Ухвала суду № 79309352, 22.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

22 січня 2019 року м. Київ № 640/758/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянська Я.І., ознайомившись з позовною заявою

за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна про зобов'язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Держави Україна про зобов'язання вчинити дії.

Ознайомившись із позовною заявою, суд встановив її невідповідність вимогам статті 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно частини третьої статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 1921,0 грн.

Судом встановлено, що позивачем пред'явлено позовні вимоги майнового та немайнового характеру, однак, з огляду на невизначеність кола учасників справи, зокрема, відповідачів, та необхідність уточнення позовних вимог, суд позбавлений можливості визначити в цій ухвалі чітку суму судового збору, яка підлягає сплаті за пред'явлення цього адміністративного позову.

З огляду на що позивачу необхідно сплатити судовий збір у порядку та в розмірах визначених Законом України "Про судовий збір", докази чого надати до суду.

Разом з тим, позивач в прохальній частині адміністративного позову просить видати йому документ на звільнення від сплати судового збору.

Згідно із ч. 1 ст. 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини справа "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Разом з тим, суд зазначає, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду. Суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони.

Водночас, при зверненні до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів для сплати судового збору. Відсутність таких доказів чи їх неналежність є підставою для відмови в задоволенні заяви про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

При цьому, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

При цьому, згідно із положеннями частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом, а тому суд не надає привілеї тим чи іншим особам зі сплати судового збору.

Крім того, відповідно до положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Проте позивачем не надано жодних доказів щодо наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.

Окрім цього, відповідно до п. 2, 11 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються:

- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти відповідача;

- власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Проте, на порушення вищезазначених норм, в адміністративному позові не вказано відомості щодо ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) відповідача, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу) позивача. Також, до адміністративного позову не додано власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Більше того, з адміністративного позову вбачається, що позивач вважає відповідачем у справі Державу Україна, з огляду на що суд зазначає таке.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України, відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З адміністративного позову та, зокрема, з його прохальної частини неможливо встановити до кого саме пред'явлені вимоги позивача, до якого індивідуально визначеного суб'єкта, що перешкоджає можливості суду встановити суб'єктний склад у справі.

Суд повторно наголошує, що позивачем в якості відповідача визначено Держави Україна. При цьому, позивачем не наведено якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача спричинено порушення прав, свобод чи інтересів позивача та не наведено правового обґрунтування на підтвердження факту порушення.

Враховуючи наведене, позивач має викласти обставини, якими обґрунтовуються його позовні вимоги до відповідача (або до декількох відповідачів), з посиланням на конкретні юридичні факти та наданням відповідних доказів на підтвердження порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, вказати які саме рішення, дії чи бездіяльність кожного з суб'єктів владних повноважень призвели до такого порушення. В разі неможливості надати докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги - позивачу, відповідно до вимог КАС України, слід зазначити докази, які він не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Таким чином, позивачу необхідно уточнити відповідача/відповідачів у справі з чітким визначенням до кого саме і які вимоги пред'являються.

Одночасно суд зазначає, що адміністративний позов викладений вручну нерозбірливим текстом із використанням відомих лише позивачу скорочень, з огляду на що позивачу необхідно викласти адміністративний позов розбірливим друкованим почерком без використання невідомих скорочень, оскільки їх використання ускладнює розуміння змісту та суті адміністративного позову.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з п. 4, 5, 8, 9 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються:

- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

- у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Проте, позивач в порушення вищезазначених статей не надає жодних доказів порушення його прав, свобод чи законних інтересів внаслідок протиправних рішень, дій, бездіяльності відповідача/відповідачів, не надає обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Посилання позивача на неможливість надання додатків, з огляду на необхідність звільнення його від судових витрат, суд вважає необґрунтованим та помилковим, оскільки, по-перше, матеріальне становище не може слугувати підставою, яка звільняє позивача від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, як учасника справи, а, по-друге, жодних доказів неможливості надання до суду доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, позивачем до суду також не надано.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначається, зокрема, ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

З адміністративного позову вбачається, що позивач просить повністю та негайно матеріально компенсувати позивачу, його дітям, онукам, правнукам за наслідками ПІ ДПБ за мінімальними стандартами Міжнародного комітету червоного хреста життя в 150 $ USA на добу з 06.06.2003р. (ПІ ДПБ) на нього в відповідно 50 % від цієї норми кожній з 2-х дочок за нагляд та його утримання від смерті в режимі 7-ми вказаних тортур-фактів на повернення їм коштів, відібраних від онуків і правнуків.

Також, просить матеріально компенсувати:

1. Е II і позивачу по рентованій ціні цієї справи складеної з 2х частин для Е II - $ 277 млн

2. позивача = а) $ 138,5 млн та б) 7466,4 млн USA і в) кінцево не підрахованої суми повної соціальної компенсації за покрадення наукової пенсії позивача, як ветерана праці, з дня його 60-річчя = 16.07.1995р.від невизначенності кінцевої дати рішення цього питання по стандартам життя на добу $ 150 Са МКЧХ.

Однак, по перше, позивачем не вказано, ціну позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, а, по-друге, позивач просить стягнути таку суму з 06.06.2003р. та з дня його 60-річчя = 16.07.1995р., при цьому до суду звертається лише 14.01.2019р., тобто з пропуском строку встановленого законом.

Таким чином, позивачу необхідно зазначити ціну позову та обґрунтований розрахунок суми, що стягується, а також подати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду в частині що стосується такого стягнення.

Одночасно, судом встановлено, що в прохальній частині адміністративного позову позивач просить продовжити справу визнанням явно злочинними наказами (розпорядженнями) по ст. 60 Конституції України, Указу П.У. від 18.09.1992 № 479/92 і постанови Кабінету Міністрів України № 411 від 21.07.1992р., по яким у позивача вилучено всю його зазначену інтелектуальну власність, з огляду на що, суд зазначає таке.

Також, згідно з п. 10 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Так, відповідно до п. 4 ст. 161 КАС України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Крім того, ч. 2 ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно - правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких застосовано цей акт.

З аналізу викладеного вбачається, що позивач, під час звернення до суду з позовом про оскарження указу Президента України та постанови Кабінету міністрів України повинен обґрунтувати свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

При цьому, в рамках звернення до суду, позивач повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжують оскаржувані рішення суб'єктів владних повноважень, яким чином впливають на його права та обов'язки або будуть впливати.

З вищевикладеного вбачається, що поширення дії оскаржуваних актів на позивача для можливості його оскарження є неминучим наслідком, а не "можливим", тобто таким, що може і не настати.

Відсутність у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваних рішеннь, не породжує у нього і права на захист, шляхом звернення до суду з цим позовом. Крім цього позивач не наводить жодних належних обґрунтувань, що були підставою для звернення до суду з таким позовом в частині порушення гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також статтею 55 Конституції України прав.

Статтею 55 Конституції України, встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &?о;...&?и;.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Отже, звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Однак, позивач не довів, на підставі чого ґрунтуються його вимоги в розрізі порушених прав оскаржуваними актами, та яким чином такі акти порушують його конституційні права та інтереси, а також право на захист «судом, встановленим законом».

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що право на оскарження нормативно-правових актів мають лише ті суб'єкти, яких це рішення стосується, в порядку, передбаченому законом. Громадяни, які не є суб'єктами вказаних правовідносин, права оскаржувати такі рішення не мають.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеною в постановах від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 3 лютого 2015 року у справі № 21-617а14, від 12 квітня 2017 року у справі №П/800/589/16, а також Верховного Суду в постанові від 22.03.2018р. у справі № 800/49/17.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно з ч. 1, ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З адміністративного позову вбачається, що позивачем в тому числі оскаржуються Указ Президента України від 18.09.1992 № 479/92 і постанова Кабінету Міністрів України № 411 від 21.07.1992р., проте позивач звертається до суду лише 14.01.2019р.

Суд звертає увагу, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Додатково суд звертає увагу і на практику Європейського суду з прав людини. У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії", суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Відповідно до статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Порядок оприлюднення актів визначається Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності» від 10.06.1997 № 503/97.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

При цьому, коли йдеться про дію нормативно-правового акта, то строк, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, починається з дня опублікування акта, незважаючи на те, що особа, на яку поширює дію цей акт, фактично ознайомилася з ним значно пізніше. Це пояснюється тим, що особа мала реальну можливість (повинна була) дізнатися про цей акт у день його опублікування, якщо таке опублікування було зроблено у встановленому порядку.

Отже, нормативно-правовий акт може бути оскаржено в незалежності від дати його прийняття, опублікування чи набрання чинності, що обумовлюється специфікою сфери його дії, тобто, в будь-який момент протягом строку чинності, але в межах визначеного загальними положеннями КАС України шестимісячного строку, який обраховується з дати, коли даний нормативно-правовий акт застосовано до позивача, або з моменту набуття позивачем статусу суб'єкта правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 03.05.2018р. справа №826/6380/17, адміністративне провадження № К/9901/28580/18.

Натомість, позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду протягом встановленого строку, не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку, оскільки як встановлено судом, позивач в цій частині позовних вимог про оскарження Указу Президента України від 18.09.1992 № 479/92 і постанови Кабінету Міністрів України № 411 від 21.07.1992р., звертається до суду майже через 27 років після їх прийняття, що не може бути виправданим порушенням строку звернення до суду.

З огляду на вищевикладене, позивачу необхідно надати до суду обґрунтування з доказами на підтвердження факту застосування оскаржуваних актів до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано ці акти.

Окрім цього, позивачу необхідно протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог що стосуються оскарження Указу Президента України від 18.09.1992р. № 479/92 і постанови Кабінету Міністрів України № 411 від 21.07.1992р.

Згідно ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 2 ст. 169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху.

Враховуючи наведене, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви у триденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання документу про сплату судового збору на реквізити Окружного адміністративного суду міста Києва із відміткою банку про зарахування судового збору до бюджету або документу на підтвердження підстав звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, письмового підтвердження про відсутність аналогічних спорів, уточненого адміністративного позову з додатками та їх копіями оформленого відповідно до вищевикладених вимог.

Також, позивачу необхідно протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог що стосуються оскарження Указу Президента України від 18.09.1992р. № 479/92 і постанови Кабінету Міністрів України № 411 від 21.07.1992р., в частині позовних вимог про повністю та негайно матеріально компенсувати позивачу, його дітям, онукам, правнукам за наслідками ПІ ДПБ за мінімальними стандартами Міжнародного комітету червоного хреста життя в 150 $ USA на добу з 06.06.2003р. та в частині вимог матеріально компенсувати: 1. Е II і позивачу по рентованій ціні цієї справи складеної з 2х частин для Е II - $ 277 млн 2. позивача = а) $ 138,5 млн та б) 7466,4 млн USA і в) кінцево не підрахованої суми повної соціальної компенсації за покрадення наукової пенсії позивача, як ветерана праці, з дня його 60-річчя = 16.07.1995р.від невизначенності кінцевої дати рішення цього питання по стандартам життя на добу $ 150 Са МКЧХ.

Керуючись ст. 169 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1.Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.

2.Встановити позивачу триденний строк для усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання копії цієї ухвали.

3. В частині що стосується подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду щодо позовних вимог про оскарження Указу Президента України від 18.09.1992р. № 479/92 і постанови Кабінету Міністрів України № 411 від 21.07.1992р., в частині позовних вимог про повністю та негайно матеріально компенсувати позивачу, його дітям, онукам, правнукам за наслідками ПІ ДПБ за мінімальними стандартами Міжнародного комітету червоного хреста життя в 150 $ USA на добу з 06.06.2003р. та в частині вимог матеріально компенсувати: 1. Е II і позивачу по рентованій ціні цієї справи складеної з 2х частин для Е II - $ 277 млн 2. позивача = а) $ 138,5 млн та б) 7466,4 млн USA і в) кінцево не підрахованої суми повної соціальної компенсації за покрадення наукової пенсії позивача, як ветерана праці, з дня його 60-річчя = 16.07.1995р.від невизначенності кінцевої дати рішення цього питання по стандартам життя на добу $ 150 Са МКЧХ встановити позивачу десятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали.

4.Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені ч.4 ст. 169 КАСУ.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст. 256 КАС України та оскарженню не підлягає.

Суддя Я.І. Добрянська