Рішення № 79403884, 03.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2018 року №826/6107/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшла позовна заява ОСОБА_1, (також далі - позивач, ОСОБА_1.), до Головного управління Національної поліції у м. Києві, (також далі - відповідач, ГУНП у м. Києві), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії посадових осіб ГУНП у м. Києві щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні абзацу другого частини 1 статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, посадових обов'язків, наказів керівництва та вимог пункту 2 частини 1 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП у м. Києві від 31 січня 2018 року №66 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1.";

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП у м. Києві від 08 лютого 2018 року №129 о/с щодо звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби);

- зобов'язати ГУНП у м. Києві поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві;

- стягнути та зобов'язати виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно звільнено позивача із займаної посади за порушення присяги, оскільки безпідставно встановлено допущення ним порушення присяги.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані дії та рішення вчинені (прийняті) ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01.09.2010 року проходив службу в органах внутрішніх справ та в подальшому в органах Національної поліції України.

Наказом ГУНП в м. Києві від 05.05.2016 р. №31 о/с позивача призначено на посаду інспектора Голосіївського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві, з 05.05.2016 р. позивач проходив службу на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Голосіївського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 31.01.2018 року за №66 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1." за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні абзацу другого частини першої статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, посадових обов'язків, наказів керівництва та вимог пункту 2 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" на інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Голосіївського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві старшого лейтенанта ОСОБА_1, накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві №129 о/с від 08.02.2018 року "Щодо особового складу" інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Головного управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1 звільнено із служби в поліції згідно п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію".

Вважаючи, що звільнення відбулось з грубим порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ" від 22.02.2006 №3460-ІV, "Про Національну поліцію України" від 02.07.2015 №580-VIII, Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 12.03.2013 №230, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, Правилами етичної поведінки поліцейських, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 №1179.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 18 Закону №580-VIII, у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення.

Поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Частиною 2 статті 19 Закону №580-VІІІ визначено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Для визначення сутності службової дисципліни, обов'язків поліцейських стосовно її дотримання, види дисциплінарних стягнень, порядок їх накладення застосуванню підлягає Закон України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ" від 22.02.2006 р. №3460-ІV.

Відповідно до змісту статті першої Закону №3460-ІV, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Закону №3460-ІV передбачено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (ст. 5 Закону №3460-ІV ).

Статтею 7 Закону №3460-ІV передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Розділом II Правил №1179 визначено, що під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; поліцейський повинен дотримуватись субординації у стосунках з колегами, з повагою ставитись до старших за віком.

Згідно зі ст., ст. 12, 14 Закону №3460-ІV, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

З метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

У свою чергу, підпунктом 6.2.1 пункту 6 Інструкції №230 передбачено, що виконавець (голова, члени комісії) з метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, має право, зокрема викликати осіб рядового, начальницького складу (далі - РНС), стосовно яких проводиться службове розслідування, а також інших працівників ОВС, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають відношення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них письмове пояснення, форма якого наведена в додатку до цієї Інструкції, або усні пояснення, а також документи, які стосуються службового розслідування.

Згідно з п.п. 6.2.1 п. 6 Інструкції №230, обов'язки виконавця (голови, членів комісії) є, зокрема дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування; після затвердження висновку службового розслідування за письмово оформленим бажанням особи РНС, стосовно якої проводилося службове розслідування, знайомити її із затвердженим висновком службового розслідування, а також з окремими матеріалами, зібраними в процесі його проведення в частині, яка її стосується, з дотриманням вимог законодавства; у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обов'язковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акту.

Факт відмови від надання пояснень відображається у висновку, що складається за результатами проведеного службового розслідування.

Відповідно до п.п. 6.3 п. 6 Інструкції №230, особа РНС, стосовно якої проводиться службове розслідування, зокрема, має право брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України.

Забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акту про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

В обґрунтування позову, крім іншого, позивачем зазначено, що всупереч вимогам чинного законодавства, відповідачем службове розслідування не проводилось, пояснень у позивача не витребовувалось.

Як вбачається з наданих суду доказів, Наказом ГУНП в м. Києві від 18.01.2018 року №69, у зв'язку із отриманням спецповідомлення про внесення до реєстру досудових розслідувань відомостей щодо можливих неправомірних дій поліцейських Голосіївського управління поліції за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, призначено службове розслідування.

