Рішення № 79177381, 28.11.2018, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/10585/18

Провадження № 2/428/1727/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Посохова І.С.,

за участю секретаря судового засідання Колядінцевої П.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання ОСОБА_3» про визнання незаконним та скасування наказу про зміну формулювання причин звільнення з роботи, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання ОСОБА_3» про визнання незаконним та скасування наказу про зміну формулювання причин звільнення з роботи.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до наказу № 55-к від 30 липня 1985 року вона перебувала у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» з 23 жовтня 1998 року, працювала на посаді завідуючої господарством цеху виробництва аміаку 1-А. Починаючи з січня 2017 року відповідач почав порушувати строки виплати заробітної плати, встановлені законом, перестав виплачувати передбачені умовами трудового та колективного договору премії і доплати, тому 11 липня 2018 року вона написала письмову заяву про звільнення з підприємства відповідача. 16 липня 2018 року вона звільнилася з посади завідуючої господарством цеху виробництва аміаку 1-А Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ», що підтверджується відміткою № 12 у трудовій книжці серії БТ-ІІ № 1846249 від 29 липня 1985 року, у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом умов колективного договору (згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України). На день звільнення з роботи ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» нарахувало позивачу заробітну плату, але внаслідок відсутності грошових коштів відмовляється її виплатити. На час звільнення – 16 липня 2018 року заборгованість по заробітній платі складає 13 478, 17 грн. У день звільнення, а саме 16 липня 2018 року позивач отримала лише трудову книжку, при цьому висувала вимогу про повний розрахунок, але вона була проігнорована відповідачем.

26 липня 2018 року позивач звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

15 серпня 2018 року засобами поштового зв’язку вона отримала пакет документів, які були надіслані відповідачем та дізналася, що її без її письмової згоди, на підставі службової записки головного бухгалтера підприємства № 23ГлБ-350 від 17 липня 2018 року, було звільнено з посади завідуючої господарством цеху виробництва аміаку 1-А ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» за власним бажанням з 16 липня 2018 року на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується наказом № 0148-КП від 19 липня 2018 року. Тобто, причину звільнення позивача вже після її звільнення було змінено на іншу підставу, ніж та, яку вона вказувала в заяві про звільнення.

Крім того, з невідомих причин заборгованість по заробітній платі склала 991,98 грн. замість 13478,17 грн., тобто вже без нарахування вихідної допомоги, що підтверджується розрахунковим листом та довідкою відповідача. Отже, така непогоджена з нею причина звільнення в наказі позбавить її права на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України. Таким чином, формулювання звільнення відповідачем є таким, що не відповідає чинному законодавству, порушує права та інтереси позивача, позбавляє права на вихідну допомогу, визначеного законодавством про працю, тобто вищевказаний наказ Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» № 0148-КП від 19 липня 2018 року не відповідає чинному законодавству України, є незаконним та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 13.08.2018 відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено цивільну справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.10.2018, учасникам судового процесу запропоновано надати: відповідачу відзив на позов, позивачу відповідь на відзив, відповідачу заперечення на відповідь на відзив. Крім того, даною ухвалою витребувано від відповідача належним чином засвідчені копії документів.

