Рішення № 79312809, 22.01.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3075/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи

за позовом Дочірнього підприємства “Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, 85307, Донецька область, м. Покровськ, вул. Захисників України, 2, код ЄДРПОУ 32001618;

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Впроваджувальне підприємство МОСТ – 1”, 61046, м. Харків, пр. Московський, 273, код ЄДРПОУ 34093999;

про стягнення штрафних санкцій за договором субпідряду № 2-241/1 від 07.05.2019 у розмірі 157417, 82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство “Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Впроваджувальне підприємство МОСТ – 1” про стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 55211, 68 грн., 3 % річних у розмірі 21471, 74 грн. та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 80734, 40 грн., а всього 157471, 82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору субпідряду №2-240/1 від 07.03.2013 відповідачем не здійснено повного розрахунку за виконані роботи, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 157471,82 грн. з яких 55211, 68 грн. - інфляційних нарахувань, 3 % річних у розмірі 21471, 74 грн. та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 80734, 40 грн..

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.11.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

04.12.2018 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог посилаючись на те, що розрахунок нарахувань наданий позивачем містить арифметичні помилки, що призвели до завищення суми заявленої до стягнення, крім цього, щодо вимоги позивача про стягнення з останнього пені, відповідач зазначає про те, що у позивач дізнався, про порушення його прав ще 07.07.2017р., що підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 05.03.2018 у справі №922/4172/17 за позовом Дочірнього підприємства “Донецькій облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Впроваджувальне підприємство МОСТ – 1” про стягнення заборгованості за договором субпідряду №2-240/1 від 07.03.2013 у розмірі 604 721,06 грн., враховуючи що позовна заява по даній справі подано через 16 місяців з дати порушення права позивача на стягнення заборгованості за договором, відповідач вважає, що вимоги щодо стягнення пені задоволенню не підлягає з підстав спливу строку позовної давності.

Позивач свої правом, передбаченим ст. 166 ГПК України, не скористався та не надіслав до суду відповідь на відзив. Водночас, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

07.05.2013 року між ДП «Донецький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні доріг України» та ТОВ «ВП МОСТ-1» укладено договір субпідряду №2-241/1, згідно п.1.1 якого Субпідрядник (Позивач) зобов’язувався протягом 2013 року виконати послуги з поточного ремонту мостового переходу через р. ОСОБА_1 на автомобільній дорозі місцевого значення С-0510 Темирівка - ОСОБА_2 - Курахово, км 18+166, відповідно до розрахунку договірної ціни, що є невід’ємною частиною Договору.

Згідно пункту 3.1 Договору ціна цього договору становить 1 167 320,40 грн., у тому числі ПДВ - 194 553,40 грн.

Відповідно до п.4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати Генпідрядником протягом 20 банківських днів на підставі довідки про вартість виконаних робіт (форма №КБ-3), а також акту приймання виконаних робіт (форми №КБ-2), підписаними уповноваженими представниками Сторін, при умові надходження від Замовника - Служби автомобільних доріг у Донецькій області, коштів за надані послуги на рахунок Генпідрядника.

Відповідно до п. 5.1 та 5.2. договору строк надання послуг - до 31.12.2013 року. Місце надання послуг — міст через р.ОСОБА_1 на автомобільній дорозі місцевого значення С-0510 Темирівка - Велика - ОСОБА_2 - Курахово. км 18+166.

Згідно п. 10.1 договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2013 р., але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов’язань за Договором. Строк дії договору та. виконання зобов’язань щодо виконання робіт можуть бути продовжені у разі, виникнення документально підтверджених об’єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс - мажорних обставин, затримки фінансування витрат за умови, що такі зміни не призведуть, до збільшення суми, визначеної у договорі.

На виконання умов договору протягом 2013 р. між Сторонами було підписано акти приймання виконаних робіт на загальну суму 604 721,06 грн.. Однак відповідач обов’язків щодо проведення розрахунку з відповідачем не здійснив, у зв’язку з чим позивач звернувся до господарського суду Харківської області щодо стягнення з останнього основної суми заборгованості за договором.

Проаналізувавши правовідносини між сторонами, які виникли з договору субпідряду №2-240/1 від 07.03.2013, суд дійшов висновку про те, що даний договір за своє правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно до ч. 7 ст. 179 ГПК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

Частиною 1 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами ч. 1 ст. 843, ст. 844 ЦК України у договорі підряду встановлюється ціна роботи або спосіб її визначення, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Водночас, позивач зазначає про те, що сума основного боргу була стягнута з відповідача на користь позивача 10.09.2018. Таким чином, позивач посилаючись на те, що Рішенням господарського суду Харківської області від 05.03.2017 року по справі №922/4172/17, Постановою Харківського апеляційного суду від 02.05.2018 року та Постановою Верховного суду України від 06.08.2018 встановлено обставини щодо порушення відповідачем умов та строків оплати робіт, які були предметом договору субпідряду №2-241/1, також було встановлено, що відповідач повинен був розрахуватись з відповідачем до 06.07.2017, у зв’язку з чим позивач звертається до суду з вимогою стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов’язання з 06.07.2017 (день оплати згідно умов договору) по 10.09.2018 (день фактичного розрахунку з позивачем) у розмірі 80734,40грн., 3% річних 21471,74грн. та інфляційні у розмірі 55211,68грн..

Однак відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені з підстав спливу позовної давності, щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних відповідач вказує на арифметичні помилки в розрахунку позивача, у зв’язку з чим надає контррозрахунок 3% річних та інфляційних, в якому визнає вимоги щодо стягнення 3 % річних у розмірі 21422,04 грн., замість 21471,74 грн. та інфляційних у розмірі 55029,61 грн., замість 55221,68 грн..

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно до ч. 7 ст. 179 ГПК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 05.03.2018 у справі №922/4172/17 за позовом Дочірнього підприємства “Донецькій облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Впроваджувальне підприємство МОСТ – 1” про стягнення заборгованості за договором субпідряду №2-240/1 від 07.03.2013 у розмірі 604 721,06 грн., яке залишене в силі Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 та Постановою Верховного Суду від 06.08.2018, позовні вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за договором №2-240/1 від 07.03.2013 задоволено повністю та стягнуто з відповідача основну суму заборгованості за договором.

Як зазначає позивач вказане рішення господарського суду виконано повністю лише 10.09.2019, у зв’язку з чим нараховує 3% річних, інфляційні та пеню на суму заборгованості по 10.09.2018.

Водночас, як встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 05.03.2018 у справі №922/4172/17 за позовом Дочірнього підприємства “Донецькій облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Впроваджувальне підприємство МОСТ – 1” про стягнення заборгованості за договором субпідряду №2-240/1 від 07.03.2013 у розмірі 604 721,06 грн., яке залишене в силі Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 та Постановою Верховного Суду від 06.08.2018, з урахуванням п.4.1 договору субпідряду, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт сплинув 06.07.2017р., таким чином, з 07.07.2017р. розпочалось прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Приписами п. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунків, які містяться в позовній заяві щодо нарахування інфляційних та 3% річних, позивач нараховує 3% річних та інфляційні за період прострочення розрахунку за виконані роботи з 06.07.2018 по 10.09.2018.

Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування інфляційних в розмірі 55029,61 грн. та 3% річних за користування коштами в сумі 21471,74грн., суд провівши власні розрахунки встановив, що вони є не обґрунтованими та не вірно розрахованими, а тому підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з розрахунків 3% річних нарахованих позивачем на суму 604721,06 грн. за період прострочення з 06.07.2017 по 20.09.2018, позивач зазначає 432 днів прострочення, у зв’язку з чим нараховує 21471,74грн., водночас як встановлено рішеннями судів у справі №922/4172/17, відповідач є таким, що прострочи зобов’язання з 07.07.2018, а тому відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання на 431 день, а відтак позивач безпідставно нарахував 49,70грн. – 3% річних за 1 день прострочення. Таким чином, частковому задоволенню підлягає вимога позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21422,04 грн..

Проаналізувавши розрахунок інфляційних, суд зазначає про те, що позивач нараховує інфляційні у розмірі 55211,68грн. на суму 604721,06 грн. за період прострочення з 06.07.2017 по 20.09.2018 та вказує сукупний індекс інфляції за вказаний період 109,1%, водночас при здійсненні розрахунку інфляційних позивачем було допущено арифметичну помилку при здійсненні математичної дії множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції, у зв’язку з чим позивачем помилково нараховано 182,07 грн., а тому суд провівши власні розрахунки дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення інфляційних підлягає частковому задоволенню у розмірі 55029,61грн..

Щодо стягнення з відповідача пені за заявлений позивачем період прострочення з 06.07.2018 по 10.09.2018, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 5.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Відповідно до п. 7.3 Договору - за необгрунтовану затримку оплату виконаних робіт, Генпідрядник сплачує пеню в розмірі 0,1% в день від вартості неоплачених робіт.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період прострочення в межах 6-ти місячного строку нарахування у розмірі 80734,40грн., на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 253-255, 549 ЦК України, ст. 231, 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", дійшов висновку, що позивачем невірно визначено день початку прострочення виконання грошового зобов’язання за договором, у зв’язку з чим, останнім безпідставно нараховано пеню у розмірі 828,38грн..

Одночасно, відповідачем у відзиві на позов міститься вимога щодо про застосування позовної давності щодо нарахування пені на заборгованість за договором.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” № 10 від 29.05.2013 (далі – постанова Пленуму ВГСУ № 10), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ № 10, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.03.2018 у справі №922/4172/17, яке залишене в силі Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 та Постановою Верховного Суду від 06.08.2018,встановлено, що з урахуванням п.4.1 договору субпідряду, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт сплинув 06.07.2017р., таким чином, з 07.07.2017р. розпочалось прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та саме із вказаної дати у позивача виникло право на звернення до суду із позовом за захистом своїх прав.

Таким чином, приймаючи до уваги, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання розпочалось з 07.07.2017р., суд дійшов висновку, що строк позовної давності для вимог про стягнення нарахованої пені на заборгованість за договором субпідряду у розмірі 604721,06грн. в період з 06.07.2017 по 08.01.2018 сплив ще 08.07.2018. Таким чином, з огляду на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом 12.11.2018, суд дійшов висновку, що позивач звернувся з позовними вимогами до господарського суду Харківської області після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення по справі, в свою чергу позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважність причини пропуску позивачем позовної давності що вимог про стягнення пені, у зв’язку з чим, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, з підстав спливу строків позовної давності для пред’явлення вимоги про стягнення пені.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги Дочірнього підприємства “Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” підлягають частковому задоволенню, а стягненню з відповідача підлягає заборгованість у розмірі 76 451,65грн., з яких 21422,04грн. – 3 %річних та 55029,61грн. – інфляційних.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжного доручення №6050 від 01.11.2018 позивачем сплачено судовй збір у сумі 2361,27грн..

Беручи до уваги те, що позов задоволено частково та враховуючи правила п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у звязку з чим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1146,78грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в іншій частині вимог позивача про відшкодування судового збору задовленню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст 2, 73-74, 76-79, 86, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Впроваджувальне підприємство МОСТ – 1” (61046, м. Харків, пр. Московський, 273, код ЄДРПОУ 34093999) на користь Дочірнього підприємства “Донецькій облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (85307, Донецька область, м. Покровськ, вул. Захисників України, 2, код ЄДРПОУ 32001618) заборгованість у розмірі 76 451,65грн., з яких 21422,04грн. – 3 % річних та 55029,61грн. – інфляційних, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1146,78 грн.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Повне рішення складено 22.01.2019

Суддя ОСОБА_3