Рішення № 79213877, 09.01.2019, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3136/18

2/703/476/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2019 року

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Кирилюк Н.А.

з секретарем Римським Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 703/3136/18

за участю

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

Свої вимоги мотивує тим, що він з 11 квітня 2005 року працював у Смілянській станції швидкої медичної допомоги КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» на посаді водія автотранспортних засобів (бригади екстреної допомоги).

9 серпня 2018 року його було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку. В цей же день йому було видано трудову книжку.

Позивач зазначив, що за весь період його роботи він не мав жодного дисциплінарного стягнення, а тому зазначені в наказі підстави звільнення не відповідають дійсності.

Установою не було належним чином зафіксовано факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання ним трудових обов’язків, що ці обов’язки випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку, вони є винними і носили систематичний характер. Вважає, що відповідачем також були порушені строки накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Враховуючи наведене, просив поновити його на займаній посаді, стягнути на його користь 10000 грн. моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу з 9 серпня 2018 року по день винесення рішення.

Під час розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що ним було отримано відзив на позовну заяву, в якому позивач на підтвердження систематичності порушення трудової дисципліни посилається на наказ № 10 від 5 січня 2018 року про оголошення йому догани. Підставою винесення цього наказу стала його відсутність на робочому місці 8 та 9 грудня 2017 року.

Стверджуючи, що в ці дні він перебував на лікуванні, вважає цей наказ незаконним, а тому просить його скасувати (а.с.50-51).

В судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі та пояснив, що 8 грудня 2017 року він почувався погано та змушений був викликати швидку медичну допомогу. У нього стався напад, був тиск, однак від госпіталізації він відмовився. Оскільки цього дня о 8 годині він мав приступити до роботи, про свою хворобу він повідомив керівництво. Цього ж дня близько 10 години він відвідав сімейну амбулаторію, однак лікаря там не було, тому він пішов додому. 9 грудня його стан не покращився, в зв’язку з чим він звернувся до приймального відділення лікарні. Йому знову було запропоновано госпіталізацію до лікарні, однак він відмовився. 10 грудня був вихідним днем. Оскільки він продовжував хворіти, офіційно йому було виписано лікарняний лист 11 грудня. Курс лікування закінчився 16 грудня 2017 року. Тому вважає, що він не вийшов на роботу з поважних причин, а відтак наказ від 5 січня 2018 року є незаконним. Зазначив, що в 2016 році працівникам Смілянської станції швидкої медичної установи не було виплачено річну премію за результатами роботи. З цього приводу працівники звернулись до державної служби України з питань праці. Ініціатором звернення був він, а тому керівництво почало ставитись до нього упереджено, постійно прискіпувалось та тиснуло на нього. Заперечував факт злиття бензину з машини швидкої медичної допомоги та пояснив, що коли він обслуговував автомобіль до нього підійшов головний механік ОСОБА_4, в руках якого була пляшка з рідиною. Він звинуватив позивача у крадіжці бензину. Наступного дня, коли він прийшов на роботу, його повідомили, що він звільнений і видали трудову книжку. Наказ про звільнення йому не вручали.

Представник позивача просив задоволити позов та пояснив, що ОСОБА_1 в день звільнення не було вручено наказ про звільнення, а також не надано матеріали службової перевірки за фактом злиття бензину із службового автомобіля.

Представник відповідача позов не визнав і пояснив, що 8 і 9 грудня 2017 року позивач був відсутній на роботі, дійсно в телефонному режимі повідомив диспетчера про свою хворобу. На роботу вийшов 16 грудня, приніс лікарняний лист, однак він був датований 11 грудня 2017 року. Таким чином, було встановлено факт прогулу і після проведення службової перевірки йому було оголошено догану. Надавати будь-які письмові пояснення він відмовився, як і відмовився ставити підпис про те, що його ознайомлено з цим наказом, про що складено відповідні акти. 8 серпня 2018 року головним механіком було зафіксовано факт злиття ОСОБА_1 бензину із службового автомобіля. По даному факту було направлена заява про вчинення злочину до органів поліції. Після проведеної службової перевірки позивача було звільнено за систематичне грубе порушення трудової дисципліни. Від будь-яких пояснень та підписів ОСОБА_1 відмовився.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного.

Сторони визнали, що ОСОБА_1 працював водієм автотранспортних засобів Смілянської швидкої медичної допомоги з 11 квітня 2005 року.

