Рішення № 79396733, 17.01.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/552/18

Господарський суд Житомирської області у складі

судді Шніт А.В.,

секретар судового засідання Степанченко О.С.

за участю представників сторін:

прокурор: Слівінський О.О., посвідчення №048138 від 04.10.2017;

від позивача: ОСОБА_1, дов. №05/75 від 09.01.2019;

від відповідача 1: ОСОБА_2, в.о. директора (наказ №11-к/к від 13.02.2017);

ОСОБА_3 дов. від 16.01.2019;

від відповідача 2: ОСОБА_4, ордер серія ЖТ №44922 від 17.01.2019; договір про надання правової допомоги №905/5/19 від 15.01.2019;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом виконувача обов'язків керівника Коростишівської місцевої прокуратури в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області

до 1) Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор"

про визнання договору №б/н від 01.01.2015 недійсним та зобов'язання повернути займані приміщення

Виконувач обов'язків керівника Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області звернувся до господарського суду із позовом до Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" про визнання недійсним договору №б/н від 01.01.2015 щодо надання послуги по розміщенню на території заводу виробів та сировини з каменю в кількості 500 тонн, зобов'язання ТОВ "Камдор" повернути ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" 3-й бокс площею 40 кв.м. та частину штампувального цеху площею 154 кв.м. займаних приміщень.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що договір від 01.01.2015 є удаваним та таким, що суперечить вимогам законодавства, оскільки зі змісту правочину випливає, що відповідачі мали намір укласти договір оренди майна.

В якості правових підстав позову прокурор зазначає ст.ст. 215, 216, 235, Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208, 287 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 16.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 02.08.2018.

02.08.2018 на адресу суду від ТОВ “Камдор” надійшов відзив на позовну заяву з доказами його направлення на адресу інших учасників провадження. У відзиві відповідач 2 вказує, що договір зберігання №б/н від 01.01.2015 було укладено як тимчасовий, на період підготовки відповідачем 1 основного договору оренди (т.1, а.с.79-89).

Ухвалою суду від 02.08.2018 підготовче засідання відкладено, наступне судове засідання призначено на 16.08.2018.

16.08.2018 на електронну адресу суду та 20.08.2018 на адресу суду від керівника Коростишівської місцевої прокуратури надійшла відповідь на відзив №06-37/6242вих18 від 10.08.2018 із доказами направлення її на адреси учасників провадження (т.1, а.с.114-122).

Ухвалою господарського суду від 16.08.2018 продовжено строк підготовчого провадження, наступне судове засідання призначено на 25.09.2018.

30.08.2018 на адресу суду від ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у зв'язку з їх безпідставністю. До відзиву додано копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяг зі статуту Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф" та копію листа Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №04/12-5781 від 18.07.2018 (т.1, а.с.127-133).

17.09.2018 до суду від Коростишівської місцевої прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог №06-37/6840вих18 від 14.09.2018, згідно якої п.1. та п.2 прохальної частини позовної заяви залишено без змін, п.3 викладено в наступній редакції: "Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Камдор" повернути Державному підприємству "Коростишівський завод "Реммашторф" 3-й бокс площею 40 кв.м. та частину штампувального цеху, площею 154 кв.м. займані приміщення" (т.1, а.с.135-143).

Також 17.09.2018 до суду від Коростишівської місцевої прокуратури надійшла відповідь на відзив №06-37/6869вих18 від 17.09.2018 (т.1, а.с.144-153).

Ухвалою господарського суду від 25.09.2018 прийнято до розгляду заяву Коростишівської місцевої прокуратури про уточнення позовних вимог №06-37/6840вих18 від 14.09.2018, постановлено здійснювати розгляд справи з урахуванням вказаної заяви, продовжено строк підготовчого провадження, наступне судове засідання призначено на 25.10.2018.