На виконання ухвали від 13.08.2018 представником відповідача ОСОБА_1 до суду подано відзив на позов, згідно з яким відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі та просила суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначила, що відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про зміну формулювання причин звільнення з роботи безпідставними з наступних причин. ОСОБА_2 працювала на ПрАТ «СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОСОБА_3» з 23.10.1998 по 16.07.2018. 11.07.2018 нею була написана заява про звільнення з підприємства за власним бажанням у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженою ним особою вимог колективного договору. В позовній заяві позивач зазначає, що підставами для звільнення за таких умов слугувало існування заборгованості підприємства по заробітній платі у розмірі 13 478, 17 грн. Втім ОСОБА_2 звільнилася з підприємства 16.07.2018. Остання заробітна плата перед звільненням була виплачена позивачці за червень 2018 року. Ніякого боргу по заробітній платі підприємства перед ОСОБА_2 на цей час не існувало, що підтверджується розрахунковим листом за червень 2018 р., який був одержаний працівницею на початку липня 2018 року. Незважаючи на цей факт ОСОБА_2 у своїй заяві на звільнення, датованій 12.07.2018, позначила підставою для звільнення факт невиконання власником або уповноваженою ним особою вимог колективного договору, а саме: начебто існуючу заборгованість по заробітній платі. Необґрунтовано вказавши в заяві зазначену підставу звільнення, вона фактично ввела в оману робітників відділу кадрів підприємства. Оскільки частина працівників підприємства обґрунтовано звільнялася з ПрАТ «СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОСОБА_3» за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, то працівники відділу кадрів не поставили під сумнів наявність таких підстав для звільнення у ОСОБА_2, видали наказ № 0134-КП(ув) від 16.07.2018, вказавши причиною її звільнення ч. 3 ст. 38 КЗпП України, та внесли до автоматичної електронної системи - ERP, що діє на підприємстві та виконує задачі з розрахунку заробітної плати та кадрового обліку, інформацію про звільнення ОСОБА_2 саме за вказаною нормою КЗпП України. Через те, що в систему - ERP була помилково внесена зазначена підстава для звільнення, то позивачу автоматично, на підставі ст. 44 КЗпП України, була нарахована вихідна допомога в розмірі трьохмісячного середнього заробітку (13 478, 17 грн.), що було відображено в розрахунковому листі за липень 2018 року. Тобто, вказана у розрахунковому листі сума у розмірі 13 478, 17 грн. є не сумою боргу по заробітній платі, як зазначає позивач, а вихідною допомогою, яка повинна була бути сплачена роботодавцем на підставі ст. 44 КЗпП України, в разі законних підстав для звільнення по ч. 3 ст. 38 КЗпП України (у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору). Тобто фактично з вини самої ОСОБА_4, яка не мала на момент написання заяви про звільнення підстав для розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, відповідачем була допущена помилка з визначення підстав для її звільнення. Втім ніяких законних підстав для звільнення позивачці за вказаною нормою у роботодавця не було, оскільки не було порушень з боку адміністрації ПрАТ «СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОСОБА_3» трудового законодавства і умов колективного договору. Також слід зазначити, що звільнення ОСОБА_2 відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України відбулося в строк визначений самою робітницею, тобто 16.07.2018. Того ж числа, відповідно до ст.7 КЗпП України, ОСОБА_2 була видана і трудова книжка. Однак, у зв’язку з тим, що процес та документальне оформлення звільнення працівника з роботи потребує певного часу і в ньому задіяні декілька структурних підрозділів підприємства, зокрема бухгалтерія підприємства, то інформацію про відсутність заборгованості по заробітній платі, відділ кадрів отримав 17.07.2018, тобто після оформлення наказу про звільнення та видачі ОСОБА_2 трудової книжки. У зв’язку з тим, що підстави для звільнення ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України були відсутні, відповідач наказом від 19.07.2018 № 0148-КП (ув) змінив п. 2 наказу від 16.07.2018 р. № 0134-КП(ув) та виклав його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_2 (цех виробництва аміаку, завідуючий господарством). Дата припинення трудового договору 16.07.2018. Підстава звільнення за власним бажанням ст. 38 КЗпП України)». Двадцять шостого липня 2018 року. Позивачці рекомендованим листом було направлене повідомлення № 06/ОК-77 про внесення змін в п. 2 до наказу № 134-КП(ув) з додатком копії наказу № 0148-КП(ув) від 19.07.2018. Однак, ОСОБА_2 лист отриманий не був та повернувся відправнику. Відповідач вбачає, що при вказаних обставинах роботодавець правомірно за ініціативою працівника розірвав трудовий договір з робітницею на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, оскільки по-перше, трудові відносини з відповідачем позивач не бажав продовжувати, а по-друге, для розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України не було підстав, оскільки для такого звільнення значення має наявність самого факту порушення роботодавцем законодавства про працю. Втім такого факту зі сторони роботодавця на час написання працівником заяви про звільнення не було, оскільки заборгованість ПрАТ «СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОСОБА_3» по заробітній платі була відсутня.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, про дату, час і місце судового засідання повідомлялась належним чином, у позові просила суд розглянути справу без її участі та зазначила, що позовні вимоги підтримує.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала у повному обсязі та просила суд відмовити у задоволенні позову. Підтвердила факти, викладені у відзиві на позов, та підтримала їх.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з копією трудової книжки позивача ОСОБА_2 серії БТ-ІІ № 1846249, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 29 липня 1985 на підставі наказу № 55-к від 30.07.1985 була прийнята лаборантом хімічного аналізу до СВО «АЗОТ». 16.07.2018 на підставі наказу № 0134КП від 16.07.2018 року ОСОБА_2 була звільнена за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом умов колективного договору.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену цією угодою. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому, зокрема, строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін.

