Рішення № 79254271, 08.01.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/6170/18

Провадження № 2/206/168/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2019 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

в складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Стахів О.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління - служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання 1/2 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі - позивач) та ОСОБА_8 з 1997 року почали проживати однією сім'єю як чоловік та жінка за адресою: АДРЕСА_1, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, однак проживали без реєстрації шлюбу. Разом із позивачем та ОСОБА_8 проживали також дві доньки позивача, які вважали ОСОБА_8 своїм батьком. За час спільного проживання позивач та ОСОБА_8 за місцем свого проживання проводили ремонтні роботи. ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_8 помер, після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2. Так, як позивач є спадкоємцем 4 черги, оскільки проживала із спадкодавцем останні п'ять років до часу відкриття спадщини, остання звернулась до державної нотаріальної контори з метою оформлення своїх спадкових прав. Однак, 04.09.2018 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, з підстав не надання рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю спадкоємця із спадкодавцем не меш як 5 років до часу відкриття спадщини. Так, у позовній заяві зазначено, що встановлення факту постійного проживання позивача разом із спадкодавцем, про встановлення якого просить позивач, необхідно їй з метою прийняття та оформлення спадкових прав на 1/2 частину домоволодіння. Окрім того, позивач зазначила, що позивач та ОСОБА_8 сумісно проводили поточні та капітальні ремонти у будинку АДРЕСА_2, у зв'язку із чим, 1/2 частини вказаного домоволодіння є спільною сумісною власністю позивача та померлого. В той же час, позивачу стало відомо, що рідний брат померлого - відповідач ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті свого батька та рідного брата - ОСОБА_8, та є власником будинку АДРЕСА_2 в цілому про що свідчать відповідні свідоцтва. Враховуючи вищевикладене, позивач зазначила, що оформлення за відповідачем 1/2 частки спадкового майна порушує права та законні інтереси позивача, оскільки вказана частина домоволодіння, в розумінні ст. 74 СК України, є спільною сумісною власністю позивача та померлого ОСОБА_8 Також, позивач зазначила, що відповідач ОСОБА_9 з 1997 року жодного дня вказаним майном не цікавився, участі у його утриманні не приймав, тоді як саме позивач разом із спадкодавцем утримували вказаний будинок, здійснювали його ремонт. Окрім того, ні позивач ні її члени сім'ї, в тому числі малолітні особи, які зареєстровані у вказаному будинку, іншого житла не мають. Додатково позивач зазначає, що видача державним нотаріусом 8 ДДНК свідоцтва про право на спадщину після померлого, було здійснено з порушенням законних прав та інтересів малолітніх дітей, які зареєстровані у вказаному будинку, а саме без дозволу органу опіки та піклування, що є порушенням діючого законодавства та ст. 8 Європейської конвенції з прав людини. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 368, 392, 1264, 1301 ЦК України та ст. ст. 60, 74 СК України, позивач просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача разом із ОСОБА_8 з 1997 року по січень 2018 року, визнати 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_8, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача судові витрати у розмірі 6561,60 грн., з яких: 3171,6 грн. - судовий збір, 3000,00 грн. - витрати на правову допомоги та 390,00 грн. - оплата замовлення КП «ДМБТІ» ДОР.

Заперечуючи проти заявлених вимог, представником відповідача Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори було зазначено, що по - перше, у даному випадку, позивачем було не вірно обрано державну нотаріальну контору у якості відповідача, оскільки державним нотаріусом не було порушено жодної норми чинного законодавства, по-друге, у разі якщо б позивачем було надано рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю, позивач була б спадкоємцем четвертої черги, тоді як відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцем другої черги, тобто попередньої черги, який усуває від спадкування спадкоємця наступної черги.

