Рішення № 79196313, 16.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4378/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21 грудня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі – відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність УПФУ в м. Сєвєродонецьку щодо нездійснення перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2018 по 30.09.2018 на підставі довідки апеляційного суду Луганської області;

- зобов’язати УПФУ в м. Сєвєродонецьку провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.01.2018 в розмірі 90% від суддівської винагороди відповідно до довідки апеляційного суду Луганської області та виплатити заборгованість, що утворилась за період з 01.01.2018 по 30.09.2018;

- зобов’язати відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 16.07.2016 позивач знаходиться на обліку та отримує довічне грошове утримання судді у відставці в УПФУ в м. Сєвєродонецьку.

Відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII, який набрав чинності 22 липня 2018 року, “Про ефективне управління майновими правами право власників у сфері авторського права і (або) суміжних прав”, з 1 січня 2018 року посадовий оклад діючих суддів встановлено, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, - 1762 гривні та відповідно зроблено перерахунок суддям суддівської винагороди з 01.01.2018, що є загальновідомим фактом.

10.12.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2018 відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці, виданої апеляційним судом Луганської області. Однак відповідачем перерахунок зроблено не було, а щомісячне довічне грошове утримання у новому розмірі позивачу було сплачено лише з 01.20.2018.

Для з’ясування зазначених обставин позивачем направлено запит до відповідача, згідно відповіді на який від 18.12.2018 за № 22353/03-н, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивачу проведено з 01.08.2018, здійснити перерахунок з більш раннього строку відсутні законні підстави.

З посиланням на норми Конституції України, Закону України від 15.05.2018 № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної ОСОБА_2 Української РСР 09.10.1973 № 2148, рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, рішення ЄСПЛ у справах «Броньовський проти Польщі», позивач вважає бездіяльність відповідача щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2018 протиправною.

Ухвалою суду від 26.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 1-2).

10.01.2019 за вх. № 1586/2019 відповідачем надано відзив на позовну заяву (арк.спр. 18-19), в якому зазначено таке.

З 19.07.2016 ОСОБА_1 призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 84% від суддівської винагороди. На виконання постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 06.12.2016 у справі № 428/12050/16-а перераховано грошове утримання, виходячи з розміру 90% від суддівської винагороди.

13.08.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, додавши довідку апеляційного суду Луганської області від 13.08.2018 №5/1186/2018 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі якої управлінням перераховано грошове утримання позивача з 01.08.2018, що підтверджується розпорядженням від 12.09.2018 № 844253, тому вимога здійснити перерахунок по 30.09.2018 є необґрунтованою.

Правові підстави для здійснення перерахунку з 01.01.2018 відсутні, оскільки відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Згідно із пунктом 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.01.2008 № 3-1, перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з 01 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою.

Законом № 2415-VIII внесено зміни до законів України в частині застосування для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року, як розрахункової величини. Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно – правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Тому, на думку відповідача, проведення перерахунку грошового утримання має здійснюватися з 01.08.2018. Зазначена позиція узгоджується з позицією Міністерства соціальної політики України, викладеною у листі від 23.08.2018 № 32/0/19с-18, яким була надана відповідь на лист ПФУ від 02.08.2018 № 25413/02-10. Крім того, навіть у разі набрання чинності Законом № 2415-VIII з 01.01.2018, перерахунок мав би робитись з 01.02.2018, тобто з наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди, як того вимагають норми Порядку.

Також відповідач послався на пропуск позивачем строку звернення до суду, і заперечував проти встановлення судового контролю та покладення судових витрат на управління.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.01.2019 за вх. №1781/2019 позивачем надано відповідь на відзив (арк.спр. 52-53), в якій, зокрема, зазначено, що дійсно згідно з копією розпорядження від 12.09.2018 № 844253 позивачу перераховано довічне грошове утримання з 01.08.2018, але у відзиві відповідачем не вказано ту обставину, що доплата по перерахунку в загальній сумі 5132,16 грн нарахована на додаткову відомість, яка станом на 10.01.2019 не профінансована, що підтверджується довідкою від 10.01.2019. На особистому прийомі спеціалістом УПФУ в м. Сєвєродонецьку позивачу повідомлено, що згідно постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 доплата по довічному грошовому утриманню за період з 01.08.2018 по 30.09.2018 нарахована на додаткову відомість та буде виплачена після прийняття окремого порядку. У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону, при цьому жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною ОСОБА_2 України не приймалося. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам Закону слід застосовувати норми Закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Також позивач зазначив, що строк для звернення до суду не пропустив, оскільки дізнався про порушене право тільки в грудні 2018 року з відповіді відповідача від 18.12.2018 на звернення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, має статус внутрішньо переміщеної особи, підтверджений довідкою від 18.12.2014 № 919009008 (арк.спр. 12), перебуває на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, що визнається сторонами в наданих до суду письмових поясненнях, а тому, у відповідності до частини першої статті 78 КАС України, додаткового підтвердження не потребує.