09.10.2018 на адресу суду від керівника Коростишівської місцевої прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог №06-37/7277вих18 від 04.10.2018 (т.1, а.с. 165-174) згідно якої прохальну частину позову викладено в наступній редакції:

"- визнати договір без номера від 01.01.2015, укладеного між державним підприємством "Коростишівський завод "Реммашторф" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Камдор" щодо надання послуги по розміщенню на території заводу виробів та сировини з каменю в кількості 500 тонн недійсним;

- зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Камдор" повернути державному підприємству "Коростишівський завод "Реммашторф" 3-й бокс площею 40 кв.м. та частину штампувального цеху, площею 154 кв.м., яке розташоване за адресою: м.Коростишів, 19-та буддільниця, займані приміщення."

Ухвалою господарського суду від 25.10.2018 прийнято до розгляду заяву Коростишівської місцевої прокуратури про уточнення позовних вимог №06-37/7277вих18 від 04.10.2018, продовжено строк підготовчого провадження, наступне судове засідання призначено на 13.11.2018.

Ухвалою суду від 05.11.2018 підготовче судове засідання призначено на 15.11.2018 у зв'язку з перебуванням судді Шніт А.В. 13.11.2018 у відрядженні.

05.11.2018 на адресу суду від ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" надійшов відзив за вх.№16902/18 на позовну заяву. У відзиві відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у зв'язку з їх безпідставністю (т.1, а.с.188-192). Відповідач 1 вказує, що в тексті договору не зазначається, що послуги по розміщенню виробів та сировини із каменю надаються в частині штампувального цеху та в частині гаражу.

12.11.2018 на адресу суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області надійшли письмові пояснення №05/3350 від 07.11.2018 (т.1, а.с.198-206). Згідно вказаних письмових пояснень позивач підтримує позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним договору №б/н від 01.01.2015 та повернення шляхом підписання акту приймання-передачі 3-й бокс площею 40 кв.м., частину штампувального цеху площею 154 кв.м., що розташовані за адресою м.Коростишів, 19-та буддільниця, частково, оскільки між позивачем та відповідачем 2 укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної форми власності №2101 від 06.11.2018.

Ухвалою суду від 15.11.2018 продовжено строк підготовчого провадження, наступне судове засідання призначено на 22.11.2018.

16.11.2018 до суду від Коростишівської місцевої прокуратури надійшла відповідь на відзив №06-37/8086вих18 від 08.11.2018 (т.1, а.с.220-228).

Ухвалою господарського суду від 22.11.2018 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 12.12.2018.

В судовому засіданні 12.12.2018 оголошено перерву до 09.01.2019 до 12:00.

В судовому засіданні 09.01.2019 оголошено перерву до 17.01.2019 до 12:00.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог №06-37/6840вих18 від 14.09.2018.

Представник позивача позов підтримала частково з посиланням на обставини, викладені у поясненнях по справі №05/3350 від 07.11.2018.

Представники відповідача 1 заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору №б/н від 01.01.2015; щодо зобов'язання повернення приміщень відповідачу 1 просив залишити позовні вимоги без розгляду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

01.01.2015 між ДП Коростишівський завод "Реммашторф" (Завод - відповідач 1) та ТОВ "Камдор" (Споживач - відповідач 2) укладено договір №б/н (далі-Договір) (т.1, а.с.27), згідно п.1.1 якого, Завод надає Споживачу послуги по розміщенню на території заводу виробів та сировини з каменю в кількості 500 тонн.

Відповідно до пункту 1.2. Договору Споживач зобов'язується вчасно сплачувати заводу за надані послуги в розмірі 6500 грн (включаючи ПДВ 20%) на кожний місяць до 7-го числа після звітного місяця.

При невиконанні п.1.2. Договору, завод має право на одностороннє розірвання даного договору, заборону допуску працівників, сировини та виробів з каменю споживача на територію підприємства (пункт 1.3 договору).

Згідно з пунктом 1.4 Договору після закінчення терміну дії або розірвання даного договору згідно п.1.3. та п.2.1, споживач зобов'язується повністю звільнити та прибрати з території заводу вироби та сировину з каменю на протязі одного місяця.

Пунктом 2.1. договору визначено термін дії договору з 01.01.2015 по 30.09.2016. За згодою сторін договір може бути пролонгований.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Представники відповідачів в судовому засіданні підтвердили, що станом на час розгляду справи договір №б/н від 01.01.2015 припинив дію.

