Рішення № 79363195, 17.01.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/12851/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Яровенко Н. О.,

при секретарі Грінкевич А.І.,

за участі сторін:

представника позивача ОСОБА_1,

представника 3-ої особи Стрельникова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними,

в с т а н о в и в:

В серпні 2018 року ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа: ВГО «Фінансова грамота України» про захист прав споживачів. Позовні вимоги мотивує тим, що 04 червня 2008 року між позивачем та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено договір кредиту № 10-29/7232 на суму 284 000,00 доларів США зі строком погашення кредиту з липня 2008 року по червень 2033 року включно. 10 червня 2009 року та 06 липня 2011 року між ОСОБА_3 та відповідачем укладені додаткові угоди № 1 та № 2 відповідно. Крім того, 04 червня 2008 року між ОСОБА_3 та банком укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії (на оплату страхових платежів) № 10-29/7233, відповідно до умов якого позивачу надавалися транші кредиту у випадку нездійснення сплати за рахунок власних коштів страхових платежів за договором страхування майна № 008-иг/06к.26 від 04 червня 2008 року, що здійснює страхування нерухомості, іпотека якої забезпечує виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором. Також 04 червня 2008 року між ОСОБА_3 та банком було укладено іпотечний договір № 39.29-56/084і, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку, у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року скасовано рішення Третейського суду у справі № 1071/15 від 16 вересня 2015 року за позовом банку до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором. Незважаючи на законодавчо встановлену заборону вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у 2016 році банком було пред'явлено позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, проте, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог банку відмовлено. На думку позивача, використання відповідачем нечесної (в тому числі агресивної) підприємницької практики щодо позивача при виконанні кредитного договору підтверджується зверненням до Третейського суду та суду першої інстанції з вимогами повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Також банком неодноразово направлялися на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 письмові листи та вимоги, у тексті яких, на думку позивача, мали місце елементи примусу, докучання та неналежного впливу, а також вживання загрозливих висловів на адресу позивача. Оскільки правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними, позивач змушений звернутися до суду для захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 19 вересня 2018 року задоволено клопотання представника позивача про забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, визнати договір кредиту № 10-29/7232, укладений 04 червня 2008 року між ОСОБА_3 та АКБ СР «Укрсоцбанк», в тому числі додаткову угоду № 1від 10 червня 2009 року про внесення змін до договору кредиту № 10-29/7232 від 04 червня 2008 року та додаткову угоду № 2 від 06 липня 2011 року про внесення змін до договору кредиту № 10-29/7232 від 04 червня 2008 року, що є невід'ємними складовими частинами договору кредиту № 10-29/7232 від 04 червня 2008 року недійсним з моменту його укладення; визнати договір про надання відновлювальної кредитної лінії (на оплату страхових платежів) № 10-29/7233, укладений 04 червня 2008 року між ОСОБА_3 та АКБ СР «Укрсоцбанк» недійсним з моменту його укладення; визнати іпотечний договір № 39.29-56/084і, укладений від 04 червня 2008 року між ОСОБА_3 та АКБ СР «Укрсоцбанк», посвідчений 04 червня 2008 року приватним нотаріусом КМНО Гончар Т.В. за реєстровим № 810 недійсним з моменту його укладення.

Представник третьої особи в судовому засіданні вважає позовні вимоги обґрунтованими, просить задовольнити вимоги позивача в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив (а.с. 139, 148, 161).

Суд, вислухавши представника позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 04 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 10-29/7232 за умовами якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 284 000,00 дол. США за сплатою 13.5% річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною (а.с. 17-25).

10 червня 2009 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту № 10-29/7232 від 04 червня 2008 року (а.с. 27-28).

06 липня 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору кредиту № 10-29/7232 від 04 червня 2008 року (а.с. 30-32).

04 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/7233 за умовами якого надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами - траншами, зі сплатою 24,00% річних за кредитом, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 5 378,00 грн., з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 03 червня 2033 року (включно) на умовах, визначених цим договором. За змістом п.п. 1.1.2 цього договору, кожна наступна видача траншу кредиту здійснюється в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного в п.п. 1.1.1 цього договору, за умови повного погашення попереднього траншу та у випадку нездійснення позичальником сплати за рахунок власних коштів чергового страхового платежу за договором страхування майна № 008-иг/06к.26 від 04 червня 2008 року, укладеного між позичальником та веско, що здійснює страхування нерухомості, іпотека якої забезпечує виконання кредитних зобов'язань позичальника за договором кредиту № 10-29/7232 від 04 червня 2008 року (а.с. 33-40).

На виконання зобов'язань позичальника, 04 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 39.29-56/084і за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту № 10-29/7232 від 04 червня 2008 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, нерухоме майно, що придбане іпотекодавцем за кредитні кошти, надані іпотекодержателем, відповідно до умов договору, яким обумовлено основне зобов'язання, а саме: АДРЕСА_1, що складається з 3 кімнат, загальною площею 85,10 кв.м. та жилою площею 46,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу майна, укладеним між іпотекодавцем та ОСОБА_7, який посвідчений того ж дня Гончарук Т.В., приватним нотаріусом КМНО за реєстровим № 807 та зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за реєстровим № 2937792 (а.с. 41-44).

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16 вересня 2015 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 9 377 237,01 грн., стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 721 686,54 грн. та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» третейський збір в сумі 25 500,00 грн. (а.с. 57-60).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 1071/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором (а.с. 61).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Відмовляючи в позові суд виходив з того, що змінивши строк виконання основного зобов'язання, банк звернувся до суду із зазначеним позовом з пропуском шестимісячного строку, передбаченого ч. 4 ст.559 ЦК України (а.с. 62-65).

Відповідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень п. 14 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 13 січня 2006 року), нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні і оспорювані. Нікчемні - ті, недійсність яких прямо встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України). Оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України). Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Позивач зазначає, що договір кредиту, договір про надання відновлювальної кредитної лінії та іпотечний договір є недійсними, оскільки банком було вчинено дії, які виразилися у вимаганні повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув та неодноразовому направленні на адресу позивача вимог з елементами примусу, докучання, неналежного впливу та вживання загрозливих висловів на його адресу, що вбачає під собою прояв нечесної підприємницької практики та агресивну поведінку.

Так, за змістом ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно ч. 2 ст. 19 зазначеного Закону України, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

Аналізучи кредитний договір, договір про надання відновлювальної кредитної лінії та іпотечний договір встановлено, що при укладенні та підписанні зазначених правочинів сторонами було додержано усіх вимог, передбачених ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів», за змістом оспорюваних правочинів сторонами досягнуто всіх істотних умов обов'язкових для даних видів договорів, при підписанні спірних договорів позивач погодився з їх умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується позивачем, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов'язань по кредитному договору, а тому умови зазначених правочинів не суперечать принципу добросовісності і їх наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, підстав для визнання недійсними кредитного договору, договору про надання відновлювальної кредитної лінії та іпотечного договору, які наведені позивачем, судом не встановлено.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_3, до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа: ВГО «Фінансова грамота України» про захист прав споживачів слід відмовити.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 627-629, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 19 закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 12, 13, 76-80, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

В позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 21 січня 2019 року.

Суддя Н.О.Яровенко