Рішення № 79288121, 09.01.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 28/83/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2019 Справа № 908/1654/18

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни при секретарі Рикун А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні справу

за позовом фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни (АДРЕСА_1)

до відповідача: Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 9-А)

про стягнення грошових коштів

Представники сторін:

від позивача: Рогова І.Т., ордер ЗП №080581 від 09.10.2018; Гришко І.І., ордер ЗП №73621 від 05.04.2018;

від відповідача: Висоцька Л.С., довіреність №10/10 від 02.01.2018; Варфоломєєва О.Є., довіреність №8592 від 10.04.2018;

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Гургура Галина Валентинівна звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Олександрівського ВДВС міста Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області про стягнення 638 236, 88 грн., які складаються з: 419 888,98 грн. основного боргу, 178 268,20 грн. інфляційних втрат, 40 079,70 грн. 3% річних.

Підставою для звернення з позовом до суду позивачем зазначено неналежне виконання зобов'язань за договором зберігання №1/12 від 03.03.2012, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 419 888,98 грн. З урахуванням наявності порушення грошового зобов'язання, позивач, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував до стягнення 3% річних та інфляційні втрати за період з 03.03.2012 по 03.05.2018.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2018 позовну заяву передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.08.2018 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі номер провадження 28/83/18. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09.10.2018.

Відповідач надав 05.08.2018 відзив на позов, відповідно до якого просить суд у позові відмовити. Посилається на те, що жодного доказу існування діючого договору зберігання позивач не надав, у відповідача такі докази відсутні. Вказує, що виконавче провадження №31274794, в межах якого було укладено договір зберігання №1/2 від 03.03.2012, було завершено в 2012 році, передано до архіву та в подальшому знищено. Зазначає, що майно за цим виконавчим провадженням було передано на реалізацію торгівельній організації згідно з договором №05/132/12/А і відповідно до акту передачі майна до цього договору з 13.06.2012 зобов'язання зі зберігання майна перейшли до торгівельної організації. Крім того, зауважує, що акти виконаних робіт за договором зберігання №1/2 від 03.03.2012 відповідачем не підписувались, а тому не є підставою для оплати. Вказує, що в 2015 році правовідносини між позивачем та відповідачем щодо зберігання майна боржника не оформлювались будь-яким договором, а обов'язки зберігача були покладені на позивача постановою державного виконавця від 29.01.2015 в іншому виконавчому провадженні №44836786.

В судовому засіданні 09.10.2018 оголошено перерву до 07.11.2018.

Ухвалою від 07.11.2018 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання, судове засідання призначено 05.12.2018.

В судовому засіданні 05.12.2018 позивач подав уточнену позовну заяву, відповідно до якої навів додаткове обґрунтування позовних вимог, змінив період нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Суд не прийняв дану заяву до розгляду, оскільки ГПК України не передбачено подання уточнених позовних заяв, а тільки заяв про відмову від позовних вимог повністю або в частині, збільшення, зменшення позовних вимог, зміну предмету або підстав позову (п. п. 1, 2 ч. 2, ч. 3 ст. 46 ГПК України). Крім того, заява про зміну позовних вимог подається в тому ж порядку, що й позовна заява. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 46 ГПК України позивач зобов'язаний надати докази надсилання відповідачу такої заяви та доданих до неї документів. У разі неподання таких доказів суд не приймає її до розгляду. Доказами відправлення позовної заяви в розумінні ч. 1 ст. 172 ГПК України є лист з описом вкладення. Подана позивачам заява вищезазначеним вимогам ГПК України не відповідає, тому суд не прийняв дану заяву як заяву про зміну позовних вимог, а враховує її тільки як додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 05.12.2018 оголошено перерву до 10.12.2018.

Ухвалою від 10.12.2018 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 09.01.2019.

В судовому засіданні 09.01.2019 були присутні представники обох сторін, здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами - програмно-апаратним комплексом «Оберіг».

Представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві на позов. Також усно заявили про сплив позовної давності до заявлених вимог.

По закінченні судового засідання 09.01.2019 судом прийнято рішення, вступну та резолютивну частину якого проголошено сторонам.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

03.03.2012 Жовтневим відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (надалі - Відділ, поклажодавець, відповідач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Гургурою Галиною Валентинівною (надалі - зберігач, позивач у справі) укладено договір зберігання №1/12 (надалі - договір), за умовами якого зберігач зобов'язується зберігати річ (рухоме майно):

1) папірорізувальна машина - Адаст MS115-1 - 2006 р.в.;

2) комп'ютер - APPLE - 2007 р.в.;

3) папірорізувальна ротаційна машина - 2LR2120 - 2006 р.в.;

4) монтажний стіл - LUTH GRAFISK A.G. - 2006 р.в.;

5) офсетна машина - ROLAND PRACTICA-00 AG - 2006 р.в.;

6) друкувальна машина - MAN ROLAND 202 ТОВ - 2006 р.в.;

7) прес друкувально-позолотний - БПП-75 - 2006 р.в.;

8) прес сапожний - ПКП-16 - 2006 р.в.;

9) брошурувальник - RENZ SRW - 2007 р.в.;

10) брошурувальник - RENZ SRW - 2007 р.в.;

11) ламінатор - RNH 380 - 2007 р.в.;

12) проявочний процесор - HOWSON ALGRAPHY - 2006 р.в.;

13) рама копіювальна - ФК-66 - 2006 р.в.;

14) свердлильний станок - 2М112 - 2006 р.в. (далі - майно), що належить ПП «ПКП ЛІГА СМХ», яке передане їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути його поклажодавцеві у схоронності.