Щодо позовних вимог щодо скасування наказу, суд виходить з наступного.

Наказом головного лікаря Смілянської станції швидкої медичної допомоги – філії КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» № 10 від 5 січня 2018 року йому було винесено догану за порушення трудової дисципліни. Підставою накладення дисциплінарного стягнення стала відсутність працівника на робочому місця в період часу з 8 години по 20 годину 8 грудня 2017 року та з 20 години 9 грудня по 8 годину 10 грудня 2017 року.

У статті 139 КЗпПУ передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з частиною першою статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (стаття 147 КЗпП України).

Догана є найменш суворим стягнення за порушення трудової дисципліни та заходом особистого немайнового характеру.

Відповідно до частин першої та третьої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відсутність пояснень від порушника трудової дисципліни не перешкоджає застосуванню стягнення, якщо власник зможе довести те, що пояснення від працівника він зажадав, але працівник їх не надав.

Судом встановлено, що відповідно до актів № 1 та № 2 від 8 та 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 8 години по 20 годину 8 грудня 2017 року та з 20 години 9 грудня по 8 годину 10 грудня 2017 року

Позивач визнав, що він працював позмінно і в ці дні і години мав працювати відповідно до графіку роботи за грудень 2017 року. Однак вважає, що був відсутній на робочому місці з поважних причин – через хворобу. На підтвердження цього надав картку виклику та виїзду швидкої медичної допомоги, згідно з якою о 4 годині 53 хвилині 8 грудня 2017 року він викликав швидку медичну допомогу у зв’язку із скаргами на перебої в роботі серця та незначний колючий біль. Лікарем була надана перша медична допомога, від госпіталізації він відмовився.

Як вбачається з записів лікаря приймального відділення, 9 грудня 2017 року о 13 годині 40 хвилин позивач звертався за допомогою зі скаргами на біль в області серця, від госпіталізації відмовився (а.с.54-57,77-78).

На виконання вимог закону позивачу було запропоновано надати відповідні письмові пояснення щодо причин своєї відсутності, однак як вбачається з акту від 12 грудня 2017 року ОСОБА_1 відмовився надати ці пояснення, що засвідчили своїми підписами три особи.

Аналогічний акт складено і 5 січня 2018 року, у відповідності з яким позивач відмовився ставити свій підпис про те, що він ознайомлений з наказом про оголошення йому догани. (а.с.27-30).

Згідно з п. 1.1, 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджену наказом МОЗ України № 455 від 13.11.2001, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється.

З огляду на вказане, суд вважає, позовні вимоги щодо скасування наказу № 10 від 5 січня 2018 року, яким позивачу оголошено догану необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди суд виходить з наступного.

8 серпня 2018 року на ім’я в.о.головного лікаря Смілянської станції швидкої медичної допомоги КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» було направлено доповідну записку механіка автоколони ОСОБА_5 про те, що в цей день близько 6 години було зафіксовано факт злиття водієм ОСОБА_1 бензину з автомобіля УАЗ 3962 в об’ємі 2 л.

Аналогічна доповідна записка була направлена ОСОБА_4 на ім’я в.о. директора КУ «ОЦЕМД та МК ЧОР».

На підставі наказу в.о. головного лікаря № 49 від 8 серпня 2018 року було створено комісію для проведення службового розслідування за даним фактом.

В ході проведення службового розслідування були відібрані письмові пояснення у водіїв ОСОБА_6 та ОСОБА_7, згідно з якими вони знаходились в приміщенні підстанції ШМД. До них в приміщення зайшов начальник експлуатаційного відділу ОСОБА_4, в руках якого була пляшка з рідиною. ОСОБА_4 пояснив, що забрав її у водія ОСОБА_8, коли той зливав бензин з автомобіля.

Також були відібрані письмові пояснення у механіка автоколони ОСОБА_5, який пояснив, що ОСОБА_1 злив бензин із службового автомобіля.

В той же час суд зазначає, що допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 пояснив, що він особисто не був свідком цієї події. По факту злиття бензину його повідомив ОСОБА_4 в телефонному режимі.

ОСОБА_1 відмовився від дачі письмових пояснень, про що було складено відповідний акт.