Також, не погоджуючись із заявленими вимогами, представником відповідача ОСОБА_3, було зазначено таке. Житловий будинок АДРЕСА_2 належав ОСОБА_10, який був батьком померлого ОСОБА_8 та ОСОБА_3, тобто відповідача. У 2006 році їхній батько помер. Після смерті ОСОБА_10 спадкове майно по 1/2 частині брати успадкували порівну, проте юридично спадкові права ніхто не оформлював. Відповідач наразі, та на час смерті брата, мешкає разом із своєю дружиною у будинку матері, однак власного житла не має. Спадкодавець також власного житла не мав та періодично проживав у будинку батька або за адресами своїх цивільних дружин, власних дітей не мав. Позивач є однією з осіб з якими періодично мешкав спадкодавець. У 2003-2004 роках спадкодавець разом з позивачем проживали у її будинку, що знаходиться у с. Зайцево, Синельниківського району. Після чого, вони переїхали до будинку батька та вмовили його зареєструвати позивача та її дитину, для подальшого влаштування до шкільного закладу. Позивач та спадкодавець часто сварились, тому його брат офіційно так і не уклав шлюб. Крім того, господарства разом вони також не вели, мали окремий бюджет, всі ремонті роботи проводились за кошти спадкодавця та його, тобто відповідача у справі. У 2018 році раптово помер ОСОБА_8 Після смерті брата, відповідач оформив спадкові права на спадщину та вирішив разом із дружиною проживати у вказаному будинку. Влітку 2018 року відповідач повідомив позивача та її доньок, що має намір переїхати проживати до, вже свого, будинку, та запропонував їм повернутись до себе додому, на що останні вчинили сварку та повідомили, що до будинку його не впустять.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

09.11.2018 представником позивача до суду було подано позовну заяву разом із заявою про забезпечення позову та клопотання про витребування доказів судом.

Ухвалою судді від 12.11.2018 позовну заяву було залишено без руху, як таку що не відповідала вимогам передбаченим п. п. 2, 5, 6, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України (т. 1 а.с. 99-100).

Того ж дня, заява представника позивача про забезпечення позову була повернена заявнику, через її невідповідність вимогам передбаченим у ч. ч. 5, 6 ст. 151 ЦПК України (т.1 а.с. 101-102).

22.11.2018 у зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою суду позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 21.12.2018 (а.с. т. 1 а.с. 126).

28.11.2018 від представника відповідача Восьмої дніпровської державної нотаріальної конторидо канцелярії суду надійшов відзив на позов (т.1 а.с. 136-139).

10.12.2018 представником відповідача ОСОБА_3до канцелярії суду, також, було надано відзив на позовну заяву, разом із відзивом представником було подано клопотання про допит свідків, та копії документів (т. 1 а.с. 143-155).

14.12.2018 представником позивача було подано заяву про виклик свідків (т. 1 а.с. 156-157).

19.12.2018 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив разом із копіями документів (т.1 а.с. 160-200).

21.12.2018 у підготовчому судовому засіданні було задоволено клопотання представників сторін про виклик свідків та витребування доказів, підготовче судове було закрито, справа призначена до судового розгляду по сутіна 08.01.2019 (т. 1 а.с. 201-203).

26.12.2018 на адресу суду від Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи. Розгляд справи представник Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори просив здійснювати його відсутність (т. 2 а.с. 1-47).

04.01.2019 від представника третьої особи - Управління - служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника (т. 2 а.с. 48-49).

04.01.2019 від представника Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори надійшла письмова заява, за змістом якої представник просила у задоволенні позову відмовити, справу розглянути у її відсутність (т. 2 а.с. 50).

08.01.2019 судом заслухано вступне слово учасників справи, з'ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджено докази, якими вони обґрунтовуються, в тому числі допитано свідків, ухвалено рішення суду, про що складено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

У відповідності до копії відповіді КП «ДМБТІ» ДОР № 10963 від 31.07.2018 ОСОБА_10 був власником будинку АДРЕСА_3, на підставі договору купівлі - продажу від 10.07.1970, посвідченого Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-2004 (т. 2 а.с. 19-21).

Згідно із відповіддю відділу обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 14/5-3112 від 23.04.2018 за адресою: АДРЕСА_1, були зареєстровані: з 10.07.1970 по момент смерті - ОСОБА_10, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 18).

ІНФОРМАЦІЯ_10 помер ОСОБА_8, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_3, виданого Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (т. 2 а.с. 3).

16.01.2018 ОСОБА_1, з метою організації поховання ОСОБА_8, здійснено оплату за продукти на суму 4837,0 грн. та ритуальні послуги на загальну суму 14879,00 грн. (т. 1 а.с. 36).