Зі змісту ст. 24 КЗпП України вбачається, що укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 уклала з відповідачем трудовий договір на невизначений строк та перебувала у трудових відносинах з відповідачем з ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання ОСОБА_3» з 29.07.1985 по 16.07.2018, що також не заперечувалось і сторонами у справі.

Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем своїх трудових прав. Вказані правовідносини регулюються нормами трудового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно з копією заяви ОСОБА_2 від 12.07.2018 на ім’я директора Департаменту по управлінню з персоналом та соціальним питанням ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ», остання просить звільнити її за власним бажанням за п. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом умов колективного договору, з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3-х середньомісячних виплат ст. 44 КЗпП України з 16.07.2018.

Згідно з копією наказу голови правління ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» ОСОБА_5 № 0134-КП (ув) від 16.07.2018 про припинення трудового договору з працівниками (звільнення) «Звільнена ОСОБА_2 завідуюча господарством (р.м. № 011) цеху виробництва аміаку 1-А. Дата припинення трудового договору: 16.07.2018. Причина звільнення: за власним бажанням ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом умов колективного договору, з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3-х середньомісячних виплат ст. 44 КЗпП України. Підстава: заява»

З вищенаведеного суд доходить висновку, що на день подання заяви про звільнення за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КзпП Укаїни та на день звільнення позивача ОСОБА_2 ані у директора Департаменту по управлінню з персоналом та соціальним питанням ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ», ані у бухгалтерії, ані у відділу кадрів не виникло сумнівів щодо підстав звільнення позивача, у зв’язку з чим вона була звільнена саме за ч. 3 ст. 38 КзпП України.

Згідно з розрахунковим листом за липень 2018 року, у зв’язку зі звільненням позивача за ч. 3 ст. 38 КзпП України, підприємство повинно виплатити ОСОБА_2 13 478, 17 гривень. Зазначена сума позивачу у день звільнення виплачена не була, у зв’язку з чим остання 26.07.2018 року звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось сторонами у справі. Втім відповідачем не надано належних та допустимих доказів оскарження судового наказу за даною заявою позивача, оскільки, як зазначала представник відповідача, ніякого боргу по заробітній платі підприємства перед ОСОБА_2 на цей час не існувало.

Згідно із службовою запискою головного бухгалтера ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» ОСОБА_6 № 23ГлБ-350 від 17.07.2018: «В бухгалтерію підприємства за кінцевим розрахунком при звільненні звернулась ОСОБА_2 (цех 0601, таб. № 65274), яка була звільнена 16.07.2018 наказом підприємства № 01340-КП (ув) від 16.07.2018 за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом умов колективного договору, з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3-х середньомісячних виплат ст. 44 КЗпП України. Повідомляю, що на час звільнення заборгованість підприємства по виплаті зарплати перед ОСОБА_2 не існує. Заборгованість по заробітній платі за минулі періоди ОСОБА_2 закриті шляхом перерахування коштів ТОВ «Таун Сервіс» за холодну воду та злив, згідно її заяви».

Однак, суд зауважує, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів відсутності заборгованості по заробітній платі підприємства перед позивачем, а копію наданого розрахункового листа лише за червень 2018 року на підтвердження факту відсутності заборгованості перед позивачем суд вважає недостатнім доказом.

