Рішення № 79203051, 11.01.2019, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3940/18

РІШЕННЯ

іменем України

"11" січня 2019 р. м. Вознесенськ

Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої - судді - Висоцької Г.А., при секретарі судового засідання - Радєвій Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в м. Вознесенську Миколаївської області без застосування звукозаписувальної техніки цивільну справу № 473/3940/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Прибужанівської сільської об'єднаної територіальної громади про визнання права власності на житловий будинок,

В С Т А Н О В И В:

12.10.2018 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, отриманого на підставі рішення № 4 Прибужанівської сільської ради народних депутатів «Про перехід в приватну власність переселенського будинку» від 27.07.1993 року.

Позивач вказує, що зареєструвала на своє ім'я зазначений будинок і маючи намір розпорядитись ним, звернулася до нотаріальної контори, проте отримала відмову у вчиненні вказаної нотаріальної дії в зв'язку з розбіжностями в правовстановлюючому документі і реєстрації права власника, що не відповідає вимогам діючого законодавства.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила визнати за нею право власності.

Представник позивача в судовому засіданні 05.12.2018 року позов підтримала, зазначила, що відповідачем вже після смерті ОСОБА_3, який помер в грудні 1992 року було прийнято рішення від 27.01.1993 року про передачу переселенського будинку його дружині ОСОБА_1, тому житловий будинок АДРЕСА_1 і було зареєстровано на позивача, але зважаючи на розбіжності у документах щодо власника, позивач позбавлена можливості розпорядитись належним їй майном. Просила позов задовольнити, посилаючись на положення ст. ст. 328, 392 ЦК України.

В судове засідання 11.01.2019 року позивач та її представник не з'явилися, просили позов задовольнити, розглянути справу у їх відсутність.

Представник відповідача - Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслано заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог сільський голова ОСОБА_4 не заперечував.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про безпідставність поданого позову і неможливість прийняти заяву відповідача про визнання позовних вимог, передбачених ст. 206 ЦПК України, оскільки вона суперечить вимогам закону з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Прибужани Вознесенського району Миколаївської області, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть, виданим повторно від 28.11.2018 року (а.с. 28).

Відповідно до акту директора радгоспу ім. Синякова Вознесенського району Миколаївської області ОСОБА_6 від 16.08.1983 року про передачу переселенцю ОСОБА_5 будинку та надвірних споруд, останньому передано кам'яний житловий будинок вартістю 7 тисяч рублів.

Згідно протоколу № 2 засідання правління колгоспу ім. Синякова від 19.01.1993 року списано на збитки господарства борг по безпроцентній суді в сумі 10000 крб. за заявою ОСОБА_1 за переселенський будинок ( а.с. 40-41).

Відповідно до рішення виконкому Прибужанівської сільської ради народних депутатів Вознесенського району Миколаївської області від 27.01.1993 року за № 4 затверджено акт передачі переселенського будинку колгоспу ім. Синякова - ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 ( а.с. 10).

Згідно клопотання, адресованого Прибужанівській сільраді, голова правління колгоспу ім. Синякова ОСОБА_7 клопоче про переоформлення в приватну власність будинок з ОСОБА_5 на ОСОБА_1 ( а.с. 11).

Відповідно до довідки КП «Вознесенське МБТІ» житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі Акту передачі житлового будинку та рішення виконкому Прибужанівської сільської ради за № 4 від 27.01.1993 року ( а.с. 13).

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 07.09.1994 року отримала у власність дві земельні ділянки, площею 0.25 га та 0.01 га для обслуговування спірного житлового будинку та господарських будівель і ведення особистого підсобного господарства ( а.с. 14-15).

Згідно інформації приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К.Б. за № 1300/01-16 від 10.10.2018 року відмовив в посвідченні договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, так як подані документи не відповідають вимогам ст. 47 Закону України «Про нотаріат» - Акт передачі житлового будинку виданий не на її ім'я позивача, тоді як нерухомість ОСОБА_1 зареєструвала на себе.( а.с. 16).

За змістом статей 524, 529, 549 ЦК Української РСР, який був чинним на час смерті ОСОБА_5 - грудень 1992 року, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов'язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його набуття.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.

Згідно з ст.ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року, який діяв у період перебування батьків позивачки у шлюбі, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року та інших нормативно-правових актів.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до п. 9 додатку №1 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затв. Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року (чинній на час набуття права власності) акти про передачу будинків у власність переселенцям при наявності рішень про це виконкомів районних Рад депутатів трудящих і довідок фінансових відділів про остаточний розрахунок переселенця за одержану будівлю належали до правовстановлюючих документів, на підставі яких провадилася реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР.

Проте особа, зазначена в акті про передачу будинку у власність переселенцю після набуття майна не зареєстрував право власності на будинок у встановленому законом порядку.

До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на квартиру, житловий будинок, іншу споруду.

Таким чином, існування Акту від 16.08.1983 року про передачу переселенцю ОСОБА_5 житлового будинку, рішення виконкому Прибужанівської сільської ради Вознесенського району від 27.01.1993 року про затвердження акту передачі спірного будинку - ОСОБА_1 та інформації КП «Вознесенське МБТІ» щодо за реєстрації за позивачем зазначеного нерухомого майна не є доказом на підтвердження належності позивачу нерухомого майна, а свідчить про існування інших правовідносин - щодо спадкування майна та визначення правового режиму майна подружжя.

Судом встановлено, що акт про передачу будинку у власність переселенцю - ОСОБА_5, який був чоловіком позивача і помер в грудні 1992 року не втрачений, що не позбавляє можливості ОСОБА_1, в тому числі як спадкоємця захистити своє право на спірне нерухоме майно.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (2 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В порядку зазначеної норми особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності за умови:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

При цьому відмова органу державної реєстрації прав в оформленні права власності на об'єкт нерухомого майна та видачі свідоцтва у зв'язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об'єкт нерухомого майна.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

В силу ст.ст. 3,4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України судовому захисту підлягають лише законні права та інтереси особи у разі їх порушення або невизнання.

Оскільки позивачем не надано доказів набуття права власності на підставах, визначених законом, то і посилання на порушення його права через неможливість розпорядитись майном не заслуговують на увагу.

Так як правовстановлюючий документ (тобто, акт про передачу переселенцю житлового будинку, який відповідно до закону підтверджує право власності на нерухоме майно), суперечить наявній на даний час реєстрації права власності, то відсутні визначені ст. 392 ЦК України підстави для задоволення позову ОСОБА_1

При зверненні до суду позивачем з урахуванням вартості відшкодованого майна було сплачено судовий збір у розмірі 720 грн., який відповідно до положень п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України покладається на ОСОБА_1

Керуючись ст.ст.12,13, 76-83, 200, 259, 263 265, 272, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Прибужанівської сільської об'єднаної територіальної громади Вознесенського району про визнання права власності на житловий будинок - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.

Позивач:ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації : АДРЕСА_2, РНОКППНОМЕР_1.

Відповідач:Прибужанівська сільська об'єднана територіальна громада, місце знаходження: Миколаївська область, Вознесенський район,с. Прибужани, вул. Одеська № 18 , код ЄДРПОУ 04376245.

Повний текст рішення складено 16.01.2019 року.

Суддя Висоцька Г.А.