Ухвала суду № 79337029, 11.12.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/31762/18

Провадження №1-кс/760/16008/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва Усатова І.А., за участю секретаря Ковальської К.О., заявника ОСОБА_1, захисника Чернецької Г.М., прокурора Лучківа Ю.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Києві клопотання захисника ОСОБА_1 - Чернецької Ганни Миколаївни про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 у справі № 760/7988/18, -

В С Т А Н О В И В :

До Солом'янського районного суду м. Києва надійшло клопотання захисника ОСОБА_1 - Чернецької Ганни Миколаївни про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 у справі № 760/7988/18, на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 697115980000), кримінальне провадження 52017000000000202.

Клопотання обґрунтовується тим, що 30 січня 2017 року між ОСОБА_1 та Комунальним комерційним унітарним підприємством «Фінансова компанія «Житло-Інвест» виконавчого органу Київської міської ради (далі ККУП «Фінансова компанія «Житло- Інвест») укладено договір відступлення прав та обов'язків за договором купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 (з розстроченнями платежу), посвідченого 06 квітня 2016 року ОСОБА_3 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за №481, з відповідними змінами та додатками.

Заявник посилався на те, що згідно з умовами вказаного договору ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест» відступив в повному обсязі, а ОСОБА_1 набув усі права та обов'язки за договором купівлі - продажу квартири від 06 квітня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авалон» та Комунальним комерційним унітарним підприємством «Фінансова компанія «Житло-інвест» Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київради. Таким чином, ОСОБА_1 набув прав нового покупця. При цьому, новий покупець ОСОБА_1 мав сплатити первісному покупцю - ККУП «Фінансова компанія «Житло-інвест» 3 263 868, 19 грн.

Заявник вказав, що 10 квітня 2018 року, оскільки зобов'язання за договором відступлення прав і обов'язків були виконані достроково, ККУП «Фінансова компанія «Житло-інвест» та ОСОБА_1 підписали Акт виконання зобов'язань, яким ККУП «Фінансова компанія «Житло-інвест» підтверджує, що ОСОБА_1 здійснив оплату в повному обсязі, в сумі 3 263 868, 19 грн. Також вказаним Актом визначено, що ОСОБА_1 набув всі права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу, став стороною договору купівлі-продажу та правонаступником первісного покупця за правами і зобов'язаннями за Договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. При цьому, ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест» було передано ОСОБА_1 всі документи на квартиру, що необхідні для проведення державної реєстрації права власності. Враховуючи ці обставини, ОСОБА_1 на даний час є законним володільцем майна, яким виконано всі необхідні дії для набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Посилався на те, що 19 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія з управління активами «Авалон» було складено Акт прийому-передачі квартири. У вказаному акті зазначається, що ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1.

Заявником зазначено, що при здійсненні реєстрації права власності на квартиру ОСОБА_1 стало відомо про те, що на придбану ним квартиру накладено арешт, відповідно до ухвали суду від 28.03.2018, з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації в рамках кримінального провадження №52017000000000202, досудове розслідування в якому здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 статті 364 КК України, оскільки вказана квартира, на думку детективів, була засобом вчинення вказаного кримінального правопорушення, та, на їх думку, відповідає критеріям речових доказів, викладених у статті 98 КПК України, а також щодо неї можливе застосування процедури спеціальної конфіскації у відповідності до п.4 ч.1 статті 96-2 КК України.

Заявник вважає, що арешт на придбану ним квартиру накладений необґрунтовано, та оскільки судом при винесенні ухвали про арешт не були враховані факти того, що квартири фізичним особам передавалися не безоплатно, кошти за придбання квартир перераховувались на рахунок ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест», а тому слідчим суддею не було досліджено подальший рух зазначених коштів. Вказав, що оскільки квартира була придбана за власні кошти ОСОБА_1, а не за кошти будь - яких комунальних підприємств стосовно яких здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, квартира, яку він придбав не є та не може бути речовим доказом у вищевказаному кримінальному провадженні.

Посилається на те, що з початку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000202 від 23.03.2017 пройшло більше 18 місяців, однак жодній особі повідомлення про підозру не вручене, відомості про проведення будь-яких слідчих дій щодо арештованого майна відсутні.

На думку заявника, вказане свідчить, що арешт квартири ОСОБА_1 жодним чином не забезпечує дане кримінальне провадження, а потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у його права та зважаючи на тривалість досудового розслідування, відсутність осіб, яким пред'явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, збереження арешту на належну ОСОБА_1 квартиру неможливо вважати розумним та співмірним заходом забезпечення кримінального провадження.