Місцезнаходження майна - вул. Вишнева, буд. 42, м. Запоріжжя.

Позивач є власником нежилого приміщення, ІІ літ. Б-3, що розташоване по вул. Вишнева, буд. 42, м. Запоріжжя, згідно свідоцтва про право власності від 07.02.2012 реєстровий №318 та витягу про державну реєстрацію прав від 08.02.2012 №33106248.

У п. 1.2 договору зазначено, що повний перелік майна, його кількість, засвідчені в акті опису та арешту майна. Оцінка майна засвідчуються згідно висновку експерта оцінювача, суб'єкта оціночної діяльності, що видається після передачі товарів на зберігання.

Згідно з п. 2.2.1 договору поклажодавець передає майно зберігачу за попередньо складеним актом опису та арешту майна серії №31274794 від 03.03.2012.

Зберігач, у свою чергу, згідно з п. 2.1.2 договору підписує на підтвердження приймання майна попередньо складений Відділом акт опису та арешту майна серії №31274794 від 03.03.2012.

Як свідчать матеріали справи, у виконавчому провадженні №31274794 з виконання виконавчого напису №2375, виданого приватним нотаріусом 17.11.2009 про звернення стягнення на рухоме майно, що належить ПП «ПКП ЛІГА СМХ» на користь ПАТ «УкрСиббанк» в межах суми 529 969,00 грн., державним виконавцем 03.03.2012 був складений акт опису та арешту майна, відповідно до якого описано та накладено арешт на майно, перелік якого відповідає зазначеному в п.1.1. договору зберігання №1/12 від 03.03.2012 переліку, та передано на зберігання позивачу під розписку. Тобто 03.03.2012 відбулась фактична передача майна на зберігання позивачу.

За умовами п. 2.1.6 договору зберігач зобов'язаний зберігати майно в окремому приміщенні (складі) в умовах, які не допускають змішування його з іншими однорідними речами, що знаходяться в тому ж приміщенні. Також у п. 1.3 договору закріплено, що право власності на майно до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути передане ним третім особам.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що виконання зберігачем своїх зобов'язань за договором оформляється актом виконаних робіт по зберіганню майна, який підписується сторонами.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору оплата послуг за даним договором здійснюється поклажодавцем згідно акту виконаних робіт по зберіганню майна та виставленого рахунку за узгодженою сторонами цього договору сумою винагороди, а саме: 2% від вартості майна за один місяць зберігання. Оплата послуг зберігача здійснюється після підписання акту виконаних робіт по зберіганню майна протягом 3-х днів.

В п. 3.3 договору зазначено, що порядок встановлення оплати за цим договором ґрунтується на вимогах п. 5.8.6 Інструкції з проведення виконавчих дій та ч. 3 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Стаття 58 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент укладання сторонами договору зберігання, визначала порядок визначення вартості та оцінки майна боржника.

Пунктом 5.8.6 Інструкції з проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за № 865/4158, в редакції, яка діла на момент укладення сторонами договору зберігання, було передбачено, що розмір винагороди зберігачу встановлюється державним виконавцем за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків вартості переданого на зберігання майна за 1 місяць.

Додатковою угодою від 05.04.2012 до договору сторони визначили, що згідно звіту, складеного суб'єктом оціночної діяльності, вартість майна, зазначеного в п. 1.1 договору, становить 320308,33 грн. Також передбачено, що оплата послуг згідно п. 3.1 договору, здійснюється поклажодавцем згідно акту виконаних робіт по зберіганню майна та виставленого рахунку за узгодженою сторонами цього договору сумою винагороди, а саме: 2% від вартості майна за один місяць зберігання - 6406,17 грн.

У пунктах 7.1 - 7.3 договору визначено, що цей договір дійсний до моменту підписання акту приймання-передавання арештованого майна, згідно договору про надання послуг з організації і проведення аукціону з реалізації арештованого майна з торгівельною організацією або до підписання акту приймання-передавання арештованого майна з його власником.

13.06.2012 Жовтневим відділом державної виконавчої служби Запорізького МУЮ та Спеціалізованою організацією ПП «СП Юстиція» було укладено договір №05/132/12/А з надання послуг по організації і проведення аукціону з реалізації арештованого рухомого майна.

За цим договором на аукціон передається рухоме майно згідно з актом опису і арешту від 03.03.2012 серії ВП31274794, згідно якого майно прийнято на зберігання Гургурою Г.В. Початкова вартість майна 320 308,33 грн.