19.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (арк.спр. 21).

Згідно із розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 09.08.2016 № 844253 ОСОБА_1 призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 84% від суддівської винагороди (арк.спр.35).

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 06.12.2016 у справі № 428/12050/16-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до УПФУ в м. Сєвєродонецьку, скасовано рішення УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 11.10.2016 № 162/к-4, яким ОСОБА_1 було відмовлено в перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не досяг пенсійного віку, в розмірі 90 відсотків; зобов’язано УПФУ в м. Сєвєродонецьку перерахувати раніше призначене ОСОБА_1 19.07.2016 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 84 відсотків заробітку судді, працюючого на відповідній посаді і призначити ОСОБА_1 у розмірі 90 відсотків заробітку судді на момент звернення із заявою, включивши до стажу роботи судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посаді судді, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та календарний період проходження строкової військової служби (арк.спр. 41-43, 44-47).

Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 13.02.2017 № 844253 ОСОБА_1 здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру 90% від суддівської винагороди (арк.спр. 40).

13.08.2018 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, надавши довідку апеляційного суду Луганської області від 13.08.2018 № 5/1186/2018 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, про те, що станом на 01.01.2018 суддівська винагорода ОСОБА_1, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 31 011,20 грн, у тому числі: посадовий оклад – 19 382,00 грн, доплата за вислугу років (60%) – 11 629,20 грн (арк.спр. 49, 49 зв.).

Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 12.09.2018 № 844253 здійснено перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.08.2018 (арк.спр. 48).

Листом від 18.12.2018 № 22353/03-21 відповідач у відповідь на звернення позивача від 10.12.2018 з посиланням на пункт 4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» (Закон № 2415), статтю 58 Конституції України повідомив, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 13.08.2018 зроблено з 01.08.2018 (оскільки Закон № 2415 набрав чинності 22.07.2018), зробити перерахунок з більш раннього строку відсутні законні підстави (арк.спр. 8).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Предметом спору є правомірність рішення відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2018 року.

Згідно із статтею 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України. Матеріальне забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці, та гарантії їх соціального захисту є одним із складових елементів принципу незалежності суддів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, зокрема у рішеннях: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування суддів), від 20 березня 2002 року № 5рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність судців як складову їхнього статусу), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), від 03 червня 2013 року №3рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне утримання суддів у відставці).

Відповідно до пункту 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/20П вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

В абзаці другому пункту 7 рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на щомісячне довічне грошове утримання не може бути звужене встановленням обмеження в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що знижує досягнутий рівень гарантій незалежності судців, суперечить вимогам ч. 1 ст. 126 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно із пунктом 3 рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон “Про статус суддів” від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: “оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці” (пункт 54).

Пунктом 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року№ 1402-VIII передбачено, що в інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної ОСОБА_2 України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Згідно з приписами статті 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Аналогічні приписи містяться в статті 141 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453-VІ від 07.07.2010 в редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 № 192-VІІІ.

Тобто, у питаннях визначення розмірів суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання норми Закону № 2453-VI зберігають чинність, а позивач має право на перерахунок раніше призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, у тому числі у зв'язку зі збільшенням посадового окладу.

Після набрання 01.01.2017 чинності Законом України "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІ від 06.12.2016 мінімальна заробітна плата вже не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, що передбачено пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Згідно з абзацом 2 абзацу 2 пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

У зв'язку з цим, з 01.01.2017 посадовий оклад судді визначається не з розміру мінімальної заробітної плати, як це передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а з "розрахункової величини", запровадженої пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1774-VІІ "Про внесення змін до яких законодавчих актів України".

В подальшому, Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" № 2415-VIII від 15.05.2018 року, який набрав чинності 22.07.2018, внесено зміни до абзацу 2 пункту 3 розділу ІІ Закону України № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Зокрема, слово та цифри "1600 грн" замінено словами та цифрами "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року".

Даною нормою Закону введено застосування для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, в тому числі і суддям, нової "розрахункової величини" - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року. Крім того встановлено початок застосування цієї нової "розрахункової величини" для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат - 1 січня 2017 року.

При цьому суд звертає увагу на те, що пункт 2 Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотньої дії (ретроактивна форма). В п. 3 зазначеного рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої ст. 58 Конституції України про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадку, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб.

Надання зворотньої дії Закону (ретроактивність Закону) - виключення, про що повинна бути пряма вказівка про це в Законі.

