Ухвала суду № 79227075, 16.01.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Черкаси

16 січня 2019 року Справа № 580/148/19

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

розглянувши без повідомлення учасників справи заяву позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Придніпровського відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про зупинення реалізації майна,

встановив:

14 січня 2019 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1, в якому просить зупинити реалізацію майна боржника ОСОБА_1, а саме: трикімнатної квартири, загальною площею 46,2 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, реєстраційний номер лота 322617.

До позовної заяви позивачем додано заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов, шляхом зупинення стягнення Придніпровським РВ ДВС ГТУЮ у зведеному виконавчому провадженні №54478889 на підставі виконавчого напису №374, виданого 12.04.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про звернення стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок задоволення вимог ПАТ КБ «Надра» в розмірі 558316,72 грн та виконавчого листа №2-8423 виданого 09.08.2013 Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості в розмірі 392786,11 грн.

В обґрунтування клопотання зазначив, що 26.12.2018 він дізнався, що на 17.12.2018 призначено торги щодо продажу його квартири, які не відбулися та на 04.02.2019 ДП «Сетам» призначені повторні торги.

Також зазначив, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки за споживчим кредитом, виданим в іноземній валюті, є його постійним місцем проживання, загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м, а тому на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» примусова реалізація квартири в порядку виконавчого провадження виключається. Крім того в порушення вимог ч. 5 ст. 56 та ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» його не повідомлено про арешт майна та про його оцінку, в результаті чого він не зміг скористатись правом, передбаченим ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.

За приписами ч. 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

За правилами ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Окрім зазначеного вище, суд звертає увагу на роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” та Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 “Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ”, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суддя з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Проаналізувавши заяву про забезпечення позову, а також надавши оцінку підставам з яких ОСОБА_1 просить забезпечити позов вищевказаним шляхом, суддею не враховуються такі обґрунтування, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, і що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, а також що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Враховуючи принцип співмірності та співвідношення прав, які просить захистити позивач, суддя не вважає, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Більш того, суддя до доводів заявника, викладених у заяві про забезпечення позову ставиться критично, позаяк оцінку спірним діям державного виконавця буде надана за наслідками розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, а не на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Водночас, суддя вбачає за необхідне наголосити на тому, що порушене право заявника/позивача буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті.

Надання правової оцінки зазначеним обставинам до відкриття провадження у справі є неприпустимим, оскільки буде свідчити про передчасність висновку суду щодо правомірності/протиправності рішення суб'єкта владних повноважень до розгляду справи в порядку, встановленому законом, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

За наведених обставин, суддя дійшла висновку про відсутність належних доказів того, що до моменту ухвалення рішення в справі невжиття забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, а також, що очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Таким чином, суддя вважає відсутніми підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 1, 2, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ухвалив:

У задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом п’ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя В.П. Тимошенко