Також за умовами п. 2.4.11 цього договору ПП «СП Юстиція» зобов'язалось забезпечувати безоплатне зберігання майна, переданого на реалізацію; забезпечувати безоплатне перевезення арештованого майна до місця продажу та належне зберігання в місцях продажу; забезпечувати безоплатне зберігання майна у разі зняття його з продажу до моменту повернення його Відділу.

Відповідно до акту №05/132/12А передачі арештованого майна від 13.06.2012 державний виконавець передав ПП «СП Юстиція» обладнання вартістю 320 308, 33 грн.

Суду не надано акт передачі майна від позивача відповідачу або від позивача до ПП «СП Юстиція». Позивач вказує, що таких актів не складалось, у відповідача такі докази відсутні.

Матеріали виконавчого провадження №31274794 були знищені відповідачем у зв'язку з закінченням термінів їх зберігання, що підтверджується розпорядженням в.о. начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 12.01.2016 №3 «Про створення комісії для проведення знищення виконавчих проваджень у Жовтневому відділі державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції» та актом про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 26.02.2016.

Відповідно до витягу з електронного реєстру ВП-спецпідрозділ від 07.12.2018 виконавче провадження №31274794 було завершено 22.10.2012 у зв'язку з поверненням виконавчого документу стягувачеві на підставі п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення). У витягу також значиться інформація про те, що виконавче провадження було відкрито 17.02.2012, а 03.03.2012 державним виконавцем складено акт опису та арешту майна боржника. Державним виконавцем 03.05.2012 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. Інформація про скасування арешту та повернення майна боржнику відсутня.

26.09.2014 відділом державної виконавчої служби Жовтневого району Запорізького міського управління юстиції було відкрито інше виконавче провадження №ВП44836786 з виконання виконавчого напису №2375, виданого приватним нотаріусом 17.11.2009 про звернення стягнення на рухоме майно, що належить ПП «ПКП ЛІГА СМХ» на користь ПАТ «УкрСиббанк», що вбачається зі змісту акту державного виконавця від 10.05.2018 у виконавчому провадженні №ВП44836786.

28.01.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Жовтневого району Запорізького міського управління юстиції складено акт опису та арешту майна у виконавчому провадженні №ВП44836786, згідно якого державний виконавець передав ОСОБА_7 описане майно по вул. Вишнева, 42 в м. Запоріжжя:

1) папірорізувальна машина - Адаст MS115-1;

2) папірорізувальна ротаційна машина - 2LR2120;

3) монтажний стіл - LUTH GRAFISK A.G.;

4) монтажний стіл - LUTH GRAFISK A.G.;

5) офсетна машина - ROLAND PRACTICA-00 AG;

6) друкувальна машина - MAN ROLAND 202 ТОВ;

7) прес друкувально-позолотний - БПП-75;

8) прес сапожний - ПКП-16;

9) ламінатор - RNH 380;

10) проявочний процесор - HOWSON ALGRAPHY - 2006 р.в.;

11) рама копіювальна - ФК-66;

12) свердлильний станок - 2М112.

29.01.2015 державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції винесено постанову про зміну відповідального зберігача зі ОСОБА_7 на Гургуру Г.В. Постанову мотивовано тим, що відповідальний зберігач ОСОБА_7 фактично не має змоги виконувати обов'язки відповідального зберігача, оскільки приміщення, в якому знаходиться описане та арештоване майно, належить третій особі і відповідальний зберігач позбавлений можливості безперешкодно потрапляти у приміщення в будь-який час. У зв'язку з цим обов'язки зі зберігання описаного та арештованого майна покладені на Гургуру Г.В.

Вказана постанова про зміну відповідального зберігача надіслана на адресу ФОП Гургури Г.В. супровідним листом вих. №877/6 від 29.01.2015.

Як свідчать матеріали справи, 10.08.2015 на адресу позивача надійшло звернення ТОВ «Колор-Принт» вих. №1/8 від 06.08.2015, в якому повідомляється, що 06.07.2015 за результатами електронних торгів дане підприємство набуло право власності на арештоване майно - офсет-листову машину - ROLAND PRACTICA-00 AG, яка перебуває у позивача як у тимчасового зберігача. У зв'язку з цим товариство вимагало передати йому це майно.

27.08.2015 державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та ФОП Гургурою Г.В., які разом іменуються в акті як «сторони», складено акт про те, що станом на 27.08.2015 сторони перевірили та підтверджують наявність і комплектність у місці зберігання за адресою: м. Запоріжжя, вул. Вишнева, буд. 42 наступного майна, переданого зберігачу на зберігання:

1) офсет-листова машина - ROLAND PRACTICA-00 AG;

2) рама копіювальна - ФК-66 - 2006 р.в.;

3) монтажний стіл - LUTH GRAFISK A.G. - 2006 р.в.;

4) проявочний процесор - HOWSON ALGRAPHY - 2006 р.в.;

5) ламінатор - RNH 380 - 2006 р.в.;

6) прес сапожний - ПКП-16 2006 р.в.;

7) прес друкувально-позолотний - БПП-75 - 2006 р.в.;

8) монтажний стіл - LUTH GRAFISK A.G. - 2006 р.в.;

9) папірорізувальна ротаційна машина - 2LR2120.

Також державний виконавець підтвердив, що 14.08.2015 він самостійно, за відсутності та без згоди зберігача здійснив проникнення в місце зберігання за адресою: м. Запоріжжя, вул. Вишнева, буд. 42. Після проведення огляду місця зберігання та перевірки наявності майна поклажодавець не має претензій щодо наявності та комплектності майна, зазначеного в п. 1.

Позивач повідомив відповідача в листі від 08.10.2015 вих. №18, що як відповідальний зберігач передав на вимогу відповідача машину ROLAND PRACTICA-00 AG.

На підтвердження факту надання послуг зберігання позивачем були складені акти виконаних робіт (послуг) за період з 03.03.2012, квітень - червень 2012 року на суму 25211,40 грн. (акт від 09.07.2012), а також акти за період з липня 2012 року по січень 2018 року (67 місяців) на суму 6406,17 грн. кожний, які оформлені останнім днем відповідного місяця (67 х 6406,17 = 429213,39 грн.). Загалом сума всіх актів складає 454424,79 грн. Зазначені акти відповідачем не підписані.

Позивач не надав рахунків на оплату цих актів у зв'язку з їх відсутністю у позивача.

02.04.2015 позивач звернувся до відповідача з листом вих. №5, в якому повідомив про надсилання в липні 2012 року та в жовтні 2013 року на адресу відповідача рахунків, а також актів виконаних робіт для здійснення оплати за послуги зберігання майна відповідно до рахунку-фактури №000000095 від 09.07.2012 за період з 03.03.2012 по червень 2012 року на суму 25211,40 грн. та рахунку-фактури №В-00000175 від 30.09.2013 за період з 03.03.2012 по вересень 2013 року на суму 121303,93 грн. Зазначив про те, що оплата не була здійснена відповідачем. У зв'язку з відсутністю змоги зберігати майно надалі позивач просив закрити правовідносини сторін та підписати рахунок-фактуру і акт виконаних робіт №В-00000001 від 31.03.2015 на суму 236615,10 грн. В переліку додатків до цього листа зазначені рахунок-фактура та акт виконаних робіт №В-00000001 від 31.03.2015 на суму 236615,10 грн., а також копія договору зберігання №1/12 від 03.03.2012 з додатковою угодою до нього від 05.04.2012. На листі міститься відмітка відповідача про отримання.

Позивач не надав суду зазначених у вищевказаному листі рахунків-фактур №000000095 від 09.07.2012, №В-00000175 від 30.09.2013, №В-00000001 від 31.03.2015 та акту виконаних робіт №В-00000001 від 31.03.2015 у зв'язку з їх відсутністю у позивача.

13.05.2015 позивач звернувся до відповідача із вимогою про оплату виконаних робіт за період з 03.03.2012 по 01.06.2015 на суму 249427,44 грн. та підписання акту виконаних робіт. Позивач наполягав на припиненні дії договору з 01.06.2015, проте зазначив, що за умови оплати заборгованості по договору термін дії договору буде продовжено. На вимозі міститься відмітка про отримання відповідачем.

20.05.2015 сторони підписали двосторонні акти виконаних робіт по зберіганню описаного та арештованого майна за період з 29.01.2015 по 19.05.2015 на загальну суму 63987,08 грн. Відповідно до цих актів відповідачем підтверджено факт зберігання частини майна, переданого на зберігання (складались окремі акти на певну одинцю майна).

Платіжним дорученням №6985 від 19.08.2015 відповідачем було здійснено оплату на користь позивача в сумі 54167,60 грн., яка згідно виписки банку по рахунку позивача зарахована на рахунок 25.08.2015.

У відповідь на звернення позивача вих. №15 від 27.08.2014 відповідач листом зазначив, що коректним призначенням платежу від 19.08.2015 в сумі 54167,60 грн. просить вважати «оплата послуг зберігання згідно договору відповідального зберігання». Оскільки лист позивача стосувався оплати, здійсненої в 2015 році та зарахованої на рахунок позивача 25.08.2015, суд вважає, що вірною датою листа позивача слід вважати 27.08.2015.

15.12.2015 позивач надіслав відповідачу з описом вкладення рахунок-фактуру від 30.11.2016, а також акти виконаних робіт за період з жовтня 2013 по листопад 2016 року, що підтверджується фіскальним чеком №6900522679804 від 15.12.2016.

Відповідно до наказів Міністерства юстиції України від 01.03.2016 №569/5 «Про відділи державної виконавчої служби та відділи державної реєстрації актів цивільного стану», від 27.05.2016 №1523/5 «Про перейменування деяких відділів державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області» виведено Жовтневий відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області з підпорядкування головного територіального управління юстиції та перейменовано його на Олександрівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області.

В лютому 2018 року ФОП Гургура Г.В. звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача - Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя головного територіального управління юстиції у Запорізькій області м. Запоріжжя про розірвання договору зберігання № 1/12 від 03.03.2012.

Позовні вимоги ґрунтувались на тому, що 03.03.2012 між позивачем та відповідачем було укладено договір зберігання № 1/12. Станом на день подання позовної заяви, спірний договір не розірвано у встановленому законом порядку, строк дії договору не закінчився. На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором зберігання позивачем були складені акти виконаних робіт, які не підписані та не оплачені відповідачем, чим порушено права та інтереси позивача. На підставі цього ФОП Гургура Г.В. просила розірвати договір зберігання № 1/12 від 03.03.2012.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.03.2018 за даною позовною заявою було відкрито провадження у справі №908/289/18.

Оскільки у зв'язку із проведенням 08.05.2018 виконавчих дій було звільнено приміщення від майна, яке зберігається за договором зберігання, та фактично вказаний договір припинено із поверненням відповідного майна відповідачу, ФОП Гургура Г.В. подала заяву про залишення позову у справі №908/289/18 без розгляду.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.05.2018 позов у справі №908/289/18 залишено без розгляду.

Матеріалами справи підтверджується, що 08.05.2018 державним виконавцем Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області винесено постанову у виконавчому провадженні №ВП44836786 про призначення відповідальним зберігачем ФОП Мозгунової А.В. у зв'язку з необхідністю організації та проведення виконавчих дій, спрямованих на повернення боржнику нереалізованого з електронних торгів майна для організації вантажно-транспортних заходів.

10.05.2018 державним виконавцем Олександрівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, складено акт у виконавчому провадженні №ВП44836786, яким встановлено, що на виконанні у відділі ДВС перебуває виконавче провадження №ВП44836786, відкрите 26.09.2014. Під час виконання зазначеного провадження звернуто стягнення на майно боржника згідно переліку, зазначеного в резолютивній частині виконавчого напису №2375 від 17.11.2009. Відносно майна, що не було реалізовано з електронних торгів, згода стягувача залишити його в рахунок погашення боргу не надійшла. Згідно вимог законодавства із зазначеного майна знятий арешт і майно підлягає поверненню боржнику. З метою вирішення питання про повернення нереалізованого майна боржнику, виявлено майно:

1) рама копіювальна - ФК-66;

2) ламінатор - RNH 380;

3) монтажний стіл - LUTH GRAFISK A.G.;

4) папірорізувальна ротаційна машина - 2LR2120

5) прес друкувально-позолотний - БПП-75;

6) проявочний процесор - HOWSON ALGRAPHY 2006;

7) процесор для форм HOWSON ALGRAPHY 2007;

8) монтажний стіл - LUTH GRAFISK A.G.

Зазначене майно вилучено з приміщення №ІІ літ. Б3 будинку 42 по вул. Вишнева м.Запоріжжя, власником якого є Гургура Г.В., та передано ФОП Мозгуновій А.В. для здійснення організації транспортування до місця зберігання, що засвідчено підписами Гургури Г.В. та ФОП Мозгунової А.В. у цьому акті.

Оскільки відповідач не оплатив позивачу в повному обсязі вартість послуг зберігання за період з березня 2012 року по травень 2018 року, позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 419888,98 грн. основного боргу, 178268,20 грн. інфляційних втрат, 40079,70 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 57 Закону України від 21.04.1999 N 606-XIV «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент укладення договору зберігання №1/12 від 03.03.2012, було передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» у вказаній редакції передбачено, що майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу. У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім'ї, він одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої визначається угодою між зберігачем та державним виконавцем.

З викладеного вбачається, що майно передається на зберігання під розписку, а зберігання майна третіми особами є платним.

Майно, яке передано на зберігання за договором №1/12 від 03.03.2012, не підпадає під перелік майна, визначений в ч. 8 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», а тому застосовується звичайний порядок передачі майна на зберігання.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та виникли з договору зберігання №1/12 від 03.03.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

За приписами ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статі 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується перебування майна на зберіганні позивача в період з 03.03.2012 по 10.05.2018.

Доводи відповідача про те, що зберігання здійснювалось в межах виконавчого провадження 2012 року і припинилось у зв'язку з його завершенням суд відхиляє, оскільки позивач не є стороною виконавчого провадження, а правовідносини між сторонами виникли на підставі окремого господарського договору №1/12 від 03.03.2012.

За приписами ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Договором зберігання №1/12 від 03.03.2012 встановлено строк його дії до моменту повернення майна поклажодавцю (п. 7.1 договору) або до моменту підписання акту приймання-передавання арештованого майна згідно договору про надання послуг по організації і проведенню аукціону з реалізації арештованого майна з торгівельною організацією або до підписання акту приймання-передавання арештованого майна з його власником (п. 7.3 договору).

Обставини справи свідчать про те, що майно, яке було передано відповідачем на зберігання позивачу за договором зберігання №1/12 від 03.03.2012 відповідно до акту опису і арешту майна від 03.03.2012 серії ВП31274794, з фактичного володіння зберігача ніколи не вибувало до моменту складання державним виконавцем акту від 10.05.2018, за яким майно передано від позивача ФОП Мозгуновій А.В.

