Рішення № 79225646, 15.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року справа № 810/4633/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, у якому позивач з урахуванням уточнень від 09.11.2018 просить:

- визнати протиправною бездіяльність Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 пенсії за віком період з травня 2017 року по серпень 2018 року;

- зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, пенсію за віком за період з травня 2017 року по серпень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

- стягнути з Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем його проживання він вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Ірпінь Київської області, де став на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з травня 2017 року припинив йому виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). На думку позивача, такі дії Управління ПФУ є незаконними, оскільки порушують його право на пенсійне забезпечення.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 97-99) та заперечення на відповідь на відзив (а.с. 201), у яких зазначив, що ним було отримано рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 25.05.2017 №22, згідно з яким скасовано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з чим виплату пенсії було припинено з 01.05.2017, наголосив, що виплата пенсії позивачу була припинена відповідно до положень підпункту 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 - через відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

За заявою позивача від 02.07.2018 відповідно до рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради № 17 від 27.07.2018 року про відновлення пенсії та довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 02.07.2018 № 3251009206 відповідачем проведено поновлення пенсії позивачу з 01.05.2017 року на вересень 2018 року у сумі 6434,25 грн. та проведено перерозподіл боргів. Пенсія за вересень 2018 року перерахована до банківської установи та зарахована на банківський рахунок позивача.

Пунктом 15 Постанови КМУ № 365 визначено, що орган, який здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порідку, визначеного Кабінетом міністрів України. Таким чином, відповідач наголошує, що невиплачена позивачу пенсія за минулий період з 01.05.2017 по 31.08.2018 в загальній сумі 86195,55 грн. взята на облік та буде виплачена після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2018 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, витребувано у сторін документи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 повторно витребувано у позивача документи, витребувано документи від Виконавчого комітету Ірпінської міської ради.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Присутній у судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження (а.с. 204).

Відповідно до ч.3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Приймаючи до уваги подане представником позивача клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження враховуючи відсутність заперечень у представника відповідача та те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, у витребуванні додаткових доказів суд прийшов до висновку здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 року постановлено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_5, виданого Микитівським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області 04.01.1998 (а.с.16).

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_6 (а.с. 18).

Позивач у зв'язку зі зміною місця проживання внаслідок проведення антитерористичної операції на сході України, з 01.03.2016 перебуває на обліку в Ірпінському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області, про що свідчить копія довідки від 31.08.2018 № 1970 (а.с. 22), відповіді від 14.08.2018 № 345/П-03 (а.с.20).

Позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу 15.03.2016, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3251004623 від 15.03.2016 р. (а.с. 75).

Відповідно до довідки від 15.03.2016 № 3251004623 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача визначено: АДРЕСА_2 (а.с. 75).

Позивачем 25.03.2016 року на адресу Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області подано заяву про перерахування пенсії щомісячно в установу банку АТ «Ощадбанк» ТВБВ № 1026/0712 на рахунок № НОМЕР_7 (а.с. 167).

Рішенням Комісії з питань здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначення житлових субсидій, надання матеріальної допомоги сім'ям з дітьми, одноразової грошової допомоги постраждалим особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 06.04.2017 №15 призупинено дію довідки ВПО у зв'язку з непідтвердженим місцем фактичного проживання ОСОБА_1 (а.с. 196).

Розпорядженням Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області відповідно до рішення комісії № 15 від 06.04.2017 призупинено виплату пенсії ОСОБА_1, п/с № 164514 з 01.05.2017 (а.с. 131).

Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради № 166 від 24.05.2017 скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 на підставі інформації Державної прикордонної служби про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання згідно п. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с. 195).

Рішенням Комісії з питань здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначення житлових субсидій, надання матеріальної допомоги сім'ям з дітьми, одноразової грошової допомоги постраждалим особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 25.05.2017 №22 скасовано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1, про що свідчить копія рішення від 25.05.2017 № 22 (а.с. 35), копія додатку до рішення Комісії № 22 від 25.05.2017 (а.с. 129-130).

Позивачем 02.07.2018 було подано до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради заяву про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 48-49).

Позивача повторно було взято на облік як внутрішньо переміщену особу 02.07.2018, про що свідчить копія довідки від 02.07.2018 №3251009206 (а.с. 50).

Відповідно до довідки від 02.07.2018 №3251009206 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_3 (а.с. 50).

Рішенням Комісії з питань здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначення житлових субсидій, надання матеріальної допомоги сім'ям з дітьми, одноразової грошової допомоги постраждалим особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради № 17 від 27.07.2018 призначено соціальні виплати ОСОБА_1 з дня подання заяви, про що свідчить копія рішення № 17 від 27.07.2018 (а.с. 36), копія додатку до рішення Комісії № 17 від 27.07.2018 (а.с. 139-140).

Розпорядженням Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області № 16451 від 01.08.2018 позивачу призначено пенсію у зв'язку з повторним взяттям на облік (а.с. 132).

Згідно виписки по картковому рахунку № НОМЕР_7 за період 01.04.2017-29.08.2018 останнє зарахування на рахунок позивача пенсії було здійснено 14.04.2017 (а.с. 21).

Згідно довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 31.08.2018 №1970 розмір призначеної, нарахованої, але не виплаченої позивачу пенсії за період травень 2017 року - серпень 2018 року становить 86195,55 грн. (а.с. 22).

