Рішення № 79295672, 21.01.2019, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

справа № 520/9680/17

провадження № 2/520/2052/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2019 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у одноособовому складі:

суддя Літвінова І.А. (головуючий),

учасники судового процесу:

секретар – Молодов В.С.,

представник позивача – ОСОБА_1 (на підставі довіреності),

представник відповідача – адвокат ОСОБА_2

розглянув цивільну справу № 520/9680/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5, Одеська міська рада, Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Одеська міська рада, Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування площею 32 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Гвардейська, 8А та вул. Гвардейська, 8Б, м. Одеса, шляхом зобов’язання ОСОБА_4 не перешкоджати ОСОБА_3 безстроково вільно проходити до земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Гвардейська, 8А, м. Одеса; перенести паркан, знести побудовану некапітальну будівлю (сарай), ОСОБА_4 між земельними ділянками, розташованими за адресою: вул. Гвардейська, 8А та вул. Гвардейська, 8Б, міста Одеса, повернути в початкове місце розташування згідно акту встановлення і згоди границь земельних ділянок в натурі.

Позовна заява мотивована тим, що 16.02.2017 року ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на земельну ділянку і домоволодіння за адресою: вул. Гвардійська, 8А, м. Одеса, яке він отримав в спадщину. ОСОБА_5 діє за довіреністю власника ОСОБА_4 і проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та є сусідом ОСОБА_3. Між ділянками 8А та 8Б є земля загального користування. За декілька місяців до звернення до суду, ОСОБА_5 самовільно переставив огорожу тим самим зайняв землю загального користування, яка знаходиться в комунальній власності міста ОСОБА_6 та побудував сарай на землі загального користування. Крім того, відповідач не дає змогу ОСОБА_3 пройти на його земельну ділянку по землі загального користування, а також не дає змогу проводити необхідні роботи по ремонту огорожі та інших ремонтних робіт.

Провадження у цивільній справі № 520/9680/17 відкрито 18.08.2017 року та після самовідводу головуючого Васильків О.А. справу перерозподілено на суддю Київського районного суду м. Одеси Літвінову І.А., ухвалою якої від 14.05.2018 року розгляд справи призначено провести в порядку загального позовного провадження.

У пункті 9 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

02.07.2018 року, при підготовчому провадженні, позивач надав уточнену позовну заяву та посилаючись на те, що до теперішнього часу сторонами не оформлено право власності на спірну земельну ділянку площею 32 кв.м., яка відповідно до рішення від 02.12.1998 року за № 1050 Одеської міської ради передана у загальну спільну власність гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_7 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд уточнив позовні вимоги зазначивши, що спірна земельна ділянка площею 32 кв.м. є ділянкою не загального користування, а являється загальною спільною власністю сторін. В іншій частині позовні вимоги зміненими не були.

07.08.2018 року у остаточно уточненій позовній заяві позивач підтвердив, що на спірну земельну ділянку площею 32 кв.м. по вул. Гвардійська, 8 державний акт не видавався та остаточно уточнені позовні вимоги виклав у наступній редакції: усунути перешкоди ОСОБА_3 в користуванні земельною ділянкою площею 32 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Гвардейська, 8А та вул. Гвардейська, 8Б, м. Одеса, та надана для обслуговування житлових будинків та господарських споруд; зобов’язати ОСОБА_4 здійснити за власний рахунок демонтаж самовільно побудованих будівель – паркану, хвіртки, некапітальної будівлі (сараю), що розташовані на земельній ділянці площею 32 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Гвардейська, 8А та вул. Гвардейська, 8Б, м. Одеса.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, після смерті своєї матері ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла 04 липня 2011 року, одержав спадщину, яка складається з земельної ділянки площею 0,0308 га, кадастровий номер 5110136900:13:011:0023, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Гвардейська, земельна ділянка № 8 та яка належала спадкодавцеві на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 051205, виданого Одеською міською радою на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 1050 від 02.12.1998 року, зареєстрованого 14.09.1999 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2615. Категорія, до якої належить земельна ділянка, - землі житлової та громадської забудови. Цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд (присадибна ділянка). Склад земельних угідь: всього – 0,0308 га, з них: під господарськими будівлями і дворами – 0,0144 га, багаторічні насадження – 0,0164 га. Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5104043662017, виданим державним кадастровим реєстратором Управління Держгеокадастру у місті Одесі Одеської області ОСОБА_8 13.02.2017 року, щодо земельної ділянки обмеження у її використанні незареєстровані. Свідоцтво про право ОСОБА_3 на спадщину за заповітом посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 16.02.2017 року та зареєстровано в реєстрі за № 330 (а.с. 6).