Відповідно до копії Довідки за фактом отримання неправомірної вигоди поліцейськими Голосіївського УП, 09.01.2018 р. слідчим відділом Головного управління СБ України до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо можливих неправомірних дій, зокрема, з боку інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Головного управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1

Відповідно до копії доповнення до спецповідомлення від 20.01.2018 року за №432/125/05/26-2018, в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018000000000014 від 09.01.2018 року, інспектору сектору ювенальної превенції відділу превенції Головного управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1 повідомлено про підозру та обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у сумі 140 960,00 грн.

Як вбачається із копій матеріалів службового розслідування, ОСОБА_1 в межах повноважень здійснював допит неповнолітньої особи, що була фігурантом в матеріалах кримінального провадження щодо осіб, підозрюваних у вчиненні крадіжки, після чого вимагав у родича неповнолітньої особи грошові кошти. Отримання неправомірної вигоди зафіксовано при здійсненні фізичного затримання позивача.

З огляду на встановлені службовим розслідуванням обставини, 31.01.2018 року складено Висновок, яким вирішено закінчити службове розслідування за фактом реєстрації в ЄРДР відомостей про скоєння окремими працівниками Голосіївського управління поліції кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Відповідно до змісту висновку, рекомендовано накласти на інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Головного управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні абз. 2 ч. 1 ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, посадових обов'язків, наказів керівництва та вимог п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію".

З огляну на викладені у висновку обставини, Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 31.01.2018 року за №66 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився вимаганні та отриманні неправомірної вигоди, що свідчить про низькі моральні якості та свідоме ігнорування вимог абз. 2 частини 1 статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, на інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Головного управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1, накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції, та відповідно, в подальшому звільнено із займаної посади наказом ГУ НП у м. Києві №128 о/с від 08.02.2018 року.

Також, безпідставними є доводи позивача щодо не відібрання у нього письмових пояснень в рамках службового розслідування.

Відповідно до наявної в матеріалах справи доказів, позивач відмовся від надання таких відносно себе, посилаючись на ст. 63 Конституції України, про що також складено акт.

З огляду на встановлені судом обставини, ГУНП в м. Києві належним чином проведено службове розслідування щодо допущених позивачем поршень Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

При цьому, вирішуючи питання щодо правомірності застосування до позивача дисциплінарного стягнення суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 14 Дисциплінарного статуту, при визначенні дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Отже, види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наведені у статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим серед яких є звільнення з органів внутрішніх справ.

З огляду на викладене, звільнення зі служби з поліції є крайнім заходом відповідальності, тому неможливість застосування до посадової особи національної поліції дисциплінарних стягнень аж до звільнення повинно бути мотивованим.

Як зазначено вище, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

У постановах Верховного Суду України від 20 жовтня 2015 року (справа №813/4104/14), від 15 грудня 2015 року (справа №21-3844а15) зазначено, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та, власне, органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Так, відповідно до матеріалів справи, за час проходження служби позивача нагороджено за активну участь у ліквідації наслідків негоди у м. Києві в 2013 році та Наказом ГУНП у м. Києві №851 о/с від 09.09.2014 року. Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи копії службової характеристики ОСОБА_1 на критику в свою адресу реагує правильно та вживає заходів по усуненню недоліків, за характером спокійний, врівноважений, здатний переносити труднощі служби, постійно працює над підвищенням свого професійного та культурного рівня.

Дані обставини в спірних наказах не відхилені, мотивів щодо неможливості застосування до позивача менш суворих заходів, а також відхилення попередньої поведінки особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації не наведено. Більш того, позитивна службова характеристика продубльована відповідачем у висновках службової перевірки.

Отже, відповідачем при вирішенні питання про накладення на позивача стягнення не враховано, що згідно ч. 15 ст. 14 Дисциплінарного статуту звільнення осіб з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, а вид його застосування має бути мотивованим.

Всупереч вказаних вище вимог Закону, не враховано, що протягом перебування на службі позивач на момент прийняття оскаржуваних наказів у нього не було дисциплінарних стягнень, за короткий період служби був двічі заохочений. Крім того, позитивно характеризується.

Крім того, на підставі проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регулюють порядок притягнення поліцейських до відповідальності, суд дійшов висновку, що дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення до яких реалізуються за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами.

Службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України (частина 1 статті 1 Статуту).

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Статуту).

Як встановлено судом на підставі наданих матеріалів справи, висновок про порушення позивачем службової дисципліни ґрунтується на порушенні нормативних актів та функціональних обов'язків, що виразилась в отриманні неправомірної вигоди та вступу у змову із представником неповнолітньої особи, що являлась фігурантом кримінального провадження, за фактом якого розпочато кримінальне провадження №42018000000000014 від 09.01.2018 року, в рамках якого інспектору сектору ювенальної превенції відділу превенції Головного управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Дисциплінарного статуту у разі проведення за фактом учинення проступку кримінального провадження на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення накладається не раніше одного місяця з дня закінчення кримінального провадження.

Кримінальним процесуальним кодексом України визначено поняття кримінального провадження. Так, згідно п.п. 5, 10, 24 ч. 1 ст. 3 КПК України кримінальне провадження складається зі стадій досудового розслідування та судового провадження.

Досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Судове провадження включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами.

Судом встановлено, що кримінальне провадження №42018000000000014, розпочате за ч. 2 ст. 368 КК України, на час вирішення даної справи по суті не завершено.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що на момент звільнення позивача кримінальне провадження не було закінчено, а тому підстави для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції є передчасними.

Окремо суд звертає увагу відповідача, що вчинення кримінального правопорушення у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, що передбачена п.10 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII.

Крім того, відповідно до ст. 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судом враховано, що Європейським Судом з прав людини у рішенні від 7 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що пункт 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави - насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, - щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом.

У рішенні від 10 лютого 1995 року в справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

З огляду на з'ясовані обставини та викладені норми законодавства, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 із служби в поліції, відбулось з порушенням норм чинного законодавства.

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що вказані накази прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, необґрунтовано, нерозсудливо, упереджено, без дотримання балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці накази, а тому вони є протиправними та підлягають скасуванню у судовому порядку.

Оскільки, в судовому порядку встановлено, що спірні накази є протиправними та підлягають скасуванню, то суд приходить до висновку, що для відновлення порушених прав позивача він підлягає поновленню на посаді, з якої був протиправно звільнений.

Таким чином, вимога адміністративного позову про поновлення на посаді є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги стосовно стягнення та зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з п.10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці").

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Так, згідно з абзацом "з" пункту 1 Порядку, цей Порядок застосовується і у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно пп. "в" п. 4 Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

Суд вважає, що для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача слід враховувати саме вимоги положення п.9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №26, яким встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті прибутковий податок з доходів фізичних осіб та єдиний страховий внесок.

Такі висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 №6-87цс11 та від 14.01.2014 №21-395а13.

В матеріалах адміністративної справи знаходиться довідка Головного управління НП у м. Києві від 08.05.2018 року №934 "Розрахунок середнього заробітку", відповідно до якої грошове забезпечення позивача у грудні 2017 року та січні 2018 року становило - 20 684,73 за 62 робочих днів (календарних).

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача, в період вимушеного прогулу складає 333,62 грн. (20 684,73грн./62дн.=333,62грн.).

Як зазначено судом вище, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення розміру середньоденного заробітку на число робочих днів. Відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №26, кількість робочих днів відповідає кількості календарних поточного місяця.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 12.02.2018 року по 03.12.2018 року, що становить 294 день.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу становить 98 084,28 грн. (333,62 х 294 = 98 084,28).

Відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві та виплати йому середнього грошового утримання за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи надані докази, а також норми чинного законодавства суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1), до Головного управління Національної поліції у м. Києві (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15; код ЄДРПОУ 40108583) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні абзацу другого частини 1 статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, посадових обов'язків, наказів керівництва та вимог пункту 2 частини 1 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" у вигляді звільнення зі служби в поліції.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 31 січня 2018 року №66 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1.".

4. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 08 лютого 2018 року №129 о/с щодо звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1.

5. Зобов'язати Головне управління Національної поліції у м. Києві поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

6. Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 98 084,28 грн. (дев'яносто вісім тисяч вісімдесят чотири гривні двадцять вісім копійок).

7. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

8. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за один місяць в сумі 10008,60 грн. (десять тисяч вісім гривень шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко