Рішення № 79420240, 28.12.2018, Городищенський районний суд Черкаської області

справа № 691/1085/16-ц

провадження № 2/691/27/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2018 рокуГородищенський районний суд Черкаської області

В складі :

головуючого судді Савенко О.М.

при секретарі судових засідань ОСОБА_1

з участю учасників справи за первісним та зустрічними позовами:

представника позивача-відповідача ОСОБА_2

представника відповідачів-позивача ОСОБА_3

провівши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м.Городище Черкаської області розгляд цивільної справи за позовною заявою ПАТ КБ «Приватбанк» м.Дніпро до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_5 до ПАТ КБ «Приватбанк» м.Дніпро про визнання договору поруки недійсним,-

встановив:

ПАТ КБ «Приватбанк» м.Дніпро звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_6, про стягнення заборгованості, а ОСОБА_5звернулася із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» м.Дніпро про визнання договору поруки недійсним.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач ПАТ КБ «Приватбанк» м.Дніпро мотивує їх тим, що 02 квітня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №CSR0GА0000000129, згідно якого ПАТ КБ «Приватбанк» зобов»язвся надати вцідповідачу ОСОБА_4 кредит у розмірі 67 300, 00 грн на термін до 02 квітня 2018 року, а відповідач зобов»язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов»язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу ОСОБА_4 кредит у розмірі 67 300, 00 грн.. В зв»язку з порушенням відповідачем ОСОБА_4 зобов»язання щодо повернення чергової частини суми кредиту, у ПАТ КБ «Приватбанк» виникло право достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Станом на 16 серпня 2016 року відповідач має заборгованість в сумі 85 266, 55 грн., яка складається з: 47 787,22 грн. – заборгованість за кредитом; 13575,23 грн. – заборгованість по відсотках за користування кредитом; 632,79 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 18 972, 98 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором; 250,00 – штраф (фіксована частина); 4048,41 – штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов»язань за договором №CSR0GА0000000129, між ПАТ КБ «Приватбанк» та поручителем ОСОБА_5 був укладений договір поруки. Відповідно до умов договору поруки, а саме п.5, ПАТ КБ «Приватбанк» було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов»язань за кредитним договором №CSR0GА0000000129, яка залишилась без задоволення. Приймаючи до уваги, що відповідачі у кредитних правовідносинах діють, як солідарні боржники, предметом спору є однорідні права та обов»язки, що випливають з кредитного договору та договору поруки, позивач звернувся з позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості.

Обґрунтовуючи свою зустрічну позовну заяву позивач ОСОБА_5, як і в поданому запереченні, представник відповідачів ОСОБА_3 посилаються на ті обставини, що згідно кредитного договору №CSR0G0000000129 від 02 квітня 2008 року, відповідач ОСОБА_4 отримав споживчий кредит у сумі 67 300,00 грн. з терміном повернення 02 квітня 2018 року. В забезпечення виконання зобов»язання за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6, 04 квітня 2008 року, укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, розташований в м.Городище вул.Островського, №65 Черкаської області. Внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_4 умов кредитного договору, ПАТ КБ «Приватбанк» вважає свої права та інтереси порушеними, в зв»язку з чим звернувся до Городищенського районного суду Черкаської області із позовною заявою до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено в повному обсязі. Пред»явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов»язання і був зобов»язаний пред»явити позов до поручителів протягом шести місяців, починаючи з цієї дати. Заявлені вимоги позивача не грунтуються на законі та порушують право боржника на законне очікування прийняття предмету іпотеки в рахунок погашення заборгованості та штучно збільшує заборгованість за кредитним договором. За рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 2012 року заборгованість за кредитним договором №CSR0G0000000129 від 02 квітня 2008 року становить 76 925, 33 грн.. Наразі відповідач вимагає 85 266,55 грн. заборгованості за вище вказаним кредитним договором та не зазначає про рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 2012 року, яке вступило в законну силу. 19 серпня 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк», після обрання та реалізації способу захисту своїх прав, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, змінивши цим строк виконання основного зобов»язання кредитного договору №CSR0G0000000129 від 02 квітня 2008 року, укладає з відповідачем ОСОБА_5 договір поруки, яким забезпечує виконання кредитного договору №CSR0G0000000129 від 02 квітня 2008 року, що суперечить чинному законодавству. Просила визнати недійсним договір поруки укладений 19 серпня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5.