Отже, у даному випадку самим законодавцем дію Закону № 2415-VІІІ в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, поширено на правовідносини, що виникли до набрання чинності цим нормативно-правовим актом, а саме, на правовідносини починаючи з 01 січня 2017 року.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становив 1600 грн, що фактично відповідає розміру розрахункової величини, з якої визначалась суддівська винагорода працюючим суддям у 2017 році і відповідно нараховувалося і виплачувалося щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року встановлено в розмірі 1762 грн.

З огляду на зазначене, з 01 січня 2018 року посадовий оклад суддів встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1762 гривні, а тому саме з цієї дати зміна суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, є підставою для проведення перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

Підтвердженням застосування для визначення суддівської винагороди працюючим суддям нової розрахункової величини з 1 січня 2018 року є довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 13.08.2018 № 5/1186/2018 (арк.спр. 49 зв.).

Оскільки в зазначеній довідці чітко визначена дата, з якої зроблено перерахунок суддівської винагороди - з 01.01.2018, відповідно до положень рішення Конституційного суду України від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016, частини третьої статті 141 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, частини четвертої статті 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VІІІ, перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (позивача) відповідач повинен був здійснити з дати збільшення розміру суддівської винагороди працюючих судів, тобто також з 01.01.2018.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною шостою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно – правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідачем не доведено правомірність відмови у проведенні перерахунку позивачу довічного грошового утримання з 01.01.2018, тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.01.2018 до 31.07.2018 включно на підставі заяви від 13.08.2018 та довідки апеляційного суду Луганської області від 13.08.2018 № 5/1186/2018 та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2018 по 31.07.2018 включно, в розмірі 90% від суддівської винагороди, на підставі заяви від 13.08.2018 та довідки апеляційного суду Луганської області від 13.08.2018 № 5/1186/2018.

Щодо вимоги про зобов’язання відповідача виплатити заборгованість з 01.01.2018 по 31.07.2018, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов’язанням відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2018 по 31.07.2018. Відповідно, додаткового зобов’язання не потребує.

Щодо вимоги про зобов’язання відповідача виплатити заборгованість з 01.08.2018 по 30.09.2018, суд зазначає таке.

В ході розгляду справи судом встановлено, що розпорядженням відповідача від 12.09.2018 № 844253 здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.08.2018, проте доплата по перерахунку за період з 01.08.2018 по 30.09.2018 в розмірі 5132,16 грн нарахована на додаткову відомість і станом на 10.01.2019 не профінансована, що підтверджується довідкою УПФУ в м. Сєвєродонецьку за підписом начальника управління ОСОБА_3 (арк.спр. 54).

Тобто, станом на дату розгляду справу відповідачем нараховано, проте не виплачено доплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1, який має статус внутрішньо переміщеної особи, за період з 01.08.2018 по 30.09.2018.

Суд зауважує, що статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради видано довідку від 18.12.2014 № 919009008 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк.спр. 12).

Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 08.06.2016 № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом ОСОБА_2 України.

Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна ОСОБА_2 України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет ОСОБА_2 України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет ОСОБА_2 України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної ОСОБА_2 України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом “закон” – це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету ОСОБА_2 України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету ОСОБА_2 України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов’язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов’язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов’язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов’язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Тобто, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснивши перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.08.2018, відповідач безпідставно, всупереч вимог статті 46 Закону № 1058-IV, не виплатив позивачу заборгованість з доплати за період з 01.08.2018 по 30.09.2018, тому суд вважає за необхідне зобов’язати виплатити ОСОБА_1 заборгованість з доплати, що виникла внаслідок перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за період з 01 серпня 2018 року по 30 вересня 2018 року в розмірі 5132,16 грн.

Щодо доводів представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що про порушення свого права позивач дізнався після одержання відповіді УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 18.12.2018 № 22353/03-21 з повідомленням про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2018, до суду позов надійшов 21.12.2018, тобто ОСОБА_1 дотримано строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України.

Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн (арк.спр. 3).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, Мікрорайон-3АДРЕСА_1, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3) до управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року по 31 липня 2018 року включно на підставі заяви від 13 серпня 2018 року та довідки апеляційного суду Луганської області від 13 серпня 2018 року № 5/1186/2018.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2018 року по 31 липня 2018 року включно, в розмірі 90% від суддівської винагороди, на підставі заяви від 13 серпня 2018 року та довідки апеляційного суду Луганської області від 13 серпня 2018 року № 5/1186/2018.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з доплати, що виникла внаслідок перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за період з 01 серпня 2018 року по 30 вересня 2018 року, в розмірі 5132,16 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_4