Рішення № 79225295, 27.12.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 грудня 2018 року 09 год. 30 хв.Справа № 280/5056/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо невиплати ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1, пенсії з лютого 2015 року, за винятком однієї виплати за липень 2018 року; зобов'язати Шевченківське об'єднане управління пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити нарахування та виплату ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1, пенсії та виплатити заборгованість по пенсії, яка утворилася за період, починаючи з лютого 2015 року, за винятком однієї виплати за липень 2018 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що з 11.09.2017 перебуває на обліку в Шевченківському об’єднаному управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя. Вказує, що одразу після взяття на облік звернулась до відповідача із заявою на запит пенсійної справи з попереднього місця проживання та для виплати за новим місцем проживання. Але за весь час позивачу було виплачено лише 1 570,33 грн. за липень 2018 року. Зазначає також, що з відповіді Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя вбачається, що ОСОБА_1 взято на облік в управлінні з 01.02.2015. Стверджує, що виплати пенсії на день звернення до суду не проводяться. Вважає, що бездіяльність відповідача суперечать чинному законодавству та просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 03.12.2018 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5056/18 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії. Призначено судове засідання на 27 грудня 2018 року.

22 грудня 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому Управління посилається на те, що позивачу було припинено виплату пенсії з 01.05.2018 на підставі п.п.4 і 5 п. 12 Порядку № 365. Зазначає, що призначення, поновлення та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється з урахуванням рішення комісії з питань призначення (відновлення) та припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад. Також, вказує, що сума пенсії, яка не виплачена за минулий період, буде виплачена на умовах окремого Порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З огляду на таке, просить відмовити у позові.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

З 11.09.2017 ОСОБА_1 згідно довідки від 11.09.2017 № 000326024 перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з міста Макіївка Донецької області і отримувала пенсію у Шевченківському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Запоріжжя.

Представник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо виплати пенсії позивачу.

Листом від 03.10.2018 № 17492/05 Управління повідомило ОСОБА_1, що витягом з протоколу № 18 від 14.09.2017 засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у Комунарському районі було прийнято рішення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1, виплату буде поновлено у жовтні 2018 року, а пенсійні виплати, що не були виплачені будуть виплачені відповідно до встановленого Порядку.

Згідно довідки Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя від 03.10.2018 позивачу за період з 01.09.2017 по 30.09.2018 виплачено пенсію у розмірі 1570,33 грн. у липні 2018 року, інші виплати відсутні.

Позивач не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо виплати їй пенсії, звернувлась з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно із частиною 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV (надалі Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ст. 4 Закону №1058-ІV).

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Згідно із частиною 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 ст. 4 Закону № 1706-VII).

Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону №1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 8 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок №365) вказує на правомірність припинення пенсії у зв'язку із відсутністю на фактичним місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.

Дійсно, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" є одними з підстав, визначених у п.п.2,4 п.12 Порядку №365 для припинення соціальних виплат, а частина 1 статті 12 Закону №1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: (…); 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Разом з тим, вказаний Закон №1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.

Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-ІV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

При цьому, конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

В той же час, як вказує відповідач, виплата пенсії позивачу була припинена з 01.08.2018 у зв’язку з непідтвердженням місця проживання ОСОБА_1 Водночас, судом встановлено, що з вересня 2017 року і до липня 2018 року пенсія позивачу була нарахована, але також не виплачувалась.

Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Тим паче, припинення пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом №1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі відповідного рішення, якого прийнято не було.

Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на Порядок № 365 та Закон № 1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не передбачені ст. 49 Закону №1058-IV. А норми Закону № 1706-VII є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.

Вказане, також, узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі за № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03.05.2018 (справа № 805/402/18, провадження №Пз/9901/20/18), що набрала законної сили 04.09.2018.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.11.2003 № 1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В п. 51 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Пічкур проти України” було зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України та у п. 54 зроблено висновок про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я” (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. В цьому рішенні також зазначено, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з вересня 2017 року.

Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13.02.2018 у справі №219/9003/17, від 20.02.2018 у справі №234/10770/17, тощо.

Разом з тим, суд не вважає обґрунтованими вимоги представника позивача щодо визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії з лютого 2015 року та зобов’язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з лютого 2015 року.

Так, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Шевченківському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду м. Запоріжжя відповідно до довідки від 11.09.2017 № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з вересня 2017 року. Вказане також підтверджується витягом з протоколу № 18 від 14.09.2017 засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у Комунарському районі, відповідно до якого призначено соціальні виплати ОСОБА_1 Більш того, сам представник позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що ОСОБА_1 взята на облік 11.09.2017.

Доказів того, що позивач перебувала на обліку у відповідача саме з лютого 2015 року ані позивач, ані відповідач до матеріалів справи не надали.

З огляду на таке, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині визнання неправомірною бездіяльності щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з вересня 2017 року, та зобов’язання відновити нарахування та виплатити пенсію позивачу з вересня 2017 року, з урахуванням виплаченої суми за липень 2018 року.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, оскільки відповідачем не доведено належним чином правомірність невиплати пенсії позивачу з вересня 2017 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв'язку із викладеним, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (69104, АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя (69014, м. Запоріжжя, вул. К-Карого, 25-А, код ЄДРПОУ 41248959) про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з вересня 2017 року, за винятком липня 2018 року.

Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити нарахування пенсії ОСОБА_1 та виплатити пенсію за період, починаючи з вересня 2017 року, з урахуванням виплаченої суми пенсії за липень 2018 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 352,40 грн. (триста п’ятдесят дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду м. Запоріжжя.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 03.01.2019.

Суддя Л.Я. Максименко