Рішення № 79259850, 18.01.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5419/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бжассо Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Музики І.О.,

за участі представника відповідача Погожого Д.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішення від 13.04.2018 року № 126-18, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за результатом розгляду якого позивач просить суд:

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.04.2018 року № 126-18, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що 03.10.2016 року звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням ДМС України від 13.04.2018 року № 126-18 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 17.10.2018 року позивач отримав повідомлення, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за № 488 від 23.04.2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку позивача, рішення ДМС України є неправомірним та необґрунтованим, оскільки позивач є громадянином Іраку, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності, оскільки побоюється переслідувань через належність до етнічної та релігійної меншини - шабаки та суннніти. Позивач належить до групи ризику згідно Позиції УВКБ ООН з питання повернення до Іраку.

Ухвалою суду від 22.10.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті на 20.11.2018 року об 11 годині 00 хвилин.

06.11.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який ДМС України не визнає даний адміністративний позов та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

20.11.2018 року розгляд справи відкладено для надання можливості представнику позивача ознайомитися з відзивом на позовом та матеріалами особової справи позивача.

27.11.2018 року у судовому засідання оголошено перерву до 10.12.2018 року.

10.12.2018 року розгляду справи перенесено на 14.01.2018 року, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Бжассо Н.В.

14.01.2019 року засобами електронного зв'язку від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

Суд вислухав думку представника відповідача, розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив докази в їх сукупності та робить наступні висновки.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Іраку, місце народження м. Найнава, за національністю - шабак, за віросповіданням - мусульманин-суніт, рідна мова арабська, володіє російською та англійською мовами, одружений 04.07.2015 року з громадянкою України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, має неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Судом встановлено, що позивач 03.10.2016 року звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області за наданням міжнародного захисту та зазначив у заяві, що він є громадянином Іраку, проживав в м. Мосул, у зв'язку із війною на території Іраку та в м. Мосул. Його сім'я втекла до Курдистану та батько втратив роботу і не зміг оплачувати навчання позивача. Повернутися в м. Мосул неможливо, так як місто під контролем угрупування «ІДІЛ», що становить загрозу життю та здоров'ю позивача та його сім'ї.

03.10.2016 року з позивачем проведено анкетування, під час якого ОСОБА_1 повідомив, що потрапив до України 10.11.2009 року, м. Одеса, на підставі студентської візи та національного паспорту. Виїхав з країни постійного проживання до України на навчання в Одеському національному медичному університеті, де навчався до 2014 року. 09.06.2014 року терористичне угрупування «ІДІЛ» захопило владу в місті Мосул (Найнава). Родина позивача виїхала з міста у 2014 році до Курдистану, м. Ербіль. Після переїзду, у батьків позивача з'явилися труднощі з фінансуванням та вони не змогли платити за навчання позивача. На даний час повернутися на Батьківщину ОСОБА_1 не може,так як в місті Мосул і на даний час знаходиться угрупування «ІДІЛ», а до батьків переїхати не може , через фінансові проблеми, тоді як в Україні позивач можу жити і працювати, у випадку отримання документів зможе відновити навчання.

Під час анкетування ОСОБА_1 повідомив, що в країні постійного проживання (Ірак) не брав участі в політичних, релігійних, військових або громадських організаціях, не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з його расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, до позивача не застосовувалися адміністративні заходи та він не притягувався до кримінальної відповідальності.

18.10.2016 року співробітником ГУ ДМС України в Одеській області проведено співбесіду з ОСОБА_1, під час якої позивач повідомив, що після того, як у нього закінчилася реєстрація, він не знав, що йому робити та друзі порадили звернутися до ДМС. Також, під час вказаної співбесіди позивач повідомив, що він з родиною в Іраку проживав у м. Найнава, район Хай Альухда, 59/121/299, потім з 2007 року переїхали на іншу адресу: м. найнава, Гогжали, вул. Алькудис, у зв'язку із нестабільною ситуацією та діяльністю угрупування «ІДІЛ» проти шабаків. На даний час родина позивача (батько, мати, 4 брати та сестра) проживає з 09.06.2014 року в м. Ербіль (Курдистан). Рідна сестра позивача з чоловіком та дітьми залишилася проживати у м. Найнава, у зв'язку із тим, що не змогли виїхати, через погіршення ситуації в місті. У м. Найнава у батька позивача був завод з виготовлення кахелю, старший брат працював там разом з батьком. Де працює його родина на даний час ОСОБА_1 невідомо.

Також, ОСОБА_1 вказав, що з 2005 року ситуація в Іраку була нестабільною та небезпечною, невідомі люди почали переслідувати осіб, які за національністю шабаки, курди та християн, державний контроль був ненадійним.

Позивач повідомив, що останній раз спілкувався з родиною у вересні 2016 року, з батьком по телефону. Під час розмови батько повідомив позивачу, що сім'я проживає в безпеці, проте, є проблеми з фінансуванням. Також, ОСОБА_1 зазначив, що ані до нього, ані до його родини ніколи не застосовувалося фізичне насилля, в Іраку за законом права громадян не порушуються, проте, з часу приходу угрупування «ІДІЛ» в країні безлад, світло, вода їжа, Інтернет, телебачення в країні є, проте, все неякісне.

