Рішення № 79170078, 15.01.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/351/2019

Справа № 243/12250/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«15» січня 2019 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Неминущого Г.Л.,

за участю: секретаря судового засідання - Нікіфорової В.В.,

розглянувши у спрощеному судовому засіданні в залі № 8 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, за участю третьої особи: Слов'янської міської ради, в особі Органу опіки та піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, за участю третьої особи: Слов'янської міської ради, в особі Органу опіки та піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вона на підставі договору дарування є власницею ? часток квартири АДРЕСА_1. ? частка вказаної квартири належить їй на підставі свідоцтва про право власності від 09.02.1998 року.

У вказаній квартирі зареєстрований її батько - ОСОБА_4, її сестра - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син сестри - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

У червні 2014 року ОСОБА_2 виїхала на постійне місце мешкання в Автономну Республіку Крим, сина забрала з собою у вересні 2017 року, де зараз він навчається в навчальному закладі. Відповідач не може знятись з реєстраційного обліку, оскільки в її паспорті громадянки України стоїть відмітка про те, що їй надана посвідка на постійне проживання в Російській Федерації, у зв'язку з чим її паспорт є недійсним.

Позивач змушена нести додатковий тягар витрат з оплати житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим бажає зняти з реєстраційного обліку відповідачів на підставі рішення суду.

Просить суд визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Позивач ОСОБА_1 належним чином повідомлена про місце та час розгляду справи у судове засідання не з'явилася. 04 січня 2019 року надала до суду Заяву, в якій просила суд справу розглянути без її участі, на задоволенні позовних вимог наполягала (а.с. 17).

Представник позивача - ОСОБА_6, який діє на підставі Ордеру серії ДН № 060011 від 08 грудня 2018 року (а.с.10), належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи у судове засідання не з'явився. 04 січня 2019 року надав до суду Заяву, в якій просив суд справу розглянути без його участі, на задоволенні позовних вимог наполягав (а.с. 16).

Відповідач ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 належним чином повідомлена про місце та час розгляду справи. 03 січня 2019 року надала до суду Заяву, в якій просила суд справу розглянути без її участі, позовні вимоги визнає у повному обсязі (а.с. 18).

Представник третьої особи - Слов'янської міської ради, в особі Органу опіки та піклування, належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи у судове засідання не з'явився.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, за участю третьої особи: Слов'янської міської ради, в особі Органу опіки та піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до «Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно..» від 08 грудня 2018 року, номер інформаційної довідки 148636722, 20 лютого 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору дарування частки квартири. 13 листопада 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності (а.с.7).

Відповідно до Довідки № 1445 від 06 грудня 2018 року, виданої ТОВ «Арагорн», за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8).

Згідно з Актом б/н від 29 листопада 2018 року, виданого ТОВ «Арагорн», ОСОБА_2 зареєстрована за вищевказаною адресою, але фактично за нею не проживає з червня 2014 року по теперішній час, ОСОБА_3 не проживає за вказаною адресою з вересня 2017 року по теперішній час, що підтверджують свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.9).

Згідно ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Відповідно до статті 13 Конституції України, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.

Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

У відповідності до ст. 391 ЦК України: «Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном».

Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.

Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями статті 405 ЦК України відповідно до положень якої член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки.

Щодо посилання представника третьої особи - Органу опіки та піклування Слов'янської міської ради Донецької області, відносно того, що недоцільно визнавати малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким що втратив право користування житловим приміщенням у спірній житловій квартирі, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 6 Конституції України прописано право кожного на житло та передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Оскільки, судом було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є членами сім'ї позивача, однак з червня 2014 року та з вересня 2017 року не проживають без поважних причин в квартирі АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві власності, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, за участю третьої особи: Слов'янської міської ради, в особі Органу опіки та піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням.

Позивач ОСОБА_1 не наполягала на відшкодуванні судових витрат за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись 12-13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 263- 265, 268, 280-283, 355 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 р., ЗУ «Про судовий збір», суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, за участю третьої особи: Слов'янської міської ради, в особі Органу опіки та піклування про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення постановлено і підписано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду Г.Л. Неминущій