Прокурором до матеріалів справи додано копію протоколу допиту свідка від 08.01.2019, згідно якого головний бухгалтер ДП "КЗ "Реммашторф" ОСОБА_5 вказала, що 31.12.2018 завершилась дія договору зберігання, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2. Суд не бере зазначений доказ до уваги, оскільки прокурором не надано доказів надіслання вказаного протоколу на адреси інших учасників провадження (ч.9 ст.80 ГПК України) та не надано обґрунтування неможливості подання даного доказу у строк, встановлений законом (ч.8 ст.80 ГПК України).

22.01.2018 між ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" (зберігач) та ТОВ "Камдор" (споживач) укладено Додаткову угоду до договору №б/н від 01.01.2015 (далі-Додаткова угода) (т.1, а.с.233), згідно п.1 якої внесено зміни до п.2.1 Договору №б/н від 01.01.2015 та викладено його в наступній редакції: “Термін дії договору з 01.01.2015 по 31.12.2018”.

Пунктом 2 Додаткової угоди внесено зміни до п.1.2 Договору оренди №б/н від 01.01.2015 та викладено його в наступній редакції: “Споживач зобов'язується вчасно сплачувати Заводу за надані послуги в розмірі 7500грн (включаючи ПДВ 20%) за кожен місяць до 7-го числа звітного місяця”.

Пунктом 3 Додаткової угоди визначено, що інші умови договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по них свої зобов'язання.

Додаткова угода вступає в силу з 22.01.2018 та є невід'ємною частиною договору №б/н від 01.01.2015 (п.5 додаткової угоди).

Згідно довідки за результатами дослідження ефективності діяльності ДП "КЗ "Реммашторф" щодо виробництва інших машин і устаткування спеціального призначення, максимального використання внутрішніх резервів за період з 01.01.2013 по 01.09.2017 за результатами аудиту, здійсненого Міненерговугілля, встановлено, зокрема, що договори відповідального зберігання, носять ознаки удаваного правочину, оскільки предметом договорів визначено зберігання у приміщеннях заводу сировини та виробів з каменю, при цьому в обліку заводу до оплати поклажодавцю нараховувалася як плата за зберігання, так і плата за використану електроенергію, яка сплачувалася ним, що по суті господарських операцій свідчить не про зберігання майна у приміщеннях заводу, а про здійснення поклажодавцями своєї господарської (виробничої) діяльності з використанням приміщень заводу та власної сировини чи обладнання (сторінка 33 Довідки) (т.1, а.с.28-50). Комісією також зазначено, що візуальним оглядом підтверджено розміщення матеріальних цінностей за договором б/н від 01.01.2015 у приміщенні ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" у частині гаражу на 4 бокси площею 40 кв.м. та частині штампувального цеху площею 145 кв.м.; згідно даних обліку в період із 01.01.2017 по 31.08.2017 нараховувалася ТОВ "Камдор" плата за послуги в розмірі 6500грн з ПДВ (за період з 01.01.2017 по 28.02.2017) та 7500грн з ПДВ (за період із 01.03.2017 по 31.08.2017) кожен місяць, та плата за використання електроенергії за окремим договором протягом 8 місяців 2017 в загальній сумі 81919,84грн ТОВ "Камдор" сплачено 50674грн заборгованості, заборгованість перед ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" 31245,84 грн (за 2017 рік).

В протоколі обшуку від 25.05.2018 (а.с.57 (на звороті) – 61, т.1), доданого до позовної заяви, зазначено, що навпроти приміщення компресорної станції знаходиться приміщення матеріального складу штампувального складу, розміром приблизно 154кв.м. В даному приміщенні знаходиться два преси, готова продукція та продукція для переробки. Дане приміщення відповідно до договору використовує ТОВ "Камдор". Навпроти даного приміщення на відстані 10 метрів знаходиться дробильна машина, що належить ТОВ "Камдор". По периметру все закладено відходами з гранітної продукції. Також під час обшуку оглядалося приміщення гаражів, які є цегляними, площею 150,6кв.м. Виявлено 5 гаражів. У третьому праворуч гаражі зі слів ОСОБА_2 знаходиться фрезерний станок, який не використовується, належить ТОВ "Камдор".