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку проведена 16.02.2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33895287 від 16.02.2017. Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер: 80555814 від 16.02.2017) підтверджено, що ОСОБА_3 є власником 1/1 частки земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Гвардійська, земельна ділянка № 8.

Отже, дослідженими вище доказами підтверджено, що ОСОБА_3 з 16.02.2017 року є власником земельної ділянки площею 0,0308 га, кадастровий номер 5110136900:13:011:0023, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Гвардійська, 8.

Згідно із кадастровим планом земельної ділянки станом на 13.02.2017 р. ця земельна ділянка межує з землями: ОСОБА_9 (від літ. Г до літ. Д), ОСОБА_10 (від літ. Д до літ. А), ОСОБА_5 (від літ. В до літ. Г), міста ОСОБА_10 – вул. Гвардійська (від літ. А до літ. Б), та від літ. Б до літ. В – землі міста ОСОБА_10 (прохід).

Актом огляду земельної ділянки від 17.07.2017 року, складеного представниками Відділу самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотримання вимог земельного законодавства (далі – Відділу) за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 щодо порядку користування землею загального користування також підтверджено, що скаржник звернувся з приводу користування земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, вул. Гвардійська, 8. За результатами візуального огляду земельної ділянки представниками Відділу встановлено, що земельна ділянка загального користування орієнтованою площею 32 кв.м. фактично використовується ОСОБА_4

Суд зі свого боку, на підставі ухвали від 28.11.2018, провів огляд речових доказів, які неможливо доставити до суду, за місцем їх знаходження, та у виїзному судовому засіданні 22.12.2018 року у присутності представників сторін та особисто позивача та третьої особи ОСОБА_5 встановив, що на час огляду прохід (від літ. Б до літ. В – землі м. Одеси, з яким відповідно до кадастрового плану земельної ділянки межує земельна ділянка позивача), не є загальнодоступним, оскільки доступ до нього з вулиці Гвардійській закритий воротами.

Утім, Одеська міська рада (до повноважень якої статтею 12 Земельного кодексу України віднесені здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства, вирішення земельних спорів (п. «є», п. «й»), і яка є третьою особою за позовом ОСОБА_3В.) право ОСОБА_5 у користуванні проходом не оспорювала та з позовом про усунення перешкод не зверталась.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Зі свого боку позивач ОСОБА_3, якій є власником земельної ділянки по вулиці Гвардійській, 8, пред’явив позов з приводу земельних ділянок під номерами «8А» та «8Б», яких по вулиці Гвардійській в місті Одесі не присвоювалось.

Принцип диспозитивності, визначений частиною першою статті 13 ЦПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо позовних вимог позивача в частині класифікації об’єктів будівництва, встановлення їх капітальності, суб’єкта зобов’язання та можливого виконання рішення суду суд зазначає наступне.

Позивач просить зобов’язати ОСОБА_4 здійснити за власний рахунок демонтаж самовільно побудованих будівель – паркану, хвіртки, некапітальної будівлі (сараю),

Відповідно до Державного класифікатору будівель та споруд України (ДК 018-2000), затвердженого і введеного в дію Наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. № 507, будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти тощо.

Отже будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням та зазвичай будівлями називають будови, пристосовані для роботи, навчання та проживання людей, а спорудами – ті об’єкти, які виконують технічну функцію. На відміну від споруди, будівля завжди володіє відокремленими приміщеннями та архітектурної завершеністю.

Зважаючи на наведене, позивач помилково відніс паркан та хвіртку до будівель.

Щодо визначення позивачем сараю некапітальною будівлею, то суд зазначає, що капітальність є комплексною характеристикою, що містить показники довговічності будівель, вогнестійкості та рівня вимог, тобто це сукупність основних властивостей, притаманних будівлям в цілому, що відбиває їхню національно-господарську і містобудівну значимість. Її визначають перш за все видом будівельних матеріалів основних конструкцій, їх властивостями та прив’язкою до землі через фундаментну підставу.

Для визначення таких характеристик необхідні спеціальні знання, яких суд не має.