У 2011 році позивач повертався на Батьківщину на 25 днів під час канікул в університеті.

Під час співбесіди ОСОБА_1, також, повідомив, що особисто його ніколи не переслідували за громадянство, національність, етнічну належність або віросповідання, проте, взагалі переслідують шабаків, курд, арабів та християн.

На запитання «Яким чином здійснювалася влада представниками угрупування «Ігіл» на захоплених територіях?» позивач вказав, що це не має ніякого відношення до його справи, це питання загальне, він там не проживає і нічого сказати не може, може зазначити тільки те, що угрупування вирішує все силою.

Під час співбесіди співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області було встановлено, що позивач перебуває на території України нелегально з 15.07.2015 року.

ОСОБА_1 вказав, що не отримав дозволу на імміграцію, у зв'язку із одруженням оскільки не було часу, а тепер він знаходить в Україні нелегально, тому коли він звернувся в «Овір», йому повідомили, що спочатку потрібно виїхати з України та отримати нову візу, лише потім у нього приймуть документи, тоді як можливості виїхати з України у позивача немає, у зв'язку із чим він відмовився подавати документи. На даний час, ОСОБА_1 вказав, що йому потрібні документи, для того, щоб легально проживати на території України та мати змогу відновити навчання. У випаду отримання статусу біженця, позивач отримає права як у громадян України та зможе оплачувати за навчання меншу суму коштів. До батьків в Курдистан ОСОБА_1 повернутися не може, так як в них самих тяжка ситуація, їм не має де проживати, не має роботи та коштів. Бажання повертатися на Батьківщину у позивача не має.

22.11.2016 року з позивачем проведено повторну співбесіду.

Відповідно до наказу № 240 від 15.12.2016 року, продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту для громадянина Іраку ОСОБА_1, до отримання відповідей з органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи.

13.03.2018 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Іраку ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасово захисту». При цьому у висновку ГУ ДМС України в Одеській області вказано, що в будь-якому випадку, приймаючи відповідне рішення, територіальним підрозділом ДМС жодним чином не розглядається можливість примусового видворення заявника за межі України або примусового повернення на Батьківщину. Так, з матеріалів особової справи заявника спостерігається, що шукач захисту перебуває у шлюбі з громадянкою України, з якою має спільного сина, громадянина України. З урахуванням вищезазначених обставин, заявник має право на отримання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до положень ЗУ «Про імміграцію».

13.04.2018 року ДМС України прийнято рішення № 126-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Іраку ОСОБА_1.

Відповідно до п. 1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 6, 7, 8, 10, 11, 12 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Приписами ч. 1 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

Суд встановив, що позивач звернувся із заявою про надання міжнародного захисту 03.10.2016 року. Анкетування та співбесіди з приводу історії його переслідування проводилися у жовтні-листопаді 2016 року.

Відповідно до наказу № 240 від 15.12.2016 року, продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту для громадянина Іраку ОСОБА_1, до отримання відповідей з органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи.

З огляду на матеріали особової справи 18.01.2017 року Управління Служби безпеки України в Одеській області підготувало відповідь на запит ГУ ДМС України в Одеській області № 65/1/281ют, з огляду на яку відомостей, які б перешкоджали наданню вказаному іноземцю статусу біженця в Україні не отримано.

На вказаній відповіді наявна резолюція посадової особи ГУ ДМС України в Одеській області від 31.01.2017 року «долучити до ОС, строком до 17.02.2017 року підготувати рекомендаційний висновок».

Як зазначено вище судом, висновок відносно позивача складений 13.03.2018 року.

З огляду на викладені обставини, суд встановив, що територіальним підрозділом ДМС України порушено строки розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки законодавством передбачено, що заява має бути розглянута, з урахуванням продовження строку розгляду, не більш як у 5-місячний термін, тоді як з моменту звернення заявника (03.10.2016 року), до моменту прийняття висновку за його заявою (13.03.2018 року), пройшло 1 рік 5 місяців.

Суд зазначає, що у висновку та у відзиві на позов відповідач посилається на інформацію по країні походження ОСОБА_1 актуальну станом на 2017 та 2018 роки, тоді як позивач звернувся за захистом у 2016 році, а його рідне місто звільнене від угрупування «ІДІЛ» влітку 2017 року, тоді, коли у відповідності до приписів Закону заява вже мала бути розглянута.

Суд зазначає, що жодних обґрунтувань та доказів поважності значного порушення строків розгляду заяви позивача суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що заява ОСОБА_1 розглянута не об'єктивно, з порушенням процедури розгляду такої заяви та без урахування факту того, що історія переслідування була повідомлена співробітникам міграційної служби у 2016 році, а висновок, який ґрунтується на інформації щодо країни походження позивача, актуальної станом на час прийнята висновку, складений лише 13.03.2018 року.

Таким чином, суд робить висновок, що рішення Державної міграційної служби України від 13.04.2018 року № 126-18 є протиправним та належить до скасування, та права позивача мають бути відновлені шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішення від 13.04.2018 року № 126-18, зобов'язання вчинити дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.04.2018 року № 126-18.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позову - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).

Відповідач - Державна міграційна служба (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470).

Повний текст рішення складений та підписаний судом 18.01.2019 року.

Суддя Н.В. Бжассо

.