15.02.2018 ОСОБА_1, яка з 21.07.2005 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4, звернулась до 8 ДДНК з заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_10, що підтверджується копією відповідної заяви та копією паспорта (т. 2 а.с. 2, 4, 5).

В той же час, 04.09.2018 державним нотаріусом 8ДДНК Хорошманенко Н.С. ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_5, після померлого ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_10, в зв'язку із тим, що ОСОБА_1 не надала рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, про що було винесено відповідну постанову (т. 1 а.с. 17).

З заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, також, 12.04.2018 звернувся ОСОБА_3, який є рідним братом спадкодавця, відповідно до копій свідоцтв про народження НОМЕР_4 та НОМЕР_5 (т. 2 а.с. 12, 17).

04.08.2018 ОСОБА_3 подав до 8 ДДНК заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_8, а саме на: 1/2 частини житлового будинку з господарського-побутовими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 16).

04.08.2018 державним нотаріусом 8 ДДНК ОСОБА_13 було видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом, після смерті ОСОБА_8, яке складається із 1/2 частини житлового будинку НОМЕР_6 з господарсько-побутовими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_6, який належав на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_10, спадкоємцем 1/2 частки у спадщині після якого був його син, ОСОБА_8, померлий ІНФОРМАЦІЯ_10, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав (т. 2 а.с. 35).

В той же час, у відповідності до копії довідки від 26.09.2018 № 7694 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому будинку приміщенні за адресою: АДРЕСА_4, наявна інформація про зареєстрованих осіб, а саме: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 та 22.01.2018 знятий з реєстрації, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована з 21.07.2005, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована 21.07.2005, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований з 10.04.2015, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрована з 23.03.2007, ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_7, який помер 05.01.2006 та 20.03.2007 знятий з реєстрації, ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_8, зареєстрована 18.05.2018, ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_9, зареєстрований з 18.05.2018 (т. 1 а.с. 22).

03.11.2015 та 29.04.2011 ОСОБА_19 та ОСОБА_20, у зв'язку із реєстрацією шлюбу змінили прізвища на ОСОБА_11 та ОСОБА_18 відповідно, що підтверджується копіями свідоцтв про шлюб серії НОМЕР_7, НОМЕР_8 (т. 1 а.с. 42, 45).

31.03.2015, 17.01.2013 та 09.09.2011 народились ОСОБА_14, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, про що свідчать копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11 відповідно (т. 1 а.с. 46, 47, 49).

У відповідності до копій довідок № 168, 169 від 12.12.2018, підписаних директором школи КЗ «НСЗШ № 127» ДМР ОСОБА_15 та ОСОБА_11, дійсно з 1998 по 2005 рік навчались в КЗО «НСЗШ № 127» (т. 1 а.с. 197, 198).

У відповідності до копії грамоти підписаної 17.06.2005 директором КЗО «НСЗШ № 127» ОСОБА_1 та ОСОБА_21 було нагороджено за гарно вихованих доньок ОСОБА_11 та ОСОБА_13 (т. 1 а.с. 32).

Відповідно до договору про надання послуг з газопостачання, договору про надання населенню приватного сектору послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення та договору про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області, на ім'я ОСОБА_8 відкриті особові рахунки (т. 1 а.с. 51-70).

У відповідності до роздруківки дублікатів квитанцій ОСОБА_11 за період з 2016 року по 2018 рік були здійснені платежі за надані комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1, а саме: за водопостачання, водовідведення, за користування електричною енергією та газопостачання (т. 1 а.с. 166-196).

Згідно із відповіддю АТ «ДТЕК Дніпровські Електромережі» № 69607/1600 від 18.10.2018 та відповіддю КП «Дніпроводоканал» Департаменту благоустрою та інфраструктури ДМР, за адресою: АДРЕСА_1 станом на жовтень 2018 заборгованість за спожиту електричну енергію, водопостачання та водовідведення відсутня (т. 1 а.с. 27, 31).