Без проведення спеціального дослідження (судової експертизи), яке здійснюється з використанням наукових методів та методик суд не може визначити клас капітальності будівлі, встановити прив’язку до місцевості паркану, хвіртки та будівлі сараю, як об’єктів, які підлягають демонтажу чи знесенню. Встановити основні осі та лінії, межи будівель і споруд, визначити їх положення шляхом вимірювання спеціальними приладами, які допомагають встановити відстані до видимих об'єктів, від одного орієнтиру до іншого, встановити положення окремих точок, геометричних параметрів об'єкта, тощо.

Позивач просить зобов’язати ОСОБА_4 здійснити демонтаж будівель за її власний рахунок.

У виїзному судовому засіданні третя особа ОСОБА_5 пояснив суду, що ОСОБА_4 є його матір’ю та постійно проживає в місті Дубно. Він, як син ОСОБА_4 постійно проживає в її будинку, яким користується, як і земельною ділянкою по вул. Гвардійська, 8 в м. Одесі на підставі довіреності. ОСОБА_5 підтвердив, що будівлю сараю зводив особисто, за власний рахунок та з належних йому будівельних матеріалів. І згоден, в разі виявлення порушення права позивача, знести чи перенести побудовані ним об’єкти.

Встановлені обставини вказують, що за вимогами позивача ОСОБА_3 поряд із ОСОБА_4, як власником будинку та суміжної земельної ділянки повинен відповідати й ОСОБА_5, який користується будинком та земельною ділянкою ОСОБА_4 на правовій підставі, та із безпосередніми діями якого позивач пов’язує виниклі перешкоди у користуванні майном.

19.04.2017 р., вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглядаючи справу № 6-129цс17, виходила з того, що захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України. Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням володіння.

Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосуванням наслідків, в тому числі і шляхом звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Також, у постанові ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30.03.2012, роз’яснено, що позов може бути пред'явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов'язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.

Всі вище перелічені обставини у їх сукупності не дають суду змогу здійснити ефективний захист права ОСОБА_3, незважаючи на те, що суд встановив, що позивач дійсно обмежений вільно та безперешкодно здійснювати обслуговування свого будинку, оскільки обмежений у доступі до однієї з його стін, у зв’язку із зведенням будівлі сараю третьою особою ОСОБА_5 з одного боку, наявністю паркану із хвірткою з другого боку та закриттям воротами проходу з вулиці Гвардійська на земельну ділянку під № 8 по цій же вулиці. Точну площу земельної ділянки позивача, яка підпала під забудову, та прив’язку до місцевості і об’єктів суд визначити не може без висновку спеціаліста.

У судовому засіданні 22.12.2018 року, у якому були присутні представники обох сторін, представник відповідача також просила відмовити у позові, в тому числі і у зв’язку із відсутністю висновку експерта.

Утім, позивач розпорядився своїми правами на власний розсуд, хоча з 17.08.2017 року (дати подачі позовної заяви до суду) й до 22.12.2018 року (дата закінчення підготовчого провадження), тобто на протязі більш ніж одного року та чотирьох місяців не був обмежений у доведені обставин та наданні доказів суду, та на уточнення позовних вимог, за якими суд міг би постановити рішення та видати виконавчий документ із зрозумілим для виконавців змістом.

Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Збирання доказів у справі не є обов’язком суду. Принцип диспозитивності не дозволяє суду вийти за межі заявлених позивачем вимог.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 32 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Гвардейська, 8А та вул. Гвардейська, 8Б, м. Одеса, та надана для обслуговування житлових будинків та господарських споруд; зобов’язати ОСОБА_4 здійснити за власний рахунок демонтаж самовільно побудованих будівель – паркану, хвіртки, некапітальної будівлі (сараю), що розташовані на земельній ділянці площею 32 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Гвардейська, 8А та вул. Гвардейська, 8Б, м. Одеса.

Інші доводи, викладені у позовній заяві та відзивах відповідача, і інші докази, додані до них, на висновок суду не впливають та не спростовують його.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1; адреса з позовної заяви: м. Одеса, вул. Гвардійська, 8 А, п/і 65049) до ОСОБА_4 (адреса з позовної заяви: м. Одеса, вул. Гвардейська, 8 Б, п/і 65049), третя особа – ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2; адреса з позовної заяви: п/і 65049, м. Одеса, вул. Гвардійська, буд. № 8Б), Одеська міська рада (код ЄДРПОУ 26597691, м. Одеса, площа Думська, 1), Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, п/і 65039) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Днем складення повного рішення є 21 січня 2019 року.

Суддя

ОСОБА_11