Рішення № 79339998, 16.01.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року м. Житомир

справа № 240/4964/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держеокадастру у Житомирській області щодо неодноразової відмови у затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (01.03) на території Вільнопільської сільської ради (за межами населеного пункту) Ружинського району Житомирської області;

- зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою для відведення земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (01.03) на території Вільнопільської сільської ради (за межами населеного пункту) Ружинського району Житомирської області;

- передати у власність земельну ділянку площею 2,0 га за кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що йому незаконно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства. Після розроблення проекту землеустрою позивач звернувся до відповідача для його затвердження, однак листами від 17.10.2017, від 19.12.2017, 25.01.2018, 26.04.2018 відповідач неодноразово відмовляв у затвердженні проекту землеустрою, у зв"язку із допущенням недоліків при розробці документації із зазначенням щоразу нових підстав для відмови.

Після усунення недоліків позивач повторно, неодноразово звертався до відповідача. Так на усунення недоліків проекту землеустрою, зазначених у листі від 25.01.2018 №С-149\0-352/0/22-18, а саме: відсутні пункти державної геодезичної мережі до яких здійснена прив"язка місцезнаходження межових знаків та приведення польових (геодезичних) робіт у відповідність до п.4 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500. Позивач подав заяву та проект землеустрою для його затвердження, на що в свою чергу від відповідача отримав лист №С-3140/0-2308/0/22-18 від 26.04.2018, в якому повідомлено про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

Позивач вважає відмову відповідача у затвердженні проекту землеустрою протиправною, оскільки вона мотивована іншими підставами, ніж попередні відмови, що в свою чергу суперечить нормам чинного законодавства.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.12.2018 за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання).

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву від 28.11.2018 (за вх.№23418/18) в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

В обґрунтування правової позиції відповідач зазначив, що у листах від 17.10.2017, від 19.12.2017, 25.01.2018, 26.04.2018, в яких викладена відмова у затвердженні проекту землеустрою, чітко визначені недоліки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також зазначає, що після отримання листів, в яких повідомлено про причини відмови, позивач погодився і визнав дані недоліки, шляхом їх безпосереднього усунення, а тому оскаржувати відмови викладені у даних листах є необґрунтованим та безпідставним.

Також зазначає, що у разі задоволення судом позовних вимог про зобов"язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти конкретно визначене рішення і фактично передати у власність земельну ділянку, вказане буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

13 грудня 2018 року позивач надіслав до суду відповідь на відзив на позовну заяву за вх.№24352/18, в якому додаткового зазначає, що відповідач у наступних відмовах вказував інші недоліки, які не були зазначені у листі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17.10.2017 №С-14767/0-11211/6-17 та жодним чином не спростовує свої протиправні дії щодо неодноразової відмови у затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

У визначений день та час, 04.12.2018, позивач не прибув до суду, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Проте 29.11.2018 надіслав до суду заяву (вх.№23479/18) про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача, 04.12.2018 прибув до суду, проте перед початком судового засідання, через канцелярію суду, подав клопотання від 04.12.2018 (за вх.№23741/18) про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Зважаючи на подану позивачем заяву та клопотання відповідача, керуючись приписами ч.9 ст.205та ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд переходить до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України - не пізніше закінчення строків розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Складення повного судового рішення відкладалося, у зв"язку з перебуванням головуючого судді у відпустці з 02.01.2019 по 15.01.2019.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Житомирській області №6-2777/14-17-СГ від 25.05.2017 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Ружинського району, за межами населених пунктів Вільнопільської сільської ради. Орієнтований розмір земельної ділянки 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

У пункті 2 вказаного наказу визначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.113).

Відповідно до матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, зокрема, висновок "Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 11.09.2017 №5431/82-17, експертом державної експертизи зазначено, про відповідність в цілому проекту землеустрою вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам; підсумкова оцінка проекту землеустрою: «погоджується» (а.с 140-141).

За результатами розгляду заяви позивача стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області, відповідач листом від 17.10.2017 №С-14767/0-11211/6-17 повідомив позивача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, внаслідок виявлених недоліків допущених при розробці даної документації, а саме:

- заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою посвідчити у встановленому законодавством порядку (ст.50 Закону України «Про землеустрій»);

- кадастровий план земельної ділянки не відповідає статті 34 Закону України «Про державний земельний кадастр», а саме в описі меж відсутні кадастрові номери суміжних земельних ділянок;

- акт прийомки - передачі межових знаків на зберігання не відповідає Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 № 376, а саме: в даному акті не зазначено кадастровий номер земельної ділянки, нумерації межових знаків у списку межових знаків привести у відповідність до п.3.2 вищевказаної Інструкції;

- не усунуте зауваження пункту 9 висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11.09.2017 №543/82-17 (а.с.99).

З врахуванням недоліків, вказаних у листі від 17.10.2017 №С-14767/0-11211/6-17, позивач повторно звернувся із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області, однак відповідач листом від 19.12.2017 №С-16361/0-12468/6-17 повідомив позивача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, внаслідок виявлених недоліків, допущених при розробці документації, а саме:

- заяву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою завірити належним чином (ст. 50 Закону України «Про землеустрій»);

- пунктом 3.9 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками встановлено, що місцезнаходження межових знаків підлягає прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі, однак на кресленні перенесення проекту в натуру (на місцевості) відсутні пункти державної геодезичної мережі до яких здійснена прив'язка місцезнаходження межових знаків (а.с.100).