Акт передачі майна торгівельній організації складався між державним виконавцем та торгівельною організацією без участі зберігача (позивача). Однак зобов'язаними сторонами за договором зберігання №1/12 від 03.03.2012 є позивач та відповідач.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 948 Цивільного кодексу України обов'язок забрати річ покладається на відповідача. Статтею 527 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Державний виконавець ніколи не був фактичним володільцем арештованого майна та не міг передати його без участі зберігача. Акт про передачу майна від зберігача державному виконавцю сторонами не підписувався. Між зберігачем та торгівельною організацією акт про передачу майна також не підписувався.

При проведенні торгів у 2012 році арештоване майно не було реалізоване, стягувач від отримання цього майна відмовився. Тобто майно не було забране у зберігача стягувачем.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 62 Закону України від 21.04.1999 N 606-XIV «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент завершення виконавчого провадження 2012 року, було передбачено, що в разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

В даному випадку по провадженню 2012 року виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання у зв'язку з відмовою його залишити за собою майно боржника. Втім, інформація про зняття арешту з майна, яке перебувало на зберіганні, та про передачу майна боржнику в електронному реєстрі ВП-Спецпідрозділ за 2012 рік відсутня. Тобто майно не було повернуто також і його власнику (боржнику).

Отже, підстави припинення договору зберігання, визначені пунктами 7.1 та 7.3 договору, в 2012 році були відсутні.

Наступне виконавче провадження щодо боржника було відкрито 26.09.2014. Призначений в меж цього провадження зберігач ОСОБА_7 не мав фактичного доступу до арештованого майна, оскільки власником приміщення, де зберігалось майно, був позивач. У зв'язку з цим обов'язки по зберіганню цього майна були покладені на позивача. Це відображено в постанові державного виконавця від 29.01.2015 про зміну зберігача.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_7 колись мав доступ до приміщення, де зберігалось майно. Акт опису та арешту майна складався державним виконавцем без участі боржника. Тобто боржник також не міг передати це майно ОСОБА_7

Викладене свідчить, що на момент призначення зберігачем ОСОБА_7, він не мав доступу до цього майна і воно перебувало у фактичному володінні позивача в його приміщенні по вул. Вишнева, 42 в м. Запоріжжі.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України від 21.04.1999 N 606-XIV «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент складання державним виконавцем постанови від 29.01.2015 про зміну зберігача було визначено, що майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (зберігачу), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису.

Пунктами 4.2.6, 4.2.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802, визначено, що в разі необхідності після передачі майна на зберігання за постановою державного виконавця таке майно може бути передано на зберігання іншому зберігачу. Постанова підписується державним виконавцем. Копія постанови вручається новому зберігачу, до якої додається копія акту опису та арешту майна. Факт передачі майна може засвідчуватися актом державного виконавця або актом приймання-передавання.

Позивачу як новому зберігачу майно під розписку на зберігання не передавалось, а тільки була надіслана постанова про зміну зберігача в порядку повідомлення. Отже, позивач свою згоду на зберігання майна в 2015 році не висловлював та майно під розписку в 2015 році не приймав. У зв'язку з цим суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що між сторонами склались інші договірні відносини по зберіганню майна в 2015 році.

Оплачуючи послуги зберігання 25.08.2015, відповідач визначив призначення платежу як оплату за договором зберігання. Доказів укладання між позивачем та відповідачем іншого договору зберігання, окрім №1/12 від 03.03.2012, зокрема в 2015 році, сторони не надали. Такий договір відсутній.

При цьому суд зауважує, що майно, яке було описане та арештоване у виконавчому провадженні 2014 року, за найменуванням, роком випуску, відповідає тому майну, яке передавалось позивачу на зберігання в 2012 році.

Як свідчать матеріали справи, під час здійснення виконавчого провадження майно було частково реалізовано. Решта майна була забрана зі зберігання позивача тільки 10.05.2018, після звернення позивача до суду з позовом про розірвання договору зберігання.

Інших доказів повернення майна зі зберігання матеріали справи не містять.

Жодної з підстав припинення договору зберігання до моменту повернення майна зі зберігання за актом від 10.05.2018 судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зобов'язання за договором зберігання фактично припинились тільки 10.05.2018.

Таким чином, наявні підстави для оплати послуг зберігання відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 946 Цивільного кодексу України та умов договору зберігання.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору оплата послуг за даним договором здійснюється поклажодавцем згідно акту виконаних робіт по зберіганню майна та виставленого рахунку за узгодженою сторонами цього договору сумою винагороди. Оплата послуг зберігача здійснюється після підписання акту виконаних робіт по зберіганню майна протягом 3-х днів.

Додатковою угодою від 05.04.2012 до договору сторони узгодили суму винагороди за послуги зберігання в розмірі 2% від вартості майна за один місяць зберігання - 6406,17 грн.

При цьому суд враховує, що даною додатковою угодою сторони погодили фіксовану суму оплати за послуги зберігання. Іншого порядку оплати послуг зберігання не було погоджено сторонами. Тому суд враховує погоджену сторонами в договорі суму платежу за послуги зберігання (6406,17 грн.) як вартість послуг за місяць зберігання незалежно від того, що частина майна в подальшому вибула зі зберігання у зв'язку з його продажем у процесі здійснення виконавчого провадження.

