Рішення № 79173956, 09.01.2019, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2019 року м. Черкаси

справа № 925/1289/18

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Хелис Н.М., у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження розглянув справу за позовом публічного акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Радій”, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Академіка Тамма, 29

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Черкаська область, Драбівський район, с. Остапівка, вул. Шевченка, 121

про стягнення 55 206,87 грн. попередньої оплати, інфляційних та 3% річних,

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

Публічне акціонерне товариство “Науково-виробниче підприємство “Радій” звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення попередньої оплати за непоставлену залізничну металеву ємність згідно договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, у розмірі 55 206,87 грн., в тому числі: 53 500,00 грн. суму попередньої оплати, 690,37 грн. 3% річних, 1 016,50 грн. інфляційних втрат, та відшкодування судових витрат.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 06.12.2018р. відкрито провадження у справі. За заявою позивача справа розглядається за правилами спрощеного провадження.

Представник позивача подав до суду письмове пояснення від 19.12.2018р., в якому просить задовольнити позов у повному обсязі, оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов’язання з поставки замовленого та оплаченого позивачем товару, попередню оплату у розмірі 53500,00 грн. не повернув, не відреагувавши на письмову претензію та вимогу кредитора.

У судовому засіданні 20.12.2018р. представник позивача позовні вимоги підтримав повістю з підстав, викладених у позовній заяві, та просив позов задовольнити. Позивач не змінив підставу чи предмет спору.

Сторони не пропонували вирішити спір в позасудовому порядку. Позивач повідомив, що надав суду всі докази по справі.

Позивач участь свого представника у судове засідання 09.01.2019р. не забезпечив.

Відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, участь свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив. Суду не надходило клопотань чи інших письмових доказів від відповідача.

Суд вважає, що відповідач мав достатньо часу для надання заперечень, відзиву чи пропозицій суду та позивачу - для врегулювання спору. Письмового відзиву на позов відповідач не надав. Відповідач не скористався правом на участь представників в засіданні суду.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Адреси сторін в позовній заяві та місце проведення господарської діяльності сторонами відповідає адресам, вказаним в реєстраційних документах сторін та у витягах з ЄДРПОУ.

Інших доказів сторонами не подано.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені та перевірені доказами такі взаємовідносини сторін та обставини.

Позивач (замовник) публічне акціонерне товариство “Науково-виробниче підприємство “Радій” та відповідач (постачальник) фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклали у спрощений спосіб договір поставки позивачу за плату товару - залізничної металевої ємності (б/в - що була у вжитку) у м. Кропивницький.

Відповідно до умов усної домовленості відповідач (постачальник) фізична особа-підприємець ОСОБА_1 взяв на себе зобов’язання поставити на адресу позивача товар протягом 7-10 календарних днів з моменту 50% передоплати за товар, а позивач (замовник) публічне акціонерне товариство “Науково-виробниче підприємство “Радій” прийняв на себе зобов’язання здійснити оплату замовленого товару.

Позивачу було виставлено рахунок на оплату товару №05/04 від 05.04.2018р. на суму 107000,00 грн. Позивач платіжним дорученням №2431 від 16.04.2018р. перерахував відповідачу 53500,00 грн. з призначенням платежу: «оплата за ж/д ємність з доставкою на Кропивницький згідно рахунку №05/04 від 05.04.2018р.» (а.с. 16).

Тобто, між сторонами у спрощений спосіб було укладено господарський договір постачання майна виробничого призначення шляхом обміну документами та вчинення юридично значимих дій для настання певних юридичних наслідків, що відповідає приписам ст. 11 ЦК України.

Відповідач зобов’язання передати залізничну металеву ємность (б/в - що була у використанні) з доставкою у м. Кропивницький позивачу – не виконав.

Позивач листом №41/5573 від 08.05.2018р. звертався до відповідача про повернення йому суми попередньої оплати згідно платіжного доручення №2431 від 16.04.2018р. в сумі 53500,00 грн. (а.с. 17)

Також позивач направляв рекомендованим листом з описом вкладення на адресу відповідачу лист-вимогу №47/5791 від 06.06.2018р. (а.с. 18) про повернення йому суми попередньої оплати згідно платіжного доручення №2431 від 16.04.2018р. в сумі 53500,00 грн., яку відповідач отримав 19.06.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення(а.с. 20).

Письмові вимоги позивача про повернення відповідачем отриманої передоплати – не виконані.

На момент звернення з позовом в суд позивач майна чи грошової передоплати не отримав.

Невиконання умов договору на поставку залізничної металевої ємності (б/у - що була у користуванні) у м. Кропивницький стали причиною звернення позивача до суду за захистом порушеного права та примусового стягнення попередньої оплати з боржника з нарахуванням інфляційних втрат та плати за користування грошовими коштами.

Відповідач вимоги не заперечив, доказів виконання зобов’язання суду та позивачу не надав.

Інших доказів сторонами не подано.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Сторони за договором є суб’єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (том 1 а.с. 26-28, а.с. 83, 107-124).

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов’язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суд погоджується з доводами учасника, що їх дії були направлені на настання певних юридичних наслідків, що охоплюється положеннями ст.ст. 4, 11 Цивільного кодексу України.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, як це передбачено ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України.

Нормами ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Позивач та відповідач є самостійними юридичними особами та суб’єктами господарювання на ринку послуг в Україні. Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ – положення ст. 93 Цивільного кодексу України.

За правовою природою дана домовленість є угодою поставки товару.

Як встановлено судом та підтверджується поданими Позивачем доказами, між сторонами дійсно виникли господарські відносини, які за своєю правовою природою охоплюються визначенням договору поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

За правовою природою договір від 18.08.2016р. відповідає вимогам статті 712 ЦК України, 264 ГК України якою передбачено, що за договором поставки постачальник зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій або іншій діяльності, не пов’язаній з сімейним, домашнім або подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (глава 54 ЦК України), якщо інше не встановлено договором, законом, або характером відносин сторін.

Згідно ч.1 ст. 173 ГК України зобов’язання, що виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, є господарським зобов’язанням.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У статті 193 ГК України закріплено положення про те, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд вважає, що постачальник мав поставити товар покупцю 26.04.2018р. Тобто строк виконання зобов’язання для постачальника на користь покупця - вже настав.

Стаття 693 ЦК України передбачає право покупця вимагати передачі оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведені обставини вказують на те, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, а також передання замовнику (позивачу) залізничної металевої ємності (б/у - що була у користуванні) з доставкою у м. Кропивницький, що призвело до звернення кредитора до суду з метою захисту прав та порушених інтересів.

Відповідач вимоги не заперечив та не надав доказів належного виконання умов договору чи повернення замовнику коштів. Доводи позивача не спростовані первинними бухгалтерськими документами про належне виконання господарської операції.

Суд вважає доведеними позовні вимоги позивача в частинні стягнення попередньої оплати , які підлягають до задоволення. Належить стягнути 53500,00 грн. попереднього оплати з відповідача на користь позивача.

Також позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути 690,37 грн. 3% річних, 1 016,50 грн. інфляційних втрат

Однак нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму попередньої оплати є безпідставним виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні приписів ст. 625 Цивільного кодексу України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”).

Тому, в задоволенні позову в частині вимог про стягнення 690,37 грн. - 3% річних, 1 016,50 грн. інфляційних втрат - слід відмовити за безпідставністю.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з Відповідача на користь Позивача належить стягнути 1762,00 грн. грн. судового збору – за мінімальною ставкою.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Черкаська область, Драбівський район, с. Остапівка, вул. Шевченка, 121, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, номер рахунку в банку невідомий

на користь позивача: публічного акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Радій”, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Академіка Тамма, 29, ідентифікаційний код 14312430, номер рахунку в банку невідомий.

53500,00 грн. попередньої оплати та 1762,00 грн. судового збору.

В решті вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення.

Повне рішення складено 14.01.2019р.

Суддя Г.М. Скиба