Рішення № 79374251, 17.01.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17686/18

Провадження № 2/161/731/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2019 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого - судді Філюк Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Бортнюка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Службу у справах дітей Луцької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання,-

В С Т А Н О В И В :

06 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання.

Свої вимоги обґрунтовує тим що, їй та ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 В даній квартирі зареєстровані її донька ОСОБА_2 та її онук ОСОБА_3, вже більше року не проживають у вищевказаній квартирі. Вказує, що зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що вони проживають із чоловіком останньої. Зазначає, що реєстрація відповідачів в даній квартирі порушує її права, як співвласника.

Оскільки факт реєстрації у квартирі відповідачів зумовлює нарахування та стягнення з позивача зайвих комунальних платежів, унеможливлює отримання субсидії, просить суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 таким, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме, квартирою квартира АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації за місцем проживання.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, не заперечує щодо задоволення позову.

Відповідач в судове засідання не з'явилась з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином через розміщення оголошення на офіційному сайті Луцького міськрайонного суду.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28 липня 2006 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.8).

Також судом встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 та її неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, що стверджується копією будинкової книги для прописки громадян, які проживають в квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 6.7).

Крім того, дана обставина підтверджується відомостями УДМС України у Волинській області та відомостями Реєстру територіальної громади міста Луцька.

З пояснень позивача у судовому засідання, слідує, що відповідач у справі вселилася у квартиру разом із сином як член її сім'ї (донька та онук).

Як зазначено у листі Луцького ВП ГУНП у Волинській області від 31 жовтня 2018 року №3/8391 за результатом перевірки та опитування сусідів встановлено, що відповідачі не проживають у спірній квартирі вже близько 2 років (а.с.9).

Як слідує з матеріалів справи, зокрема із копій заяв ОСОБА_2, яка є законним представником свого неповнолітнього сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, остання не заперечує щодо зняття її та неповнолітнього сина з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку із тим, що вони проживають та зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.32).

Крім того, в матеріалах справи міститься копія довіреності, згідно якої ОСОБА_2, яка є законним представником свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 надає повноваження ОСОБА_1 бути її представником, та зняти її та її неповнолітнього сина з реєстраційного обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 33).

Згідно листа центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку від 27.12.2018 року № п117878, ОСОБА_2 (по довіреності ОСОБА_1) було відмовлено у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 34).

За змістом частини 3, 4 статті 200 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) у випадку визнання відповідчем позову, суд ухвалює рішення в порядку встановленому статтею 206 цього кодексу.

Відповідно до положень частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Встановивши, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку про необхідність його задоволення.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 5 ЦПК України передбачає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, встановлений ст. 16 ЦК України, однак, зважаючи на аналіз положень вказаної норми закону, він не є вичерпним.

Згідно ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів та ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при здійсненні правосуддя має керуватись принципом верховенства права у контексті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ЄКПЛ) і практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), які слід застосовувати судам при розгляді справ як джерело права відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Частиною другою статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселились у вищевказану квартиру, як члени сім'ї співвласника майна, за згодою всіх членів, та проживали однією сім'єю з співвласником квартири.

Аналіз вищенаведених обставин справи дає підстави для висновку, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втратили інтерес до житла, в якому зареєстроване їх місце проживання, оскільки понад рік у ньому фактично не проживають, участі в утриманні квартири та сплаті комунальних послуг не приймають, а тому вони втратили право користування даним житловим приміщенням.

Будь-яких належних, допустимих і беззаперечних доказів на підтвердження того, що відповідачам чиняться перешкоди у користуванні квартирою та проживанні в ній, про поважність причин її відсутності понад рік, наявність між ними і співвласниками житла домовленості про збереження права користування житлом або передбачених законом підстав, що унеможливлюють визнання їх такими, що втратили право користування житлом, в матеріалах справи немає та в ході судового розгляду даної справи таких фактів встановлено не було.

Крім того, як встановлено судом, відповідачі є громадянами Російської Федерації, проживають у вищезазначеній країні та зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_2.

З врахуванням вищенаведених норм закону та аналізуючи зібрані, та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що слід визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 таким, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме, квартирою квартира АДРЕСА_1

Разом з тим, відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення.

Аналізуючи вищевказану норму законодавства, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання, оскільки наявність рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є самостійною і достатньою підставою для зняття такої особи з реєстраційного обліку.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, 405 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1

Визнати ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; паспорт НОМЕР_1);

Відповідач: ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1);

Відповідач: ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Луцької міської ради (місцезнаходження: вул. Богдана Хмельницького,19 м. Луцьк; ЄДРПОУ 04051327).

Дата складення повного тексту рішення 24 січня 2019 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.М. Філюк