Рішення № 79341187, 22.01.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року м. Житомир справа № 240/6189/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Нагірняк М.Ф.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України Третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним і скасування п.21 рішення Міністерства оборони України, зобов"язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення від 26.10.2018року щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

В позові зазначено, що Позивач в період з 21.04.1983року по 30.10.1984року проходив строкову військову службу на території Республіки Афганістан та приймав участь в бойових діях, під час яких отримав вогнепальне поранення, контузію та захворювання. 18.02.2011року під час первинного огляду Житомирською МСЕК-2 Позивачу встановлена третя група інвалідності, а 19.02.2016року - 2-а група інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Як зазначено в позові, Позивач як інвалід другої групи з 19.02.2016року набув право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму незалежно від результатів первинного обстеження. На своє звернення до Відповідача отримав протиправну відмову у призначенні та виплаті такої одноразової допомоги.

На думку Позивача, відсутні підстави, передбачені чинним законодавством, для відмови у призначенні та отриманні такої одноразової грошової допомоги. При винесенні оскаржуваного рішення Відповідачем не були враховані правові позиції Верховного Суду.

Ухвалою суду від 28.12.2018року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

18.01.2019 року до суду надійшов відзив Відповідача, Міністерства оборони України на позовну заяву, в якому проти позову заперечується, зазначено, що Позивач, як військовослужбовець строкової військової служби має право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги відповідно до вимог п.6 ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виключно за умови, що отримання інвалідності мало місце під час строкової військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби. Позивачу така інвалідність встановлена лише 18.02.2011року, тобто пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби.

Крім того, на час звернення Позивача про отримання такої одноразової грошової допомоги сплинув дворічний термін, передбачений законодавством для такого звернення, а тому відсутні підстави для її призначення. При ухваленні такого рішення, на думку представника Відповідача, були враховані правові позиції Верховного Суду саме відносно законодавства у редакції на час спірних відносин.

Представник Позивача 22.01.2019 року надіслав на адресу суду заяву, про розгляд справи за відсутності Позивача та його представника та із урахуванням правових висновків Верховного Суду.

Представник Житомирського обласного військового комісаріату, Третьої особи, в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений вчасно та належним чином.

Розглянувши в порядку письмового провадження подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII) в редакції, що були чинні на день виникнення таких відносин.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону N 2011-XII).

За змістом статті 16 зазначеного Закону N 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, Позивач в період з з 21.04.1983року по 30.10.1984року проходив строкову військову службу на території Республіки Афганістан та приймав участь в бойових діях, під час яких отримав вогнепальне поранення, контузію та захворювання.

18.02.2011року під час первинного огляду Житомирською МСЕК-2 Позивачу встановлена третя група інвалідності, а 19.02.2016року - 2-а група інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.25-26).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач о9.07.2018року через Житомирський ОВК звернувся до Відповідача із відповідною заявою про призначення та виплату спірної одноразової грошової допомоги.

За результатами розгляду такої заяви Позивача рішенням Відповідача в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсацій (протокол №104 від 26.10.2018року), було відмовлено в призначенні вказаної допомоги. Вказане рішення мотивоване первинним встановленням Позивачу інвалідності понад з-місячний термін після звільнення з строкової військової служби та зміною групи інвалідності понад дворічний термін після первинного огляду (а.с.28).

Таке рішення Відповідача відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах чинного законодавства з огляду на таке.

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону N 2011-XII (в редакції, що діяла на час первинного встановлення Позивачу інвалідності в лютому 2011року) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок N 975).

При цьому, пунктом 2 наведеної постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. N 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., N 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. N 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., N 89, ст. 3255);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку N 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, моментом виникнення права Позивача на виплату одноразової грошової допомоги є дата первинного встановлення інвалідності (18.02.2011року), а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу III групи інвалідності, а саме Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91р. N2011-XII, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" N 328 від 3 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, (надалі також - Закон N 2011-XII), Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499 (надалі також - Порядок N 499).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018року (справа N750/5074/17, адміністративне провадження NК/9901/44751/18).

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України така правова позиція Верховного Суду підлягає врахуванню судом при розгляді даної справи..

Приписами правових норм статті 16 Закону N 2011-XII в редакції, чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, законодавець розмежовує підстави призначення одноразової грошової допомоги в залежності від виду військової служби.

Так, в частині шостій статті 16 Закону N 2011-XII, в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

В контексті спірних правовідносин, як зазначає Верховний Суд у постанові від 26.06.2018року, саме частина шоста статті 16 Закону N 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:

- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Неконституційність такого врегулювання вказаних правовідносин в установленому порядку не визнана.

Аналогічне право закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499.

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 2 вказаного Порядку, військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Таким чином, Позивач в розумінні вимог частини шостої статті 16 Закону N 2011-XII (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) є військовослужбовцем строкової військової служби, право якого на отримання одноразової грошової допомоги обмежено настанням інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.

Враховуючи, що первинне встановлення інвалідності Позивачу (18.02.2011року) мало місце в період дії зазначеної редакції ст. 16 Закону N 2011-XII та після спливу трьох місяців від дня звільнення зі строкової служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у Позивача як військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

В зв'язку з цим суд вважає помилковими доводи Позивача про ототожнення відсутності права особи на одноразову грошову допомогу із підставами, передбаченими ст.16-4 Закону N2011-XII, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.

Крім того, відповідно до вимог ч.8 ст.16-3 Закону N 2011-XII Позивач як особа, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, мав можливість його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Всупереч вказаним вимогам Закону N 2011-XII Позивач для отримання одноразової грошової допомоги звернувся лише в 2018році, тобто в термін, що значно перевищує трьохрічний строк.

Позивач та його представник помилково ототожнюють встановлення за результатами чергового огляду Позивача другої групи інвалідності 19.02.2016року внаслідок поранення, контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, із самостійним правом на отримання одноразової грошової допомоги.

В розумінні вимог п.4 ст.16-3 Закону встановлення під час повторного огляду протягом двох років після первинного встановлення інвалідності вищої групи інвалідності військовослужбовцю дає їм право на отримання, а не призначення, одноразової грошової допомоги в більшому розмірі і така виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата, а не призначення, одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Таким чином, враховуючи, що Позивачу первинне встановлення інвалідності (третя група) мало місце 18.02.2011року, а другої групи інвалідності 19.02.2016року, тобто в термін, що перевищує двохрічний строк, Позивач позбавлений можливості на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Суд вважає безпідставними доводи представника Позивача, наведені в клопотанні, щодо необхідності врахування правової позиції, викладеної в рішеннях Сьомого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає безпідставними доводи представника Позивача, наведені в клопотанні, щодо необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладених в постановах від 20.03.2018року у справі № 295/3091/17, від 22.03.2018року у справі №288/349/17, від 21.08.2018року у справі №278/2478/17, від 23.10.2018року у справі №806/4952/15, від 13.12.2018року у справі №328/2196/17(2а-/328/94/17) оскільки в даних судових рішеннях Верховний Суд України не робив висновків щодо застосування правових норм статті 16 Закону N 2011-XII в редакції, чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, щодо призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям стркової служби.

Більш того, у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018року (справа N750/5074/17) Верховний Суд відступив від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі N276/322/17 (N К/9901/2174/17).

Виходячи з вищевикладеного, суд робить висновок, що позовні вимоги Позивача не ґрунтуються на чинному законодавстві України, є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Підстави, передбачені ст.ст.139-143 КАС України, для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі відсутні.

Керуючись статтями 2,90,139-143,242-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Ф. Нагірняк