Ухвала суду № 79401700, 21.01.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1340/4763/18

У Х В А Л А

з питань залишення позову без розгляду

21 січня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Ярової А.А.,

розглянувши у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та клопотання представника відповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, із вимогами:

-визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької ОДПІ ДПС у Львівській області від 28.04.2012 року №24-О «Про звільнення з роботи» в частині звільнення 28.04.2012 року головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ОСОБА_1 із займаної посади згідно п.1 ст.40 КЗпП України;

-поновити ОСОБА_1 на роботі в Дрогобицькій ОДПІ ДФС у Львівській області з 29.04.2012 року на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб;

-стягнути з Дрогобицької ОДПІ ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.04.2012 року по 12.10.2018 року в сумі 472968,90 грн.;

-зобов'язати Дрогобицьку ОДПІ ДФС у Львівській області відобразити в звітах про суми зарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за квітень 2012 року - жовтень 2018 року суми нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 і суми нарахованого єдиного внеску, виходячи з середнього заробітку за відповідні звітні місяці.

Ухвалою суду від 17.10.2018 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали суду позивач 29.10.2018 року усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 29.10.2018 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

29.10.2018 року позивачем подано до суду клопотання про визнання поважними причин пропуску ним строку звернення до суду з означеним позовом. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач звільнив ОСОБА_1 з роботи незаконно та з грубим порушенням норм КЗпП України, позаяк у день звільнення не ознайомив останнього з наказом від 28.04.2012 року №24-о «Про звільнення з роботи» і не надав копію цього наказу, трудову книжку та у день звільнення не здійснив виплату належних сум заробітної плати і інших виплат. У зв'язку з цим, позивач вважає причини пропуску строків звернення до суду поважними та просить суд поновити такий строк.

Суд поставив на обговорення клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду та клопотання представника відповідача щодо залишення позову без розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні клопотання про поновлення строку звернення до суду підтримав, просив визнати поважними причини пропуску позивачем такого строку, заперечив проти задоволення клопотання представника відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні вказала на пропуск позивачем встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, просила суд відмовити у задоволенні клопотання позивача, залишивши позов без розгляду.

Заслухавши думку представників сторін, розглянувши клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду та клопотання представника відповідача щодо залишення позову без розгляду, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, виходячи з такого.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є джерелом права.

Частиною 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» зазначено, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено право на суд, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак, це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності. Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справах Стаббігс та ін. проти Великобританії від 22.10.1996 року, Девеер проти Бельгії від 27.02.1980 року).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №802/1086/16-а у постанові від 25 квітня 2018 року вказав, що строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Крім цього, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність). Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Обов'язковою умовою для поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовом важливим є визначити не лише чи «не знав» позивач про порушення його прав, а й чи «не міг довідатися». Тож, порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (позиція Верховного суду України у справі 6-2469цс16, від 16.11.2016 року).

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Отже, установлений Кодексом адміністративного судочинства України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

У той же час, суд наголошує, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Підставами для визнання причин пропуску строку звернення із даним позовом поважними, визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Оскільки, дане поняття за своєю суттю є оціночним, суд у кожному конкретному випадку має надати правову оцінку відповідним обставинам та, як наслідок, визначити, чи можуть такі обставини бути визнані поважними.

Європейський суд з прав людини у Справі «Пономарьов проти України» зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в органах Державної податкової служби, остання займана посада - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області.

Постановою Галицького районного суду м.Львова від 08.08.2011 року у справі №4-1724/11 задоволено подання старшого слідчого відділу розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Львівської області та обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

На підставі наказу Дрогобицької ДПІ від 19.08.2011 року №31-о позивача було відсторонено від займаної посади.

Копію цього наказу позивач отримав 19.08.2011 року, що і не заперечується сторонами.

Головою ДПА у Львівській області 04.01.2011 року було затверджено штатний розпис ДПІ у Дрогобицькому районі. Згідно штатного розпису, відділ контрольно-перевірочної роботи складає 9 осіб, загалом по управлінню оподаткування фізичних осіб - 19 осіб. Згідно переліку змін №1 до організаційної структури ДПІ у Дрогобицькому районі станом на 01.03.2011 року - у відділі контрольно-перевірочної роботи 9 осіб, загалом по управлінню оподаткування фізичних осіб - 20 осіб.

Наказом ДПІ у Дрогобицькому районі від 01.04.2011 року №412 затверджено зміни та доповнення до штатного розпису ДПІ у Дрогобицькому районі.

Головою ДПС України 26.12.2011 року було затверджено тимчасову структуру Дрогобицької ОДПІ Львівської області , відповідно до якої, в управлінні оподаткування фізичних осіб перебуває 17 штатних одиниць, відсутній відділ контрольно-перевірочної роботи.

Згідно тимчасового штатного розпису Дрогобицької ОДПІ Львівської області, затвердженого 23.01.2012 року, в управлінні оподаткування фізичних осіб перебуває 17 штатних одиниць, відсутній відділ контрольно-перевірочної роботи.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про державну службу», який був чинний на день прийняття Дрогобицької ДПІ наказу від 28.04.2012 року №24-о, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які мають не зняту або не погашену судимість за вчинення злочину.