Також суд враховує положення ч.3 ст. 946 Цивільного кодексу України, відповідно до яких поклажодавець зобов'язаний внести плату за весь фактичний час зберігання майна.

Строк оплати в п. 3.2 договору пов'язаний саме з підписанням актів виконаних робіт, тому факт виставлення рахунків не впливає на настання строку оплати.

Отже, відповідач мав оплатити послуги зберігання після підписання актів зберігання протягом 3-х днів.

Матеріали справи містять докази вручення відповідачу вимоги від 13.05.2015 про оплату послуг за період з березня 2012 по травень 2015 року в сумі 249427,44 грн., а також докази надсилання відповідачу 15.12.2016 актів за період з жовтня 2013 року по листопад 2016. Позивач не надав інших доказів надсилання або вручення відповідачу актів, які додані до позову (до моменту звернення до суду з позовом).

Оскільки станом на момент вручення відповідачу вимоги від 13.05.2015 строк оплати за травень 2015 року ще не настав (оскільки на момент вручення вимоги цей місяць не сплив) суд враховує дану вимогу як підставу для виникнення обов'язку з оплати послуг зберігання за період з 03.03.2012 по квітень 2015 року. Так, відповідно до акту від 09.07.2012 за період з 03.03.2012 по червень 2012 року вартість послуг складає 25211,40 грн., за період з липня 2012 року по квітень 2015 року (34 місяці) відповідно до актів позивача вартість послуг складає: 34 х 6406,17 грн. = 217809,78 грн. Всього за період з 03.03.2012 по квітень 2015 року вартість послуг складає 243026,18 грн.

Враховуючи те, що відповідач отримав дану вимогу 13.05.2015, він мав підписати акти та оплатити вартість послуг протягом трьох днів - до 18.05.2015 (останній день строку - 16.05.2015 припадав на вихідний день - суботу, тому строк виконання відповідно до ч. 3 ст.254 Цивільного кодексу України переноситься на перший за ним робочий день - понеділок 18.05.2015). Отже, з 19.05.2015 виникло прострочення оплати послуг зберігання за

період з 03.03.2012 по квітень 2015 року в сумі 243026,18 грн.

20.05.2015 сторонами були підписані акти виконаних робіт за період з 29.01.2015 по 19.05.2015, однак не по всьому майну, а тільки по частині майна. Тому суд визначає вартість послуг зберігання за цей період відповідно до актів позивача на суму 6406,17 грн. грн. Підписані сторонами акти суд розглядає як доказ існування правовідносин по зберіганню майна між сторонами.

25.08.2015 відповідачем була здійснена оплата за договором зберігання в сумі 54167,60 грн. без визначення конкретного періоду, за який здійснюється оплата.

Після здійснення оплати залишились не оплачені послуги на суму 188858,58 грн. за період з листопада 2012 року по квітень 2015 року.

Акти за період з жовтня 2013 року по листопад 2016 року були надіслані відповідачу 15.12.2016. Проте в даному випадку суд враховує тільки акти з травня 2015 року, оскільки попередні акти були враховані у вимозі від 13.05.2015. Відповідно до абз. 1 п. 1 розділу 2 Нормативних строків пересилання поштових відправлень затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 р. за № 173/24950, нормативний строк пересилання поштового відправлення по місту становить: день відправлення + 2 дні, тобто 3 дні, з урахуванням вихідних днів 17-18.12.2016, відповідач мав отримати акти 20.12.2016 та оплатити послуги зберігання до 22.12.2016. Отже, прострочення оплати виникло з 23.12.2016. Вартість послуг за період з травня 2015 року по листопад 2016 року (19 місяців) складає: 19 х 6406,17 = 121717,23 грн.

Інших оплат відповідач не здійснював.

Таким чином, всього залишились неоплаченими послуги зберігання за період з листопада 2012 року по листопад 2016 року на суму 310575,81 грн.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Відповідач не надав доказів оплати заборгованості за період з листопада 2012 року по листопад 2016 року в сумі 310575,81 грн.

Позивач, у свою чергу, не надав доказів надсилання відповідачу актів за період з грудня 2016 по травень 2018 року (до подачі позову). Акти за лютий - травень 2018 року взагалі не складені позивачем. Враховуючи викладене, вартість цих послуг безпідставно пред'явлена до стягнення позивачем.

Таким чином, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги зберігання частково - в сумі 310575,81 грн. У стягненні решти суми основного боргу (в сумі 109313,17 грн.) суд відмовляє, оскільки ці позовні вимоги належними доказами не підтверджені.

Також позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 40079,70 грн. та інфляційні втрати в сумі 178268,20 грн. за період 03.03.2012 по 03.05.2018.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку судом встановлені інші періоди прострочення, ніж зазначає позивач, тому суд здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Так, по актам за березень 2012 - квітень 2015 року заборгованість в розмірі 243026,18 грн. виникла 19.05.2015 та була частково оплачена 25.08.2015 на суму 54167,60 грн. Отже, з 25.08.2015 залишок боргу складає 188858,58 грн.

