Постанова № 79334918, 16.01.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/42/19Головуючий по 1 інстанції Категорія: 304090200 Совгира І.В. Доповідач в апеляційній інстанції - Василенко Л.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Василенко Л.І.

суддів Карпенко О.В., Нерушак Л.В.

секретаря Анкудінова О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2015 року (ухваленого в приміщенні Чигиринського районного суду Черкаської області під головуванням судді Совгири І.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,:

в с т а н о в и в :

У травні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Банком та відповідачем 04 травня 2005 року було укладено кредитний договір № CSJWSK0382, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 2 500 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 50,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Даним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами договору.

Відповідач не надав вчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

У зв'язку із невиконанням боржником своїх зобов'язань перед банком, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 26 травня 2015 року становила 70 877, 93 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 22,55 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом - 16932,61 грн., пеня - 53 922,77 грн., а також просив стягнути 708,78 грн. судового збору.

15 вересня 2015 року Чигиринський районний суд Черкаської області постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причини неявки.

Заочним рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2015 року позов ПАТ «КБ «Приватбанк» задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № CSJWSK0382 від 04 травня 2005 року в розмірі 70 877, 93 грн., 708,78 грн. судового збору, 150 грн. витрат за розміщення оголошення в газеті «Черкаський край».

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заборгованість відповідача перед позивачем по кредитному договору, відповідно до розрахунку станом на 26.05.2015 становить 70 877,93 грн. Невиконання відповідачем зобов'язання по кредитному договору завдає матеріальних збитків позивачу, тому дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_3 заборгованість по кредитному договору в сумі 70 877,93 грн.

16 жовтня 2018 року ОСОБА_3 подав заяву про скасування та перегляд заочного рішення.

Просив застосувати позовну давність та скасувати заочне рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2015 року.

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2018 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, вважаючи рішення суду незаконним внаслідок порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права та таким, що порушує його права, просив скасувати заочне рішення та закрити провадження, відмовивши позивачу у задоволенні позовних вимог. Застосувати позовну давність при розгляді справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не будучи обізнаним, що позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» 15 червня 2015 року звернувся до суду з позовом та не одержавши жодної повістки про виклик до суду, не мав можливості надати заперечення на позов та надати клопотання про застосування позовної давності.

Зазначав, що розрахунок заборгованості здійснений за період з 05 вересня 2005 року по 18 травня 2015 року, за 9 років і 8 місяців, тобто з пропуском позовної давності. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку, не дослідив надані позивачем докази та не дав їм належної оцінки.

Вказував на те, що він не отримував жодного повідомлення від позивача про погашення 22,55 грн. заборгованості.

Вважає, що одночасне стягнення пені в розмірі 53 922,77 грн. та стягнення заборгованості по відсотках в розмірі 16 932,61 грн. є неприпустимим, що порушує його права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_3 та його представника адвоката ОСОБА_6 колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтями 213, 214 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи) передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає приведеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України в редакції чинній на час розгляду апеляційної скарги кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 приведеного ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні вимоги містили ст. ст. 3, 10 ЦПК України в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції та подачі апеляційної скарги.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 травня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № csjwsk 0382 (а.с. 6-8).

Пунктом 1.1. даного договору встановлено, що банк надає позичальнику терміновий кредит на термін до 04 травня 2006 року включно в розмірі 2 500 грн. на розвиток домашнього господарства з виплатою відсотків за його використання в розмірі 0,1% в день на суму залишку заборгованості по кредиту.

Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що для погашення заборгованості по даному договору, який складається із заборгованості по кредиту, відсотках за користування позичальник повинен щомісячно в період сплати з «21» по «26» надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі згідно графіку.

Згідно п. 2.1. договору в забезпечення виконання зобов'язань позичальника по виплаті кредиту, відсотків та комісії відповідно до п. 1.1, 1.2 даного договору позичальник надає банку в заставу наступне майно (предмет застави), в силу чого банк має право у випадку невиконання позичальником зобов'язань по даному договору отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави.

За приписами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. 526, ч.1 ст. 530, ст. 610 та ч.1 ст. 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

ОСОБА_3 належним чином умови договору не виконував, а тому виникла заборгованість по даному договору.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості, станом на 18 травня 2015 року, у ОСОБА_3 утворилась заборгованість у розмірі 70 877,93 грн., яка складалась з: тіла кредиту 22,55 грн., заборгованості по відсотком за користування кредитом 16 932, 61 грн. та заборгованості з пені 53 922,77 грн. (а.с. 5).

З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку ОСОБА_3 №29098051539444 вбачається, що з моменту взяття кредиту ОСОБА_3 було здійснено два платежі 03 вересня 2005 року та 23 вересня 2005 року.

Пунктами 7.1, 7.3 договору встановлено, що договір діє до повного виконання вказаного зобов'язання, припинення дії даного договору здійснюється відповідно до діючого законодавства (а.с. 8).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч.1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що сторони погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання. Повернення коштів, згідно графіку повернення кредиту, позичальник повинен був здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 26 числа кожного місяця кошти у сумі 269,92 грн., а в останній, 12 місяць, 380,44 грн.(а.с. 6). Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.