02 жовтня 2017 року ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області первісний та зустрічний позови об»єднані в одне провадження(а.с.127).

В судовому засіданні представник позивача-відповідача позовні вимоги за первісним позовом підтримав, уточнив їх, подавши письмову заяву від 16 травня 2017 року, посилаючись на обґрунтування викладене в позовній заяві, зазначивши, що, згідно кредитного договору №CSR0GА0000000129 від 02 квітня 2008 року, позивач зобов»язався видати відповідачу кредит в розмірі 67 300, 00 грн. на термін до 02 квітня 2018 року. Відповідач зобов»язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. 26 липня 2012 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору №CSR0GА0000000129 від 04 квітня 2008 року. Сума заборгованості, що виникла у період з дати надання відповідачу кредиту до дати підписання додаткової угоди зменшена на 15 881, 98 грн., а саме: відсотки у розмірі 0,00 грн., комісія у розмірі 0,00 грн., пеня у розмірі 15 881,98 грн.. 08 серпня 2013 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору №CSR0GА0000000129 від 04 квітня 2008 року. Сума заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди зменшена на 16 399, 95 грн., а саме: відсотки у розмірі 0,00 грн.; комісія 0,00 грн.; пеня у розмірі 16 399,95 грн.. 15 липня 2014 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору №CSR0GА0000000129 від 04 квітня 2008 року. Сума заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту, до дати підписання додаткової угоди, зменшена на 16 572, 72 грн., а саме: відсотки у розмірі 0,00 грн.; комісія у розмірі 0,00 грн.; пеня у розмірі 16 572, 72 грн.. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач ОСОБА_4 повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісії, а також інші витрати, згідно кредитного договору. Згідно договору, у випадку порушення зобов»язань за кредитним договором, відповідач ОСОБА_4 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов»язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 67 300, 00 грн.. В порушення умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_4 свої зобов»язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, наслідками порушення відповідачем зобов»язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У зв»язку із зазначеними порушеннями, зобов»язання за кредитним договором відповідач ОСОБА_4, станом на 16 серпня 2016 року не виконує, має заборгованість 85 266, 55 грн., яка складається з наступного: 47 787,22 грн. – заборгованість за кредитом; 13575,23 грн. – заборгованість по відсотках за користування кредитом; 632,79 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 18 972, 98 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором; 250,00 – штраф (фіксована частина); 4048,41 – штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов»язання за договором №CSR0GА0000000129 від 02 квітня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір поруки. Відповідно до умов договору поруки, а саме п.5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмові вимоги із зазначенням невиконаних зобов»язань за договором №CSR0GА0000000129 від 04 квітня 2008 року, яка була не виконана.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за первісним позовом, а ОСОБА_5, як позивач за зустрічним позовом, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень за період від 07 листопада 2016 року №1950201308935 по 07 листопада 2018 року №1950202035576, до суду не прибули, участь в судовому засіданні взяла представник ОСОБА_3, яка повідомила, що сторони позов банку до них не визнають, підтримала зустрічний позов, мотивуючи тим, що позивач-відповідач вимагає 85 266,55 грн. заборгованості за вище вказаним кредитним договором та не зазначає про рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 2012 року, яке вступило в законну силу і має відповідні правові наслідки для банку. Просила укладений договір поруки від 19 серпня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5, як забезпечення виконання кредитного договору №CSR0GА0000000129 від 04 квітня 2008 року, визнати недійсним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 в судовому засіданні за її участі, пояснила, що відповідач є її чоловіком, який 02 квітня 2008 року уклав кредитний договір з ПАТ КБ «Приватбанк» для отримання коштів, з метою придбання будинку та тривалий час кредитні зобов»язання виконував до часу настання фінансових труднощів. В забезпечення виконання зобов»язання за вказаним кредитним договором, 04 квітня 2008 року, між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, розташований в м.Городище вул.Островського, №65 Черкаської області та на який рішенням Городищенського районного суду Черкаської області 21 травня 2012 року звернено стягнення. Разом з ОСОБА_4 проживають на території будинковолодіння у літній кухні за адресою м.Городище вул.Островського, №65 Черкаської області, так як на будинок, хоча і звернено стягнення, але банком він не проданий. Самостійних вимог щодо предмета спору не має. Позивач за зустрічним позовом її донька, яка теж не згідна повертати кошти банку, без належних на те правових підстав, так як дії і рішення банку щодо них як споживачів протиправні. Участь у судових дебатах не взяла, про розгляд справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Суд, розглянувши позов у межах заявлених позовних вимог, беручи до уваги та розгляду зустрічні вимоги відповідача, вислухавши сторони і їх представників, та дослідивши й оцінивши всі докази в їх сукупності, вважає, що позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до задоволення, остільки сторона позивача, довела в повному обсязі свої позовні вимоги, а сторона відповідача не довела протилежних обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається я на підставу своїх заперечень, що є їх обов’язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 12 ЦПК України, а у задоволенні зустрічного позову відмовляє, з врахуванням того, що суд, зберігаючи об»єктивність і неупередженість, створив всі умови для змагального процесу, сприяв врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз’яснюючи сторонам їх права, обов’язки, які передбачені цивільно-процесуальним законодавством держави.

