Рішення № 79245781, 27.12.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/6306/16-ц

Категорія 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого- судді Литвинової І.В.

при секретарі Чепізі Є.І.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Насобіна Ганна Олександрівна про визнання недійсним договору дарування квартири та переведення права власності,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив суд:

- визнати недійсним договір дарування квартири № 133 від 12 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_7, яка діяла від імені ОСОБА_5, та ОСОБА_4 у зв'язку із його фіктивністю з моменту укладення;

- здійснити переведення права власності квартири АДРЕСА_1 з відповідача ОСОБА_4 на позивача, у рахунок погашення боргу за договором про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» № 330 від 05 травня 2015 року.

Обґрунтовуючи свій позов СПДФО ОСОБА_1 вказав, що договір дарування квартири № 133 від 12 лютого 2015 року є недійсним у зв'язку із його фіктивністю, оскільки він укладався з метою приховати майно ОСОБА_5 від кредиторів, тобто без створення правових наслідків, що тим самим дасть можливість останньому ухилися від сплати грошового боргу за договірним зобов'язанням шляхом звернення стягнення та конфіскації /т. І а. с. 4-11/.

Після отримання відповідей на судові запити щодо перевірки адрес місця проживання відповідачів, направлені у порядку ст. 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії, ухвалою судді від 09 березня 2016 року у справі відкрито провадження /т. І а. с. 28-31, 32/.

Позивач 15 квітня 2016 року подав до суду додаткові пояснення щодо позову, у яких посилався на судовий розгляд у справі 370/1226/15-ц за його позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8, СПДФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Камілла», яка перебувала у провадженні Макарівського районного суду Київської області /т. І а. с. 41-71/.

Не визнаючи позов відповідач ОСОБА_4 подала 23 березня 2016 року письмові заперечення, вважаючи позов не обґрунтованим, посилання позивача на наявність спільного умислу у діях ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є припущенням, позивач не є стороною договору дарування квартири, а тому його права та законні інтереси жодним чином не було порушено умовами оспорюваного ним договору, оформлення права власності обдаровуваним за договором свідчить про реальність укладеного правочину, тому відсутні підстави для визнання недійсним цього договору у зв'язку із фіктивністю /т. І а. с. 72-79/.

Відповідач ОСОБА_5, не визнаючи позов СПДФОП ОСОБА_1, подала до суду письмові заперечення, у яких вказала, що оспорюваний позивачем договір був укладений сторонами правочину з метою настання саме тих наслідків, які дійсно настають у результаті вчинених ними дій, доказів зворотного позивач не надав /т. І а. с. 86-88/.

Також 25 березня 2016 року відповідач ОСОБА_5 звернулася до суду, зареєструвавши, заяву про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 370/1226/15-ц, що перебувала у провадженні Макарівського районного суду Київської області, посилаючись на те, що основною вимогою позовної заяви є переоформлення квартири на ОСОБА_1 за рахунок заборгованості по справі, яка вже розглядається Макарівським районним судом Київської області /т. І а. с. 90/.

Ухвалою суду від 18 квітня 2016 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до журналу судового засідання, задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування у третьої особи у справі - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобної Г. О. матеріали нотаріальної справи щодо посвідчення спірного договору дарування /т. І а. с. 95/.

29 квітня 2016 року від третьої особи у справі - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобної Г. О. засобами поштового зв'язку до суду надійшли письмові пояснення датовані 05 квітня 2016 року. У своїх поясненнях третя особа у справі - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Насобіна Г. О. вказала, що громадянам ОСОБА_7 та ОСОБА_4 нею були роз'яснені правові наслідки посвідчення договору дарування квартири та наданий для оформлення сторонам примірник договору дарування, перевірено перелік документів, необхідних для посвідчення правочину та перевірено відсутність будь-яких обмежень, передбачених чинним законодавством, а саме наявність арештів, заборон, іпотек та інше, після досягнення сторонами домовленості по всім суттєвим умовам договору, подання повного переліку документів для зазначеної нотаріальної дії та підписання договору обома сторонами, керуючись Цивільним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, вона посвідчила договір дарування квартири. Також нотаріус Насобіна Г. О. просила розглянути справу без її участі /т. І а. с. 99/.

