Рішення № 79372739, 15.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року Справа № 0440/6264/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №507-13 від 22.01.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 1742,96 грн. за 2015 рік, №506-13 від 22.01.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 30 753,24 грн. за 2016 рік та №0610399-1318-1013 від 16.04.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 31 659,20 грн. за 2017 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 1742,96 грн., за 2016 рік - 30 753,24 грн. та за 2017 рік - 31 659,20 грн. Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення неправомірними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

27.08.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху через невідповідність вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 27.08.2018 року позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

24.09.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

18.10.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було задоволено клопотання позивача та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

30.10.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, та такими, що винесені відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим, підстави для їх скасування відсутні.

13.11.2018 року у підготовчому судовому засіданні представником позивача було надано відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву та вказано, що відповідач під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень користувався не актуальним даними щодо об’єкта оподаткування.

19.11.2018 року у підготовчому судовому засіданні було долучено до матеріалів справи додаткові докази надані представником позивача, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, витребувано у позивача додаткові докази по справі та оголошено перерву у підготовчому провадженні.

11.12.2018 року у підготовчому судовому засіданні представником позивача було надано витребувані докази по справі, закрито підготовче провадження та вирішено перейти до розгляду справи по суті.

14.01.2019 року від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких вказано застосування порядку обчислення податку та ставки податку можливе не раніше 2017 року, тому у відповідача були відсутні підстави для винесення податкових повідомлень-рішень з податку за нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Щодо нарахування податку за 2017 рік позивач зазначив, що об’єкт оподаткування вибув з власності позивача у жовтні 2016 року, а тому прийняття податкового повідомлення-рішення за відсутності об’єкту оподаткування є безпідставним.

15.01.2019 року сторони належним чином повідомлені про місце, час та дату судового розгляду у судове засідання не з’явились, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було винесено податкові повідомлення-рішення №507-13 від 22.01.2018 року, яким нараховано позивачу суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 1742,96 грн. за 2015 рік, №506-13 від 22.01.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 30 753,24 грн. за 2016 рік та №0610399-1318-1013 від 16.04.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 31 659,20 грн. за 2017 рік.

Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до відповідача зі скаргою від 04.05.2018 року.

23.06.2018 року листом №9042/Я/99-99-11-02-01-14 відповідач повернув скаргу позивача без розгляду.

Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що і стало підставою для звернення із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо податкового повідомлення-рішення №507-13 від 22.01.2018 року, яким нараховано позивачу суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 1742,96 грн. за 2015 рік, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Вказаним Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. При цьому, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. Такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, не можна визначати плановим періодом 2015 рік саме в тому ж 2015 році.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості на 2015 рік та встановлення ставок податку, прийняте у 2015 році, могло встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради стосовно податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте в 2015 році, не може бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду ставки цього податку могли вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», а так само обов'язковість для місцевих рад впровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано місцевим радам встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Разом із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим.

Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому, з урахуванням змісту норм Податкового кодексу України Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

У спірних правовідносинах ставки податку, визначені у рішенні ради на 2015 рік, не можуть застосовуватись у 2015 році, а нормами Податкового кодексу України мінімальна ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, безпосередньо не визначена.

За таких обставин контролюючий орган, прийнявши рішення про визначення позивачу грошових зобов'язань за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік за ставками, які не підлягали застосуванню в 2015 році, діяв протиправно.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від №507-13 від 22.01.2018 року про визначення податкового зобов'язання за 2015 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №506-13 від 22.01.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 30 753,24 грн. за 2016 рік, суд зазначає наступне.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що вищевказане податкове повідомлення-рішення винесено відповідно до рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 12.05.2016 року №7 «Про внесення змін в Положення про порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та встановлення додаткових пільг з податку на нерухоме майно на території села Крюківщина на 2016 рік», яким встановлена ставка податку на рівні 1 % для фізичних та юридичних осіб.

Суд звертає увагу, що плановим є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради. Отже, рішення місцевих рад щодо податку, прийняті у 2016 році, могли встановлювати плановим лише 2017 рік.

Таким чином, застосування контролюючим органом ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який був встановлений рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 12.05.2016 року №7 не може мати місце у 2016 році, у зв’язку з чим суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №506-13 від 22.01.2018 року підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0610399-1318-1013 від 16.04.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 31 659,20 грн. за 2017 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України 266.1.1. платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

З матеріалів справи вбачається, що при визначенні податкового зобов’язання позивачу за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки об’єктом оподаткування був житловий будинок за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, вул.Парникова, буд.1а.

З наявної в матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта №148866911 від 10.12.2018 року вбачається, що житловий будинок за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Крюківщина, вул.Парникова, буд.1а вибув із власності позивача 14.10.2016 року.

Таким чином, враховуючи, що у власності позивача відсутній об’єкт оподаткування, суд дійшов висновку про відсутність підстав у контролюючого органу для нарахування позивачу податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, у зв’язку з чим податкове повідомлення-рішення №0610399-1318-1013 від 16.04.2018 року підлягає скасуванню.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем – ОСОБА_1 при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1110843997.1 від 17.08.2018 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (50047, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Володимира Михайличенка, буд.46, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №507-13 від 22.01.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 1742,96 грн. за 2015 рік, №506-13 від 22.01.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 30 753,24 грн. за 2016 рік та №0610399-1318-1013 від 16.04.2018 року на суму податкового зобов’язання за платежем з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 31 659,20 грн. за 2017 рік.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв