Рішення № 79307819, 21.01.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2019 р. справа № 0940/2203/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.05.2018 за №0027203-0000-0921, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1.) 19.11.2018 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ДФС в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.05.2018 за №0027203-0000-0921.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області допущено порушення вимог підпункту "ж" пункту 266.2.2. статті 266 Податкового кодексу України, шляхом винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 17 912 грн. Позивач вважає, що оскільки він є власником нежитлової будівлі - стайні, яка призначена тільки для використання її у сільськогосподарській діяльності, то така будівля не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Враховуючи наведене, на переконання позивача, податкове повідомлення-рішення від 22.05.2018 за №0027203-0000-0921 є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.1-3).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 12.12.2018 (а.с.25-29). У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, та вказав, що ОСОБА_1 не являється сільськогосподарським товаровиробником, оскільки його діяльність не спрямована на виробництво сільськогосподарської продукції, переробку власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацію. Окрім цього, у відповідача відсутні будь-які документи, що підтверджували б можливий статус ОСОБА_1 як сільськогосподарського виробника та згідно із базами даних, наявних у органах ДФС, позивач не зареєстрований як платник податків. Таким чином, на переконання відповідача, у відповідності до статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", якою визначено поняття виробника сільськогосподарської продукції, позивач не є таким виробником.

Водночас, відповідач вважає, що фізична особа - власник об'єктів нежитлової нерухомості, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може належати до сільськогосподарських товаровиробників у розумінні норм Податкового кодексу України. А тому, положення пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не застосовуються до об'єкту нерухомості, який перебуває у власності позивача. Відтак, відповідач вказав на правомірність та обґрунтованість прийняття ГУ ДФС в Івано-Франківській області оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Судом, розглянувши матеріали адміністративної справи, відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, встановлено такі обставини.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.03.2009, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.03.2009 №22123628 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта станом на 10.12.2018, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нерухоме майно - нежитлова будівля загальною площею 1475,8 м2, яка знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11, 12, 44-47).

ГУ ДФС в Івано-Франківській області здійснено нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та 22.05.2018 винесено податкове повідомлення-рішення №0027203-0000-0921, яким визначено суму податкового зобов'язання за вказаний період в розмірі 17 912 гривень (а.с.20).

Позивач, не погоджуючись із таким рішенням відповідача звернувся до суду з метою захисту своїх прав.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи та вирішуючи даний адміністративний спір, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховує приписи Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (надалі, також - ПК України), Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період з 2001-2004 років" від 18.01.2001 №2238-ІІІ, Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 №575-VІ, а також інших Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 (надалі, також - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, що передбачено підпунктом 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1. та 266.3.2. пункту 266.3 цієї ж статті, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно із підпунктом 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий звітний період дорівнює календарному року.

Підпунктом 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Абзацом 7 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України встановлено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно зі змістом підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до підпункту 266.9.1. пункту 266.9 статті 266 Кодексу, податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, що передбачено підпунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Кодексу.

Як уже зазначалось судом, Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, податковим повідомленням-рішенням від 22.05.2018 за №0027203-0000-0921 визначило позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 17 912 грн.

Зі змісту позовної заяви слідує, що спірним питанням у межах даних правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, яке належить позивачу, об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до вимог підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Підпунктом 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено які саме об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки не є об'єктом оподаткування.

Виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми Податкового кодексу України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2. буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду у справі №806/2676/17 (провадження К/9901/28719/18) від 15.05.2018, №806/2461/17 (провадження №К/9901/27759/18) від 15.05.2018 і №823/1702/16 (провадження №К/9901/40145/18) від 02.10.2018.

Пункт "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об'єктами оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність таких умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа наділена статусом сільськогосподарського товаровиробника.

У Податковому кодексі України поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235. пункту 14.1 статті 14, відповідно до змісту якого, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, вказаною нормою передбачено, що визначення сільськогосподарський товаровиробник застосовується виключно для цілей глави 1 розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність".

Наведене свідчить про те, що до спірних правовідносин стосовно сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 №575-VІ, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Згідно зі змістом статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період з 2001-2004 років" від 18.01.2001 №2238-ІІІ (надалі, також - Закон №2238-ІІІ), сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Таким чином, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно-виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшого використання чи реалізації.

У вищенаведеній статті 1 Закону №2238-ІІІ міститься визначення сільськогосподарського товаровиробника, яким є фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Таким чином, наведене визначення є результатом поєднання процесів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.

Слід також зазначити, що товарність сільськогосподарського виробництва прямо пов'язується з виробництвом продукції як товару, тобто кінцевою метою такої діяльності є відчуження сільськогосподарської продукції власного виробництва. У цьому й полягає основна відмінність між сільськогосподарськими виробником і товаровиробником. При цьому кожен сільськогосподарський товаровиробник є одночасно й виробником продукції сільського господарства. І навпаки, сільськогосподарський виробник не завжди є товаровиробником.

Абзацом 8 статті 1 Закону №2238-ІІІ визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - продукція, яка виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг.

При цьому, відповідно до положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.

Враховуючи наведене, на переконання суду, для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.

Судом уже зазначалось, що позивачу на праві приватної власності належить нерухоме майно - нежитлова будівля (стайня) загальною площею 1475,8 м2, яка знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Водночас, відповідно до пункту 6 резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження від 22.11.2018, судом зобов'язано позивача надати належним чином засвідчені та оформлені документи, що підтверджують статус ОСОБА_1 як сільськогосподарського товаровиробника (підприємницька діяльність, заснування, участь в діяльності фермерських господарств, сільськогосподарських підприємств, особистих селянських господарств тощо (а.с.2).

Однак, незважаючи на зобов'язання суду, позивачем не надано жодних доказів, на підтвердження статусу сільськогосподарського товаровиробника, що свідчило б про наявність підстав для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.

Окрім того, як встановлено судом, відповідно до відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не є сільськогосподарським товаровиробником, а сама лише наявність у власності позивача будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, не є підставою для застосування до спірних відносин пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.

Таким чином, проаналізувавши встановлені судом обставини та наведені норми чинного законодавства, а також те, що належне позивачу нерухоме майно є об'єктом оподаткування, і податок на нерухоме майно з нього повинно нараховуватися, суд дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_1 в розмірі 17 912 гривень, згідно із податковим повідомленням-рішенням №0027203-0000-0921 від 22.05.2018.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0027203-0000-0921 від 22.05.2018, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

Враховуючи наведене, на підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1;

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, адреса: вул. Незалежності, буд. 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 39394463.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.