Так, відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, та враховуючи положення цивільно-процесуального законодавства позивач повинен довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов’язує свою матеріально-правову вимогу, а суд повинен з’ясувати обставини, які пов’язані саме з предметом спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини – ст. 263 ЦПК України. При цьому, факти та підстави позову, які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являється предметом позову.

За змістом ч.ч.1,2,3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При вирішенні спору між сторонами за первісним та зустрічним позовами, суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією і законами України, як і застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів, як то визначено п.27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», при цьому жодна із сторін не була поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» вказано на принципі рівності сторін, як одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Із наданих до суду доказів сторонами вбачається наступне.

Так, Акціонерне Товариство ОСОБА_7 «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов»язків Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_7 «ПриватБанк», у зв»язку з чим змінено найменування позивача на АТ КБ «ПриватБанк» та проведено державну реєстрацію вказаних змін 21 травня 2018 року, що не є зміною назви юридичної особи. На підставі кредитного договору №CSR0GА0000000129 від 02 квітня 2008 року, відповідач ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 67 300,00 грн. на термін до 02 квітня 2018 року (а.с.3-4) тобто, між сторонами укладено договір, який позивачем був виконаний. В забезпечення виконання зобов»язання за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6, 04 квітня 2008 року, укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок, розташований в м.Городище вул.Островського, №65 Черкаської області, а 19 серпня 2013 року з відповідачем ОСОБА_5 укладено договір поруки (а.с.7). Згідно кредитного договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця, а саме відповідач ОСОБА_4 в період сплати повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушень зобов»язань за кредитним договором, відповідач ОСОБА_4 сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Відповідач ОСОБА_4 зобов’язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує і відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 16 серпня 2016 року має заборгованість в сумі 85 266, 55 грн., яка складається з: 47 787,22 грн. – заборгованість за кредитом; 13575,23 грн. – заборгованість по відсотках за користування кредитом; 632,79 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 18 972, 98 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором; 250,00 – штраф (фіксована частина); 4048,41 – штраф (процентна складова) (а.с.11-15). Внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_4 умов кредитного договору, ПАТ КБ «Приватбанк» вважав свої права та інтереси порушеними, в зв»язку з чим у 2012 році звернувся до Городищенського районного суду Черкаської області із позовною заявою до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено в повному обсязі. 26 липня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_4, було укладено додаткову угоду до кредитного договору №CSR0GА0000000129 датовану 04 квітня 2008 року, згідно якої сторони дійшли згоди внести зміни у кредитний договір (а.с.84). Згідно додаткової угоди від 26 липня 2012 року, суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, зменшити на 15881,09 грн., а саме: відсотки у розмірі 0,00 грн.; комісія у розмірі 0,00 грн.; пеня у розмірі 15881,98 грн.. У разі порушення позичальником будь-якого зобов»язання, передбаченого графіком погашення кредиту понад 31 день, на підставі ст.