Рішення № 79351597, 21.01.2019, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/9005/16-ц

пр.№ 2/464/321/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.01.2019 року м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Рудакова І.П.

за участю секретаря судового засідання Захарчук О. Ю.,

справа № 464/9005/16-ц,

позивач ОСОБА_1 не з'явився,

відповідачі ОСОБА_2 Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратура Львівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Бориславське відділення поліції Дрогобицького відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Бориславське відділення поліції Дрогобицького відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,

за участю представників учасників справи: представник позивача ОСОБА_3, представники відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 – з'явились,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся в суд із позовом до відповідачів, у якому із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30 травня 2018 року, просить стягнути на його користь з держави Україна в особі Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 16292443,68 грн в порядку відшкодування позивачу моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури.

В обґрунтування позовної вимоги покликається на те, що 18 травня 2005 року орган досудового розслідування було повідомлено громадянином ОСОБА_6 про вчинення відносно нього 17 травня 2005 року кримінального правопорушення невідомо особою. Цього ж дня, відносно громадянина ОСОБА_1 складено протокол явки з повинною. 04 травня 2005 року постановою слідчого СВ Бориславського МВ УМВСУ у Львівській області порушено кримінальну справу проти ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, яка постановою слідчого від 06.06.2005 перекваліфіковано на ч. 2 ст. 187 цього Кодексу. 18 травня 2005 року підозрюваному оголошено його права та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. У зв’язку із перекваліфікацією злочину, 08.11.2005 підозрюваному було оголошено його права та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та притягнуто позивача в якості обвинуваченого. Досудове слідство неодноразово зупинялось та поновлювалась, на стадії досудового слідства, у зв’язку із проведенням слідчого-оперативних заходів, зокрема по встановленні місця знаходження особи обвинуваченого. Після направлення кримінальної справи до суду ОСОБА_7 не з’явився у судові засідання, у зв’язку із чим 20.02.2006 постановою Бориславського міського суду Львівської області його оголошено в розшук та змінено запобіжний захід на тримання під вартою. 29.11.2006 постановою цього ж суду кримінальну справу направлено на додаткове розслідування прокурору м. Борислава. Надалі досудове слідство також зупинялось та відновлювалось органом досудового слідства. 28 січня 2013 року ОСОБА_7 було затримано, а 30 січня 2013 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. Запобіжний захід залишився тримання під вартою. 27 березня 2013 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 був направлений до суду для розгляду. 12.06.2013 вироком суду ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого злочину та звільнено з-під варти, який скасовано судом апеляційної інстанції 12.06.2013 та направлено справу на новий розгляд. 18.06.2015 вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні інкримінованого злочину та виправдано за ч. 2 ст. 187 КК України, який залишено без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 29.03.2015. Відтак, внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування він незаконно перебував під слідством і судом з 18.04.2005 по 29.03.2016, що становить більше ніж 131 місяць. Внаслідок вказаних обставин було істотно порушено його звичний спосіб життя, суттєво обмежено його права та можливості, внаслідок чого йому заподіяно моральну шкоду, грошове відшкодування за яку становить спірну суму.

02 лютого2017 року відповідачем ОСОБА_8 казначейською службою України на адресу суду подано заперечення на позов, які суд розцінює як відзив на позов. Покликається на те, що жодних прав та інтересів позивача не порушували, а тому не може бути відповідачем у цій справі. Щодо стягнення моральної шкоду, то у такій вимозі необхідно відмовити за необґрунтованістю розрахунку та доведення факту заподіяння такої шкоди. 23 червня 2018 року відповідачем подано доповнення до відзиву у яких містяться заперечення щодо орієнтовного розміру компенсації моральної шкоди, кількісний еквівалент якої визначено висновком експерта. Вважає, що розмір відшкодування шкоди має визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості. Просить врахувати обставини, що позивач під час досудового розслідування та суду ухилявся від явки до вказаних органів, у зв’язку із чим довгий період часу перебував у розшуку. Грошове відшкодування за заподіяну моральну шкоду необхідно обраховувати виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. У зв’язку із наведеним, просить у позові відмовити повністю.