Аналогічного змісту пояснення третьої особи у справі - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобної Г. О. надійшли засобами поштового зв'язку до суду 31 серпня 2016 року /т. І а. с. 123, 124/.

22 червня 2016 року відповідач ОСОБА_4 доповнила свої письмові заперечення додатковими /т. І а. с. 108-113/.

11 серпня 2016 року позивач подав клопотання про постановлення окремої ухвали відносно третьої особи у справі - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобної Г. О., посилаючись на умисне невиконання нею ухвали суду від 18 квітня 2016 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до журналу судового засідання, якою задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення спірного договору дарування /т. І а. с. 120-122/.

Суд ухвалою від 08 вересня 2016 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до журналу судового засідання, постановив повторно направити судовий запит третій особі приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Насобній Г. О., одночасно попередивши про відповідальність відповідно до вимог законодавства за невиконання вимог суду /т. І а. с. 163-164/.

Також у судовому засіданні 08 вересня 2016 року позивач подав для долучення до матеріалів справи та врахування судом при постановленні рішення суду додаткові пояснення щодо позову /т. І а. с. 140-142/.

15 вересня 2016 року позивач подав додаткові пояснення до суду, а 23 вересня 2016 року - заяву про долучення до матеріалів справи копії ухвали Київського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2016 року у справі № 910/10255/16 /т. І а. с. 161-171, 195-198/.

Третя особа у справі приватний нотаріус Насобіна Г. О. 26 вересня 2016 року направила засобами поштового зв'язку до суду свої пояснення та копії матеріалів, на підставі яких було нею посвідчено оспорюваний правочин /т. І а. с. 200-250, т. ІІ а. с. 1-9/.

19 жовтня 2016 року позивачем направлено суду засобами поштового зв'язку додаткові пояснення по суті позову /т. ІІ а. с. 10-22/.

Представником відповідача ОСОБА_5 05 грудня 2016 року подано до суду заяву про долучення до матеріалів справи копії рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року у справі № 757/1633/16-ц та копію ухвали Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року № 370/1226/15-ц /т. ІІ а. с. 28-56/.

19 грудня 2016 року від третьої особи у справі - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобної Г. О. засобами поштового зв'язку до суду надійшли письмові пояснення датовані 13 грудня 2016 року /т. ІІ а. с. 57-58/.

Позивач 17 січня 2017 року подав заяву про уточнення позовних вимог, яку прийнято судом до розгляду, а саме /т. ІІ а. с. 59-61/:

- визнати недійсним договір дарування квартири № 133 від 12 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О., укладений ОСОБА_7, яка діяла від імені ОСОБА_5, та ОСОБА_4 у зв'язку із його фіктивністю та таким, що порушує публічний порядок, з моменту укладення;

- здійснити переведення права власності на квартиру № 4 (загальною площею 330, 40 кв м, житлова площа 167, 80 кв м, вартістю 2 973 600 грн як визначено ОСОБА_5 при даруванні ОСОБА_4) у будинку АДРЕСА_1 з відповідача ОСОБА_4 на позивача, у рахунок погашення частини боргу ОСОБА_5, який складає 13 500 599, 61 грн станом на 16 січня 2017 року за договором про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ТД «Камілла» № 330 від 05 травня 2015 року.

Засобами поштового зв'язку відповідач ОСОБА_5 направив до суду додаткові заперечення на позов, які надійшли до суду 01 лютого 2017 року /т. ІІ а. с. 82-101/.

10 лютого та 24 лютого 2017 року від третьої особи у справі - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Насобної Г. О. засобами поштового зв'язку повторно до суду надійшли письмові пояснення ідентичні за змістом попереднім /т. ІІ а. с. 102-103, 104-105/.

