Рішення № 79338543, 17.01.2019, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.01.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/810/18Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Керівника Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області,

вул. Василіянок, 48, м. Івано-Франківськ, 76019;

в інтересах держави в особі Марковецької сільської ради,

вул.Шкільна, 2а, с.Марківці, Тисменицький район,

Івано-Франківська область,77470;

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Полістар",

вул. Берегівська-Об'їздна, буд. 11, м. Мукачево,

Мукачівський район, Закарпатська область,89600;

про стягнення збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів в сумі 178 212,38грн,

за участю:

від прокуратури: ОСОБА_2 - прокурор відділу забезпечення представництва в суді прокуратури Івано-Франківської області, (довіреність №05/3-11вих18 від 23.07.2018);

від позивача: не з"явились;

від відповідача: не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Марковецької сільської ради звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Полістар" про стягнення збитків в сумі 178 212,38грн за користування земельною ділянкою площею 0,50 га в с. Марківці Тисменицького району без правовстановлюючих документів.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

При цьому судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997 (набрала чинності для України 11.09.1997), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із статтею 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Буланов та Купчик проти України” від 09.12.2010, “Чуйкіна проти України” від 13.01.2011).

В судовому засіданні в режимі відеоконференції 20.12.2018 оголошувалась перерва до 17.01.2019. Одночасно при з"ясуванні питання щодо проведення судового засідання 17.01.2019 в режимі відеоконференції, судом встановлено технічну неможливість проведення судового засідання в режимі відеконференції у визначений час, оскільки у відповідності до службової записки головного спеціаліста Господарського суду Івано-Франківської області від 20.12.2018, згідно даних Web-програми "Бронювання систем відеоконференцзв'язку" зал Господарського суду Івано-Франківської області для проведення судових засідань в режимі відеоконференції 17.01.2019 заздалегідь заброньовано.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги вказуючи при цьому на:

- укладення між Підприємством з іноземними інвестиціями "Лукойл Україна" (продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Полістар" (покупець) договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.02.2013, на підставі якого відповідач прийняв у власність приміщення автозаправної станції загальною площею 77,6м2, розміщене на земельній ділянці площею 0,50 га кадастровий номер 2625882901:03:005:0001 по вул.Центральна, с.Марківці, Тисменицький район, Івано-Франківська область, що перебуває у володінні та користуванні продавця на підставі укладеного з Марковецькою сільською радою договору оренди земельної ділянки від 18.03.2003;

- рішення 11 сесії 6 скликання Марковецької сільської ради від 19.04.2013, яким надано ТОВ "Полістар" дозвіл на складання технічної документації по встановленню меж земельної ділянки в натурі загальною площею 0,50г для обслуговування автозаправної станції; встановлено орендну плату за землю в розмірі 11% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки; зобов'язано ТОВ "Полістар" сплачувати орендну плату щомісячно починаючи з моменту придбання автозаправної станції; зобов"язано укласти договір оренди земельної ділянки на 10 років після виготовлення технічної документації;

- проведення Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області у лютому 2018 державного контролю на території Марковецької сільської ради, яким встановлено, що ТОВ "Полістар" не зверталось до Марковецької сільської ради про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою; про затвердження технічної документації; про укладення договору оренди земельної ділянки і відповідно використовує земельну ділянку для обслуговування автозаправної станції без правовстановлюючих документів.

Прокурор звертає увагу суду на те, що відповідач користуючись з 2013 року земельною ділянкою для обслуговування автозаправної станції по вул. Центральна в с. Марківці без оформлення відповідних правовстановлюючих документів та договору оренди земельної ділянки, в т.ч. не сплачуючи орендну плату за землю завдав збитків місцевому бюджету і в наявності усі елементи складу цивільного правопорушення - протиправна поведінка відповідача, вина останнього, причинний зв"язок між протиправною поведінкою та завданими збитками. У зв"язку з чим прокурор, вказуючи на бездіяльність Марковецької сільської ради просить суд захистити інтереси держави шляхом стягнення з відповідача в судовому порядку збитків в сумі 178 212,38грн, які нараховані згідно акту по визначенню розміру збитків від 04.05.2018, затвердженого розпорядженням Тисменицької районної державної адміністрації №275 від 07.05.2018, на підставі розрахунку Марковецької сільської ради №110 від 27.04.2018 та з урахуванням позовної давності, обумовленої статтями 256, 257 Цивільного кодексу України, за період з 01.09.2015 по 01.04.2018. Позовні вимоги обґрунтовує приписами статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", статей 1, 2, 4, 6, 10, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 1, 80, 120, 122, 125, 126, 152, 156, 157, 206 Земельного кодексу України, статей 270, 288, 290 Податкового кодексу України, статей 22, 1166 Цивільного кодексу України.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 20.12.2018. В підготовчому засіданні 15.11.2018 представник позивача в повному обсязі підтримав доводи викладені прокурором у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 20.12.2018. Однак адресував суду клопотання №1 від 09.01.2019 (вх№663/19 від 15.01.2019), в якому просить суд відкласти розгляд справи у зв"язку з неможливістю прибути в судове засідання повноважного представника.

З"ясуваши всі обставини на яких ґрунтується клопотання відповідача про відкладення розгляду суд прийшов до висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на те, що клопотання необґрунтоване, а вказана підстава для відкладення розгляду справи, а саме зайнятість представника відповідача в іншому судовому засіданні - визнається судом неповажною, позаяк ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Полістар" не позбавлено права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов"язаних з ним трудовими відносинами. Крім того, приписами частини 2 статті 195 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк розгляду справи по суті - протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті (в даному випадку спливає 20.01.2019).

Слід зазначити, що в засіданнях суду 25.10.2018, 27.11.2018, 20.12.2018 представник відповідача заперечив проти позову, свої заперечення виклав у відзиві на позов №18 від 09.10.2018 (вх№15857/18 від 16.10.2018). Звертає увагу суду на приписи статті 123 Земельного кодексу України, якими встановлено, що надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Вказує, що листами №15 від 15.08.2013, №26-11/3-14 від 26.11.2014 ТОВ "Полістар" неодноразово звертався до Марковецької сільської ради з проханням укласти договір оренди земельної ділянки для обслуговування автозаправної станції без складання та погодження документації із землеустрою, проте позивач звернення відповідача не розглянув, рішення про передачу земельної ділянки в оренду не прийняв. Зазначає, що ТОВ "Полістар" не ухиляється від плати за користування земельною ділянкою і своєчасно та в повному обсязі в період 2015-2018 сплачує земельний податок. Вважає, що в даному випадку відсутні усі обов’язкові елементи складу правопорушення для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, оскільки в діях відповідача відсутня як протиправна поведінка так і вина, відсутній причинний зв'язок між діями відповідача та завданими збитками. Саме бездіяльність позивача, що полягає в неукладенні договору оренди земельної ділянки через відсутність дозвільних документів, необхідність отримання яких не передбачена законом, на думку відповідача, призвела до ненадходження до місцевого бюджету коштів у вигляді орендної плати за землю. Просить суд в позові відмовити.

За таких обставин, беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми частин 1,3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що позивач та відповідач, у відповідності до чинного законодавства, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у їх відсутності за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора, всебічно та повно з'ясувавши обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що не підлягає до задоволення.

Фактичні обставини справи вказують на те, що 18.02.2013 між Підприємством з іноземними інвестиціями "Лукойл Україна" (продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Полістар" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №361. За умовами договору відповідач прийняв у власність приміщення автозаправної станції загальною площею 77,6м2, розміщене на земельній ділянці площею 0,50 га кадастровий номер 2625882901:03:005:0001 по вул.Центральна, с.Марківці, Тисменицький район, Івано-Франківська область, цільове призначення якої для обслуговування автозаправної станції, що перебуває у володінні та користуванні продавця на підставі договору оренди земельної ділянки від 18.03.2003 укладеного між Марковецькою сільською радою та Підприємством з іноземними інвестиціями "Лукойл України" (пункти 1.1., 1.2.договору).

Актом прийому-передачі від 19.04.2013 орендодавець - Підприємство з іноземними інвестиціями "Лукойл Україна" передав (повернув) орендарю - Марковецькій сільській раді земельну ділянку площею 0,50 га кадастровий номер 2625882901:03:005:0001 по вул.Центральна, с.Марківці, Тисменицький район, Івано-Франківська область, що була надана орендарю на підставі договору оренди земельної ділянки від 18.03.2003.

Рішення 11 сесії 6 скликання Марковецької сільської ради від 19.04.2013 надано ТОВ "Полістар" дозвіл на складання технічної документації по встановленню меж земельної ділянки в натурі загальною площею 0,50г для обслуговування автозаправної станції; зобов’язано ТОВ "Полістар" подати на затвердження технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на землю; встановлено орендну плату за землю в розмірі 11% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки; зобов'язано ТОВ "Полістар" сплачувати орендну плату щомісячно починаючи з моменту придбання автозаправної станції; зобов"язано укласти договір оренди земельної ділянки на 10 років після виготовлення технічної документації.

Листами №15 від 15.08.2013, №26-11/3-14 від 26.11.2014 (а.с.60-63) ТОВ "Полістар" неодноразово звертався до Марковецької сільської ради з проханням укласти договір оренди земельної ділянки для обслуговування автозаправної станції без складання та погодження документації із землеустрою. При цьому, як вбачається з податкових декларацій з плати за землю, платіжних доручень (а.с.64-105) ТОВ "Полістар" за період з 01.09.2015 по 01.04.2018 сплачено земельний податок в загальній сумі 16 010,66грн.

Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області у лютому 2018, проведено державний контроль на території Марковецької сільської ради та встановлено, що з часу прийняття рішення від 19.04.2013 ТОВ "Полістар" не зверталось до Марковецької сільської ради про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою; про затвердження технічної документації; про укладення договору оренди земельної ділянки і відповідно використовує земельну ділянку для обслуговування автозаправної станції без правовстановлюючих документів. На підставі розрахунку Марковецької сільської ради №110 від 27.04.2018, згідно акту по визначенню розміру збитків від 04.05.2018, затвердженого розпорядженням Тисменицької районної державної адміністрації №275 від 07.05.2018 визначено розмір збитків за фактичне користування земельною ділянкою ТОВ "Полістар" за період з 01.01.2014 по 01.04.2018 в розмірі 229 966,99грн. Позивач звертався до відповідача з вимогою №178 від 02.07.2018 про сплату збитків, а також про виготовлення документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування автозаправної станції для подальшого укладення договору оренди земельної ділянки. У відповіді №11 від 26.07.2018 ТОВ "Полістар" збитки не визнає, просить Марковецьку сільську раду укласти договір оренди земельної ділянки без складання документації із землеустрою. Листом №229 від 16.08.2018 позивач повторно звернув увагу відповідача на необхідність виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Предметом судового розгляду є вимога прокурора в особі позивача про стягнення з відповідача завданих збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 01.09.2015 по 01.04.2018 в сумі 178 212,38грн, які нараховані з урахуванням позовної давності та сплаченого відповідачем земельного податку у розмірі 11% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, встановленої рішенням Марковецької сільської ради від 19.04.2013.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування збитків (шкоди) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Разом з тим відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Документальними доказами підтверджено, що відповідач є власником приміщення автозаправної станції загальною площею 77,6м2, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 2625882901:03:005:0001 по вул.Центральна, с.Марківці на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.02.2013.

При цьому матеріали справи не містять доказів укладення відповідного договору оренди землі з Марковецькою сільською радою та державної реєстрації такого права. Відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави здійснюючи плату у вигляді земельного податку за період з 01.09.2015 по 01.04.2018 в загальній сумі 16 010,66грн.

Враховуючи вище сказане у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування збитків власнику земельної ділянки, позаяк до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Така ж правова позиція викладена у постановах ОСОБА_3 Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "ОСОБА_4 проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД та ОСОБА_5 проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване та обґрунтоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється, зокрема на цивільний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином на основі вище сказаного суд приходить до висновку про відмову в позові.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишити за прокурором.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 22, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, статтями 96, 120, 125, 141, 152, 156 Земельного кодексу України, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові керівника Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Марковецької сільської ради до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Полістар" про стягнення збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів в сумі 178 212,38грн - відмовити.

Судові витрати залишити за прокуратурою Івано-Франківської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 23.01.2019

Суддя С.Кобецька