Також, під час допиту свідків у судовому засіданні, свідок ОСОБА_11 суду показала, що позивач - її мати, відповідач - дядько. Вони дійсно здійснювали ремонт спірного будинку, відповідач не допомагав. З 1997 року свідок проживала разом із матір'ю та батьком - спадкодавцем.

ОСОБА_22 показав, що він є сусідом позивача з 2013 року, зазначив, що позивач та спадкодавець вели спільне господарство та проживали однією сім'єю. Будівельні роботи у будинку проводив чоловік дочки позивача.

ОСОБА_23 показала, що є сусідкою позивача, підтвердила проведення ремонтних робіт даху будинку та встановлення паркану чоловіком дочки позивача разом із спадкодавцем.

ОСОБА_24 зазначила, що відповідач є племінником її чоловіка. Останній раз у будинку були на похоронах спадкодавця, будинок був у жахливому стані. Відповідач звертався до неї з метою отримання коштів у борг тому що у будинку протікав дах, у зв'язку із чим, вона позичила 10000,00 грн.

ОСОБА_25 вказала, що відповідач є чоловіком її сестри. У 2016 році відповідач звернувся до її сім'ї з прохання позичити кошти в борг на ремонт будинку та встановлення паркану. У зв'язку із чим, вони позичили 10000,00 грн.

ІV. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

В підтвердження здійснення позивачем та спадкодавцем поточних та капітальних ремонтів у будинку АДРЕСА_2, зі сторони позивача було надано копії товарних чеків на придбання будівельних матеріалів на загальну суму 17 196, 00 грн. (т. 1 а.с. 33-35).

В той же час, судом вказані вище докази відхиляються з огляду на наступні обставини.

Так, жодна із копій товарного чеку не містить дати (день, місяць та рік) їх заповнення, отже з наданих документів не можливо встановити час придбання вказаних матеріалів.

Окрім того, зі сторони позивача не було надано іншого жодного належного, допустимого та достатнього доказу, який би підтверджував придбання вказаних матеріалів за відповідними товарними чеками, саме позивачем чи спадкодавцем, за їхні спільні кошти та з метою здійснення ремонту в будинку АДРЕСА_2.

Аналогічного висновку, щодо відхилення доказів, суд дійшов, також, щодо копії видаткової накладної Рнк/DT-0017849 від 19.07.2017, виписаної на ім'я ОСОБА_11, з придбання будівельних матеріалів на загальну суму у розмірі 12054,36 грн., оскільки жодних інших доказів придбання вказаного матеріалу з метою здійснення ремонту в будинку АДРЕСА_2, суду не надано (а.с. 35).

V. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

V.І (Щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача разом із ОСОБА_8 з 1997 року по січень 2018 року).

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ).

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у таких осіб майнових прав та обов'язків.

Так, відповідно до змісту позовної заяви встановлення факту постійного проживання позивача разом із ОСОБА_8, необхідно останній для того щоб мати можливість прийняти та оформити спадщину, а саме: 1/2 частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_21

Так, відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтями 1269-1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно із ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Так, частиною 1 ст. 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

В той же час, як встановлено судом відповідач ОСОБА_3, який отримав спадщину після спадкодавця ОСОБА_8 приходився останньому рідним братом, що також не заперечувалось позивачем.

Відповідно до ст. 1262 ЦК України рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері маютьправо на спадкування за законом у другу чергу.

Крім того, у спадкодавця були й інші спадкоємці першої та другої черги - мати та сестра.

Таким чином, посилання позивача у позовній заяві на те, що встановлення юридичного факту проживання позивача разом із спадкодавцем буде підставою для успадкування позивачем спадкового майна є помилковим, та таким, що не відповідає законодавству, оскільки, у даному конкретному випадку відповідач є спадкоємцем другої черги, який усуває від спадкування наступні черги.

Рішення суду про зміни черговості одержання права на спадкування, відповідно до ст. 1259 ЦК України позивач не надала, у позовній заяві відповідної вимоги не заявила.

Враховуючи, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача разом із ОСОБА_8 не може відповідати тій меті на яку посилається позивач у позові (оформлення спадкових прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_8.), враховуючи наявність спадкоємця попередньої черги, який прийняв спадщину за померлим та отримав відповідне свідоцтво про право на спадщину за законом, суд приходить до висновку, що такий факт, не буде породжувати для позивача жодних юридичних наслідків, в тому числі, і тих про які заявляє у позові позивач (визнання права власності на спадкове майно), а тому, у встановлення відповідного факту має бути відмовлено.

V.ІІ. (Щодо визнання 1/2 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину).

Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Між тим, відповідно до ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

В той же час, збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Вказаного висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові України від 08.11.2017 у справі № 6-1447цс17.

В той же час, доказів істотного збільшення вартості майна як об'єкта, за період часу, який позивач зазначає у позові як період спільного проживання позивача разом із спадкодавцем з 1997 року по січень 2018 року, а саме: висновків експерта, майнової оцінки, договорів на здійснення капітального чи поточного ремонту, які б дійсно свідчили, що спірне нерухоме майно, у відповідний період, істотно збільшилось, суду надано не було.

Подібне за змістом (ст. 62 СК України), вказане у ч. 4 ст. 368 ЦК України, на яку посилається позивач у позові, за якою майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення суди обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі № 6-2253цс15.

В той же час, суд звертає увагу на відсутність жодного доказу зі сторони позивача щодо створення (перетворення) спірного майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти (позивача та спадкодавця), а саме: висновків експерта, оцінки, договорів на здійснення капітального чи поточного ремонту, тощо.

Таким чином, суд враховуючи той факт, що 1/2 частина спірного будинку належала спадкодавцю ОСОБА_8 внаслідок прийняття ним спадщини після смерті його батька, відсутність зі сторони позивача жодного належного, допустимого та достатнього доказу того, що вказана частина житлового будинку, яка є спадковою масою, істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або їхніх затрат окремо, відповідно до ст. 62 СК України, як і того, що спірна частина будинку набула статусу спільної сумісної власності, в результаті спільної праці позивача та спадкодавця, відповідно до ч. 4 ст. 368 ЦК України, враховуючи, що суду не було надано рішення суду щодо встановлення факту проживання позивача із спадкодавцем як чоловіком та дружиною без реєстрації шлюбу, а у даній справі встановлення даного факту не відповідало меті зазначеній безпосередньо у позовній заяві, суд вважає, що у задоволенні вимог позивача щодо визнання 1/2 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями має бути відмовлено.

При цьому, варто звернути увагу, що відсутність заборгованості за надані комунальні послуги у вказаному будинку, та покази свідків про встановлення паркану та ремонтування даху не можуть свідчити про наявність передумов, передбачених ст. 62 СК України та ч. 4 ст. 368 ЦК України, оскільки оплата комунальних послуг входить до прямого обов'язку споживача таких послуг, а здійснення інших ремонтних робіт не підтверджена у належний спосіб та не свідчить ні про збільшення вартості спірного майна ні про їхнє здійснення внаслідок спільної праці позивача та спадкодавця.

Далі, за приписами ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У відповідності до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Встановивши та перевіривши всі обставини справи, суд приходить до висновку, що підстав для визнання недійсним свідоцтва не встановлено, оскільки видане свідоцтво жодним чином не порушує права інших осіб, в тому числі і позивача.

Крім того, відповідно до п. п. 1.9, 3.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 та Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) права, за якими підлягають державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх осіб, а також осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів. У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Таким чином, посилання позивача на необхідність отримання нотаріусом дозволу органу опіки та піклування перед видачею оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, також судом відхиляються, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину за своїм змістом засвідчує перехід права власності на майно від спадкодавця до спадкоємців.

Крім того, нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальної дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин, випадками є оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства, а тому залучення державної нотаріальної конторі в якості відповідача у даній справі є безпідставним.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони та їх представників, допитавши свідків, оцінивши наявні докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову має бути відмовлено повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 57, 62, 74 СК України, ст. ст. 1216-1222, 1262, 1264, 1301 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_7, РНОКПП НОМЕР_2), Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Космонавта Волкова, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 05383454), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління - служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 51, ідентифікаційний код юридичної особи 25514504) про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання 1/2 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.01.2019.

Головуючий суддя: К.С. Маштак