Крім того, у своїй позовній заяві позивач зазначає, що 15 серпня 2018 року засобами поштового зв’язку вона отримала пакет документів, які були надіслані відповідачем та дізналася, що її без її письмової згоди, на підставі службової записки головного бухгалтера підприємства № 23ГлБ-350 від 17 липня 2018 року, було звільнено з посади завідуючої господарством цеху виробництва аміаку 1-А ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» за власним бажанням з 16 липня 2018 року на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується наказом № 0148-КП від 19 липня 2018 року. Тобто, причину звільнення позивача вже після її звільнення було змінено на іншу підставу, ніж та, яку вона вказувала в заяві про звільнення. Крім того, з невідомих причин заборгованість по заробітній платі склала 991,98 грн. замість 13 478, 17 грн., тобто вже без нарахування вихідної допомоги, що підтверджується розрахунковим листом та довідкою відповідача.

Згідно з листом голови правління ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» ОСОБА_5 № 1953 від 31.07.2018, адресованого ОСОБА_2, сума заборгованості по заробітній платі на час звільнення становить 991, 98 грн.

Як вбачається з довідки ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» № 1973 від 06.08.2018, сума, яка належить до сплати ОСОБА_2 на день її звільнення – 16.07.2018, становить 991,98 грн. У зв’язку із скасуванням п. 2 наказу № 0134-КП (ув) від 16.07.2018.

Представник відповідача зазначила, що через те, що в систему - ERP була помилково внесена зазначена підстава для звільнення, то позивачу автоматично, на підставі ст. 44 КЗпП України, була нарахована вихідна допомога в розмірі трьохмісячного середнього заробітку (13478,17 грн.), що було відображено в розрахунковому листі за липень 2018 року. Тобто, вказана у розрахунковому листі сума у розмірі 13 478, 17 грн. є не сумою боргу по заробітній платі, як зазначає позивач, а вихідною допомогою, яка повинна була бути сплачена роботодавцем на підставі ст. 44 КЗпП України, у разі законних підстав для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Натомість слід зауважити, що позивач також зазначає, що суму заборгованості у розмірі 13478,17 гривень складає сума заборгованості з виплати заробітної плати та вихідної допомоги.

Згідно з копією наказу голови правління ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» ОСОБА_5 № 0148-КП від 19.07.2018, на підставі службової записки головного бухгалтера № 23ГлБ-350 від 17.07.2018, скасовано п. 2 наказу № 0134-КП (ув) від 16.07.2018 про звільнення ОСОБА_2 завідуючої господарством цеху виробництва аміаку 1-А та викладено у новій редакції «ОСОБА_2, завідуюча господарством (р.м. № 011) цеху виробництва аміаку 1-А. Дата припинення трудового договору: 16.07.2018. Причина звільнення: за власним бажанням ст. 38 КЗпП України. Підстава: службова записка головного бухгалтеру підприємства».

На підставі викладеного, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав щодо внесення змін до п. 2 Наказу № 134КП від 16.07.2018 без згоди позивача, а отже, про незаконність Наказу № НОМЕР_1 від 19.07.2018 року, прийнятого всупереч нормам КЗпП України не на підставі заяви робітника, а на підставі службової записки головного бухгалтера підприємства.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання ОСОБА_3» про визнання незаконним та скасування наказу про зміну формулювання причин звільнення з роботи такими, що підлягають задоволенню, оскільки факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають і вважаються судом доведеними, у зв’язку з чим суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про законність спірного наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що на підставі ч. 1 ст. 136 ЦПК України при відкритті провадження у справі позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв’язку із задоволенням позову у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання ОСОБА_3» про визнання незаконним та скасування наказу про зміну формулювання причин звільнення з роботи задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання ОСОБА_3» № 0148-КП від 19 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади завідуючої господарством цеху виробництва аміаку 1-А за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання ОСОБА_3» на користь держави судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

- позивач: ОСОБА_2, місце проживання: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Курчатова, б. 20, кв. 39, реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_2;

- відповідач: Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об’єднання ОСОБА_3», місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, б. 5, код ЄДРПОУ 33270581;

- представник відповідача: ОСОБА_1, місце проживання: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Лисичанська, б. 5-а, кв. 37, паспорт ЕМ № 236104, виданий 21.06.1999 року Сєвєродонецьким МВ УМВС України в Луганській області.

Суддя І. С. Посохов