Позивачем 01.08.2018 року було подано до Ірпінського об'єднаного управління ПФ України Київської області заяву щодо виплати пенсії за минулий період з травня 2017 року по серпень 2018 року, про що свідчить копія заяви від 01.08.2018 (а.с. 19).

Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області у листі від 14.08.2018 № 345/П-03 відмовило у виплаті пенсії за період травень 2017 року - серпень 2018 року, зазначивши, що невиплачена позивачу пенсія за минулий період з 01.05.2017 по 31.08.2018 в загальній сумі 86195,55 грн. взята на облік та буде виплачена після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку, про що свідчить копія відповіді від 14.08.2018 № 345/П-03 (а.с. 20).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач зазначає, що пенсійні виплати він отримував до квітня 2017 року, однак починаючи з 01.05.2017 відповідач припинив виплату пенсії.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01.05.2017 по 31.08.2018 виплати призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 4 Закону України №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Рішенням Комісії з питань здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначення житлових субсидій, надання матеріальної допомоги сім'ям з дітьми, одноразової грошової допомоги постраждалим особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 06.04.2017 №15 призупинено дію довідки ВПО у зв'язку з непідтвердженим місцем фактичного проживання ОСОБА_1.

Розпорядженням Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області відповідно до рішення комісії № 15 від 06.04.2017 призупинено виплату пенсії ОСОБА_1, п/с № 164514 з 01.05.2017 (а.с. 131).

Згідно з наявних в матеріалах справи заперечень на відповідь на відзив, на травень 2017 року управлінням було припинено виплату у зв'язку з непідтвердженням місця фактичного проживання згідно рішення комісії № 15 від 06.04.2017 року (а.с. 201).

Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради № 166 від 24.05.2017 скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 на підставі інформації Державної прикордонної служби про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання згідно п. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Рішенням Комісії з питань здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначення житлових субсидій, надання матеріальної допомоги сім'ям з дітьми, одноразової грошової допомоги постраждалим особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 25.05.2017 №22 скасовано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1.

Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як непідтвердження місця фактичного проживання пенсіонера.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Згідно преамбули до Закону № 1058-IV зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Статтями 2 та 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у ст. 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в пункті 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Крім того, з наданого суду розпорядження Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області відповідно до рішення комісії № 15 від 06.04.2017 призупинено виплату пенсії ОСОБА_1, п/с № 164514 з 01.05.2017 (а.с. 131).

Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, вчинення бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 пенсії за віком період з травня 2017 року по серпень 2018 року, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії та вчинення бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 пенсії за віком період з травня 2017 року по серпень 2018 року відповідачем не були надані.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи бездіяльність відповідача з урахуванням положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком період з травня 2017 року по серпень 2018 року була вчинена не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вчинення відповідачем бездіяльності не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 (далі - Закон № 1207-VII) виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Таким чином, положення частини другої статті 7 Закону № 1207-VII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач не проживав на тимчасово окупованій території, визначеній частиною першою статті 3 цього Закону.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону №1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» щодо здійснення доплати позивачу пенсії за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України після його прийняття, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (ч.1 статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 пенсії за віком в період з травня 2017 року по серпень 2018 року підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 пенсію за віком за період з травня 2017 року по серпень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо виплати позивачу пенсії за віком досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави бездіяльності не належать до передбачених законом підстав відмови в виплаті позивачу пенсії.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, пенсію за віком за період з травня 2017 року по серпень 2018 року.

Згідно довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 31.08.2018 №1970, розмір призначеної, нарахованої, але не виплаченої позивачу пенсії за період травень 2017 р. - серпень 2018 р. становить 86195,55 грн. (а.с. 22).

Стосовно вимоги щодо нарахування компенсації втрати частини доходів суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 (з подальшими змінами та доповненнями, далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно пункту 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року. Також відповідно до п.3 даного Порядку компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

З огляду на протиправність бездіяльності Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо невиплати пенсії позивачу з 01.05.2017 по 31.08.2018, поновлення та виплату пенсії позивачу слід здійснити з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується, а судом не встановлено наявність причинного зв'язку між протиправними діями саме відповідача під час розгляду заяви позивача та душевними стражданнями, про які стверджує позивач. Суд також враховує, що позивач не надав жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у сумі 20000,00 грн.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Стосовно клопотання про допуск негайного виконання рішення, суд зазначає наступне.

Питання негайного виконання рішень суду в адміністративних справах регулюється статтею 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, частиною першою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що негайно виконуються рішення про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Таким чином, негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць підлягає присудження виплати пенсії.

Враховуючи вищевказані приписи, суд вважає за можливе допустити дане рішення у частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн., про що свідчить платіжне доручення № 1408291298 від 03.09.2018 (а.с. 3).

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.

Керуючись статтями 243-246, 250, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 пенсії за віком період з травня 2017 року по серпень 2018 року.

3. Зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, пенсію за віком за період з травня 2017 року по серпень 2018 року у сумі 86195,55 грн. з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

4. Стягнути з Ірпінського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (вул. Шевченка, 4, м. Ірпінь, Київська область, ідентифікаційний код 41248152) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

5. У задоволенні решти позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

6. Встановити для Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області строк для надання суду звіту про виконання судового рішення - один місяць з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду 15.01.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.