Проте, судом першої інстанції помилково прийнято цю обставину, як зміну строку позовної давності.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

До такої правової позиції прийшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року під час розгляду справи № 444/9519/12.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справі № 438/489/16-ц від 04 липня 2018 року та Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Такої позиції притримувався Верховний Суд в постанові від 02 травня 2018 року при розгляді справи 366/378/17.

З матеріалів справи вбачається, що після здійснення ОСОБА_3 останнього платежу у 2005 році всі інші виплати по кредиту були здійснені шляхом списання коштів банком з карти НОМЕР_1, яка належила ОСОБА_3 (а.с. 5, 50-53).

Вищевказані обставини підтверджено представником Банку в судовому засіданні.

Згідно п. 6.1 договору № csjwsk 0382 передбачено, що банк має право списувати кошти для виконання доручень позичальника в порядку визначеному діючим законодавством або цим договором (а.с. 7).

Однак, права автоматичного списання коштів із карток позичальника, договором не передбачено, доручень щодо їх списання позичальник також не надавав, отже безпосередньо ОСОБА_3 не було вчинено дій щодо переривання строків позовної давності.

Крім того, останній платіж ОСОБА_3 був здійснений 23 вересня 2005 року, а наступне автоматичне списання коштів відбулося 03 вересня 2012 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Верховний Суд в постанові від 11 липня 2018 року під час розгляду справи 530/31/17 прийшов до висновку, що вчинення дій поза межами позовної давності не є перериванням позовної давності.

Враховуючи вище викладене, колегія приходить до висновку, що договір № csjwsk 0382 від 04 травня 2005 року укладено на 12 місяців до 04 травня 2006 року, тобто з визначеним строком виконання зобов'язання, останній платіж ОСОБА_3 здійснений 23 вересня 2005 року, з позовом до суду банк звернувся лише 15 червня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Проте, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

В суді першої інстанції було ухвалене заочне рішення, тому заяви про застосування позовної давності подано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанцій) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи (ч. 2 ст. 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанцій).

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Згідно положень ст. 74 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.

Матеріали справи містять поштові конверти, адресовані судом першої інстанції відповідачеві, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернуті відділенням поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання», а не через відсутність відповідача за місцем проживання (а.с. 25-30).

Крім того, у матеріалах справи є також оголошення, яке розміщене в газеті «Черкаський край» в якому суд повідомляє, що судове засідання у даній справі відбудеться 15 вересня 2015 року о 09 год. 30 хв. (а.с. 32, 35).

Частиною 9 ст. 74 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) визначено, що відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Тобто, оголошення в газеті є належним повідомленням лише у випадку, коли зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи сторони по справі невідоме.

Проте, в наданому банком договорі № csjwsk 0382 від 04 травня 2005 року та копії паспорта зазначено, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 8-9).

За вказаною адресою відповідач зареєстрований і на час розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги ч. 5 ст. 74 чинної на той час редакції ЦПК України, порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань (ч. 2 ст. 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи цим судом).

Крім того, копія заочного рішення, направлена відповідачу, також останнім не була отримана та була повернута до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.41 - 43).

Згідно до ст. 228 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої інстанції) за письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив.

У відповідності до ч. 1 ст. 232 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої інстанцій) заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Аналойні вимоги закріплені і в ст. 288 ЦПК України чинній станом на час подачі заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

У заяві від 16 жовтня 2018 року про перегляд заочного рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2015 року відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.

Суд першої інстанції в ухвалі від 01 листопада 2018 року встановив, що відповідач належним чином повідомлялася про день, час і місце розгляду справи через оголошення в газеті. Суд вказав, що у заяві про перегляд заочного рішення не вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а також вказували на поважність його неявки в судові засідання. Зокрема, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної заяви.

В апеляційній скарзі відповідач повторно вказав на те, що не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду справи, а тому не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст. 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої інстанції).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

До такої позиції прийшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року під час розгляду справи № 200/11343/14-ц.

Колегія суддів встановивши, що ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи дійшла висновку про наявність підстав для вирішення заяви ОСОБА_3 про застосування позовної давності у апеляційному суді.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, ухвалене судом першої інстанції заочне рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором з підстав пропуску позовної давності та за наявності відповідної заяви відповідача щодо його застосування.

Підстави для закриття провадження у справі визначені ст. 255 ЦПК України відсутні, тому вимога апеляційної скарги в цій частині не підлягає до задоволення.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами регламентовано ст. 141 ЦПК України, зокрема частиною 13 даної статті, відповідно до якої, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розмір судових витрат.

Оскільки апеляційним судом задоволено апеляційну скаргу, скасовано заочне рішення та ухвалено нове про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача. Стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 підлягає сплачений ним судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 063 грн. 17 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2015 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 1 063 грн. 17 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст складено 21 січня 2019 року.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді: О.В. Карпенко

Л.В. Нерушак