Підстави для скасування арешту заявник вказав наступні: майно не є речовим доказом, не є предметом вчинення кримінального правопорушення, не здобуте злочинним шляхом, власник арештованого майна не має статусу у кримінальному провадженні.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та захисник Чернецька Г.М. підтримали подане клопотання та просили його задовольнити з наведених у ньому підстав.

Детектив НАБ України в судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про розгляд клопотання, однак, його неявка не перешкоджає розгляду клопотання у його відсутність. Детектив НАБУ Хить Ю. 10.12.2018 подав до суду клопотання, в якому зазначив, що вищевказана ухвала слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 про накладення арешту на майно є обґрунтованою та не підлягає скасуванню, адже квартира АДРЕСА_1 є речовим доказом та являється предметом кримінального правопорушення. Крім того, 19.01.2018 по даному кримінальному провадженню залучено експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення оціночно-будівельної експертизи щодо визначення вартості вищезазначеної квартири, але на даний час проведення вищевказаної судової експертизи не завершено і не відпала потреба в накладенні арешту на квартиру, яка є об'єктом дослідження. Отже, скасування арешту на зазначене майно може негативно вплинути на проведення даної експертизи та призвести до неможливості вирішення питань, поставлених перед експертом.

Прокурор у судовому засіданні не заперечував проти того, що відпала потреба в арешті вказаного майна, разом з тим, пояснив, що арешт був накладений обґрунтовано.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали, слідчий суддя дійшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником (володільцем) майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу квартири (з розстроченням платежу) від 06.04.2016, договору відступлення прав та обов'язків за договором купівлі-продажу квартири (з розстрочення платежу) від 30.01.2017, акту прийому-передачі квартири у власність від 19.04.2018.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом права в Україні, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантується захист від неправомірних обмежень не лише власникам існуючого майна, а й власникам майнових прав та інших активів, що мають «розумні очікування» на реалізацію свого майнового права (рішення у справі «Броньовський проти Польші» від 22.06.2004 за заявою № 31443/96, рішення від 01.06.2006 у справі «Федоренко проти України» (п.п. 21-34)).

Згідно з нормами ст. 174 КПК України ОСОБА_1 наділений правом на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування накладеного на її квартиру арешту.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, право власності не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: a) чи є втручання законним; b) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; c) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Положеннями ст. 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, недоторканність права власності.

Відповідно до загальних засад кримінального провадження позбавлення або обмеження права власності здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

Відповідо до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Приписами ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до вимог ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

За загальними правилами, визначеними ст. 132 КПК України, застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Поряд з цим, визначений КПК України процесуальний порядок обмеження права власності закріплює об'єктивні передумови для забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, передбачає засоби, що гарантують реалізацію цих прав, їх захист, поновлення на випадок порушення, а також охорону законних інтересів.

Частиною 4 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Положеннями ст. 174 КПК України закріплено механізм захисту законних прав та інтересів осіб, право власності яких обмежено під час кримінального провадження.

Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Виходячи із змісту приписів ч. ч. 3-6 ст. 170 КПК України, умовами арешту майна для досягнення у кримінальному провадженні законної мети відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України є наявність визначеної сукупності обставин, які підлягають встановленню для прийняття відповідного процесуального рішення.

З урахуванням зазначеного, обґрунтованість застосування арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження, залежить від підтвердження висновків про існування відповідної сукупності обставин фактичними даними, які випливають із представлених доказів.

Потреба в арешті майна обумовлюється як правовою підставою застосування цього заходу забезпечення, так і його метою та завданням відповідно до конкретних обставин кримінального провадження.

Слідчим суддею встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000202 від 23.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні розпочато за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Київської міської державної адміністрації за ознаками злочину, передбаченого ст. 28 ч.2, ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено, що ряд комунальних підприємств у квітні 2016 року з поточних рахунків, відкритих у ПАТ КБ «Хрещатик», будучи зобов'язаними відповідно до статутів спрямовувати свою фінансово-господарську діяльність на виконання річного фінансового плану з метою одержання запланованих сум доходів та чистого прибутку, не припускаючись при цьому витрат невиробничого характеру, не передбачених річним фінансовим планом, перерахували грошові кошти з призначенням платежів «поворотна фінансова допомога», «повернення коштів» на поточний рахунок ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест» (код ЄДРПОУ 32855406). Після чого, з 01.04.2016 по 04.04.2016 ККУП «Фінансова компанія «Житло-Інвест» перерахувало кошти, отримані від вищевказаних комунальних підприємств, ПрАТ «Агрофірма «Троянда» (код ЄДРПОУ 03359658) та ТОВ «КУА «Авалон» (код ЄДРПОУ 35264255) на загальну суму понад 300 млн. гривень в якості оплати за придбання об'єктів нерухомого майна - квартир в кількості понад 150, в тому числі квартира АДРЕСА_1.

У межах кримінального провадження №52017000000000202 детективом Національного антикорупційного бюро України на розгляд слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва внесено клопотання про арешт квартир, які були предметом вищезгаданих договорів купівлі-продажу квартир.

Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 клопотання детектива задоволено, накладено арешт, в тому числі, на квартиру АДРЕСА_1, правами на яку володіє ОСОБА_1

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен серед іншого враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Зі змісту ухвали слідчого судді вбачається, що арешт на квартиру ОСОБА_1 накладено виходячи з того, що вказана квартира була засобом вчинення кримінального правопорушення, оскільки завдяки використанню її в якості предмету договору купівлі-продажу виникла можливість перевести грошові кошти комунального підприємства на рахунки третіх осіб, а тому вказані квартири відповідають критеріям речових доказів, викладеним у ст. 98 КПК України, а також щодо неї можливе застосування процедури спеціальної конфіскації у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.

Вирішуючи питання про обґрунтованість клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя враховує наступні обставини.

Частинами 3, 6 ст. 170 КПК України визначені такі умови застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації:

1) у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті (з метою забезпечення збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу;

2) у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті (з метою забезпечення спеціальної конфіскації), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 Кримінального кодексу України.

Таким чином, за змістом вказаних норм закону, вжиття заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту допускається щодо визначеного кола суб'єктів: у випадку арешту з метою забезпечення збереження речових доказів - щодо будь-якої фізичної або юридичної особи; у випадку арешту з метою забезпечення спеціальної конфіскації - щодо підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи.

Крім того, необхідною умовою застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна у випадку вжиття цього заходу з метою забезпечення збереження речових доказів є наявність достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, тобто: 1) було знаряддям вчинення кримінального правопорушення; 2) зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, 3) є предметом, що був об'єктом кримінально протиправних дій, 4) набуте кримінально протиправним шляхом або отримано юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Необхідною умовою застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна у випадку вжиття цього заходу з метою забезпечення спеціальної конфіскації є наявність достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України, а у разі накладення арешту на майно третьої особи, - також наявність достатніх підстав вважати, що вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.

У межах кримінального провадження № 52017000000000202 від 23.03.2017 здійснюється досудове розслідування кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

Частиною 1 ст. 364 КК України передбачено склад злочину, об'єктивна сторона якого включає зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого частиною другою ст. 364 КК України є спричинення вказаним діянням тяжких наслідків.

Разом з цим, виходячи з правової кваліфікації злочину в ухвалі слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 відсутні фактичні дані, які свідчать про те, що майно, на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, в тому числі, зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуте кримінально протиправним шляхом або отримано юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Так само, відсутні фактичні дані, які свідчать про те, що арештоване майно набуте ОСОБА_1 безоплатно, і що ОСОБА_1 знав чи повинна було знати, що це майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України. Навпаки, до клопотання додані докази оплатного придбання ОСОБА_1 прав на арештовану квартиру за ринковою ціною.

Таким чином, за результатами судового розгляду клопотання не встановлено наявності достатніх підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту квартири ОСОБА_1

Крім того, слідчий суддя враховує, що з моменту початку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000202 від 23.03.2017 пройшло більше 18 місяців, однак жодній особі повідомлення про підозру не вручене, відомості про проведення будь-яких слідчих дій щодо арештованого майна слідчому судді не надані.

Вказане свідчить, що арешт квартири ОСОБА_1 жодним чином не забезпечує дане кримінальне провадження, а потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у його права.

Зважаючи на тривалість досудового розслідування, відсутність осіб, яким пред'явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, суд доходить до висновку, що збереження арешту на належну ОСОБА_1 квартиру неможливо вважати розумним та співмірним заходом забезпечення кримінального провадження.

З огляду на вищевикладене, клопотання про скасування арешту підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 98, 100, 170-174 КПК України, слідчий суддя ухвалив:

У Х В А Л И В :

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2018 у справі № 760/7988/18, на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 697115980000), кримінальне провадження 52017000000000202.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: І.А. Усатова