Рішення № 79309062, 10.01.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2019 року справа № 2340/4134/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кульчицького С.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Зачепи Х.В.,

позивача ОСОБА_1 - особисто,

представників відповідача та третьої особи Бабюка С.В., Стеценко Т.В. - за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до міського голови м. Ватутіне Лисюка Олександра Борисовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Ватутінська міська рада про визнання дій неправомірними та скасування доручень,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до міського голови м. Ватутіне Лисюка Олександра Борисовича (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірними дії міського голови м. Ватутіне Лисюка О.Б. в частині:

1) видачі доручень від 22.06.2018 р. № 11/16-18 та від 25.06.2018 р. № 12/16-18 для розгляду проектів рішення «Про план роботи Ватутінської міської ради на II півріччя 2018 року», «Про дострокове припинення повноважень депутата Ватутінської міської ради VII скликання Сущенко О.О.», «Про внесення змін до Регламенту роботи Ватутінської міської ради Черкаської області, затвердженого рішенням Ватутінської міської ради від 22.12.2015 № 3-6/VIІ (з доповненнями та змінами)» та «Про надання дозволу на розроблення детального плану території по вул. Кривошеї лейтенанта, 121 г м. Ватутіне Черкаської області» головам інших постійних комісій Ватутінської міської ради 7-го скликання;

2) не внесенні пропозицій до формування проекту порядку денного сесії ради 54-ої сесії пленарного засідання Ватутінської міської ради Черкаської області VII скликання 26.06.2018 р. після отримання інформації про неможливість розгляду проектів рішень «Про план роботи Ватутінської міської ради на II півріччя 2018 року», «Про дострокове припинення повноважень депутата Ватутінської міської ради VII скликання Сущенко О.О.», «Про внесення змін до Регламенту роботи Ватутінської міської ради Черкаської області, затвердженого рішенням Ватутінської міської ради від 22.12.2015 № 3-6/У1І (з доповненнями та змінами)» та «Про надання дозволу на розроблення детального плану території по вул. Кривошеї лейтенанта, 121 г м. Ватутіне Черкаської області» профільними постійними комісіями Ватутінської міської ради 7-го скликання;

3) не повідомленні під час проведення 54-ої сесії пленарного засідання Ватутінської міської ради Черкаської області VII скликання 26.06.2018 р. про обставини, що позбавляли можливості розглянути проекти рішень «Про план роботи Ватутінської міської ради на II півріччя 2018 року», «Про дострокове припинення повноважень депутата Ватутінської міської ради VII скликання Сущенко О.О.», «Про внесення змін до Регламенту роботи Ватутінської міської ради Черкаської області, затвердженого рішенням Ватутінської міської ради від 22.12.2015 № З-6/ VII (з доповненнями та змінами)» та «Про надання дозволу на розроблення детального плану території по вул. Кривошеї лейтенанта, 121г м. Ватутіне Черкаської області» в порядку денному сесії та необхідності перенесення проектів рішень «Про план роботи Ватутінської міської ради на II півріччя 2018 року», «Про дострокове припинення повноважень депутата Ватутінської міської ради VII скликання Сущенко О.О.», «Про внесення змін до Регламенту роботи Ватутінської міської ради Черкаської області, затвердженого рішенням Ватутінської міської ради від 22.12.2015 № 3-6/VII (з доповненнями та змінами)» та «Про надання дозволу на розроблення детального плану території по вул. Кривошеї лейтенанта, 121г м. Ватутіне Черкаської області» на розгляд іншої сесії через відсутність їх розгляду профільними постійними комісіями та відсутності письмових висновків,

- скасувати доручення міського голови м. Ватутіне Лисюка О.Б. від 22.06.2018 № 11/16-18 та від 25.06.2018 № 12/16-18.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається, що відповідач вчиняючи оскаржувані дії діяв усупереч вимог Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а тому доручення міського голови м. Ватутіне Лисюка О.Б. від 22.06.2018 № 11/16-18 та від 25.06.2018 № 12/16-18 належить скасувати.

Ухвалою від 16.10.2018 відкрито провадження за даним позовом, призначено підготовче засідання з розгляду справи.

Ухвалою від 06.11.2018 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Ватутінську міську раду.

Заперечуючи проти позову відповідач надав 28.11.2018 відзив на позовну заяву, в якому вказує, що чинним законодавством України надано право міського голови, як головної посадової особи міста, давати як усні так і письмові доручення депутатам, скликати засідання комісій та пропонувати комісіям для розгляду певні питання. Також вказує, що оскаржуване рішення не є актами, які можливо оскаржити до суду в порядку адміністративного судочинства, оскільки фактично є письмовими пропозиціями постійним комісіям щодо вчинення певних дій.

28 листопада 2018 року на адресу суду третьою особою надано пояснення відповідно до яких Ватутінська міська рада заперечує проти задоволення позову, оскільки оскаржувані дії та доручення не порушують прав, свобод або законних інтересів позивача.

10 грудня 2018 року позивачем надано відповідь на пояснення третьої особи, та пояснення на відзив, в яких позивач посилається на обставини тотожні тим, що викладені у позовній заяві.

Ухвалою від 19.12.2018 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 10.01.2019 об 11 год. 00 хв.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, позов просив задовольни ти повністю з підстав викладених у позові.

Представники відповідача та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечували, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

26 червня 2018 року відбулося пленарне засідання 54-ої сесії Ватутінської міської ради Черкаської області 7-го скликання, на якому з числа усіх проектів рішень, винесених на розгляд сесії були розглянуті наступні проекти рішення: «Про надання дозволу на розроблення детального плану території по вул. Кривошеї лейтенанта, 121г м. Ватутіне Черкаської області», «Про план роботи Ватутінської міської ради на II півріччя 2018 року», «Про дострокове припинення повноважень депутата Ватутінської міської ради VII скликання ОСОБА_5.» та «Про внесення змін до Регламенту роботи Ватутінської міської ради Черкаської області, затвердженого рішенням Ватутінської міської ради від 22.12.2015 № 3-6/VII (з доповненнями та змінами)», які загалом були прийняті за основу.

Під час проведення сесії та виступу доповідаючого щодо кожного з вищезазначеного рішення, позивач дізнався про те, що розгляд проектів рішень та підготовка висновків по кожному з них відбулося не профільними депутатськими комісіями, а іншими депутатськими комісіями, до компетенції яких не відноситься розгляд проектів рішень на підставі доручень міського голови м. Ватутіне Лисюка О.Б. від 25.06.2018 р. № 12/16-18 ta від 22.06.2018 р. № 11/16-18.

Після отримання копій доручень міського голови м. Ватутіне Лисюка О.Б. від 25.06.2018 р. № 12/16-18 та від 22.06.2018 р. № 11/16-18 позивач дізнався про те, що відповідно до доручення від 25.06.2018 р. № 12/16-18, постійній комісії планово-бюджетній та з питань інвестицій було доручено розглянути проект рішення «Про надання дозволу на розроблення детального плану території по вул. Кривошеї лейтенанта, 121г м. Ватутіне Черкаської області» до 25.06.2018 р. до 16:00 год, а дорученням від 22.06.2018 р. № 11/16-18, головам постійних комісій Ватутінської міської ради 7-го скликання доручено розглянути питання «Про план роботи Ватутінської міської ради на II півріччя 2018 року», «Про дострокове припинення повноважень депутата Ватутінської міської ради VII скликання ОСОБА_5.» та «Про внесення змін до Регламенту роботи Ватутінської міської ради Черкаської області", затвердженого рішенням Ватутінської міської ради від 22.12.2015 № 3-6/VІІ (з доповненнями та змінами)» до 25.06.2018 р. до 16:00 год.

Вважаючи, що дії міського голови м. Ватутіне щодо видачі доручень від 25.06.2018 № 12/16-18 та від 22.06.2018 р. № 11/16-18 вказують на неправомірність таких діянь та підлягають скасуванню позивач звернувся до суду з даним позов.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає, що фактично позивач оскаржує дії відповідача як міського голови під час проведення пленарного засідання 54-ої сесії Ватутінської міської ради Черкаської області 7-го скликання.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.ст. 10, 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно міста.

Повноваження міського голови визначені у ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так міський голова:

1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету;

3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради;

5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради;

6) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України;

7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету;

8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради;

9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання;

10) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів;

11) скликає загальні збори громадян за місцем проживання;

11-1) вносить на розгляд ради пропозиції про утворення спеціалізованої установи з надання безоплатної первинної правової допомоги;

11-2) вносить на розгляд ради пропозиції щодо кандидатури на посаду керівника установи з надання безоплатної первинної правової допомоги;

12) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету;

13) є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою;

14) представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства;

15) звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів;

16) укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради;

17) веде особистий прийом громадян;

18) забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань;

18-1) бере участь у здійсненні державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності в межах та у спосіб, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";

19) здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів;

20) видає розпорядження у межах своїх повноважень;

При вирішенні спору суд бере до уваги, що позивач в обґрунтування позову посилається, що відповідач надаючи оскаржувані доручення діяв усупереч наведеним вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки положеннями вказаного Закону передбачено право відповідача як міського голови видавати розпорядження.

Водночас і розпорядження і доручення міського голови за своєю суттю є внутрішньо-розпорядчими документами, в яких втілюється розпорядча діяльність міського голови як посадової особи місцевої ради.

Дії щодо видання таких документів не спрямовані на встановлення, зміну або скасування норм права, не вносять нових нормативів у правове регулювання.

У таких документах не зазначається строк їхньої дії, за змістом вони є актами, що втрачають силу після виконання приписів, що в них містяться. Їхня ефективність та виконуваність мають значення в найближчий період після їхнього видання, тому що саме вони представляють оперативність реакції органів та посадових осіб на зміни в управлінській ситуації.

Зміна ситуації може викликати видання нових розпорядчих документів з новими приписами щодо тих самих питань. Цим вони відрізняються від правових норм і являють собою директиви про те, як найбільш ефективно ці норми виконувати.

Отже основна функція розпорядчих документів -регулювати діяльність органу управління задля виконання поставлених перед ним завдань, одержання максимального ефекту від своєї діяльності та діяльності організації загалом.

Розпорядчі документи виконують регулятивну функцію, спрямовану від суб'єкта управління до об'єкта управління, тобто у даному випадку від міського голови до голів постійних комісій ради з метою організації в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», роботи відповідної ради.

Відповідно до визначення наданого у п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Із системного аналізу наведеної норми вбачається, що такий правовий акт породжує права та обов'язки тільки того суб'єкта, якому його адресовано.

З огляду на наведене суд висновує про відсутність у позивача прав і обов'язків, у зв'язку із вчиненням відповідачем оскаржуваних дій та прийняттям оскаржуваних доручень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 28.02.2017 та Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 (справа № 804/16525/15).

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ч.1 ст.5 КАС України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб'єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. То ж, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

Аналогічна позиція підтверджується, зокрема, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, зі змісту яких випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Так, на переконання суду, оскаржувані дії відповідача не порушують ніяким чином не впливають на права чи інтереси позивача.

Як зазначив Верховний Суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі №6-9743сво08, право, яке захищає суд, повинно існувати на день ухвалення судового рішення.

Право на судовий захист, гарантоване Конституцією України, закріплене статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Крім того, Верховний Суд України, аналізуючи положення статті 6, а також частини другої статті 171 КАС України (у попередній редакції), зазначив, що суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть. Зі змісту регулювання, яке міститься у КАС, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. Правові акти індивідуальної дії породжують права і обов'язки тільки у тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.

У зав'язку з цим Верховний Суд України у постановах від 15 липня 2014 року(справа №21-273а14) та від 24 лютого 2015 року (справа№21-34а15) дійшов висновку, що відсутність у будь-кого прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним правовим актом індивідуальної дії не породжує і права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом, оскільки не стосуються його безпосередньо.

Таким чином, право на захист виникає за умови доведення позивачем факту застосування до нього норм оскаржуваного рішення, або того, що він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано це рішення, при цьому, законність оскаржуваного рішення може бути перевірена лише після встановлення у позивача права на його оскарження.

Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в пункті 21 постанови Пленуму від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ».

Щодо посилання позивача в обґрунтування позову, що оскаржувані дії відповідача спричинили подальше порушення Ватутінською міською радою положень Регламенту роботи в частині недотримання процедури порядку підготовки та розгляду окремих проектів рішень, суд зазначає, що позивачем не наведено належних та достатніх підстав вважати, що такі дії відповідача порушують права, свободи або законні інтереси позивача.

Суд бере до уваги, що рішення, проекти яких, як вказує позивач, розглянуті з порушенням процедури порядку їх підготовки та розгляду не спрямовані на встановлення, зміну або припинення прав, обов'язків або свобод позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність обставин, які б вказували на порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття оспорюваних доручень, а тому позов є необґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач діяв правомірно, в межах наданих повноважень та на їх виконання, що він і довів суду як суб'єкт владних повноважень.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст.90 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати позивачеві не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 14, 77, 90, 139, 242-246, 255, 271, 272, 287, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до міського голови м. Ватутіне Лисюка Олександра Борисовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Ватутінська міська рада про визнання дій неправомірними та скасування доручень - відмовити повністю.

Витрати зі сплати судового збору покласти на ОСОБА_1.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.01.2018.

Суддя С.О. Кульчицький