ст.212,651 ЦК України, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 15881,98 грн. (а.с.84). За змістом додаткової угоди від 08 серпня 2013 року, суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, зменшити на 16399,95 грн., а саме: відсотки у розмірі 0,00 грн.; комісія у розмірі 0,00 грн.; пеня у розмірі 16399,95 грн.. У разі порушення позичальником будь-якого зобов»язання, передбаченого графіком погашення кредиту понад 31 день, на підставі ст.ст.212,651 ЦК України, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 16399,95 грн. (а.с.86). Відповідно до додаткової угоди від 15 липня 2014 року, суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, зменшити на 16572,72 грн., а саме: відсотки у розмірі 0,00 грн.; комісія у розмірі 0,00 грн.; пеня у розмірі 16572,72 грн.. У разі порушення позичальником будь-якого зобов»язання, передбаченого графіком погашення кредиту понад 31 день, на підставі ст.ст.212,651 ЦК України, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 16572,72 (а.с.88). Відповідно до умов договору поруки, а саме п.5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмові вимоги від 26 серпня 2016 року із зазначенням невиконаних зобов»язань за договором №CSR0GА0000000129 від 04 квітня 2008 року, яка відповідачами залишилась без виконання, що підтверджується реєстром поштових відправлень рекомендованих листів (а.с.16-19). У судовому засіданні досліджено цивільну справу №2-621-11 провадження №2/2302/14/2012 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про звернення стягнення. Як вбачається із протоколу судового засідання відповідачі не заперечували щодо зобов»язання перед банком, але позовні вимоги не визнали, рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 2012 року не оскаржували. Будинок в м.Городище вул.Островського, №65 Черкаської області на який звернуто стягнення не проданий, остільки знаходиться на земельній ділянці площею 0,35 га. Згідно довідки Городищенської міської ради Черкаської області від 10 травня 2012 року №396.02/18, відповідно до записів Земельно-кадастрової Книги, на підставі рішення виконавчого комітету від 25 липня 2000 року №199, земельна ділянка закріплена за ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку, правовстановлюючих документів на земельну ділянку не виготовлено (а.с.129 цивільна справа №2-621-11), що підтверджується і листом відділу Держкомзему у Городищенському районі Черкаської області від 17 травня 2012 року №1129/01-08 (а.с.138 цивільна справа №2-621-11).

Правові відносини, які склалися між учасниками процесу за первісним та зустрічним позовами, на думку суду, підпадають під вид цивільно-правових відносин – зобов»язання і виконання зобов»язання та регулюються нормами ЦК України.

Предметом вимоги позивачів за первісним і зустрічним позовами, як встановлено із наданих та досліджених судом доказів, є порушення відповідачами за первісним і зустрічним позовами у справі вимог ст.ст.509, 510, 526, 527, 530, 541, 543, 546, 547, 548, 553, 554, 555, 559, 573,576, 583, 598, 599, 610, 611, 625, 1054, 1055, 1057-1 ЦК України та відшкодування понесених судових витрат, згідно ст.ст.133,141 ЦПК України за первісним позовом.

Для вирішення спору суд застосовує наступне законодавство.

Так, відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У відповідності до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Положеннями ст.ст.6, ч.1 627 ЦК України, визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, так як вимога щодо врахування принципу розумності, як і принципу справедливості, є прямою вимогою закону до договору.

Зобов’язання, згідно до ст. 509 Цивільного Кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, що ґрунтується на засадах добровільності, розумності та справедливості. При цьому, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться – ст. 526 ЦК України, в строки, що вказані у зобов’язанні – ст. 530 ЦК України. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту, ст. 527 ЦК України. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Статті 610, 611 ЦК України, зазначають, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, і за порушення зобов’язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до змісту ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ч. 3 ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається, як пеня та штраф, і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України плата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст.627 ЦК України, згідно ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судом та підтверджено у судовому засіданні доказами, ОСОБА_4, відповідач по справі за первісним позовом, 02 квітня 2008 року уклав договір з ПАТ КБ «ПриватБанк» та отримав кредит у розмірі 67 300, 00 грн.. Відповідач ознайомлений і погодився з умовами кредитного договору, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді та своїм підписом підтвердив згоду. Згідно п.1.1 банк зобов»язувався надати позичальникові кредитні кошти, шляхом видачі готівки через касу або перерахування на рахунок, визначений п.8.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за кредитним договором узгоджено умовами п.8 кредитного договору, відповідно до якого банк зобов»язувався надати кредит у розмірі 67 300, 00 грн., а позичальник повернути кредит згідно умов кредитного договору з дотриманням графіку погашення кредиту. У судовому засіданні стороною позивача доведено, що між сторонами укладено кредитний договір, де передбачено термін дії даного Договору, сплату відсотків за користування кредитом, який позивачем був виконаний, шляхом видачі готівки. 26 липня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду, згідно якої суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, обумовлено зменшити на 15881,09 грн., а саме: відсотки у розмірі 0,00 грн.; комісія у розмірі 0,00 грн.; пеня у розмірі 15881,98 грн.. У разі порушення позичальником будь-якого зобов»язання, передбаченого графіком погашення кредиту понад 31 день, на підставі ст.ст.212,651 ЦК України, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 15881,98 грн.. 08 серпня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_4 вдруге було укладено додаткову угоду, суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди та погоджено зменшити на 16399,95 грн., а саме: відсотки у розмірі 0,00 грн.; комісія у розмірі 0,00 грн.; пеня у розмірі 16399,95 грн.. У разі порушення позичальником будь-якого зобов»язання, передбаченого графіком погашення кредиту понад 31 день, на підставі ст.ст.212,651 ЦК України, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 16399,95 грн.. Відповідно до додаткової угоди від 15 липня 2014 року, укладену між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_4, суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, погоджено зменшити на 16572,72 грн., а саме: відсотки у розмірі 0,00 грн.; комісія у розмірі 0,00 грн.; пеня у розмірі 16572,72 грн.. У разі порушення позичальником будь-якого зобов»язання, передбаченого графіком погашення кредиту понад 31 день, на підставі ст.ст.212,651 ЦК України, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 16572,72 грн.. Відповідач ОСОБА_4 користувався коштами, остільки 04 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та дружиною відповідача ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок в м.Городище вул.Островського, №65 Черкаської області, на який рішенням Городищенського районного суду Черкаської області 21 травня 2012 року звернено стягнення. Як пояснили в судовому засіданні учасники справи, будинок залишився не проданий. 19 серпня 2013 року з відповідачем ОСОБА_5 укладено договір поруки в забезпечення виконання зобов»язання. Докази у справі, вказують, що виконання кредитного зобов»язання стороною було не повним, в результаті чого утворилася заборгованість в сумі 85 266, 55 грн., яка складається з: 47 787,22 грн. – заборгованість за кредитом; 13575,23 грн. – заборгованість по відсотках за користування кредитом; 632,79 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 18 972, 98 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором; 250,00 – штраф (фіксована частина); 4048,41 – штраф (процентна складова). Відповідно до п.6.3 кредитного договору відповідач мав можливість припинити дію договору, відповідно до діючого законодавства. Як вбачається з матеріалів справи, своїм правом відповідач не скористався, борг не сплатив.