В подальшому, ОСОБА_1 вкотре звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

Листом від 25.01.2018 №С-149/0-352/0/22-18 Головне управління Держгеокадастру у Житомирської області повідомило позивача про відмову в затвердження проекту землеустрою, з тих підстав, що при розробці документації із землеустрою допущено недоліки, а саме:

- пунктом 3.9 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками встановлено, що місцезнаходження межових знаків підлягає прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі, однак на кресленні перенесення проекту в натуру (на місцевості) відсутні пункти державної геодезичної мережі до яких здійснена прив'язка місцезнаходження межових знаків;

- матеріали польових (геодезичних) робіт привести у відповідність до пункту 4 «Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГНКТА-2.04-02-98)» затвердженої наказом Головного Управління геодезії, картографії та кадастру за №56 від 09.04.1998 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 23.06.1998 за № 393/2833 та статтею 50 Закону України «Про землеустрій» (а.с.101).

В подальшому, позивач вкотре звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

Проте, відповідач листом від 26.04.2018 №С-3140/0-2308/0/22-18 повідомив позивача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, з тих підстав, що при розробці документації із землеустрою допущено недоліки, а саме:

- список межових знаків, переданих на зберігання привести у відповідність до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 №376, а саме в абрисі та описі місцезнаходження межового знака невірно зазначені номери межових знаків. У списку межових знаків, переданих на зберігання відсутнє погодження про прийняття замовником межових знаків на зберігання (а.с.102).

Не погоджуючись із неодноразовими відмовами Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 6 та 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержані безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст. 186-1 Земельного кодексу України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Згідно ч.5 ст.186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, експертом державної експертизи у Висновку "Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 11.09.2017 №5431/82-17 зазначено про відповідність проекту вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам; підсумкова оцінка проекту землеустрою: погоджується (а.с.140-141).

Даний висновок не був скасований та не визнаний нечинним, на момент звернення позивача із заявою про затвердження проекту землеустрою.

Тобто, проект землеустрою був погоджений у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій-третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Згідно з положеннями частин 9-11 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а у разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з частиною тринадцятою статті 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є завершальною стадією процедури відведення земельної ділянки. При цьому, стаття 123 Земельного кодексу України встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, зокрема, його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, тобто, поданий проект за змістом, формою має відповідати вимогам законів та інших нормативно-правових актів.

Відповідач неодноразово відмовляв позивачу у затвердженні проекту землеустрою та із зазначенням щоразу інших підстав відмови.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

завдання на розроблення проекту землеустрою;

пояснювальну записку;

копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;

розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

кадастровий план земельної ділянки;

матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

матеріали погодження проекту землеустрою.

Тобто, у свою чергу ст. 50 Закону України «Про землеустрій» містить вичерпний перелік документації, що включає проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судом встановлено, що фактично відповідач листами від 17.10.2017 №С-14767/0-11211/6-17, 19.12.2017 №С-16361/0-12468/6-17, 25.01.2018 №С-149/0-352/0/22-18, 26.04.2018 №С-3140/0-2308/0/22-18 відмовляв позивачу у затвердженні поданого ним проекту землеустрою із зазначенням щоразу інших недоліків, ніж вказані у попередніх листах-відмовах.

Також суд зазначає, про існування висновку експерта державних експертиз "Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 11 вересня 2017 року №5431/82-17, в якому зазначено про відповідність проекту вимогам законодавства, та підсумкова оцінка проекту землеустрою: «погоджується».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області неодноразово відмовляючи у затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяло всупереч вимогам чинного законодавства.

Оскільки частиною 9 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, реалізації права особи на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства передує декілька окремих етапів (звернення до компетентного органу за отриманням дозволу на розроблення проекту землеустрою, замовлення такого проекту, його розробка, погодження, подання на затвердження).

Суд зазначає, що останнім етапом реалізації вказаного права є затвердження уповноваженим органом проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Отже, враховуючи приписи зазначених правових норм, суд дійшов до висновку про те, що у Головного управління Держгеокадастру у Житомирської області відсутні повноваження щодо перевірки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який вже є погодженим.

Тобто, уповноважений орган - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області зобов'язаний у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання йому у власність.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог ч.3ст.2 КАС України, а тому є підстави для визнання дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області, протиправними.

Щодо позовних вимог про зобов"язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити проект землеустрою з відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області та передати у власність земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки у спірних правовідносинах належить до виключних дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність повноважень у суду втручатися у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчу, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до його функцій і виключної компетенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини" зазначив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Застосовуючи механізм захисту права та його ефективного відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вільнопільської сільської ради (за межами населення пункту) Ружинського району Житомирської області та за результатами розгляду прийняти рішення встановленої форми з урахуванням норм Земельного кодексу України та висновків суду у даній справі.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не спростовано, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, доведено протиправність дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у відмові ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою із відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вільнопільської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

В силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, пропорційно частини задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідн. номер НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка, буд.45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вільнопільської сільської ради (за межами населеного пункту) Ружинського району Житомирської області, та надання її у власність.

Зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Вільнопільської сільської ради (за межами населеного пункту) Ружинського району Житомирської області, та надання її у власність, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 352 (триста п"ятдесят дві) грн 40 (сорок) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі: 16 січня 2019 року

Суддя А.В. Горовенко