2018 (справа №750/5074/17).

Пунктом 2 Порядку №499 встановлено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Разом з тим слід зазначити, що з метою упорядкування законодавства щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, встановлення їм інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, визначення цієї допомоги виключно як виплати соціального характеру до Закону України №2011-ХІІ Законом України від 04.07.2012 №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» (далі - Закон України №5040-VI) були внесені, зокрема, такі зміни: статтю 16 викладено у новій редакції, та доповнено цей Закон статтями 161-164.

У Прикінцевих положеннях Закону України №5040-VI встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Аналіз наведених положень Закону України №5040-VI, Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 про затвердження Порядку №975 дає підстави для висновку, що змінене з 01.01.2014 законодавче регулювання з питань соціального захисту військовослужбовців поширюється на осіб, право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги у яких виникло після цієї дати.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 первинну інвалідність ІІІ групи встановлено у вересні 2013 року, то станом на цю дату у нього виникло право на виплату одноразової грошової допомоги.

Тому у ОСОБА_1 право на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону та Порядку №975 (у редакції станом на момент встановлення ІІ групи інвалідності), у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб відсутнє.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №105 від 25.11.2018 винесене із дотриманням частини другої статті 19 Конституції України та відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а позивачем не спростовано правомірність рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №105 від 25.11.2016, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі та на відмову у задоволенні позову, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 159, 242-246, 250, 255, 261-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ-168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Житомирський обласний військовий комісаріат (вул. Сергія Параджанова, 4, м. Житомир, 10001, код ЄДРПОУ 07873079) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено: 28 січня 2019 року.

Суддя О.В. Єфіменко