Від позивача 06 березня, 16 березня та 30 березня 2017 року до суду надійшли направлені засобами поштового зв'язку додаткові пояснення /т. ІІ а. с. 107-135, 153-184, 185-235/.

Ухвалою суду від 03 квітня 2017 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до журналу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребовування у Головного управління юстиції у м. Києві інформації щодо реєстрації спірного майна за відповідачем ОСОБА_4, оскільки у матеріалах справи є докази реєстрації за останньою та посвідчено приватним нотаріусом як реєстратором /т. ІІ а. с. 147-152, 241/.

Ухвалою суду від 23 травня 2017 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до журналу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі, оскільки перегляд судового рішення у справі № 370/1226/15-ц у касаційному порядку не є підставою для зупинення провадження у даній справі та з огляду на те, що рішення, на яке посилається позивач, набрало законної сили згідно з ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року /т. ІІ а. с. 246-249, 249б/.

06 грудня, 19 грудня 2017 року та 11 квітня 2018 року до суду засобами поштового зв'язку надійшли додаткові пояснення позивача, а 12 грудня 2017 року - заява про збільшення позовних вимог та 06 червня 2017 року - заява про уточнення позовних вимог, які ухвалою суду від 19 червня 2018 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу судового засідання, не прийнято до розгляду у справі /т. ІІІ а. с. 84-88, 89-93, 123-148, 149-165, 196-201, т. ІV а. с. 94/.

На підставі норми пункту 9 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-IV у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу (15 грудня 2017 року), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд ухвалою від 11 червня 2018 року, яка набрала законної сили 13 вересня 2018 року на підставі постанови Апеляційного суду м. Києва, відмовив у вжитті заходів забезпечення позову за заявою позивача шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_3, заборони відповідачам, які є їх власниками, вчиняти дії, спрямовані на відчуження та обтяження вказаного нерухомого майна; до закінчення розгляду справи по суті тимчасово заборонити відповідачу ОСОБА_5, який є громадянином Республіки Білорусь, і відповідачу ОСОБА_4 виїжджати за межі України, а також до територій України, які є тимчасово окупованими /т. IV а. с. 16-71, 73-74, 157-159/.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні 19 червня 2018 року подав відзив, у якому позов не визнав /т. IV а. с. 76-87, 94/.

Позивач 03 вересня та 24 жовтня 2018 року направив до суду засобами поштового зв'язку заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує та просив суд його задовольнити у повному обсязі /т. IV а. с. 162-166, 212-214/.

Представник відповідача ОСОБА_4 через свого представника засобами поштового зв'язку направила до суду відзив, не визнаючи позов /т. IV а. с. 186-204/.

У судовому засіданні позивач позов підтримав та просив суд задовольнити вимоги у повному обсязі, посилаючись на підстави викладені у ньому та додаткових письмових поясненнях, що містяться у матеріалах справи.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2, будучи присутньою у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні. У письмових запереченнях сторона відповідача послалася на те, що доводи позивача щодо наявності спільного умислу у своїх діях, діях відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не підтверджені належними та допустимими доказами, є його припущеннями /т. І а. с. 72-79, 108-113/.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим. Сторона відповідача також у своїх письмових запереченнях посилалася на дотримання під час підписання договору дарування сторонами правочину всіх вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а доказів протилежного позивачем не надано суду /т. І а. с. 86-88, т. ІІ а. с. 82-85/.

Приватний нотаріус КМНО Насобіна Г. О. - третя особа у справі - направила до суду свої письмові пояснення, зазначивши про дотримання процедури посвідчення спірного правочину, окрім того просила розглянути справу за її відсутності, оскільки не має можливості бути присутньою на розгляді справи /т. І а. с. 99, 123, 200; т. ІІ а. с. 57, 102, 104/.