За результатами службового розслідування, з урахуванням зазначених документів, 8 серпня 2018 року в.о. головного лікаря Смілянської станції швидкої медичної допомоги КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» виніс наказ № 34-кл, відповідно до якого наказав застосувати до ОСОБА_1 за неодноразове грубе порушення трудової дисципліни та систематичне неналежне виконання правил внутрішнього трудового розпорядку та посадової інструкції згідно ст. 147 КЗпП України дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України (у зв’язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку). Підставою винесення цього наказу стало порушення позивачем 8 серпня 2018 року о 5 годині 50 хвилин п. 3.1 розділу 3, п. 7.1 розділу 7 Правил внутрішнього трудового розпорядку, а також п. 2.2.4, 2.2.13 розділу 2, п. 7.2 розділу 7 посадової інструкції водія (а.с.36-45).

Наказом № 35-кл від 9 серпня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КУпАП у зв’язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку (а.с.31-34).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Для розірвання трудового договору за підставою наведеною вище необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов'язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Для застосування цієї підстави для розірвання трудового договору важливим є невиконання працівником обов'язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання ним обов'язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору. Цю підставу не можна застосовувати до працівника, який відмовився виконати незаконне розпорядження роботодавця, або за відмову виконання роботи, яка не входить до кола його посадових обов'язків, а також за дії, що не пов'язані з виконанням службових обов'язків.

Такими, що систематично порушують трудову дисципліну, є працівники, які мають дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни та порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення. Дисциплінарні та громадські стягнення погашаються, якщо протягом року після їх застосування працівник не порушив дисципліну знову.

Перелік дисциплінарних стягнень міститься у статті 147 КЗпП України, зокрема цією статтею встановлено такі види дисциплінарних стягнень: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06 листопада 1992 року № 9 під час звільнення за ч. 3 ст. 40 КЗпПУ слід враховувати лише ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або внаслідок дострокового зняття (стаття 151 КЗпП), а також ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Нормами ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Вимогами статей 78, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що відповідачем на підтвердження своїх заперечень не надано ні Правил внутрішнього трудового розпорядку, ні посадової інструкції відповідача.

Неподання цих документів не дає суду можливості встановити які саме правила були порушені позивачем під час виконання своїх трудових обов’язків.

Крім того, факт вчинення крадіжки підтверджується або вироком суду або постановою у справах про адміністративне правопорушення.

Згідно з наданими матеріалами Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області позивач ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності не притягувався. Таким чином, суд вважає недоведеним факт вчинення крадіжки (а.с.108-131).

Відповідно до частини першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Двома місяцями, що передували події звільнення ОСОБА_1, є липень та червень 2018 року, час вимушеного прогулу складає 5 місяців, а саме з 09.08.2018 по 09.01.2019 року, тому сума, що підлягає стягненню з відповідача розраховується наступним чином: (6146,22 грн. (середньомісячна заробітна плата) х 5 місяців (вимушеного прогулу) дорівнює 30731 грн. 10 коп.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до роз’яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди», під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом враховується характер, тривалість та обсяг спричинених моральних страждань внаслідок незаконного звільнення, вимушених внаслідок цього змін в житті позивача, ступінь вини відповідача, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і діями заподіювача.

Незаконне звільнення з роботи призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків ОСОБА_1, його моральних страждань, переживань (перебував на лікуванні на стаціонарному кардіологічному відділенні з 09.08.2018 по 17.08.2018 року (а.с.5), необхідності у прикладенні додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи характер і тривалість порушень права працівника, приймаючи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача в огляду на те, що він працював у лікарні з 2005 року (а.с.7-8), з урахуванням вимог розумності та справедливості на підставі ст. 237-1 КЗпП України суд вважає, що вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення в сумі 5000 грн.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судових витрат та на користь держави судові витрати, від сплати яких був звільнений позивач.

На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 352, 354, 430 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: м.Сміла Черкаської області, вул.Любомирська, 2/23, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП 21881022298) до до Комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» (м. Черкаси, вул. А. Корольова, 15, код ЄДРПОУ 38553482) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Зобов’язати Комунальну установу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» поновити ОСОБА_1 з 9 серпня 2018 року на посаді водія автотранспортних засобів (бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги та виїзних консультативних бригад) Смілянської СШМД – філії КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради».

Стягнути з Комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» на користь ОСОБА_1 30731 грн. 10 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 5000 грн. моральної шкоди та 320 грн. судових витрат у виді судового збору, всього 36051 грн. 10 коп.

В решті позову відмовити.

Стягнути з КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» на користь держави 1409 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16 січня 2019 року.

Головуючий