ДПІ у Дрогобицькому районі попереджено ОСОБА_1 про наступне вивільнення із займаної посади 23.03.2012 року, згідно з п.1 ст.40 КЗпП України. Попередження супровідним листом відділу персоналу ДПІ у Дрогобицькому районі надіслано 23.01.2012 року позивачу.

Згідно витягу з протоколу №5 засідання профспілкового комітету ДПІ у Дрогобицькому районі від 22.03.2012 року, профспілковим комітетом ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області ДПС було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 І,Є. з займаної посади, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Наказом Дрогобицької ОДПІ від 28.04.2012 року №24-о, у зв'язку з реорганізацією ДПІ у Дрогобицькому районі, відповідно до наказу ДПС України від 20.10.2011 року №72, наказу ДПА у Львівській області від 01.11.2011 року №1102, позивача було звільнено із займаної посади, згідно з п.1 ст.40 КЗпП України.

Як зазначив позивач, лише 22 вересня 2018 року йому стало відомо про його звільнення.

Як, вбачається з заяви позивача про поновлення строку звернення до суду позивач стверджує, що строк звернення до суду з даним позовом має відраховуватися з моменту отримання позивачем листа від 22.09.2018 року від Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, оскільки лише тоді його права та законні інтереси були порушенні.

Однак, суд не погоджується з даними доводами позивача, з огляду на таке.

Суд зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Таким чином, у позивача була реальна можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Фактичне порушення прав позивача відбулось з моменту його звільнення, а саме - 28.04.2012 року, однак позивач не вчиняв жодних дій для відновлення своїх законних прав та інтересів.

Більше того, суд не може прийняти до уваги посилання представника позивача на те, що позивач був позбавлений можливості дізнатись про своє звільнення навіть, якщо до нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач без об'єктивних на те причин, не ознайомився з наказом про своє звільнення.

Той факт, що позивач не мав бажання ознайомитись з наказом про звільнення доводиться і тим, що він особисто не з'являвся на робочому місці та не цікавився чи не звільнений він з посади. Оскільки ж позивач на роботу не виходив, відповідач не мав можливості ознайомити його під підпис з наказом про звільнення.

Судом також враховується і те, що позивач, перебуваючи на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб у Дрогобицькій об'єднаній державній податковій інспекції ДФС у Львівській області, в силу ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» належав до суб'єктів декларування. Отже, позивач, який стверджує, що не знав про своє звільнення з даної посади, зобов'язаний був подавати декларацію, відповідно до цього Закону. За умисне неподання декларації суб'єктом декларування передбачена кримінальна відповідальність за ст.366-1 КК України. Проте, як з'ясовано судом, позивачем, починаючи з 2013 року майно, доходи, витрати і зобов'язання майнового характеру не декларувалися.

Крім того, в судовому засіданні позивач надав суду довідки від 29.12.2018 року №29/12-25, №29/12-26, від 04.01.2019 року №0401/3, які засвідчують, що після звільнення з роботи останній займався самостійним пошуком роботи, після чого працював у період:

-з 03.05.2017 року по 31.10.2017 року, з 23.02.2018 року по 27.06.2018 року в ТзОВ «Паливторг» на посаді менеджера зі збуту;

-з 02.07.2018 року по 15.08.2018 року на посаді менеджера.

Разом з тим, позивач звернувся з відповідним позовом про визнання протиправним та скасування наказу до Львівського окружного адміністративного суду лише 12.10.2018 року, тобто фактично через шість років після звільнення.

Враховуючи зазначене, оскільки позивачем не надано доказів, які були об'єктивно непереборними на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду (фактично пройшло близько 6 років для звернення до суду за захистом своїх прав), суд дійшов висновку про те, що позивач знав про порушення своїх прав.

Таким чином, оскаржуючи у жовтні 2018 року наказ відповідача від 28.04.2012 року, позивач пропустив передбачений законом місячний строк звернення до суду.

Окрім того, суд вважає, що у даному випадку строк, що сплинув з моменту звільнення позивача до моменту звернення його за захистом порушеного права є значним, а наслідки пропуску цього строку обумовлюють відсутність можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі.

Відповідно до з ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Під час розгляду питання визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, позивач не надав у обґрунтування своїх стверджень достатніх доказів у підтвердження обставин, що перешкоджали йому дізнатись про своє звільнення вчасно. В той же час, наведені відповідачем обставини щодо відсутності поважних причин пропуску строку звернення до суду, знайшли підтвердження відповідними доказами, зокрема, наявними у справі документами. Тож, суд не вбачає можливим визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки не було об'єктивних причин, які б перешкоджали позивачу дізнатись про його звільнення, а також тому, що пропущений строк є перешкодою для встановлення судом істини у справі.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з причин, які не є поважними та звертає увагу на те, що значний пропуск строку звернення до суду за захистом порушених прав є перешкодою для повного та всебічного дослідження обставин справи в їх сукупності.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №127/15035/17, від 17.07.2018 року у справі №522/7721/17.

Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч.3-4 ст.123 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд вважає, що у задоволенні клопотання позивача про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, необхідно відмовити, а позовну заяву залишити без розгляду (задоволивши клопотання представника відповідача), відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України.

Керуючись ст.122, 123, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду у справі №1340/4763/18 відмовити та визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.

Задоволити клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.

Залишити без розгляду позов ОСОБА_1 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у п'ятнадцятиденний строк з дати її складання.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 25 січня 2019 року.