Суд, заслухавши обґрунтування позивача та заперечення представників відповідачів, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

17 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_5 як покупець та ОСОБА_8 як продавець уклали договір купівлі-продажу належних останньому 40 % частки статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Камілла» за 8 000 000 грн. /т. І а. с. 15-16/.

Відповідно пункту 6 укладеного 17 грудня 2014 року договору, відповідач ОСОБА_5 зобов'язався сплатити ОСОБА_8 протягом 60 календарних днів з моменту укладення та підписання цього договору вартість відчужуваної частки у статутному капіталі у розмірі 8 млн. грн., а продавець зобов'язався прийняти вищевказані грошові кошти, про що свідчать підписи на останній сторонці цього договору.

За умовами пункту 7 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, право власності на частку переходить до ОСОБА_5 з моменту нотаріального посвідчення цього договору та державної реєстрації змін до установчих документів, відповідно до ст. 89 Цивільного кодексу України.

Сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, передбачених цим договором, згідно з діючим законодавством, як зазначили у пункті 11 договору від 17 грудня 2014 року.

14 січня 2015 року відповідач ОСОБА_5 вніс зміни до реєстраційних документів ТОВ «Торговий дім «Камілла», у відповідності до договору від 17 грудня 2014 року, проте грошові кошти у розмірі 8 млн. грн. продавцю ОСОБА_8 не сплатив, чим порушив умови договору.

Позивач за договором про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «Камілла» від 05 травня 2015 року отримав право вимоги до боржника ОСОБА_5 грошових коштів у сумі 8 000 000 грн /т. І а. с. 19-20/.

06 травня 2015 року та 12 травня 2015 року повторно позивач направив відповідачу ОСОБА_5 повідомлення про укладений договір про відступлення права вимоги та про зміну на нього первісного кредитора, вимагаючи сплатити борг протягом 3-х днів шляхом переведення грошових коштів на рахунок позивача як нового кредитора та вказано, що ОСОБА_8 надав майнову поруку новому кредитору за виконання боржником грошового зобов'язання у розмірі 20 000 грн /т. І а. с. 23, 24/.

12 лютого 2015 року відповідач ОСОБА_5, від імені якого діяла ОСОБА_7, передав квартиру АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_4, яка її прийняла. Договір про дарування якої посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Насобіною Г. О. та зареєстровано в реєстрі за № 133 /т. І а. с. 12-13/.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частини першої ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до змісту ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільного кодексу України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами другою, третьою ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до змісту вказаної статті фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину. Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.

Відповідно до пункту 1.3. договору про відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі і право вимоги, що виникне в майбутньому щодо сплати боргу.

Згідно з пунктом 1.5 договору первісний кредитор стає майновим поручителем за виконання боржником своїх зобов'язань за вказаним договором купівлі-продажу, в розмірі 20 000 грн.

Зі змісту вказаного договору не вбачається будь-якої умови щодо можливого набуття позивачем прав на майно, що є предметом договору дарування квартири, який оспорює позивач.

Між сторонами даного спору виникли відносини, в яких не міститься застереження щодо обмеження прав відповідача ОСОБА_5 під час його дій у реалізації своїх прав як власника майна.

З огляду на приписи статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Згідно з частиною першою ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог частини першої ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, суд приходить до висновку, що зі змісту вказаних вище правочинів не вбачається будь-якої умови щодо можливого набуття позивачем прав на майно, що є предметом договору дарування квартири, та відсутні правові підстави вважати, що від цього залежить подальша можливість законної реалізації позивачем його прав.

Суд приходить до висновку, що оскільки квартира на момент вчинення оспорюваного правочину не перебувала під обтяженням, а тому власник майна мав право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 1-16, 22, 202. 203, 215, 216, 234, 717 Цивільного кодексу України,

ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 354 Цивільного процесуального кодексу України,

суд,

ВИРІШИВ:

Позов суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Насобіна Ганна Олександрівна про визнання недійсним договору дарування квартири та переведення права власності залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова