Вирок № 79347642, 23.01.2019, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/9064/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2018 року

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Радченко Л.А.,

за участю секретаря Лосинської І.М.,

прокурора Самедова Є.Х.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бахмута кримінальне провадження, внесене 10 липня 2018р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050150001611, за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Лисичанськ Луганської області, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, не одруженого, не судимого, військовослужбовця за контрактом військовій частині А0693, зареєстрованого та проживає за адресою: АДРЕСА_2

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 ч.4 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.ст.19,20 ЗУ «Про військовий обов,язок та військову службу», ч.2 п.18, ч.3 п.42, ч.4 п.81 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. № 1153/2008, громадянин ОСОБА_2 14.11.2017р. добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України терміном на три роки.

Відповідно до наказу командира військової частини А0693 від 14.11.2017р. № 136, солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду санітара відділення реанімації та інтенсивної терапії медичної роти військової частини А0693, а з 23.05.2018р. наказом командира військової частини А0693 за № 145 солдата ОСОБА_2 призначено на посаду старшої операційної сестри операційно - перев'язочного відділення медичної роти військової частини А0693.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов,язком громадян України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що:

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

18 березня 2014 року, з дня опублікування набрав чинності Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Пунктом 1 зазначеного Указу Виконувача обов'язків Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014р. визначено оголосити та провести часткову мобілізацію (далі - мобілізація).

Згідно п.4 вказаного Указу визначено Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, перевести підпорядковані військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

Тобто, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав особливий період.

Статтею 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України, зокрема: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховної Ради України; встановлює режим роботи органів державної влади, інших державних органів під час мобілізації та у воєнний час.

У 2014 році ще двічі оголошувалась часткова мобілізація, а саме Указами Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06.05.2014р. №454/2014 та від 21.07.2014р. №607/2014 (затверджені Законами України №1240-VII від 06.05.2014р. та №1595-VІІ від 22.07.2014р., відповідно).

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015р. №15/2015 (затверджений Законом України №113-VІІІ від 15.01.2015р.) визначено Кабінету Міністрів України: перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність; установити з метою мінімізації негативних наслідків для економіки держави обмеження під час виконання мобілізаційних завдань та довести їх до визначених суб'єктів національної економіки, які переводяться на функціонування в умовах особливого періоду, з введенням ступеня повна готовність.

Рішення щодо звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період були прийняті:

Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015р. «Про часткову мобілізацію» визначено провести у березні-травні 2015 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303;

Указом Президента України №254/2015 від 06.05.2015р. «Про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454 «Про часткову мобілізацію»;

Указом Президента України №115/2016 від 25.03.2016р. «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15».

У подальшому, Указом Президента України №411/2016 від 26.09.2016р. «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15» визначено провести у вересні-жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.

Станом на сьогоднішній день Указами Президента України чи Законами України не приймались рішення про порядок і терміни проведення заходів, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу (національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду переведено відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015р. №15/2015, який затверджений Законом України №113-VІІІ від 15.01.2015р.), а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (військові формування України, Оперативно- рятувальну службу цивільного захисту переведено на організацію та штати воєнного часу відповідно до Указу Виконувача обов'язків Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014р.).

Відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128, 221 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовець зобов'язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби солдату ОСОБА_2 достеменно було відомо і до часу нез'явлення вчасно з відпустки до військової частини дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього завдання.

Разом з тим, солдат ОСОБА_2, діючи в порушення вимог вище зазначених нормативних актів, вчинив умисний військовий злочин проти встановленого порядку несення військової служби, за наступних обставин.

Відповідно до відпускного квитка № 1500 від 18.05.2018р. солдату ОСОБА_2 надано частину основної відпустки терміном 10 діб, з якої він повинен був повернутись 31.05.2018р. до військової частини А0693, яка на той час дислокувалась у місті Бахмут Донецької області.

31.05.2018р. солдат ОСОБА_2 будучи військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом, діючи всупереч інтересам служби та наведеним вище вимогам нормативно-правових актів України, в період проходження військової служби та будучи придатним для несення та виконання службових обов'язків, не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов'язків несення військової служби, діючи умисно, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків військової служби, не з'явився вчасно з відпустки до військової частини А0693, яка на час вчинення злочину дислокувалась в місті Бахмут Донецької області.

В період часу з 31.05.2018р. по 03.07.2018р. солдат ОСОБА_2, не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов'язків військової служби, проводив час на власний розсуд, за адресою: АДРЕСА_1, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, в умовах особливого періоду.

03.07.2018р. солдат ОСОБА_2 самостійно повернувся до розташування військової частин А0693, чим припинив вчиняти кримінальне правопорушення.

В судовому засідання обвинувачений ОСОБА_1 визнав себе винним у скоєнні кримінального правопорушення за ч.4 ст.407 КК України та повністю своїми показами підтвердив обставини обвинувачення, які викладені в обвинувальному акті за ст.407 ч.4 КК України та встановлені судом, пояснивши, що він, будучи військовослужбовцем за контрактом, проходить військову службу у військовій частині А0693. Під час проходження служби йому була надана відпустка терміном 10 діб, з якої він повинен був повернутись 31.05.2018р. до військової частини А0693, яка на той час дислокувалась у місті Бахмут Донецької області, але 31 травня 2018 року він вчасно не з`явився з відпустки до військової частини А0693, та до 03 липня 2018 року знаходився дома за місцем проживання в АДРЕСА_1, оскільки, хворів його батько, який помер 17.06.2018р., після чого він 03.07.2018р. самостійно повернувся до місця служби. Для надання додаткової відпустки до керівництва військової частини не звертався . У вчиненому злочині щиро кається, просить суворо не карати.

На підставі ч.3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає.

При встановлених обставинах суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за ч.4 ст.407 КК України як нез,явлення вчасно без поважних причин з відпустки до військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_1 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, визнання своєї вини у повному обсязі та вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, також враховує вимоги ч.2 ст.61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

З урахуванням обставин справи та особи обвинуваченого ОСОБА_1, який раніше не судимий, задовільно характеризується за місцем проживання та місцем проходження військової служби, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації і проживання, міцні соціальні зв'язки, тяжких наслідків не настало, приймаючи до уваги висновок досудової доповіді органу пробації, за яким виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе, а ризик для суспільства є середнім, тому, суд приходить до висновку про доцільність призначення покарання, необхідного і достатнього для виправлення у виді позбавлення волі в межах мінімальної санкції, передбаченої ч.4 ст.407 КК України, оскільки саме це покарання найбільше відповідатиме меті його призначення відповідно до ст.50 КК України, але відповідно до вимог ст.75 КК України про можливість виправлення обвинуваченого без відбування призначеного покарання та його звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього, відповідно до ст.76 КК України, обов'язки.

Таке покарання обвинуваченому ОСОБА_1, із застосуванням іспитового строку, на думку суду, є справедливим, а також необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався. Цивільний позов не заявлено.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 369-371, 373-376 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення за ст.407 ч.4 КК України та призначити йому покарання за ст.407 ч.4 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку - 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом відповідно до ст. 76 КК України наступні обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; періодично з,являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Контроль за поведінкою військовослужбовця ОСОБА_1 покласти на командира військової частини.

У випадку звільнення ОСОБА_1 з військової служби контроль за його поведінкою покласти на кримінально-виконавчу інспекцію за місцем проживання засудженого.

Вирок може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: Л.А.Радченко