05 травня 2017 року відповідачем ОСОБА_9 Львівської області подано заперечення на позовну заяву, які суд розцінює як відзив на позов. Вважають, що не можуть бути відповідачем у даній справі. Не обґрунтовано заподіяну моральну шкоду та не подано доказів на обґрунтування розміру грошового відшкодування. Просить у позові відмовити повністю.

16 січня 2017 року ухвалою судді відкрито провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду.

12 травня 2017 року у справі призначено судову психологічну експертизу, а провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

10 травня 2018 року поновлено провадження у справі у зв’язку із проведення призначеної експертизи.

18 жовтня 2018 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв’язку із закінченням терміну повноважень судді Теслюка Д. Ю. Визначеного головуючого суддю Рудакова І. П.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просить позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представники відповідачів заперечили порти позову повністю. Просять у такому відмовити з підстав викладених у заперечення (відзиві) на позов.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

Суд встановив, 18 квітня 2005 року відносно ОСОБА_1 складено протокол явки з повинною щодо вчинення кримінального правопорушення відносно громадянина ОСОБА_6, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, яке у подальшому 06.06.2005 органом досудового розслідування перекваліфікована на ч. 2 ст. 187 КК України /кримінальне провадження № 1213150100000086, Том 1, арк. спр. 19, 43 /. Таким чином, суд прийшов висновку, що саме з дати явки з повинною почалось несправедливе досудове розслідування відносно ОСОБА_7

04 травня 2005 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_7 по вище інкримінованому кримінальному правопорушенню. Постановою слідчого СВ Бориславського МВ УМВСУ у Львівській області від 18 травня 2005 року обрано міру запобіжного заходу – підписку про невиїзд.

08 листопада 2005 року ОСОБА_7 притягнуто в якості обвинуваченого та пред’явлено йому обвинувачення у скоєні злочину передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

22 листопада 2005 року складено обвинувальний висновок про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, який із кримінальною справу направлено до суд для розгляду. За результатами розгляду справи постановою суду підсудного оголошено у розшук та змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою. 29 листопада 2006 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_7 направлено у прокуратуру для організації проведення додаткового розслідування, яке не могло бути усунуто в судовому засіданні.

Надалі досудове слідство неодноразово зупинялось та відновлювалось органом досудового слідства для проведення, зокрема оперативних заходів спрямованих на встановлення місця знаходження обвинуваченого ОСОБА_7

28 січня 2013 року ОСОБА_7 було затримано, а 30 січня 2013 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

27 березня 2013 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 був направлений до суду для розгляду.

За результатами судового розгляду Бориславським міським судом Львівської області 12 червня 2013 року було ухвалено вирок, яким ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 187 КК України та виправдано за вказаним злочином. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано. Вказане судове рішення ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2013 року було скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

В подальшому, вироком Трускавецького міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2015 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 187 КК України та виправдано за інкримінованим злочином. 29 березня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області вирок залишено без змін. Справа судом касаційної інстанції не витребовувалась.

Зазначені обставини стверджуються матеріалами кримінального провадження № 12013150100000086 (справи № 438/410/13-к, № 457/198/14-к). Дані обставини сторонами не оспорюються.

Таким чином, суд встановив, що у зв’язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивач перебував під слідством і судом з 18 квітня 2005 року по 29 березня 2015 року, що становить 119 місяців 12 днів.

Суд відхиляє аргументи позивача щодо періоду перебування під слідством і судом по 29 березня 2016 року, адже такий у відповідності до ст. ст. 79-81 ЦПК України не підтверджено жодними доказами та спростовується матеріалами кримінального провадження № 120131500000086.

Відповідно до висновку № 2619 від 02 травня 2018 року складеного Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз за результатами психологічного дослідження, ситуація яка досліджувалась за участі та щодо ОСОБА_1 На досудовому розслідуванні є психотравмувальною і такою, внаслідок якої останньому спричинені психологічні страждання за наявності таких психотравмуючих факторів: тривале перебування в якості обвинуваченого, підсудного, обмеження свободи у вигляді тримання під вартою, утворили на шляху життєвої самореалізації надлишкові перешкоди, що набуло соціального та психологічного руйнівного для нього характеру; утворення перепон у реалізації життєвих планів; гостре відчуття несправедливості та безсилля, втрата віри та довіри, відчуття небезпеки та безвиході, тривале перебування у постійному відчутті загрози та підвищеної пильності; в силу тривалості та інтенсивності дій психотравмувальні обставини є незворотньо порушеними; відбулись структурні зміни особливості, які мають незворотній характер; процес адаптації до нових умов потребуватиме надалі значних психічних зусиль для відновлення. Орієнтовно-рекомендована сума компенсації за завдані страждання становить 4376,16 мінімальної заробітної плати в Україні на момент ухвалення рішення судом / арк. спр. 104-113/.