Судом, безспірно, із наданих та досліджених доказів встановлено, що на момент укладення договору відповідач ОСОБА_4 розумів, що отримує кредит, а відповідач ОСОБА_5 забезпечує виконання умов договору, шляхом підписання договору поруки, погодившись на укладення договору саме такого змісту і на запропонованих банком умовах, про що свідчать їх власноручні підписи у вказаних договорах, копії яких наявні в матеріалах справи, що і не заперечила у судовому засіданні їх представник, відповідно є не обґрунтованим стверджувати про не виконання позовних вимог банку. Кредитором, у зв»язку із фактом заборгованості, використано право на стягнення і заборгованості по відсотках за користування кредитом; заборгованості по комісії за користування кредитом; пені за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором; штрафу (фіксована частина); штрафу (процентна складова), остільки згідно ст. 549 ЦК України, штраф, пеня - це є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. За правилами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення для справи. Так, істотними обставинами слід вважати: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Положення ст. 616 ЦК України передбачає право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може. Враховуючи, що загальний розмір штрафних санкцій не перевищує розмір заборгованості за кредитним договором, то суд вважає їх такими, що підлягають до задоволення.

Позиція відповідачів про те, що підстав для стягнення заборгованості не вбачається у зв»язку з рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 2012 року про звернення стягнення на майно та не вжиття заходів щодо реалізації такого, є недостатньою підставою для припинення кредитного зобов»язання, як то визначено ст.598 ЦК України і змістом кредитного договору, яким передбачено право банку обирати спосіб вирішення питання стягнення заборгованості. Зобов»язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

З врахуванням вище викладеного позовні вимоги банку, як позивача, за первісним позовом, суд задовольняє в повному обсязі.

Щодо зустрічного позову, то позивач просить визнати договір поруки недійсним. У задоволенні такої вимоги, суд вважає, що слід відмовити, з наступних підстав.

Порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника. Частиною 2 ст.553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Відповідно до п. 12 договору поруки від 19 серпня 2013 року сторони прийшли до згоди, що порука припиняється зі спливом п'яти років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором (а.с.8). Кінцевий строк повернення кредиту, встановлений кредитним договором №CSR0GА0000000129 від 02 квітня 2008 року по 02 квітня 2018 року. Позивач звернувся до суду з вимогою до поручителя 05 жовтня 2016 року, до моменту припинення договору поруки 02 квітня 2018 року. Згідно ч. 5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до умов договору поруки від 19 серпня 2013 року, відповідач зобов'язалася відповідати перед банком за виконання боржником свого обов'язку (а.с.7). Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Позивач при підписанні договору поруки, була обізнана із обсягом своїх прав, як поручитель, свідомо підписувала договір поруки, жодних заяв до правоохоронних органів щодо прояву тиску від працівників банку не подала, як і ОСОБА_4, та не реєстрували відповідно, що дає підстави суду, стверджувати про наміри подальшого виконання кредитного зобов»язання боржником і нею, як поручителем.

Суд, при прийнятті рішення звертає увагу, що кредитний договір сторонами був укладений 02 квітня 2008 року за №CSR0GА0000000129, а договір іпотеки до кредитного договору 04 квітня 2008 року, та із вивчених доказів встановлено, що подальший банківський облік у кредитній справі ОСОБА_4 вівся у поєднанні зазначених реквізитів кредитного договору та договору іпотеки, і зобов»язання стосувалося кредитного договору №CSR0GА0000000129 від 04 квітня 2008 року, що на думку суду не звільняє, та не позбавляє відповідачів за первісним позовом від належного виконання кредитного зобов»язання. Безпідставним є і посилання представника позивача за зустрічним позовом щодо реквізитів кредитного договору в частині дати його укладення та номеру, а саме №CSR0G0000000129 від 02 квітня 2008 року, в той час, як вірним є №CSR0GА0000000129 від 04 квітня 2008 року, що узгоджуються з матеріалами кредитної справи та наданими до суду доказами.

З огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог позивача ОСОБА_5 про визнання договору поруки від 19 серпня 2013 року недійсним, остільки підстав, які б визначали можливість припинення дії договору чи його розірвання, судом не встановлено, як і не наведено стороною обґрунтування своїх вимог та доказово не підтверджено про невідповідність змісту договору поруки вимогам, що є підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову.

До початку розгляду справи по суті позивач, як за первісним так і за зустрічним позовами, предмет або підставу позову не змінили, а тому суд розглянув цивільну справу в межах пред'явлених вимог і на підставі поданих сторонами доказів. Оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом, остільки позивач довів суду не виконання відповідачем зобов»язань за кредитним договором, а у задоволенні зустрічного позову відмовляє, як необгрунтованому.

Заходи забезпечення позову судом не вживалися.

Враховуючи те, що у зв’язку із розглядом справи в суді позивач за первісним позовом, поніс судові витрати в розмірі 1378,00 грн., а саме, сплатив судовий збір, суд стягує вищенаведені витрати у повному обсязі, солідарно, на користь позивача, згідно ст. 141 ЦПК України, так як вважає їх підтвердженими у відповідності із цивільно – процесуальним законодавством України.

Позивач за зустрічним позовом про відшкодування судових витрат не заявив.

Позов підтверджується: копією кредитного договору №CSR0GА0000000129 від 02 квітня 2008 року; копією договору поруки від 19 серпня 2013 року; копією графіку погашення кредиту №CSR0GА0000000129 від 02 квітня 2008 року; копією додатку №1 до кредитного договору №CSR0GА0000000129 від 04 квітня 2008 року; розрахунком заборгованості від 16 серпня 2016 року; копіями письмових вимог від 26 серпня 2016 року із зазначенням невиконаних зобов»язань за договором №CSR0GА0000000129 від 02 квітня 2008 року; копією реєстру поштвих відправлень рекомендованих листів; копією додаткової угоди від 26 липня 2012 року з додатком; копією додаткової угоди від 08 серпня 2013 року з додатком; копією додаткової угоди від 15 липня 2014 року з додатком; копією рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 21 травня 2012 року; копією виписки з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України від 19 жовтня 2017 року; копією Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк» (нова редакція) від 03 квітня 2017 року; копією Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк» (нова редакція) від 21 травня 2018 року; копією банківської ліцензії №22 від 05.10.2011 року; копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25 липня 2017 року стосовно ПАТ КБ «Приватбанк», платіжним дорученням №ВО1S2B15QD від 22 вересня 2018 року.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.509, 510, 526, 527, 530, 541, 543, 546, 547, 548, 553, 554, 555, 559, 573,576, 583, 598, 599, 610, 611, 625, 1054, 1055, 1057-1 ЦК України, ст.ст.2, 3, 4, 5, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 141, 263, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк» м.Дніпро до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_6, про стягнення заборгованості - задоволити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, жительки м.Городище вул.Островського, №65 Черкаської області та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, жительки м.Городище вул.Жукова, №3 Черкаської області на користь Акціонерного Товариства ОСОБА_7 «ПриватБанк» м.Київ, юридична адреса м.Київ вул.Грушевського, №1Д, заборгованість за кредитним договором CSR0G0000000129 від 02 квітня 2008 року на розрахунковий рахунок № 29092829003111, МФО 305299, Код ЄДРПОУ 14360570 в розмірі 85266 (вісімдесят п»ять тисяч двісті шістдесят шість) грн. 55 коп..

Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, жительки м.Городище вул.Островського, №65 Черкаської області та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, жительки м.Городище вул.Жукова, №3 Черкаської області на користь Акціонерного Товариства ОСОБА_7 «ПриватБанк» м.Київ, юридична адреса м.Київ вул.Грушевського, №1Д, судові витрати по сплаті судового збору на розрахунковий рахунок № 29092829003111, МФО 305299, Код ЄДРПОУ 14360570 в розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп..

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ КБ «Приватбанк» м.Дніпро про визнання договору поруки недійсним – відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов»язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області.

Копію рішення направити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, для відому.

Повне рішення суду складено 02 січня 2019 року.

Суддя ОСОБА_8