Звідси 3% річних від суми боргу 243026,18 грн. за період з 19.05.2015 по 24.08.2015 (98 днів) складає 1957,53 грн., а від суми боргу 188858,58 грн. за період з 25.08.2015 по 03.05.2018 (983 дні) - 15243,22 грн., разом - 17200,75 грн.

Виходячи з роз'яснень, наведених у п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», найменший період визначення індексу інфляції складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Інфляційні втрати за період з 19.05.2015 по 24.08.2015 від суми боргу 243026,18 грн. розраховані судом за повні місяці прострочення: червень - липень 2015 року, оскільки в серпні 2015 року сума боргу зменшилася. За цей період індекс інфляції має від'ємне значення, тому інфляційні втрати за цей період відсутні.

За період з 25.08.2015 по 03.05.2018 інфляційні втрати від суми боргу 188858,58 грн. розраховані судом з серпня 2015 року (оскільки вказана сума боргу існувала на початок серпня і не була врахована в попередньому розрахунку) по квітень 2018 року (середній індекс 137,14%), що складає 70140,43 грн.

По актам за травень 2015 - листопад 2016 року заборгованість в сумі 121717,23 грн. виникла 23.12.2016. Звідси за період з 23.12.2016 по 03.05.2018 (497 днів) від суми боргу 121717,23 грн. 3% річних складають 4971,82 грн. Інфляційні втрати за період з січня 2017 по квітень 2018 року (середній індекс 118,63%) складають 22681,05 грн.

Таким чином, всього за розрахунком суду за прострочення оплати послуг зберігання по актам за березень 2012 року - листопад 2016 року обґрунтовано пред'явлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 22172,57 грн. та інфляційні втрати в сумі 92821,48 грн. Зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню. У стягненні 3% річних в сумі 17907,13 грн. та інфляційних втрат в сумі 85446,72 грн. суд відмовляє.

Представниками відповідача в судовому засіданні 10.01.2019 усно заявлено про сплив позовної давності до заявлених вимог.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. ч. 1. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом встановлено, що зобов'язання відповідача з оплати послуг зберігання відповідно до вимог позивача виникли 13.05.2015 та 22.12.2016. Відповідач підписав акти виконаних робіт 20.05.2015 та здійснив часткову оплату заборгованості 25.08.2015 без визначення конкретного періоду, за який проводиться оплата. Отже, мало місце переривання позовної давності. Позивач звернувся до суду з позовом 16.08.2018 (згідно поштового штемпелю на конверті, в якому надійшла позовна заява) - в межах трирічного строку позовної давності з моменту його переривання, отже строк позовної давності позивачем не пропущений.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України зі сплати судового збору за розгляд позову в даній справи та витрати на правову допомогу адвоката покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Так, відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за розгляд позовних вимог про стягнення 638236,88 грн. складає 9573,55 грн. Позивачем оплачено судовий збір в сумі 9574,00 грн. Переплата складає 0,45 грн. Пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі: 425569,86 грн. (задоволені вимоги) / 638236,88 грн. (заявлені вимоги) х 9573,55 грн. (судовий збір за розгляд заявлених позовних вимог) = 6383,55 грн. Решта судового збору в частині позовних вимог, у стягненні яких судом відмовлено, в сумі: 9573,55 грн. - 6383,55 грн. = 3190,00 грн. залишається за позивачем.

Позивачем також пред'явлені вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату правових послуг адвоката в сумі 13250,00 грн., які складаються з витрат на підготовку позовної заяви та прийняття участі адвокатом у судовому засіданні. Позивачем надані докази на підтвердження понесення зазначених витрат відповідно до вимог ст. 126 ГПК України. Пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату послуг адвоката в розмірі: 425569,86 грн. (задоволені вимоги) / 638236,88 грн. (заявлені вимоги) х 13250,00 грн. (витрати на оплату послуг адвоката) = 8834,97 грн. Решта витрат в частині позовних вимог, у стягненні яких судом відмовлено, в сумі: 13250,00 грн. - 8834,97 грн. = 4415,03 грн. залишається за позивачем.

Керуючись 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 9-А, ідентифікаційний код 35037521) на користь фізичної особи-підприємця Гургури Галини Валентинівни (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) основний борг у сумі 310575,81 грн. (триста десять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять грн. 81 коп.), 3% річних в сумі 22172,57 грн. (двадцять дві тисячі сто сімдесят дві грн. 57 коп.), інфляційні втрати в сумі 92821,48 грн. (дев'яносто дві тисячі вісімсот двадцять одна грн. 48 коп.), витрати зі сплати судового збору в сумі 6383,55 грн. (шість тисяч триста вісімдесят три грн. 55 коп.) та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 8834,97 грн. (вісім тисяч вісімсот тридцять чотири грн. 97 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволені позову в частині стягнення основного боргу в сумі 109313,17 грн.,3% річних в сумі 17907,13 грн., інфляційних втрат в сумі 85446,72 грн. відмовити.

Витрати зі сплати судового збору в сумі 3190,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 4415,03 грн. покласти на позивача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.01.2019.

Суддя О.В.Федорова