Відповідно до ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Згідно з до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин) підлягає відшкодуванню шкода завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення під час розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обов’язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зміст права на справедливий суд, в силу п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відтак, ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно, за приписами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Крім того, мінімальні стандарти ефективності розслідування, встановлені практикою Суду, включають в себе вимоги того, що розслідування має бути незалежним, безстороннім та бути предметом уваги з боку громадськості, і при цьому компетентні органи повинні діяти зі зразковою сумлінністю та оперативністю (наприклад, рішення у справі «Менешева проти Росії», заява N 59261/00, п. 67, ECHR 2006-III).

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Маруценко проти України», «Шаповалова проти України», «Волчкова проти України», «Соболев проти України», «Омеляненко проти України», «Скороход проти України», «Щуров проти України», «Жужа проти України», «Пономаренко проти України», «Махонько проти України», «Сверчков та Сверкова проти України», «Ларіонов проти України», «Черниш проти України», «Паламарчук проти України» та «Крижанівський проти України» встановлено порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з незабезпеченням національними судами розгляду справи в розумний строк. Аналогічно у справі «Маруценко проти України» Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з відсутністю у заявника ефективного засобу юридичного захисту від порушення його права на розгляд справи протягом розумного строку.

Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд встановив, що при провадженні кримінальної справи відносно позивача вимог щодо ефективності розслідування та розгляду провадження у розумний строк не було дотримано, оскільки його справа не знаходила вирішення протягом тривалого періоду часу та була скерована для здійснення додаткового розслідування.

Враховуючи вищезазначені положення, зважаючи на те, що позивач був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, у зв’язку із чим до нього незаконно застосовано запобіжний захід - підписку про невиїзд, який згодом змінний на тримання під вартою, що призвело до виникнення психотравмуючих факторів, душевних переживань та порушення у зв’язку із цим звичного життєвого укладу, а відтак, йому було спричинено моральної шкоди, право на відшкодування якої він має у відповідності до положень ст.1176 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України «Про відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відтак, виходячи з вищенаведеного положення законодавства розмір грошового відшкодування за таку моральну шкоди визначається з врахуванням загальних положень про відшкодування моральної шкоди (ст.23 ЦК України) та має бути не меншим, аніж мінімальний розмір зарплати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, вказаним положенням обмежено лише мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, однак, не зобов'язано визначати розмір відшкодування саме у такому (мінімальному) розмірі.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз'яснень, що містить пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

На підтвердження розміру відшкодування моральної шкоди позивач та його представник покликаються на висновок судово-психологічної експертизи №2619 від 02.05.18, згідно з яким орієнтовно-рекомендований розмір відшкодування нанесеної ОСОБА_1 моральними стражданнями, виходячи з кількісного еквіваленту мінімальних заробітних плат, визначений 4376,16 МЗП (розмірів мінімальної заробітної плати в України), що становить на момент розгляду справи 18261715 грн. (4173 грн *4376 МЗП)

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З висновку судово-психологічної експертизи №2619 від 02.05.18 убачається, що розраховуючи орієнтовний розмір компенсації ОСОБА_1 моральних страждань, судовий експерт ОСОБА_10 використовує методику та формули ОСОБА_11.

Дійсно з 2010 року в своїх розрахунках психологи використовували формулу ОСОБА_12.

ОСОБА_13.ОСОБА_14 піддавалася критиці за не психологічні критерії в своєму складі і більшу юридичну спрямованість.

29.01.2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України методика ОСОБА_12 була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз.

Загальновідомо, що за думкою спільноти та самих психологів виключення методики ОСОБА_12 з реєстру проведення судових експертиз призвело до втрати довіри до її застосування.

Таким чином, законодавець фактично відмовився від регулювання чіткого обсягу відшкодування моральної шкоди, надавши це право суду.