Після відкриття провадження у справі, 06.11.2018 між Регіональним відділенням ФДМ України по Житомирській області (Орендодавець - позивач) та ТОВ “Камдор” (Орендар - відповідач 2) укладено договір оренди №2101 нерухомого майна, що належить до державної власності (т.1, а.с.200-202) згідно п.1.1 якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно — нежитлові приміщення площею 158,3 кв.м штампувального цеху (Майно), що перебуває на балансі ДП “Коростишівський завод “Реммашторф”, належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та знаходиться за адресою: м.Коростишів, 19-буддільниця, реєстровий номер 02968160.1.ЮМЮБСР033, вартістю 174341 грн. та акт приймання-передачі орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності.

Прокурор в позовній заяві посилається на те, що договір б/н від 01.01.2015 між ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" та ТОВ "Камдор" є удаваним, оскільки за своїм правовим змістом фактично даний договір є довгостроковим договором оренди нерухомого майна, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним та зобов'язати повернути Державному підприємству Коростишівський завод "Реммашторф" 3-й бокс площею 40 кв.м. та частину штампувального цеху площею 154 кв.м.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Частиною 7 статті 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин ("прихований") може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться в статті 203 Цивільного кодексу України.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою визнання його недійсним.

Аналізуючи спірний договір з урахуванням норм чинного законодавства для встановлення правової природи та мети його вчинення судом враховано, що згідно з положеннями ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського кодексу України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно з пунктом 1.1 Статуту ДП "Коростишівський завод "Реммашторф", ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та входить до складу Державного концерну "Укрторф" відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 03.05.2007 №689 (т.1, а.с.50 на звороті – 57).

Відповідно до п.4.1 Статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до п.2.2.14 Статуту предметом діяльності підприємства є, зокрема, надання послуг по зберіганню та розміщенню на території підприємства матеріалів.

За приписами ст.287 Господарського кодексу України та ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" єдиним орендодавцем державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктами оренди за цим законом є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

З визначення поняття договору оренди випливають такі ознаки оренди як різновиду майнового найму: оренда передбачає передачу майна у користування; таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах; оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування; майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем виключно для здійснення господарської діяльності.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що договір оренди передбачає перехід предмета оренди в користування орендаря, у якого виникає зустрічне зобов’язання сплачувати орендну плату за користування ним.

В свою чергу, об'єктом оренди згідно Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обов'язково має бути окреме індивідуально визначене нерухоме майно підприємства (будівлі, споруди, нежитлові приміщення).

В позовній заяві прокурор вказує, що спірний договір містить ознаки удаваного та є за своєю правовою природою договором оренди державного нерухомого майна. Водночас зазначає, що згідно ст.284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад, вартість майна з урахуванням індексації), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата з урахуванням індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Однак, судом встановлено, що спірним договором не визначено усіх істотних умов, встановлених законодавством, які є обов'язковими для договорів оренди, а саме в договорі відсутня вказівка на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (будівлю, споруду, нежитлове приміщення), яке можна вважати об'єктом оренди в розумінні Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; також матеріали справи не містять доказів того, що будь-яке нерухоме індивідуально визначене майно за спірним договором було передано відповідачем 1 відповідачу 2 за плату у володіння і користування на певний строк зі складанням будь-яких актів приймання-передачі та із визначенням об’єкту нерухомого майна в натурі.

Таким чином, суд зазначає, що прокурором не доведено фактичного переходу прав на об’єкти нерухомого майна заводу за оспорюваним договором в момент його укладення до відповідача 2.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 207 ГК України визначено, що судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1 ст.216 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як визначено ч.4 п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи питання про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними н а м о м е н т ї х в ч и н е н н я (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (ст. 74 ГПК України).

Частиною 3 статті 6 унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Вимога прокурора про визнання недійсним договору №б/н від 01.01.2015 обґрунтована недотриманням сторонами приписів ст.287 ГК України та ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо передачі в оренду нерухомого майна державної власності, яке мали на меті сторони укладеного договору, приховуючи це укладенням договору про надання послуг по розміщенню на території заводу виробів та сировини із каменю.

Однак, судом не встановлено умов договору, які б свідчили про намір сторін укласти саме договір оренди об’єкту нерухомого майна державної власності, що вказувало б на удаваність укладеного договору. За таких обставин суд не може застосовувати до правовідносин відповідачів норми права, які регулюють відносини оренди державного майна.

Тому, суд вважає, що вимога прокурора про визнання недійсним договору б/н від 01.01.2015 не підлягає задоволенню.

Оскільки суд відмовляє у позові визнати оспорюваний договір недійсним, на останній поширюється презумпція його правомірності (ст. 204 ЦК України). Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності спірного договору, усі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Щодо додаткової угоди від 22.01.2018 суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Таким чином, будь-які зміни умов попереднього договору (у тому числі щодо строку його дії, розміру плати, тощо) можуть бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії договору.

Проте, у даному випадку правовідносини сторін щодо зміни умов договору виникли вже після припинення дії попереднього договору, тобто за своєю суттю такі дії є погодженням сторонами нових умов вже іншого договору, які не стосуються та не пов'язані з попереднім договором, дія якого на момент їх вчинення вже була припинена.

Як випливає зі змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача суб'єктивного права чи інтересу, порушення такого права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для позивача зумовлює відмову у задоволені позову.

Відповідно до ст.ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Прокурор обґрунтовує звернення до суду із позовом та визначає в якості заінтересованої особи Регіональне відділення Фонду державного майна по Житомирській області тим, що внаслідок укладення ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" договору щодо розміщення на території заводу виробів та сировини з каменю в кількості 500 тон без погодження позивача державу позбавлено можливості отримувати дохід від передачі майна в оренду.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Прокурором не доведено, що лише за умови визнання оспорюваного договору недійсним можлива законна реалізація заінтересованою особою її прав, а саме те, що на час дії оспорюваного договору позивач як заінтересована особа був позбавлений можливості реалізувати своє право та укласти із відповідачем 2 договір оренди державного нерухомого майна, яке знаходиться на території Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф".

Приймаючи до уваги відмову судом у заявленій позовній вимозі прокурора щодо визнання недійсним договору №б/н від 01.01.2015, вимога про зобов’язання ТОВ "Камдор" повернути ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" 3-й бокс площею 40 кв.м. та частину штампувального цеху площею 154 кв.м., розташовані за адресою м.Коростишів, 19-та буддільниця, не підлягає задоволенню судом, оскільки позовні вимоги в цій частині обґрунтовані ст.216 ЦК України, положеннями якої врегульовані правові наслідки недійсності правочину.

Враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника в повному обсязі.

Керуючись статтями 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову виконувача обов'язків керівника Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (10008, м.Житомир, вул.С.Ріхтера, 20, ідентифікаційний код 13578893) до: 1) Державного підприємства "Коростишівський завод "Реммашторф" (12525, Житомирська обл., м.Коростишів, 19-та будівельна дільниця, ідентифікаційний код 02968160), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" (04050, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 33501651):

- про визнання недійсним договору №б/н від 01.01.2015 щодо надання послуги по розміщенню на території заводу виробів та сировини з каменю в кількості 500 тонн,

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Камдор" повернути Державному підприємству "Коростишівський завод "Реммашторф" 3-й бокс площею 40 кв.м. та частину штампувального цеху, площею 154 кв.м. , яке розташоване за адресою: м.Коростишів, 19-та буддільниця, - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 24.01.19

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу;

2 - прокуратурі Житомирської області;

3 - Коростишівській місцевій прокуратурі (рек. з пов.)

4 - позивачу (рек. з пов.)

5 - ДП "Коростишівський завод "Реммашторф" (рек. з пов.)

6 - ТОВ "Камдор" (рек. з пов.) + акт №6/19 від 17.01.2019