Звідси випливає, що дійсного розміру відшкодування немайнової шкоди не існує до тих пір, поки суд його не визначив.

Виходячи з наведеного, ставлення законодавця до цього питання, на підставі ст.79 ЦПК України, суд не приймає до уваги висновок експерта №2619 від 02.05.18 в частині визначення орієнтовно-рекомендованого розміру відшкодування моральної шкоди у розмірі 4376,16 МЗП, оскільки такий був визначений експертом на підставі формул методики, яка виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз 29.01.2016 року.

Суд також вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений експертом, не відповідає вимогам поміркованості, виваженості, розумності та справедливості.

Визначаючи розмір грошового відшкодування за завдану позивачу моральну шкоду, суд приймає до уваги значну тривалість перебування позивача під слідством та судом – майже 120 місяців; обмеження прав та свобод позивача внаслідок перебування в якості підозрюваного, обвинуваченого та підсудного за обвинуваченням його у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч.2ст.186, ч.2 ст. 187 КК України, при цьому судом враховується те, що позивачу обирався спочатку найбільш м’який запобіжний захід – підписка про невиїзд, який в подальшому був змінений на суворіший запобіжний захід - тримання під вартою; суд приймає до уваги ускладнення в зв’язку з цим реалізації ним своїх звичок та професійних можливостей; погіршення психофізіологічного й психоемоційного стану, погіршення стану здоров’я, пролонгований стресовий вплив, глибину його душевних переживань, оскільки перебування у статусі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного не є звичним явищем для позивача, який раніше не притягався до кримінальної відповідальності, тривалість обмежень, які були застосовані до позивача, у зв’язку із застосуванням запобіжних заходів, що через ці обмеження він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочинів.

З огляду на вищезазначені обставини, зважаючи на принципи рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, а також враховуючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, суд визначає розмір грошового відшкодування за завдану позивачу моральну шкоду в сумі 500760 грн ( 4173 грн ( законодавчо визначена мінімальна заробітна плата на момент відшкодування шкоди) х 120 повних місяці ( 119 місяців 12 днів), що буде становити, на думку суду, достатньо-справедливу сатисфакцію за отриману позивачем моральну шкоду.

Суд вважає за можливе визначити розмір відшкодування, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на день прийняття рішення (відшкодування шкоди), що відповідатиме дійсному розміру завданої позивачу моральної шкоди, зважаючи на викладені обставини з дотриманням вимог ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

З теж же підстав, суд відхиляє аргументи позивача щодо визначення розміру моральної шкоди, виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати на момент ухвалення рішення, яку визначено у висновку експерта, та з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, законодавчо встановлений на момент подання заяви про збільшення позовних вимог від 30.05.2018.

Під час встановлення розміру компенсації моральної шкоди позивачу суд не зменшує заявлений розмір компенсації моральної шкоди, а визначає його, ґрунтуючись на зазначеному експертному висновку, враховуючи принципи справедливості та розумності, а також інші обставини, які мають істотне значення для справи.

Згідно з п.п. 1 п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Відповідно до п.п. 3 п. 4 Положення про ОСОБА_8 казначейську службу України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 р. № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законом порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

З наведеного вбачається, що безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду здійснюється саме ОСОБА_8 казначейською службою України.

Враховуючи, що відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету зазначену сума підлягає стягненню шляхом списання їх з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суд не сплачено судовий збір. Таким чином, з ОСОБА_15 необхідно стягнути судовий збір у сумі 551,202 грн в доход держави.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 259, 265, 273, 280-284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Львівської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури - задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 500760 / п’ятсот тисяч сімсот шістдесят/ гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн в доход держави.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1, місце проживання – АДРЕСА_1;

відповідач держава Україна в особі Державної казначейської служби України, місце знаходження – місто Київ, вулиця Бастіона, будинок № 6, код ЄДРПОУ 37567646;

відповідач ОСОБА_9 Львівської області, місце знаходження – місто Львів, проспект Шевченка, будинок № 17-19, код ЄДРПОУ 02910031;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Бориславське відділення поліції Дрогобицького відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області, місце знаходження – Львівська область, місто Борислав, вулиця Володимира Великого, будинок №30.

Повне судове рішення складено 21 січня 2019 року.

Суддя І. П. Рудаков